Етапи історичного розвитку психології

ДОНАУКОВИЙ ПЕРІОД
Міфологічний етап	Фетишизм - культ неживих предметів - фетишів, які наділяються надприродними властивостями. Анімізм - світогляд первісної людини, згідно з яким душа існує в усіх природних тілах і явищах. Фаталізм - усвідомлення власної безпорадності. Магія - сукупність ритуалів, спрямованих на отримання бажаного результату. Тотемізм - уявлення про певну рослину чи тварину як праматір людського роду.
Філософський етап	Демокріт стверджував, що душа є різновидом речовин, які утворюються з атомів вогню та підпорядковуються загальним законам. Це мікрокосмос, що складається з тих самих елементів -атомів, що й макрокосмос, але вони тонші, невидимі. Платон, засновник філософського ідеалізму, увів в обіг поняття про складові душі - розум, мужність, пристрасть, які розташовані в різних частинах тіла. Він вважав, що матеріальне і духовне, тілесне та психічне є двома самостійними та антагоністичними началами. Аристотель стверджував, що душа не може існувати без тіла, проте вона не вичерпується ним. Вона є формою і способом організації тіла.
Розвиток психології у ХУІІ-ХУШ ст.	Декарт увів у науковий обіг поняття рефлексу як закономірної відповіді організму на зовнішній подразник. Людина мислиться і як машина, і як одухотворена істота. Утверджується дуалізм душі і тіла - їх рівноправне і паралельне існування. Спіноза вважав, що свідомість - таке ж реальне явище, як і матерія. Він був радикальним представником детермінізму, тобто вчення про об'єктивний закономірний взаємозв'язок та взаємозумовленість речей, процесів і явищ реального світу. Лейбніц вперше висунув поняття несвідомої психіки. Джон Локк фундатором емпіричної (дослідної) психології.
НАУКОВИЙ ПЕРІОД
Рефлекторне вчення 1. М. Сєченова	У праці "Рефлекси головного мозку" І.М. Сєченов розглядає психічні процеси як конкретний механізм взаємодії організму з навколишнім середовищем. Психічні явища - це відповіді мозку на зовнішні та внутрішні подразники.
Вчення про вищу нервову діяльність І. П. Павлова	І. П. Павлов розкрив принципи роботи головного мозку людини і тварини, експериментально обґрунтував та розробив вчення про дві сигнальні системи. Слово як "сигнал сигналів" надає людині принципово нові можливості у розвитку й функціонуванні психіки, що стає регулятором такої поведінки й діяльності, якої немає у тварин.
Структуральний підхід В. Вундта, Е. Тітченера	В. Вундт заснував у 1879 р. першу у світі експериментальну лабораторію в Лейпцизькому університеті. Предметом психології вважав безпосередній досвід суб'єкта, який може вивчатися шляхом інтроспекції. Роль психології полягає в детальному описі складових свідомості (відчуттів, почуттів, образів). Е.Тітченер виступав за поєднання інтроспекції з експериментом та математикою, щоб наблизити психологію до стандартів природничих наук.
Функціональний підхід У. Джемса	У. Джеме вважав, що основне завдання психології полягає в тому, щоб зрозуміти функцію і роль свідомості в адаптації індивідуума до змін навколишнього середовища.
Напрями психології XX ст.	Психоаналіз (3. Фрейд). Напрям, що досліджує сферу несвідомого. Структуру особистості утворюють три основні компоненти: "Воно", "Я", "Над-Я". Біхевіоризм (Дж. Уотсон) - напрям, згідно з яким вважається, що психологія повинна вивчати поведінку, доступну для об'єктивного спостереження. Основною схемою біхевіоризму є принцип "стимул - реакція". Гештальтпсихологія (Вертгаймер, Кьолер) вивчає цілісні структури свідомості, образи. Гуманістична психологія (К. Роджерс, А. Маслоу) - напрям у психології, що вивчає духовний розвиток людини, її особистісний ріст, питання самоактуалізації. Когнітивна психологія (Нейссер) досліджує закономірності процесів пізнання. Еклектизм - напрям, у відповідності до якого психолог самостійно обирає, який підхід застосувати в конкретній ситуації. Діяльнісний підхід (Л. С. Виготський, Л. С. Рубінштейн, 0. М. Леонтьєв) об'єднує вчених, для яких психіка - функція мозку, явище, що виникає в процесі життєдіяльності особистості.