Довгостроковий договір. Договір про надання транспортних засобів і пред’явлення вантажу до перевезення

Оскільки, будь-який договір перевезення конкретного вантажу сконструйований законодавцем як реальний, відносини, пов'язані власне з перевезенням, але які складаються до укладання відповідного договору, знаходяться за межами останнього і ним не регулюються.

Укладання договору перевезення вантажу вимагає наявності певних організаційних передумов, які мають різну правову форму. До таких передумов, зокрема, треба віднести довгостроковий договір і договір про надання транспортних засобів і пред’явлення вантажу до перевезення (що укладається шляхом узгодження заявки відправника на перевезення конкретної партії вантажу).

Поняття довгострокового договору сформульовано в ст. 914 ЦК таким чином: за довгостроковим договором перевізник зобов'язується у встановлені строки приймати, а власник (володілець) вантажу – передавати для перевезення вантаж у встановленому обсязі. У довгостроковому договорі перевезення вантажу встановлюються обсяг, строки та інші умови надання транспортних засобів і передання вантажу для перевезення, порядок розрахунків, а також інші умови перевезення.

Довгостроковий договір є консенсуальним, взаємним, і спрямований на забезпечення планомірних відправок вантажів. До істотних умов цього договору слід віднести обсяги і строки надання транспортних засобів та пред'явлення вантажів до перевезення, порядок розрахунків сторін та ін.

Довгостроковий договір має організаційний характер, оскільки він спрямований на організацію укладання в майбутньому основного договору, а не на організацію послуг.

Оскільки довгостроковий договір не має своїм предметом надання послуг, виконання робіт, передачу речей, а є договором організаційного типу, то його слід віднести до категорії безвідплатних договорів.

Головною організаційною метою довгострокового договору є планування і організація перевезень сторонами угоди на тривалий період. Правова мета договору має істотну відмінність від організаційної. Правовою метою договору є впорядкованість і організація відносин сторін по укладенню в майбутньому відповідних транспортних договорів.

Правова мета договору ставить питання про можливість визнання його попереднім.

Стаття 635 ЦК встановлює, що за попереднім договором сторони зобов'язуються укласти договір в майбутньому на умовах, встановлених попереднім договором. Законодавцем визначені також вимоги до форми договору. Він укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, то у письмовій формі. Причому недотримання правил про форму попереднього договору тягне його нікчемність. Попередній договір повинен обов'язково містити умови, що дозволяють встановити предмет, а також інші істотні умови основного договору. Термін, в який сторони зобов'язуються укласти основний договір, до істотних умов не відноситься. Якщо такий термін в попередньому договорі не визначений, основний договір підлягає укладанню протягом року з моменту укладення попереднього договору. Законом також передбачено наслідки відмови сторони від укладення договору і порядок припинення його дії.

Всі транспортні статути й кодекси встановлюють, що довгостроковий договір укладається за згодою сторін і не носить обов'язкового характеру, а також підкреслюють таку обставину, що укладання сторонами довгострокового договору не звільняє вантажовласника і перевізника від необхідності дотримуватися встановленого порядку подачі та узгодження заявок (замовлень) на перевезення конкретних партій вантажів. Разом з тим, слід враховувати, що за наявності довгострокового договору дії сторін щодо подачі та узгодженню відповідних заявок (замовлень) є не самостійним цивільним правовідношенням, а є виконанням довгострокового договору. Адже в самому довгостроковому договорі можуть бути встановлені порядок і терміни подачі заявок (замовлень), а також відповідальність та інші наслідки порушення відповідних умов договору. Крім того, саме в довгостроковому договорі про організацію перевезень (а не в заявці) повинні регулюватися питання, пов'язані з режимом роботи перевізника та організації, що відправляє (одержує) вантажі; призначенням таких представників сторін, що мають право підпису відповідних заявок та право їх розгляду і ухвалення; визначенням типів транспортних засобів, що надаються під завантаження, та їх відповідності специфічним властивостям вантажів, що завантажуються і т.п. За наявності довгострокового договору з такими умовами дії сторін по подачі й ухваленню заявок (замовлень) на перевезення конкретних партій вантажів в рамках узгоджених обсягів перевезення дійсно складають один з елементів предмету цього договору.

У довгострокових договорах зазвичай не визначається точна кількість перевезень, не називаються конкретні вантажоодержувачі (вони вказуються пізніше, при оформленні угод на кожну разову відправку), не можна встановити також точну дату й ціну кожного разового перевезення. Отже, найважливіші умови перевезення можна визначити лише при укладенні договору на окремі, цілком конкретні (разові) перевезення.

Таким чином, довгостроковий договір, який є попереднім, і конкретний (разовий) договір перевезення вантажу в прямому змішаному сполученні спрямовані до однієї мети, але розрізняються за змістом. Якщо довгостроковий договір визначає загальні умови перевезень у відповідний період, що витікають з місцевих умов та з специфічних особливостей вантажу, то конкретний договір перевезення передбачає і точно визначає права та обов'язки сторін по кожній відправці. До кінцевого юридичного результату довгостроковий договір приводить лише у поєднанні з іншим договором, до якого відноситься ця попередня угода.

Іншою правовою формою, за допомогою якої регулюються взаємини сторін в процесі організації перевезень вантажів, є заявка.

Заявка, подана вантажовласником і прийнята перевізником на перевезення конкретної партії вантажу може бути визнана самостійним договірним зобов'язанням про надання транспортних засобів і пред'явлення вантажу до перевезення лише в тому випадку, якщо відповідні дії сторін здійснюються не на основі (і не у виконання) укладеного між ними довгострокового договору.

За радянських часів було прийнято вважати, що зобов'язання про надання транспортних засобів і пред'явлення вантажів до перевезення виникають безпосередньо з плану перевезень. Не слід забувати, що виконання плану перевезень розглядалося як обов'язок вантажовідправника і перевізника перед державою, яка затвердила вказаний план. Проте подібна схема ніяк не проектується на сучасну ситуацію, коли відносини між вантажовідправником і перевізником відносно подання і ухвалення заявки будуються по моделі приватноправових відносин, в основі яких лежать автономія волі, майнова самостійність і рівноправ'я сторін.

З факту подання вантажовідправником і ухвалення перевізником заявки, виникає типове двостороннє цивільно-правове зобов'язання консенсуального характеру.

Заявка вантажовідправника включає всі суттєві умови зобов'язання про надання транспортних засобів та їх використання і відповідає всім вимогам, що пред'являються до оферти.

У разі ухвалення перевізником заявки вантажовідправника виникають договірні правовідносини, які породжують у вантажовідправника і перевізника взаємні права та обов'язки, пов'язані з організацією транспортування вантажу. Так, обов'язком перевізника є надання справних транспортних засобів під завантаження в стані, придатному для перевезення відповідного вантажу і в достатній кількості, відповідно основним обов'язком вантажовідправника є своєчасне пред'явлення вантажу до перевезення.