Середньоазіатська черепаха

ХАРАКТЕРНІ ОСОБЛИВОСТІ

Сцинки населяють майже всі материки, за винятком Антарктиди. Переважна більшість видів є у країнах Східної півкулі. У Європі зустрічається всього 7 видів сцинків.
Сцинки зовні дуже відрізняються один від одного. Одні з них - сліпі, не мають кінцівок й живуть під землею, інші -чудово плавають чи лазять по деревах.
Типовий сцинк - це досить маленька коротконога ящірка, покрита коричневими блискучими лусочками, яка має довгий хвіст.
Сцинк переміщається по поверхні, одночасно переставляючи діагонально розташовані на відношенню одна до одної лапи. При кожному кроці тіло шинка поперемінно вигинається то вправо, то вліво. Сильні ноги зеленокровного спинка мають присоски, котрі полегшують йому лазіння по деревах. Деякі види сцинків мають металеве забарвлення. Досить часто забарвлення сцинків-самшв відрізняється від забарвлення самок.

 

СПОСІБ ЖИТТЯ

Сцинки дуже полохливі, тому більшу частину життя вони проводять в укриттях під камінням, в опалому листі, під кам'яними загорожами або в землі. Багато видів сцинків живуть на деревах.
Наприклад, чіпкохвостий сцинк, що живе на Соломонових островах, відмінно почувається серед гілля дерев і не спускається на землю. В нього є чіпкий хвіст, за допомогою якого тварина спритно переміщається по деревах. Чіпкохвостий сцинк є активним у сутінках. Інші сцинки активні, зазвичай, днем.
Як і в інших холоднокровних тварин, активність у сцинків безпосередньо залежить від температури довкілля. Для підвищення температури тіла сцинки вигріваються на сонці. Сонячні ванни приймають зазвичай вранці, а потім, повні енергії, вирушають на годівлю. Полуденні години вони проводять у затінку.

СПОСОБИ САМОЗАХИСТУ СЦИНКІВ

Велетенська гладка ящірка, чи австралійський синьоязикий сцинк, для самозахисту дотримується шокової тактики, показуючи ворогові блакитний язик, і грізно сичачи.
Роздратування зовні спокійного смугастого довгоногого сцинка видає сіпання хвоста. Ворог атакує хвіст і... залишається з ним, тоді як ящірка ховається в укритті. Якщо хижак ретирується, сцинк нерідко повертається на місце події і з'їдає власний хвіст.
Короткохвостий сцинк, чи короткохвіст лякає ворога великим синім язиком. Окрім того, в нього короткий товстий хвіст, тому передня і задня частини тіла виглядають однаково. Короткохвіст може обманути ворога, залишивши у нього в зубах свій хвіст.

- Ареал сцинків

МІСЦЯ ПРОЖИВАННЯ
Сцинки населяють різні біотопи в тропічних і субтропічних поясах планети. Область найбільшої концентрації видів перебуває у Південно-Східній Азії й Австралії.
ЗБЕРЕЖЕННЯ
Принаймні чотири види сцинкових мають потребу в збереженні, проте іншим видам небезпека не загрожує.

ЧИ ТОБІ ВІДОМО, ЩО...

- Представники роду зеленокровних сцинків - унікальне явище у світі хребетних. Кров, слизова рота, язик, м'язи та і кістки цих тварин - зеленого і кольору Зеленокровні сцинки І (5 видів) яйця відкладають також зелені. Вони живуть в Новій Гвінеї і на Соломонових островах.

Тіло більшості сцинків вкрите гладенькими лусочками, тому більшість цих тварин важко утримати в руках. В Австралії мешкає короткохвіст, тіло якого покрите горбистою лускою, яка надає йому схожість із ялинової шишкою, що поси! люється завдяки товстому хвосту.

ЛЕГЕНДА:

Колись дуже-дуже давно Сцинки були довгоногими та швидкими ящірками. Вони жили в господарстві, як домашні тварини. Люди їх дуже любили і оберігали. Але одного разу, коли господар раптом захворів, він покликав до сбе Сцинка і каже: «Ящірко, побіжи до моря, до чорної каракатиці і попроси в неї цілющі чорнила – ліки для мене». Сцинк дуже любив свого господаря, і одразу вирушив в дорогу. Біг він 3 дня, 3 ночі, стежками, лісами, полями і коли прибіг до моря, знайшов чорну каракатицю, попросив в неї чорнила… і в ту мить, він зрозумів, що від хвилювання забув посудину, в яку можна набрати ліки… Але Сцинк не розгубився, він набрав повний ротик чорнил і мерщій побіг додому…Нічого не їв, не пив, 3 дні, 3 ночі добирався до осподаря. Нарешті прибіг додому, дав господарю ліки, він їх випив, одужав і жив ще довго і щасливо… Але від швидкого руху, лапки сцинка стерлись і стали коротенькими, я язичок – від чорнил, які були в ротику, забарився і назавжди залишився чорнильного кольору. І з тих пір люди називають цю ящірку – Синєязикий Сцинк.

 

Середньоазіатська черепаха

Загальна інформація

Поговоримо про середньоазіатську черепаху.

Цей вид черепахи є сухопутним. Вони досить великі — маса1,8 кг, довжина панцира 15-25 см. Колір панцира різний: від світло-рудого до темно оливкового.

У природі середньоазіатська черепаха риє нори і активно рухається лише два-три місяці в році. Тому при змісті її в домашніх умовах треба створювати просторий тераріум, в якому постійно контролюватиметься температура, рівень вологості. У такому тераріумі черепаха може прожити довгі роки, не маючи ніяких захворювань. Проте, частіше її пускають просто «подорожувати по квартирі.

Річ у тому, що черепаху не можна містити «вільно»: пустивши її жити на підлогу до кімнати, ви ризикуєте наступити на неї вночі, вона може простудитися від випадкового протягу і загинути. Крім того, середньоазіатським черепахам необхідно копати — і вони копають що знайдуть — сміття на полу, килими, тапки… Так що краще вже тераріум. У нім черепаха зможе вибирати для себе куточки з нижчою або вищою температурою, вологіші або сухіші.

Як і для червоноухих черепах, в тераріумі встановлюється лампа, температура повітря на підстилці під лампою 25-28С. У літній час черепаху треба вигулювати. Випускайте її сонце, але стежте, щоб вона не з’їла чого-небудь і не потрапила під машину. Краще всього містити черепаху у вольєрі(чим він більший, тим краще, мінімальний розмір вольєри 1 x1,5 метра), де вона зможе копати собі на втіху, і ховатися в затінених куточках, зовсім як в природі.

Проте не забувайте, що черепаха риє нори глибиною до 2 метрів, так що стінки вольєри доведеться закопати хоч би на півметра.

Чистити тераріум необхідно 1 раз на місяць. Кожного тижня міняють воду в напувалці і частково замінюють грунт. А раз на місяць повністю міняють підстилку, промивають стінки тераріуму водою з милом. Щоб черепахи не хворіли, під час прибирання тераріум промивають дезинфікуючими розчинами, наприклад Бетадином.

Годувати середньоазіатських черепах треба грубою рослинною їжею — жорсткою травою, капустою, морквою, буряком. Їжа кладеться в годівницю на півтора-дві години, після чого залишки корму треба викинути, а годівницю помити.

Не можна тримати будь-яких черепах без додаткового обігріву. Не можна годувати черепах одним видом корму. Тільки рослинний або тільки живий корм однаково неповноцінні. Гармонійне «меню» повинне складатися тільки з поєднання рослинних і тваринних кормів.

Не можна містити червоноухих і інших водних черепах в акваріумі без суші(вона може потонути).

Не можна містити в одному тераріумі черепашок різного розміру, як в принципі і не можна поміщати разом декілька самців — бійки неминучі.

І, нарешті, не можна готувати їжу черепахам в тому ж посуді, що і людям. І не забувайте про особисту гігієну після контакту з черепахою.

Стрижка кігтів і дзьоба: У природі і при правильному змісті в неволі черепаха самостійно сточує дзьоб і кігті. Але, коли черепаху годують м’яким кормів і тримають на тирсі, то кігті і дзьоб відростають надміру, і їх треба обов’язково підстригати. Також надмірне відростання дзьоба може свідчити про нестачу вітамінів і кальцію в кормі.

Надмірна ріг дзьоба треба не отстрігать, а відламувати або «відкушувати» по краях потужним інструментом (кусачками, щипцями Люера). У цьому випадку надлишковий матеріал обламується, оголюючи нормальний зубчастий край дзьоба, який можна потім підрівняти пилкою. Після підстригання дзьоба щелепи повинні замикатися і крові не повинно бути! В іншому випадку, у вашої черепахи неправильний прикус. При будь-якій травмі під час стрижки – зверніться до ветеринара. Якщо видно, що після підстригання дзьоб не вийдете, краще повністю зайвий роговий шар не зрізати.

Кігті треба підстригати або підпилювати періодично для сухопутних черепах. Підстригати можна будь-якими манікюрними ножицями і навіть кусачками (залежно від розміру черепахи). Отстрігать треба тільки ороговілі частини, в яких не проходять кровоносні судини (це видно на просвіт: світліші частини можна стригти, більш темні – не можна). Якщо при цьому виникла кровотеча, рана тампонується з перекисом водню, або кінчик кігтя можна опустити в марганцівку.

Транспортування та переноска черепах: При вмісті рептилій іноді доводиться стикатися з необхідністю їх транспортування. Транспортування – складний захід, і неправильне її проведення може привести до небажаних наслідків і навіть до загибелі тварин. Тому перед транспортуванням рептилій необхідно звернути увагу на стан тварин, підготовку їх до неї, а також на підбір транспортувальних ємностей, з урахуванням часу перебування в дорозі і умов транспортування.

Узимку, навесні і восени при температурі нижче +20 С черепах треба переносити або з грілкою (водної, соляної) в максимально закритих контейнерах, або, загорнутими в тканину під своєю курткою (щоб черепаха грілася від людини). У холодну пору року корзинка і вовняна тканина не зігріють холоднокровне тварина.

Зігрівати черепах зручно використовуючи соляні грілки (вони гріють до температури 54 С і довго залишаються гарячими) або водні грілки (менше нагріваються і недовго залишаються гарячими). Водні грілки можна купити в аптеках, соляні – в Інтернеті. Важливо не перегріти черепаху, тому між грілкою і черепахою краще класти шар тканини.

Розглядаємо тривалу транспортування, яка триває більше 6 годин. Рептилії приблизно протягом 1 місяця до перевезення повинні перебувати під ретельним наглядом з метою виключення захворювань і вагітності, при виявленні яких вони транспортуванні не підлягають. Тварин, що підлягають транспортуванню, витримують без корму, але за наявності води і звичайній температурі протягом часу, необхідного для повного переварювання їжі. Після такої підготовки тварин поміщають в транспортувальні ємності – ящики, коробки, поліетиленові банки, мішки тощо Особливо зручні при транспортуванні невеликих рептилій пінопластові коробки і поліетиленові банки.

Слід враховувати, що транспортування тварин переважно проводити в теплу, але не жарку пору року, що дозволяє уникнути перегрівів і переохолоджень. Для транспортування тварин бажано використовувати види транспорту і маршрути, максимально скорочують час перебування в дорозі. При перевезенні тварин в холодну пору року при температурі нижче 15 С, необхідно подбати про обігрів (використовувати грілки, нагрівачі та інші джерела тепла).

Фіксація черепах: Фіксація черепах досить проста і може проводитися як завгодно. Важливо тільки, щоб черепаха була повернена задньою частиною від вас, так як при переляку вони часто випускають з клоаки рідину. Найзручніше тримати черепаху за задню частину панцира, коли великий палець тримає карапакс, а решта – пластрон, як на першій фотографії.

Зважування черепах: Зважування черепах проводиться на будь-яких придатних вагах (наприклад, на продуктових вагах), для особливо дрібних тварин зазвичай підходять тільки медичні або кухонні ваги високої точності. Непосидючу черепаху можна зважувати в коробці або перевернувши на спину.

Екзотичні тварини в будинку-це не тільки модно, але ще й страшенно цікаво!

Нашій черепашці 14 років.

Давайте знайдемо спільне і відмінне між суходільною і водяною черепахою.

Чорна На лапках плавці Пересувається легко і швидко Панцир набагато міцніший

Світло коричнева На лапках кігці Повільна Менш міцний панцир

Жива пр.. Твари-на череп

Тварини Плазуни Вилуплюю ться з яєць

 

ЧИ ТОБІ ВІДОМО, ЩО...

Уявіть, якщо насуходільну дорослу черепашку наїхати колесом автомобіля, панцир в неї такий міцний, що витримає вагу автомобіля. Але дітки, якщо колись в природі побачите черепашку, по-перше: ніколи її не бийте, від різкого удару панцир може розколотися – і черепашка загине. А по-друге: ніколи не намагайтеся вийняти черепашку з панциря, тому що панцир і тільце з’єднані, ви ніколи її не дістанете, а тільки зробите черепашці боляче.

 

 

 

 

Эублефар плямистий

Плямисті эублефары (або леопардові геконів) - ідеальні вихованці для початківця террариумиста. Вони досить невибагливі, тому догляд за ними не складе труднощів навіть дуже зайнятій людині. Тим більше що в інтернеті достатньо інформації на цю тему. Незважаючи на грізне назва, леопардові геконів абсолютно неагресивні і незлопамятны. Вони нітрохи не заперечують проти того, щоб їх гладили і брали на руки. Інакше кажучи, спілкуватися з ними - одне задоволення.
В природі эублефары зустрічаються в Афганістані, Індії, Ірані, Пакистані. Переважно вони водяться в кам'янистих і піщаних передгір'ях. Одна з відмінних рис цих ящірок - яскравий зовнішній вигляд. Природна фарбування являє собою темні, майже чорні плями по жовтувато-сірому фоні (за це эублефары і отримали назву «леопардовий гекон»). Однак завдяки популярності рептилій серед любителів тварин та легкості в розведенні, сьогодні існує безліч колірних морфов. У зоомагазинах можна придбати білих, чорних, рожевих, червоні або жовті особин, прикрашених плямами найрізноманітніших расцветок.Вырастают эублефары до 20-25 см, 9 см з яких припадають на товстий хвіст. Він служить ящірок тим же, що і горби верблюдам - комори харчових запасів. При повноцінному раціоні товщина хвоста може зрівнятися з розмірами тіла.
Як говорилося вище, эублефары - тварини невибагливі. Вони швидко і легко пристосовуються до життя в неволі. Для утримання самця і 1-2 самочок цілком достатньо горизонтального тераріуму 40х40х30 см. Тільки врахуйте, що двох самців разом селити не можна. Вони обов'язково поб'ються, оскільки эублефары - територіальні тварини. Як ґрунту краще всього використовувати суміш грубозернистого піску і дрібного гальки або гравію. Крім того, потрібно буде спорудити кілька укриттів. Комфортна денна температура для эублефаров - 25-30С, нічна - 15-20С. При цьому вологість потрібно підтримувати на рівні 40-50%.
Меню леопардових геконів складають цвіркуни, таргани, сарана, личинки жука-зофобаса, борошняні хробаки. Можна також давати шматочки овочів (капусти, моркви) і фруктів (бананів, груш, яблук). Крім того, необхідно стежити за тим, щоб поїлка в тераріумі завжди була наповнена - эублефары п'ють багато.
до Речі, пік активності у цих ящірок припадає на сутінкове час. Однак якщо годувати їх у світлий час доби, то можна «перевести» на денний режим.
Варто відзначити, що эублефары - дуже акуратні та охайні рептилії. Для справл я н н я природних потреб він вибирають якесь одне місце в тераріумі. Так що при збиранні, вам не доведеться збирати їх екскременти по всій його территории.Еще одна відмітна особливість леопардових геконів - довголіття. У неволі, при забезпечення належних умов вони живуть до 12 років.

Эублефары і справді чудові. Квітів в них намішано безліч: спинка всіх відтінків - від жовтого до сірого, боки білі, всюди темні плями, а на хвості - бузкові колечка.

Якщо самочки розмножуються, то "згоряють" буквально за три роки. А от самці живуть і до 20 років.

Звідки родом: з передгір'їв Східного Афганістану, Пакистану та Західної Індії.

 

Саме наш привезений з Афганістану, йому 5 років.

ЧИ ТОБІ ВІДОМО, ЩО...

 

- Як ви думаєте, де сублефар накопичує запас їжі? (в хвостику)

- Яких ще ви знаєте,які накопичують свою їжу? (верблюди – в горбах)

Отже, чим товстіший хвостик в сублефара, тим він довше може прожити без їжі.

 

Гекони Гекони населяють самі різні біотопи - від вологих тропічних джунглів до високих гір. Зовнішній вигляд багатьох з них дуже незвичний. Деякі з них видають пронизливі звуки. Клас - Плазуни Ряд - Лускаті Родина - Gekkonidae Рід/Вид - Різні види Основні дані: РОЗМІРИ Довжина: 3,5-40 см. РОЗМНОЖЕННЯ Кількість яєць: 2. Деякі види мають декілька кладок. Розвиток зародків: 6-10 тижнів, у деяких видів до півроку. СПОСІБ ЖИТТЯ Звички: тримаються поодинці; деякі взимку впадають у сплячку Їжа: комахи, маленькі пташки, миші, ящірки, фрукти. СПОРІДНЕНІ ВИДИ Відомо близько 80 родів, що включають більше 900 видів. Серед них такі роди, як австралійський рід Diplodactylus, гекони щурохвості (Agamura), гекони земляні (Nephrurus), гекончики (Alsophylax), гекони листолапі (Ptyllodactylus), гекони віялопалі (Ptyodactylus). Гекони - це невеликі, голосисті ящірки з плескатим тулубом, крупною головою і великими очима. Активні здебільшого вночі. їхня загрозлива зовнішність вводить в оману. Багато хто вважає геконів отруйними, але насправді вони не шкодять людині. ЇЖА Більшість геконів - це нічні тварини, які полюють із настанням сутінок. Стінний гекон ловить жуків, багатоніжок, метеликів, цвіркунів, сарану і тарганів. Крупні види геконів, такі, як гігантський гекон-бананоїд, поїдають дрібних ящірок, мишей і птахів. Вони непомітно підкрадаються до жертви і блискавично атакують її, хапаючи ротом і вбиваючи ударом об землю або камінь. Не всі гекони - нічні тварини: декілька видів, що живуть на острові Мадагаскар, ведуть денний спосіб життя. Вони харчуються рослинною їжею, зокрема нектаром тропічних квітів. Тихоокеанська гехира, яка мешкає на океанічних островах, любить солодку їжу, тому й дістала назву „цукрова ящірка". Денні мадагаскарські гекони роду Рпекита із задоволенням подорожують на панцирі сейшельської черепахи і ловлять комах, яких привертають екскременти цієї тварини. Гребінчастопалий гекон полює на комах, зокрема, на сарану. МІСЦЕ ПРОЖИВАННЯ Гекони поширені на великих просторах від тропічних дощових лісів до вкритих снігом гір. Завдяки людині, деякі гекони „безкоштовно" виїжджають далеко від рідних місць існування. Типовим прикладом такого мандрівника може бути стінний гекон (Tarentola mauretanica), батьківщиною якого є Північна Африка. У наші дні стінний гекон живе в Південній Франції, на Канарських і південно-тихоокеанських островах. Туристи, які відвідують район Середземномор'я, можуть зустріти геконів, що сидять на стінах будинків. Ці тварини віддають перевагу житлу людини над природними житлами. Увечері в будинках з'являється багато комах, яких привертає електричне світло. Гекон, сидячи на стіні або на стелі, підстерігає комах, що летять, і ловить їх. Плямистий леопардовий еублефар живе в посушливих районах Азії. Це один з небагатьох геконів, який має рухомі повіки. РОЗМНОЖЕННЯ Період спаровування у різних видів геконів відбувається по-різному. У більшості випадків спаровуванню геконів передує шлюбний ритуал. Самці демонструють самкам своє різними кольорами забарвлене тіло і виконують весільну пісню. Самець гекона токі, що поширені у Піденно-Східній Азії, видає гучні звуки, схожі на ґелґотання, услід за якими з невеликими інтервалами чути - „токей". Звуками гекони зазвичай позначають свою територію. Намагаючись завоювати прихильність своєї обраниці, самець смугастого напівпалого гекона наближається до неї на випрямлених ногах, витягнувши вперед шию і невпинно рухає хвостом з боку в бік. Підійшовши до самки, він штовхає її носом у бік і облизує. Гекони відкладають яйця. Самки гекона-мабуя в період з травня по серпень мають до 4-5 кладок. Яйця відкладають з перервами в 2-4 дні. У кожній кладці є по 2 яйця. Поступово м'яка шкаралупа яєць твердне. Захищені липкою оболонкою яйця самка зазвичай ховає в розколинах і поглибленнях у землі. Нерідко в одному місці відкладають яйця декілька самок. Незвично проводить кладку яєць самка капського карликового гекона: задніми лапками вона видавлює їх із власного тіла. Деякі новозеландські гекони є яйцеживородними, їхні дитинчата викльовуються в тілі матері. У всіх геконів через певні проміжки часу відбувається регулярна зміна шкірного покриву. ОСОБЛИВОСТІ ПРИСТОСУВАННЯ Хвіст: у разі небезпеки багато видів геконів відкидають хвіст. Очі: очі більшості геконів позбавлені рухомих повік і сильно збільшені. Їхні зіниці в темряві розширюються. Забарвлення: деякі гекони можуть міняти колір шкіри, подібно до хамелеонів. Забарвлення смугастого напівпалого гекона вдень темноко-ричневе, а вночі жовте. У мадагаскарського плоскохвостого гекона тулуб настільки плескатий, що помітити його на стовбурі дерева майже неможливо. Нічні гекони забарвлені дуже скромно. ЧИ ТОБІ ВІДОМО, ЩО... Зовні витончений круглопалий гекон (Sphaerodactylus elegans), будучи завдовжки 35 мм, є найменшим з відомих плазунів. Свою назву токей, або токі, дістав тому, що в його репертуар входять звуки „токей, токей", які повторюються. У разі небезпеки гекон не завжди відкидає хвіст повністю. Іноді ця частина тіла залишається висіти на латочці шкіри, хоча новий хвіст уже давно виріс. Так зустрічаються гекони з 2 або 3 хвостами. Гекон помічає тільки рухомих комах. ХАРАКТЕРНІ ОСОБЛИВОСТІ ГЕКОНІВ Шкіра: тонка, вкрита дрібними лусочками або горбками. Забарвлення різноманітне, найчастіше сіре — або коричневе. Деякі види здатні міняти забарвлення в період розмноження або використовують цю властивість для маскування. Очі: у геконів, які ведуть нічний спосіб життя, великі зіниці, які вдень звужуються до маленьких щілинок. Хвіст: багато геконів у разі небезпеки відкидають хвіст, з часом у них з'являється новий. Лапки: у більшості геконів широкі, зі шкіряними складками пальці, які знизу покриті поперечними рядами дрібних рогових пластинок. Ці пластинки покриті короткими щетинками, на кінцях яких є мікроскопічні присоски. Завдяки такому пристосуванню, гекони бігають навіть по гладеньких поверхнях. - Ареал геконів МІСЦЯ ПРОЖИВАННЯ Південна Європа, Центральна Азія, Південно-Східна Азія, Африка, острови і побережжя Тихого океану, Нова Зеландія, Австралія, Південна Америка, Мексика, Південна Каліфорнія, Флорида, побережжя і острови Карибського моря. ЗБЕРЕЖЕННЯ Гекони живуть у всьому світі, легко пристосовуються до різних умов і не становлять небезпеки для людини. Їм шкодить забруднення навколишнього середовища.

 

Нашим геконам по 4 роки.

ЧИ ТОБІ ВІДОМО, ЩО...

1). Голосові зв’язки гекона можуть видавати звуки, схожі на собаче гавкання, вони гавкають як цуценята.

2). Вони дуже швидко рухаються по вертикальній поверхні, то може бути і скло тераріуму, і стіни, і стеля. Рухаються вони за допомогою мікрощетинок (волосків). Їх у гекона 200 мільйонів на кожному пальчику, тобто на 1 папці – мільярд, їх можна роздивитись тільки під мікроскопом. За рахунок цих мікрочастинок гекони дуже швидко рухаються. За 1 секунду вони можуть пробігти 1 метр, нівіть по гладенькій вертикальній поверхні.

3) Гекони дуже сильні. Однією папкою гекон може утримати вагу в 40 разів більшу за його власну масу тіла. Уявіть, якщо люди булиб такі ж сильні, то могли б підняти 40 людей однією рукою.

 

 

Ага́мові (Agamidae) — родина ящірок, за традиційною класифікацію — частина підряду Lacertilia, за сучасною кладистичною — інфраряду Iguania. Викопні агамові відомі починаючи з еоцену (Європа).

Родина об'єднує понад 30 родів з більше як 290 видами. Агамові дуже різноманітні за розмірами (від кількох см майже до 1 м) і зовнішнім виглядом, але всі мають добре розвинені ноги і неламкий хвіст. У наземних агамових тіло сплюснуте, у деревних — стиснуте з боків. Характерними є прирослі до щелепних кісток зверху (акродонтні) зуби.

Бородата ящірка (Pogona barbata) — представник роду бородатих агам з родиниАгамових. Інша назва «східний бородатий дракон».

Опис

Загальна довжина сягає 60 см. Спостерігається статевий диморфізм — самці приблизно на 10 см більше за самиць. Колір спини зеленувато—оливковий, блакитнуватий, жовтуватий. При переляку тварина світлішає. Черево у цих агам трохи світліше за спину. Тулуб має циліндричну форму. Поперек горла розташовані численні пласкі витягнуті шипи, які переходять на боки голови. Вони трохи нагадують стрижену бороду. На горлі є шкіряні складки, які підтримують подовжені відростки під'язикової кістки. На спині є довгі та дещо гнуті шипи на кшталт колючок шипшини.

Спосіб життя

Полюбляє лісову місцевість, чагарники. Активна вдень. Ховається вночі у норі При небезпеці бородата ящірка роздуває горло, а горлові складки стають сильно випнутими, борода топорщиться. Також калатає хвостом, робить короткі стрибки, присідає на задніх лапах на кшталт жаби. Харчується комахами, дрібними безхребетними, квітами, плодами.

Це яйцекладна ящірка. Самиця у норі відкладає 9—24 яйця. Через 3—3,5 місяця з'являються молоді агами.

Розповсюдження

Це ендемік Австралії. Мешкає на сході в районі півострова Кейп-Йорк.

 

Наша агама привезена з Австралії, їй 5 років.

ЧИ ТОБІ ВІДОМО, ЩО...

Коли агама бачить ворога, вона надуває свою бороду, яка вкрита маленькими шипами, і своїм страшним виглядом відлякує нападника.. А ще ці тваринки можуть декілька годин зовсім не рухатись.

 

 

 

Вара́нові

(Varanidae) — родина плазунів підряду ящірок. Назва «Варан» походить від загальносемітського кореня ouran, waran чи waral, що означає «ящірка». Англійська назва «Monitor lizard» походить від другорядної звички ставати на задні ноги, таким чином проводячи моніторинг території.

Викопні рештки (довжиною до 10 м) відомі з плейстоцену. Нині представлені одним родом — Varanus. Довжина сучасних варанів — від 0,8 до 3-4,5 м (Varanus komodoensis), зазвичай близько 1 м. Тіло подовжене, ноги добре розвинені, хвіст в багатьох видів стислий з боків. Голова вкрита дрібними роговими щитками, луски тулуба округлі, випуклі. Язик довгий, роздвоєний на кінці. Відомо 24 види утропічному, субтропічному та частково помірному поясах східної півкулі(крімМадагаскару). Ведуть наземний, рідше напівдеревний спосіб життя. Більшість добре плавають та пірнають. Харчуються ящірками, зміями, дрібніми ссавцями, розорюють гнізда; коловодні поїдають жаб, риб, молюсків, крабів. Яйцекладні.Комодський варан — у Червоній книзі МСОП.

На невеликому острові Комодо і трьох суміжних, розташованих на схід від Яви, мешкає найбільший з сучасних варанів —комодський варан, який досягає 3,7 метрів у довжину і може важити понад 100 кг. У плейстоценових відкладеннях Австраліїзнайдені гігантські форми (рід Megalania), що досягали 5-7, а за деякими оцінками і 10 метрів завдовжки. Шкіра варанів використовується для різних виробів, у тому числі для взуття; м'ясо в багатьох країнах споживають у їжу.

ШИПОХВОСТ АФРИКАНСКИЙ

ШИПОХВОСТ АФРИКАНСЬКИЙ (Uromastyx acanthinurus) або мінливий шипохвост, - одна з найкрупніших північноафриканських ящірок, до 40 см завдовжки і вагою до 600 р. Хвіст відносно короткий (менше 70% довжини тіла), широкий і сплощення зверху вниз, звужується лише в останній третині; покритий 16-20 поперечними рядами колючкуватих чешуй з верхнього боку (знизу кількість рядів більша, а луски без Шипа). Забарвлення активних тварин широко варіює в межах ареалу і може бути оливково-зеленою, охристо-жовтою, помаранчевою або цегельно-червоною з узором з темніших лусочок по основному фону. Інколи зустрічаються темні, майже чорні екземпляри. Голова часто темніше за забарвлення тіла; в екземплярів, дюн, що мешкають поблизу, черевна сторона однорідно біла. Слід зазначити, що насиченою і яскравою забарвлення шипохвостов стає лише тоді, коли вони добре розігріються на сонці, вранці ж, лише покинувши нору або притулок, шипохвост виглядає землисто-коричнево-сірим. Поширені африканські шипохвости в Північній Африці – в Марокко (цей вигляд ще інколи називають марокканськими шипохвостом), Алжірі, Тунісі і Лівії, де населяють напівпустинні і пустинні ландшафти, скелясті передгір'я, околиці оазисів і оброблюваних ділянок. У арідних регіонах африканський шипохвост вважає за краще селитися уздовж ваді (уедов) – пониженнях місцевості на місці русел висохлих струмків і річок, де рослинність все ж багатше, ніж на відкритих просторах. Особливо це стосується гамад (щебністих пустель), регов

(каменистых пустынь) и эргов (песчаных пустынь) – здесь шипохвосты поселяются лишь на краях куасов (высохших озер) по окраинам бесплодных земель. Большие эрги, такие как Великое Песчаное море в Ливии, являются непреодолимым препятствием в распространении шипохвостов. В качестве убежищ африканские шипохвосты используют как свои норы, так и походящие по размерам брошенные норы грызунов. В скальных обнажениях в качестве временных убежищ могут использоваться глубокие трещины и расщелины между камнями. Нора шипохвоста, вырытая в гомогенном грунте, имеет один овальный вход, от которого ход, диаметром пропорциональный размерам владельца, идет сначала вглубь под углом в 20-45°, а затем горизонтально на длину до 4 метров и оканчивается камерой, лежащей на глубине 0,6-1,2 м от поверхности. Иногда в норе имеется и вторая камера, которая используется самкой для откладки яиц. В гористой местности норы роются в нижней части склона, обычно вблизи вади, причем вход в нору, как правило, располагается в расщелинах скал и под большими камнями. Вообще, африканские шипохвосты по возможности избегают мягких грунтов для постройки нор, так как чем больше скал и камней, тем труднее хищникам и людям докопаться до хозяина норы. Взрослый шипохвост может иметь одну главную и несколько второстепенных нор. Несмотря на то, что африканские шипохвосты являются территориальными животными, они чаще всего селятся недалеко друг от друга, небольшими колониями численностью до 20 особей. При обилии пищи они могут мирно соседствовать друг с другом, однако в сезон размножения конкурирующие самцы вступают в схватки за обладание самкой, а при бескормице повышается агрессивность всех животных. Индивидуальный участок взрослого шипохвоста не превышает 1 га, причем в зависимости от времени года он может сокращаться и расширяться. Так, после зимних дождей, когда съедобной растительности особенно много, шипохвост держится в ближайших окрестностях своей норы, а летом, когда растения высыхают, ему иной раз приходится проходить до 1,5 км в поисках пищи. Погодные условия также влияют на активность шипохвостов: в пасмурную погоду они не отходят далеко от своих нор, а в дождь и во время песчаных бурь вообще не покидают их. Наблюдения в неволе показали прямую зависимость активности этих ящериц от колебаний атмосферного давления и продолжительности светового дня. Суточная активность африканских шипохвостов обычно приурочена к утренним и вечерним часам, ночью они спят в норах, а в середине дня в жаркое время года отдыхают от палящего солнца в тени или в убежищах. Вообще же, африканские шипохвосты – одни из самых теплолюбивых и жаровыносливых животных, они комфортно чувствуют себя при температуре тела 38-40°С и без ущерба для себя могут передвигаться по субстрату, нагретому до 75°С! Однако, высокая температура окружающей среды в сочетании с засухой сильно изнуряют их, поскольку на образование метаболической воды расходуются жировые запасы и другие ткани тела. В тоже время, засуха и бескормица при более низких температурах окружающей среды переносятся значительно легче, так при температурах ниже 30°С упитанный взрослый шипохвост может выдержать голодовку до одного года. Питаются африканские шипохвосты преимущественно растительной пищей, при возможности выбора в первую очередь потребляют цветки, бутоны и свежие листья растений различных видов (около 100 видов для окрестностей Бени Аббес в западном Алжире). Однако во время засухи они могут использовать в пищу насекомых, сухие семена, веточки кустарников, экскременты газелей и даже собственную линную кожу. В поисках пищи шипохвосты ориентируются при помощи зрения, и не раз отмечалось, что цветки желтого цвета для них особенно привлекательны. Обладая незаурядной памятью, африканские шипохвосты хорошо запоминают свои длинные и извилистые маршруты и порой проходят до 400 метров к единственному кусту, на котором еще остались свежие листья или плоды. Сезон размножения у африканских шипохвостов начинается в марте-апреле, когда взрослые самцы участвуют в жестоких турнирных боях, сопровождающихся позами угрозы («боковая стойка»), шипением и сильными укусами соперника за бока и шею. В это время шипохвосты наиболее ярко окрашены. Победитель прогоняет конкурента и, приблизившись к своей избраннице, принимается за брачное ухаживание, что выражается в совместных кружениях («карусель»), несильных покусываниях самца и ударах хвостом самки. Процесс ухаживания может продолжаться около двух часов или с утра до вечера. Иногда можно наблюдать и сольные танцы самца перед самкой, исполняемые им на подходящем плоском камне или пригорке, и представляющие собой кружение на месте, как будто он хочет поймать кончик своего хвоста. Непосредственно перед спариванием самец нежно трется о самку головой и подрагивает. Собственно спаривание продолжается приблизительно 2 минуты. Сроки беременности различны в разных частях обширного ареала. Приблизительно в середине лета самка откладывает 19-20, максимум 23 яйца в боковой камере норы на глубине около 60 см от поверхности. Вес одного яйца 8-10 г, размеры в среднем 38,2 × 21,2 мм. В естественных условиях инкубация длится примерно 2 месяца, в западном Алжире (Бени Аббес) детеныши вылупляются в сентябре-октябре. Инкубация в лабораторных условиях продолжалась от 72 дней (постоянная температура 34°C, влажность 80-95 %) до 120-125 дней (дневная температура 30-33°C, ночная 23-24°C). Еще сутки после вскрытия скорлупы глаза детеныша остаются закрытыми, все это время он продолжает оставаться внутри скорлупы и питаться оставшимся желтком. Длина новорожденных африканских шипохвостов 75-78 мм, весят они 6-7 г и довольно долго остаются серыми с темными и светлыми пятнышками. При террариумном содержании уже в 3 три недели от роду они проявляли агрессию друг к другу – раздувание, шипение, боковые стойки и укусы. При хорошем питании молодые африканские шипохвосты в годовалом возрасте вырастали в террариуме до 20 см в длину, таких размеров на воле они достигают только к четырем годам (популяция Джебел). В естественных условиях у африканских шипохвостов и их детенышей довольно много врагов, причем особенно велико давление хищничества на популяции в предгорьях, где много укрытий, позволяющих хищнику незаметно подкрасться к жертве. Чаще всего на них охотятся ястребы (Accipiter nisus), красный (Milvus milvus) и черный (Milvus migrans) коршуны, стервятники (Neophron percnopterus), орел змееяд (Circaetus gallicus), курганник (Buteo rufinus cirtensis), средиземноморский сокол ланнер (Falco biarmicus), ворон (Corvus ruficollis), красноголовый (Lanius senator) и серый (Lanius excubitor) сорокопуты, серый варан (Varanus griseus), ящеричные (Malpolon moilensis) и песчаные (Psammophis sp.) змеи, песчаные лисицы (Vulpes rueppelli), медоеды (Mellivora capensis), африканские степные кошки (Felis sylvestris libyca). И, конечно, люди (главным образом кочевники бедуины, которые употребляют их в пищу). При первых признаках опасности шипохвост спасается бегством до ближайшего убежища или норы. Забравшись в укрытие, он раздувается так, что его становится невозможно вытащить, и совершает резкие движения колючим бронированным хвостом. Схваченный, он грозно шипит и с такой силой бьет хвостом, что может нанести серьезные раны. Лишь в крайнем случае шипохвост пускает в ход свои мощные челюсти, и если уж ему удастся укусить, он вцепляется, как бульдог, и не только не разжимает челюстей, но и начинает быстро раскачиваться и вращаться вдоль своей продольной оси, чем наносит врагу еще более сильную травму. В своих вояжах в поисках съедобных растений шипохвост часто может оказаться слишком далеко от норы, чтобы успеть добежать до нее. В таких случаях он бросается к ближайшему кусту акации (местонахождение которых на своем маршруте он всегда помнит), где и прячется среди острых шипов от крылатых и четвероногих хищников. Недавнее открытие выявило, что у африканских шипохвостов есть не только враги, но и друзья. Симбиоз этих ящериц и ядовитых змей (пустынные рогатые гадюки Cerastes cerastes) в историческом плане, вероятно, сравнительно недавний, поскольку сформировался против антропогенного воздействия. Дело в том, что последнее время, в связи с освоением человеком новых территорий, рогатым гадюкам все труднее найти себе убежище, и они часто поселяются теперь в глубоких норах шипохвостов, где мирно уживаются с хозяином норы. Шипохвосту от такого соседства прямая выгода, так как гадюка всегда готова защитить себя и его от их злейшего врага – человека. В Европе и Америке африканских шипохвостов часто держат в качестве домашних любимцев. В США существуют частные питомники, в которых их разведение для продажи хорошо налажено. В неволе африканских шипохвостов содержат в длинных (150 см длиной) террариумах, обогрев которых сосредоточен на одном из концов, так чтобы создать температурный градиент, обеспечивающий выбор для терморегуляторного поведения шипохвоста. Предпочтительная температура в месте обогрева порядка 55-60°С, тогда как ночная температура в убежище должна быть 24-27°С, а уже при ночной температуре 22°С шипохвосты весь следующий день находятся в бездействии. Зимний период бездействия проходит при температурах 12-18°С и продолжается в разных частях ареала от 1 до 5-6 месяцев зависимости от местных климатических условий. Молодых животных кормят сверчками, зоофобусом и мучным червем, взрослых различными нарезанными овощами и фруктами. Особенно любят шипохвосты соцветия и листья одуванчиков, цветки гибискуса, зеленую стручковую фасоль и салат «Ромен». Выделяют два подвида африканского шипохвоста: Uromastyx acanthinurus acanthinurus - североафриканский шипохвост (северо-восточный Алжир, Тунис и северо-западная Ливия) и Uromastyx acanthinurus nigriventris – чернобрюхий африканский шипохвост (Марокко и в северо-западный Алжир )

 

– чернобрюхий африканский шипохвост (Марокко и в северо-западный Алжир)

 

Нашому варану 5 років. Його хвостик вкритий шипами і, коли легко доторкнутися, то можна відчути які вони коючі.

ЧИ ТОБІ ВІДОМО, ЩО...

У варанів довгі і сильні лапи, тому вони можуть розігнатися до 30 км за годину. Також в них дуже довгий і сильний хвіст. Варани хвіст використовують для захисту.

 

Хамелеон звичайний

У всіх хамелеонів с одна цікава особливість: їхні очі незалежні одне від одного, ящірка вільно повертає їх на 180° в горизонтальній площині й на 90° по вертикалі.

Клас - Плазуни
Ряд - Лускаті
Родина - Хамелеони
Рід/Вид - Chamaeleo chamaeleon

Основні дані:
РОЗМІРИ
Довжина тіла (від голови до основи хвоста): 20-30 см.
Довжина хвоста: 20-30 см.
Довжина язика: 20-30 см.

РОЗМНОЖЕННЯ
Шлюбний період: зазвичай кінець літа.
Кількість яєць: 20-40, самка закопує їх у землю; дитинчата вилуплюються через 9 місяців.

СПОСІБ ЖИТТЯ
Звички: за винятком шлюбного періоду тримаються поодинці; активні вдень; тримаються серед гілок дерев.
Їжа: комахи, павуки, молюски і пуголовки.

СПОРІДНЕНІ ВИДИ
Це єдиний вид, що зустрічається в Європі. В Африці та Азії проживає близько 80 видів хамелеонів. Найбільший з них сягає 60-65 см завдовжки, а довжина найменшого складає всього 5 см.

Хамелеон живе в лісах або в місцевості з деревною або чагарниковою рослинністю, проте в Африці він трапляється також на піщаних дюнах, де ховається в норах різних тварин. Зачаївшись серед гілок, він видивляється здобич.
ЇЖА

Звичайний хамелеон - це найбільший майстер маскування. Змінивши своє забарвлення, він повністю зливається з оточенням. Сховавшись серед листя, хамелеон нерухомо сидить, спостерігаючи, чи не з'явиться поблизу здобич. Помітивши здобич, він повільно наближається до неї, а потім викидає свій довгий язик, захоплюючи жертву його пінцетопо-дібним кінчиком. Раніше гадали, що жертва приклеюється до липкого язика, і лише кінозйомка дозволила виявити, що хамелеон захоплює здобич саме роздвоєним кінчиком.
РОЗМНОЖЕННЯ

Звичайний хамелеон веде одиночний спосіб життя й лише в шлюбний період починає шукає собі товариство. Кожен хамелеон мешкає на своїй території і ревно захищає її від чужинців. Самець проганяє суперників, приймаючи войовничу позу - він наповнює легені повітрям й роздуває шкіру на шиї.
Спаровування хамелеонів відбувається на деревах. Воно приурочене до середини-кінця літа. Близько 20-40 яєць самка відкладає у жовтні-листопаді. Вона зариває їх у глибоку ямку, яку копає за допомогою передніх ніг. Задніми ногами самка відкидає вириту землю. Заривши яйця, самка нагрібає зверху сухе листя й гілки, утворюючи щільний настил. Потім самка хамелеона повертається в крону дерева, покладаючи подальшу турботу про потомство на сонце. Молодняк розвивається в яйці, харчуючись його жовтком, як пташенята. Молоді хамелеони з'являються на світ через 9 місяців. Вони виходять зі шкаралупи за допомогою особливого вироста на голові, який називають яєчним зубом. Новонароджені звичайного хамелеона є мініатюрними копіями батьків. На землі малюкам загрожує небезпека бути з'їденими хижаками, тому вони практично відразу ж залізають на дерева.
САМОЗАХИСТ

Маскувальне забарвлення не тільки допомагає хамелеонові залишатися невидимим під час полювання, але також є відмінним захистом від ворогів. Зміна забарвлення хамелеонів пов'язана з особливостями будови їх покривів. У зовнішньому шарі шкіри містяться хроматофори - клітини з зернами темно-коричневого, червонуватого та жовтого пігменту. При скороченні відростків хроматофорів зерна збираються в центрі клітин, і шкірні покриви хамелеона стають білуватими або жовтими. Коли темний пігмент концентрується у волокнистому шарі шкіри, вона стає чорною. Появу інших відтінків викликає поєднання пігментів обох шарів. А зелені тони виникають у результаті заломлення променів в поверхневому шарі, де містяться кристали гуаніна, що заломлюють світло. Плазун може змінювати колір частин тіла.
ОСОБЛИВОСТІ ПРИСТОСУВАННЯ

Назва "хамелеон" походить від імені міфічної істоти, що міняє свою зовнішність. Проте здатність швидко змінювати забарвлення залежно від кольору навколишніх предметів - не єдина характерна особливість звичайного хамелеона. На увагу також заслуговує незвичайна будова органів зору. Очі звичайного хамелеона великі і круглі, вони оточені суцільною кільчастою повікою, в центрі якої є невеликий отвір для зіниці. Очі хамелеона рухаються абсолютно незалежно одне від одного. Ока вільно повертаються на 180° по горизонталі та на 90° по вертикалі. Тулуб хамелеонів сильно стиснутий з боків. Голова шоломоподібна, прикрашена гребенями й горбами. Ноги довгі. Пальці закінчуються гострими кігтями. Чіпкий хвіст звичайний хамелеон використовує як п'яту кінцівку.
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Язиком він здобуває собі харч — помітивши жертву, влучає в неї липким язиком і миттєво втягує до рота.
Це особлива група тварин, схожих на ящірок, їх можна зустріти майже в усіх лісах Африки. Від ворогів вони захищаються змінюючи забарвлення тіла, зливаючись з навколишнім середовищем. Хамелеон стає темним, коли роздратований, і блідим, коли переляканий. Очі у хамелеона обертаються, ніби на шарнірах, а язик буває довшим за усе тіло. Розмір тіла хамелеона до 30 см. У приплоді буває від 7 до 38 маленьких хамелеончиків.

ОСОБЛИВОСТІ ПРИСТОСУВАННЯ ХАМЕЛЕОНА

Спосіб полювання: хамелеон зазвичай нерухомо сидить на гілці, і лише його очі уважно роздивляються все навколо в пошуках комах. Помітивши здобич і продовжуючи стежити за нею, хамелеон починає повільно рухатися в її бік, поки відстань до жертви не досягне довжини язика, а потім блискавично викидає язик й захоплює комаху його роздвоєним кінчиком, як пінцетом.
Поза: хамелеон нерухомо сидить на тонкій гілці, не втрачаючи рівноваги. Він тримається всіма чотирма лапами з клішнеподібними стопами та кистями, а довгий, чіпкий хвіст він обмотує навколо гілки.
Язик: довжина до 30 см, закінчується липким, роздвоєним кінцем.

 

 

- Ареал звичайного хамелеона
МІСЦЯ ПРОЖИВАННЯ

Звичайний хамелеон живе в Північній Африці, Південній Іспанії, на островах Середземного моря, а також у Південній Туреччині, Сирії й Аравії. Крім того, він зустрічається в Індії і на Шрі-Ланці.
Нашому хамелеону 5 років, привезений з о. Мадагаскар

ЧИ ТОБІ ВІДОМО, ЩО...

• Звичайний хамелеон - найпівнічніший представник родини. Решта проживають в Африці, в Середній Азії, на острові Мадагаскар, в Пакистані, Індії та на Шрі-Ланці.
• У деяких видів хамелеонів на голові є особливі прикраси. Наприклад, у хамелеона Джексона на голові є три пірамідальних вирости, що ростуть у ряд.
• Перші плазуни з'явилися на нашій планеті близько 200-210 мільйонів років тому в Пермський період.
• Скорочення чисельності ящірок може викликати холодне літо.

Гра «Знайди хамелеона»

Ігуана (зелена)

Підпяд - Ящірки
Родина - Ігуани
Рід/Вид - Iguana iguana

Основні дані:
РОЗМІРИ
Довжина: 1,6-2 м.
Маса: до 4 кг.

РОЗМНОЖЕННЯ
Статеве дозрівання: з 3 років.
Шлюбний період: залежить від регіону.
Кількість яєць: 25-60.
Несіння: один раз на рік.
Інкубація: до 90 днів.

СПОСІБ ЖИТТЯ
Звички: іноді живе в групах; активна в денний час.
Їжа: листя, ягоди, фрукти та інші рослини; молоді ігуани також поїдають безхребетних.
СПОРІДНЕНІ ВИДИ
Одним з видів цього роду є дуже рідкісний вид, що живе тільки на Карибських островах.
Зелена ігуана - вражаючих розмірів ящірка. Вона має довгий хвіст та велику голову й справді справляє дивне враження. її горловий мішок і гребінь з шипів призначені налякати всіх, хто до неї наближається. Але, попри свою страхітливу зовнішність, ці ігуани є мирними травоїдними істотами.

ЇЖА

Основна їжа ігуани - це рослини і тварини. Раціон ігуани змінюється в залежності віл віку. Дорослі тварини харчуються рослинами, хоча в деяких місцевостях вони також поїдають дрібних ссавців і пташенят. З рослин плазуни збирають листя, ягоди та солодкі фрукти, а також харчуються молодими пагонами.
Молоді ігуани забарвлені яскравіше, ніж дорослі особини, оскільки зазвичай харчуються комахами і їхніми личинками, павуками та дрібними безхребетними, за якими вони часто спускаються на землю. Іноді ігуани з'їдають знайдену ними падаль.
Зелена ігуана росте протягом усього свого життя. Якщо їжі недостатньо - ігуана втрачає вагу й іноді виживає тільки завдяки тому, що використовує власні жирові запаси, накопичені в період, коли їжі було вдосталь. Ці ж запаси самка використовує під час риття ямки для гнізда, коли вона зовсім не їсть.

РОЗМНОЖЕННЯ

Шлюбну поведінку зелена ігуан ретельно вивчили дослідники. Після спаровування, запліднена самка відкладає яйця в ямку завглибшки ЗО см, яку вона викопує в землі. У ямці тримається постійна температура, необхідна для розвитку дитинчат. Ямка також є укриттям від ворогів.
Самка цього плазуна риє ямку передніми кінцівками, а задніми викидає з неї землю. Під час викопування ямки вона інколи покидає місце „роботи", щоб перепочити. На кінці ямки самка робить поглиблення, в яке відкладає яйця. Кількість яєць залежить від величини самки й коливається від 25 до 60. Потім самка старанно закопує яму і утрамбовує землю головою. Після цього вона кілька разів пробігає повз неї, щоб заплутати сліди і закрити хижакам доступ до яєць. Дитинчата виводяться, залежно від температури, через 65-70 днів. Новонароджені дитинчата ігуани - яскраво-зеленого кольору, завдовжки 20 см.

ЗВИЧКИ

На більшості територій проживання зелена ігуана є досить численною. Ії природні місця проживання - болотисті місцевості, морські узбережжя та савана, проте найбільш звичне місце для проживання ігуани - тропічний ліс.
Ігуана добре лазить по деревах, вправно перестрибуючи з гілки на гілку, і тому населяє всі яруси дощового тропічного лісу - від землі до крон дерев, навіть на висоті до 30-40 м. На землю ігуана спускається увечері, у пошуках їжі. Вона ховається в джунглях серед листя дерев. Відпочиває ігуана зазвичай на гілках дерев, гріючись у променях сонця. Попри масивне тіло, легко пересувається по тонких гілках. Налякана ігуана кидається на землю навіть з висоти 5-6 метрів і мерщій ховається в зелених зарослях.
Ящірка із задоволенням перебуває на розташованих над водою гілках, і в разі небезпеки стрибає вниз, залишаючись у воді до декількох хвилин, поки не мине небезпека.

 

ЗЕЛЕНА ІГУАНА І ЛЮДИНА

Смачне біле м'ясо ігуан і їхні яйця для багатьох людей, що живуть у Південній Америці, -важливе джерело їжі. Завдяки незвичному, страхітливому зовнішньому вигляду ігуан, їх охоче розводять любителі, тому вони стали предметом торгівлі. Проте у руках недосвідчених людей багато зелених ігуан гине.
ХАРАКТЕРНІ ОСОБЛИВОСТі ЗЕЛЕНОЇ ІГУАНИ

Молода ігуана: світліше забарвлення, невиражені горловий мішок і шипи на спині.
Дорослий самець: сіро-зелені лусочки, горловий мішок і довгі, заломлені шипи на спині уздовж хребта.
Доросла самка: у неї більш легка, ніжна, в порівнянні з самцем, статура, шипи на спині і горловий мішок менші.
Кігті: довгі та заломлені, допомагають міцно утримуватися на гілці. Самка їх використовує для риття.
Хвіст: утричі довший за тіло, м'язистий, злегка стиснутий з боків. У разі небезпеки використовується як зброя.

 

Нашій ігуані – 7 років

ЧИ ТОБІ ВІДОМО, ЩО...

• Відчувши небезпеку, ігуана випрямляє шипи на спині і таким чином намагається налякати ворога.
• Якщо ігуана знаходиться в безвихідному становищі, вона переходить у наступ, використовуючи при цьому гострі зуби і кігті та завдаючи, як батогом, ударів своїм сильним м'язистим хвостом.
• У дорослої зеленої ігуани небагато природних ворогів, за винятком великих диких кішок, крокодилів та удавів. Великою небезпекою для молодих ігуан є хижі птахи й інші види ящірок, жертвою яких досить часто стають молоді особини.
• На маленькому острівці біля берега Панами знаходиться місцина площею 50 м2, на якій щорічно збирається близько 200 зелених ігуан, щоб відкласти там яйця.
• Іноді декілька самок відкладають яйця в одне поглиблення - це згодом допоможе новонародженим дитинчатам швидше вибратися на земну поверхню.

 

Завдання:

1).Як ви думаєте скільки очей у цієї тваринки? (Три. Третє око знаходиться зверху на голові, правда дуже маленьке і недорозвинене і ігуана ним помічає розмитий контур. Але все ж вона може помітити птаха-нападника вчасно, щоб встигнути втікти)

2). Як ви думаєте де це око знаходиться? Покажіть його.

 

Василиск шлемоносный

Василіск (Basiliscus) — представник роду василісків з родини Шоломових ящірок.

Загальна довжина цього василіска коливається може сягати до 2,5 м, при цьому хвіст становить від 70—75% довжини. Втім середня довжина цієї ящірки 80 см. Вага до 0,5 кг. Спостерігається статевий диморфізм — самці значно більші за самиць. Морда тупа, очі витягнуті. На голові розташовано великий шкіряний виріст на кшталт гребня, такий самий гребінь тягнеться по середині уздовж спини. Самці також мають високі гребені на голові і хвості. Тулуб стрункий та кремезний. Хвіст віялоподібний. Кінцівки гарно розвинуті. Задні лапи, які більші за передні, мають лускаті смуги з боків третього, четвертого і п'ятого пальців. на цих лапах дуже довгі пальці, особливо четвертий. Має великого рота з пилкоподібними зубами, які знаходяться на внутрішній частині щелепи.

Колір шкіри від коричневого до оливково—зеленого з білими, кремовими або жовтими смугами на верхній губі, ще одна смуга йде вздовж обох боків тіла. Черево жовтого забарвлення.

Спосіб життя

Полюбляє зарості вдовж тропічних річок, озер. Зустрічається до висоти 1200 м над рівнем моря. Активний вдень. Добре бігає. Розвиває швидкість до 11 км на годину. Непогано лазає по вертикальній поверхні. Часто гріється на сонці, розташовуючись на гіллях дерев, що звисають над водою на висоті до 20 м.

Харчується комахами, квітами, дрібними хребетними, зокрема зміями, птахами, а також яйцями та рибою.

Розповсюдження

Мешкає у Центральній та Південній Америці.

Це яйцекладна ящірка. Самки відкладають до 10-20 яєць. На рік буває до 3 кладок. Через 3 місяці з'являються молоді василіски довжиною 37—43 мм з вагою 2 г.

Середня тривалість життя становить 7 років у неволі, у природньому середовищі трохи менше.

Нашому – 2 роки, превезена ця тварина з Центральної Америки.

 

ЧИ ТОБІ ВІДОМО, ЩО...

- Звичайний василіск найбільш відомий своєю здатністю бігати по воді. Це здебільшого трапляється при небезпеці. в цьому випадку він прискорюється, наближаючись до найближчої водойми й після цього продовжує бігти на задніх лапах. Бігати по воді дозволяють великі лапи, які оснащені шкіряними клапанами й перетинками вздовж ніг, які не дозволяють потонути. під час бігу по воді середня швидкість становить 8,4 км на годину. Звідси й походить назва "ящірка Ісуса Христа".

- Також звичайний василіск може залишатися під водою до півгодини.

 

 

Завдання:

- Розгляньте василиска і ігуану уважно і знайдіть відмінності:

 

 

 

Нільський крокодил

Це найбільший африканський крокодил. Довжина цих крокодилів сягає шести метрів, маса - більше 700 кілограмів. Крокодил - страшний хижак, якого бояться і люди, і тварини.

Ряд - Крокодили
Родина - Справжні крокодили
Рід/Вид - Crocodylus nilpticus

Основні дані:
РОЗМІРИ
Довжина: до 6 м (від голови до кінця хвоста).
Маса: до 750 кг.

РОЗМНОЖЕННЯ
Статеве дозрівання: 12-15 років.
Шлюбний період: в залежності від регіону.
Інкубація: 90 днів.

СПОСІБ ЖИТТЯ
Звички: живуть поодинці або групами (у якій крокодили є однакової величини, тому що більші крокодили вбивають менших).
Їжа: ссавці, плазуни, птахи, риби, мертвечина.
Тривалість життя: 70-100 років.

СПОРІДНЕНІ ВИДИ
До цього сімейства відноситься 14 видів крокодилів.

Крокодил є реліктом доісторичних часів. До сьогоднішнього часу він зберігся як представник сімейства плазунів, до якого також відносилися й динозаври. Вивчення способу життя крокодила дозволяє повернутися в минуле.

 

РОЗМНОЖЕННЯ

Парування відбувається в різний час, залежно від регіону. Потім самка викопує нору, куди відкладає яйця.
Вони повинні перебувати неподалік води, але в такому місці, куди вода не доходить під час повеней. Крокодили паруються на мілководді. Паруванню передує боротьба між самцями. Самка зазвичай відкладає 55-60 білих яєць у твердій шкарлупі.
Вона перебуває біля гнізда протягом наступних 90 днів, аж поки не почує голосу дитинчат.
Ці звуки служать сигналом для самки, яка викопує яйця з піску й допомагає крокодиленятам вибратися назовні. Всіх крокодиленят мати збирає в пащу (навіть до 20 за один раз) і бережно переносить в заздалегідь обране нею мілке водоймище, яке є захищене рослинністю.
Густа рослинність повинна захищати дитинчат від хижаків, наприклад таких як варани, гієни, марабу. Крокодиленята, які трохи підросли, можуть стати легкою здобиччю крокодилів, орлів або великих риб.

 

ЇЖА Й ПОЛЮВАННЯ

Нільський крокодил підстерігає тварин, які приходять до водоймища. Полює на газелей, буйволів, диких собак, левів. Його жертвою може стати й людина.
Крокодили лежать на мілководді, а коли з'являється жертва, блискавично атакують її, і, міцно тримаючи в пащі, тягнуть під воду.
Крокодили не можуть жувати, тому вони здобич відразу ж не з'їдають, а затягують її в зарості, де залишають, щоб вона там розкладалась.Потім крокодил з'їдає здобич цілою. Стінки його шлунка виділяють дуже „сильний" шлунковий сік, який розчиняє навіть ті частини тварин, що важко перетравлюються.

 

МІСЦЯ ПРОЖИВАННЯ

Нільський крокодил населяє береги рік і озер. Ніч він проводить у воді, а до сходу сонця виходить на берег. У період дощів крокодили перебираються в інші, іноді дуже віддалені місця, а після спаду води - повертаються на свою територію.

 

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Відкладають крокодили яйця на березі, укривають їх мулом і прибережною рослинністю. Самиця постійно знаходиться недалеко, охороняючи своє гніздо з 30—60 яйцями, поки не виведуться крокодильчики. А вони повідомляють про своє народження тонким писком. Тоді мати переносить немовлят у пащі до річки. Ростуть крокодили протягом усього життя, а доживають вони до 100 років, рідко — більше.
Рекордна довжина цього великого хижака — 7 метрів, вага — 600 кг. Ведуть напівводяний спосіб життя, населяють річки, озера, болота. У крокодила довгий хвіст, який допомагає йому полювати — удар такого хвоста небезпечний навіть для таких тварин, як антилопа. Хвіст для крокодила служить і веслом, і кермом. Забарвлення спини темно-зелене з невеликими чорними плямами, черево — брудно-жовте. Молоді крокодили живляться комахами, жабами, рибою, а дорослі ловлять великих тварин, що прийшли пити воду. Нільського крокодила відносять до варанів. Він дуже любить ласувати крокодилячими яйцями.

ЧИ ТОБІ ВІДОМО, ЩО...

• Стать крокодила залежить від температури. При температурі нижче 30°С із яєць вилуплюються самки, а при температурі вище 33,9°С - самці.
• Найбільший із всіх відомих крокодилів був довжиною 7,5 м, самий маленький вид сягає у довжину 1,5 м.
• Співвідношення між розмірами яйця й дорослої особини крокодила становить 1:4 000.
• Ряд крокодилів філогенетично споріднений з птахам.
• Африканські крокодили, наприклад, протягом року вбивають більше людей, ніж інші хижі тварини.
• Крокодилів від алігаторів можна відрізнити за зубами: у крокодилів четвертий зуб нижньої щелепи входить у бічну вирізку краю верхньої щелепи. Цей зуб видно, коли паща закрита. В алігаторів же цей зуб також ховається в бічній вирізці верхньої щелепи, але ззовні його не видно.

ЖИТТЯ НІЛЬСЬКОГО КРОКОДИЛА ПІД ВОДОЮ
Оч