Особистісне зростання засобами психосинтезу Роберто Ассаджолі

Психосинтез (італ. Psicosintesi, англ. Psychosynthesis) - метод психотерапії, саморозвитку та інтегрального навчання, заснований на теорії, розробленої італійським психологом і психіатром Роберто Ассаджолі.

На початку 20 століття Роберто Ассаджолі, поєднавши у своїй психотерапевтичній практиці різні прийоми і підходи психотерапії, розробив новий метод лікування, якому дав назву «психосинтез». Унікальність цього напрямку полягає в тому, що поряд з такими вже звичними рівнями людського досвіду, як біологічний, психічний і соціальний, велика увага в ньому приділяється духовного досвіду людини і тому, як цей досвід взаємодіє з перерахованими вище рівнями на протягом усього циклу людського життя. Створення психосинтезу було спробою поєднати все краще, створене З. Фрейдом, К. Юнгом, П. Жане та ін, а також спробою створити можливості для самопізнання особистістю себе, самоозвільнення її від ілюзій і перебудови навколо нового центру-Я».

 

Основні положення концепції:

1. Глибоке пізнання своєї особистості - дослідження нижчого несвідомого, потім - середнього і вищого (психоаналіз), відкриття істинних покликань, невідомих можливостей, які були раніше пригнічені.

2. Уміння управляти різними елементами особистості (метод дезіндентифікацїї), що полягає в дезінтеграції виявлених шкідливих образів або комплексів (атак несвідомого) і управлінні і використанні енергії, що вивільнилася таким чином. Нами управляє все, з чим ми себе ототожнюємо, і ми можемо управляти усім, з чим ми себе дезіндентифікуємо.

 

 

3. Пізнання свого істинного Я - відкриття або створення об'єднуючого центру, щоб розширити свідомість своєї особи до усвідомлення свого Я (рухаючись по променю світла, простежити його напрям до самого джерела світла і об'єднати нижче і вище Я). При використанні відповідної активної техніки або природному внутрішньому зростанні кожен етап пов'язаний з новою ідентифікацією. Наприклад, людина створює ідеал своєї особи, що відповідає його масштабам, етапу внутрішнього розвитку і психологічному типу, і таким чином робить цей ідеал досяжним. ("Ідеал - художник, що реалізовує себе через створення прекрасного"). Ідеальні моделі зачіпають основні стосунки із зовнішнім світом і іншими людьми, йде проекція внутрішнього світу зовні - людина не втрачає себе в зовнішньому об'єкті, але якоюсь мірою звільняється від егоїстичних інтересів і внутрішньої обмеженості; він реалізує себе через зовнішній ідеал, якусь зовнішню суть. Ця зовнішня суть - не прямий шлях до вищого Я, але істинна точка зіткнення з ним, сполучна ланка між людиною і його вищим Я, яке відбивається в зовнішньому об'єкті і є його символом.

 

У своєму методі Ассаджолі було запропоновано схему будови внутрішнього світу людини, в чому і заключається вся концепція:

Нижче несвідоме -

У нього входять:

-Прості форми психічної діяльності, що керують життям;

- Розумне узгодження тілесних функцій;

- Основні потяги і примітивні спонукання;

- Численні "комплекси", що несуть сильний емоційний заряд;

- Образи страхітливих сновидінь і фантазій;

- Нижчі, неконтрольовані парапсихічні процеси;

- Різні патологічні прояви, такі як фобії, манії, нав'язливі ідеї і бажання.

 

Середнє несвідоме - елементи, схожі з психічними елементами сплячої свідомості. У середньому несвідомому засвоюється отриманий досвід і з'являються плоди повсякденній діяльності розуму і уяви, що проявляються в світлі свідомості.

Вище несвідоме - царина прояву вищих форм: інтуїція, натхнення, вищі почуття, прагнення до героїчних вчинків, талант.

 

Поле свідомості - безпосередньо усвідомлювана частина особистості; потік думок, почуттів, відчуттів, доступних спостереженню, аналізу та оцінки.

 

Свідоме «я» - точка чистого самоусвідомлення; смисловий стрижень свідомості особистості.

 

Вище «Я» - "Я", яке є точкою чистого самоусвідомлення. Мінливий зміст нашої свідомості (відчуття, думки, почуття і т. д.) - це одне, а "я", центр нашої свідомості - це інше. Існуюча між ними відмінність в якомусь сенсі нагадує відмінність між освітленою зоною екрану і проектованими на ній зображеннями. Проте "людина з вулиці" і навіть багато високоосвічених людей не бачать цієї різниці, - вони пасивно пливуть по поверхні "потоку думки", ототожнюючи себе з кожною подальшою хвилею, зі змістом своєї свідомості, що змінюється.

 

Колективне несвідоме - Людські істоти не відірвані один від одного, це не "монади без вікон", як вважав Лейбніц. Часом людина може переживати суб'єктивне почуття відірваності, самотності, проте що абсолютизують цей факт концепції екзистенціалістів не відповідають дійсності ні в психологічному, ні в духовному плані.

 

 

Безумовними перевагамиданої концепції є те, що цей підхід прагне до розуміння не тільки того, як духовний вимір проявляється на рівні окремої людини, але й того, як воно діє в групах і навіть у масштабі більш великих систем, включаючи планету в цілому. Це - прагнення дослідити досвід окремої людини, її стосунки з іншими людьми, з царством природи і з планетою в цілому для того, щоб знайти такі способи існування, які не загрожували б життя на Землі, а підтримували її.

Особисто мені, дуже подобається сенс цієї концепції. Якщо правильно підійти до роботи з самореалізації людини і правильно все виконувати, зрозуміти глибинний її зміст, то можна досягти великих результатів у саморозвитку та подоланні внутрішніх конфліктів.

За словами Ассаджолі, на людину постійно впливають різні негативні фактори. Що тільки не сковує і не пов'язує людину у повсякденному житті - ми є жертвами ілюзій і фантазій, ми раби неусвідомлюваних комплексів. Людина кидається з боку в бік за зовнішніми впливами, засліплена і загіпнотизована оманливою поверхнею речей. Не дивно тому, що людина в подібному стані часто відчуває незадоволення, що вона невпевнена і нестійка в своїх настроях, думках і діях.

Чи можливо вирішити цю центральну проблему людського життя і як це зробити? Як вилікувати цей фундаментальний недуг людини, як звільнитися від цього рабства, здійснити гармонійну внутрішню інтеграцію, осягнути істинне Я і вступити в правильні відносини з іншими людьми.

 

Стадії досягнення даної мети такі:

1. Глибоке пізнання своєї особистості. Для цього необхідно зробити дослідження великих областей нашого несвідомого.

2. Контроль над різними її елементами. Найбільш ефективним методом для досягнення цієї мети служить метод відокремлення. Він заснований на фундаментальному психологічному принципі, який може бути сформульовано таким чином:

Над нами панує все те, з чим ми себе ототожнюємо.

Ми можемо панувати над тим і контролювати все те, від чого ми себе відокремили.

У цьому принципі укладений секрет нашої свободи і нашого поневолення. Кожного разу, коли ми ототожнюємо себе зі слабкістю, провиною, страхом, будь-якою іншою емоцією, ми обмежуємо і сковуємо себе. Кожного разу, коли ми говоримо "я не можу ", ми все більше віддаємо себе у владу депресії чи гніву. Ми самі накладаємо на себе це обмеження, і ми самі заковуємо себе в ланцюги. Але якщо ми за тих же обставин скажемо, що "мене намагається захлиснути хвиля зневіри", ситуація різко зміниться. Тепер в ній будуть брати участь дві протилежні сили: з одного боку, наше пильне "я", а з іншого - смуток або гнів. І пильне "я" не потерпить їх вторгнення: воно може критично і неупереджено розглянути імпульси зневіри чи гніву: воно може побачити їх причини, передбачити їх небажані наслідки і усвідомити їх необгрунтованість.

На мою думку, невеликим недоліком психосинтезу є те, що він спрямований на формування особистості навколо нового центру, тобто навколо створеного центру будується нова особистість, якій притаманні узгодженість, організованість і єдність. Можливо, було б краще, якби концепція була більш спрямована на «реконструкцію» вже створеної особистості і роботи з її недоліками.

В практиці, психосинтез використовується як метод психотерапії психосоматичних розладів в першу чергу тоді, коли їх причиною є глибокий і складний конфлікт між різними групами свідомих і несвідомих сил пацієнта або ж коли вони відбуваються в результаті глибинних і тяжких криз.

В реальному житті сучасного студента, можна використовувати основні положення цієї концепції, для підтримання свого зовнішнього та внутрішнього Я.

Всі думки мають здатність матеріалізуватися. Тому потрібно намагатися вживати якомога менше слів «не можу», «не вийде», «боюся». Не потрібно сковувати самого себе. Заперечна частка «не», вже говорить про невпевненість та поганий результат роботи, ще не почавши її виконувати.