Поняття та мета покарання

Поняття складу злочину

Склад злочину – це сукупність встановлених у КЗ юридичних ознак(об’єктивних і суб’єктивних),що визначають вчинене суспільно небезпечне діяння як злочинне.

У кожному складі прийнято виділяти його елементи:

1.Обєкт злочину – це те на що завжди посягає злочин.

2.Об’єктивна сторона - це ознаки, які характеризують зовнішнє проявлення злочину,тобто ті зміни які злочини спричинив у навколишньому середовищі.

3.Субєкт злочину - це особа,яка вчинила злочин.

4.Суб’єктивна сторона - це ознаки,що характер.злочин із його внутрішньої сторони.

4. Спосіб, місце, час, знаряддя, засоби вчинення злочину та їх кримінально-правове значення

Спосіб вчинення злочину – це певний порядок або послідовність рухів, які застосовуються особою для вчинення злочину (обман, насильство, погроза)

 

Місце вчинення злочину – це певна територія або інше місце, де відбувається суспільно небезпечне діяння або настають його наслідки.

 

Час вчинення злочину – це певний проміжок часу протягом якого може вчинятися злочин.

 

Знаряддя вчинення злочину – це речі, за допомогою яких вчинено злочин.

 

Засоби вчинення злочину – це предмети матеріального світу, які полегшують вчинення злочину(підроблені документи).

 

Обстановка вчинення злочину – це конкретні умови в яких вчиняється злочин (бойова, надзвичайна умова).

5. Поняття, значення та ознаки об'єктивної сторони складу злочину.

Об’єктивна сторона злочину - зовнішня сторона злочину,що характеризується суспільно небезпечним діянням,суспільно небезпечними наслідками,причинним зв’язком між діянням і суспільно небезпечними наслідками місцем,часом,обстановкою,способом,засобами вчинення злочину.

 

Значення: це ознаки,які характеризують зовнішнє проявлення злочину,тобто ті зміни які злочини спричинив у навк.середовищі.

 

Ознаки об’єктивної сторони:

1.Обовязкові(необхідні):діяння у формі дії чи бездіяльності.

2.Факультативні(додаткові) – суспільно небезпечні наслідки,місце,час,обстановка,спосіб,знаряддя,засоби вчинення злочину.

 

6. Поняття та ознаки суб'єкта злочину.

Суб’єкт злочину – це фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці з якого настає крим. відповідальність.

 

Ознаки суб’єкта злочину:

1.Фізична особа – завжди людина,яка має якості,що забезпечують здатність особи бути винною у вчиненні злочину.

2.Осудність.

3.Вік.

7. Поняття суб'єктивної сторони складу злочину та її ознаки.

Суб’єктивна сторона - це ознаки, що характеризує злочин із його внутрішньої сторони.

 

Обов’язкові ознаки – винна у формі умислу чи необережності.

 

Факультативні ознаки – мотив, мета, емоційний стан, свідомість, воля особи в момент вчинення злочину.

Поняття та форми вини.

Вина - це психічне ставлення особи до вчинення дії чи бездіяльності передбаченої ККУ та її наслідків вираження у формі умислу, або необережності.

Вина є обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони складу злочину.

Встановлення вини її форми і виду - необхідна умова правильної кваліфікації злочину.

Формами вини за кримінальним правом України є:

1) умисел,

2) необережність.

Закон розрізняє 2 види умислу:

- прямий

- непрямий

1)прямий умисел-це таке психічне ставлення до діяння і його наслідків при якому особа усвідомлювала суспільно-небезпечний характер свого діяння(дія або бездіяльність) передбачала його суспільно-небезпечні наслідки та бажала їх настання.

Особа прагне досягти якої-небудь мети, задовольнити ту чи іншу потребу.

2)непрямий умисел-це такий умисел при якому особа усвідомлювала суспільно-небезпечний характер свого діяння передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала але свідомо припускала їх настання.

Необережність та її види:

У ч. 1 ст. 25 ККУ зазначено 2 види необережності:

1)Злочинна самовпевненість-якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідки свого діяння, але легковажно розраховувала на їх відвернення.

2)Злочинна недбалість-якщо особа не передбачала можливості слідків настати суспільно-небезпечних наслідків свого діяння хоча повинна була і могла їх передбачити.

 

9. Поняття та ознаки співучасті.

Співучасть - це умисна спільна участь декількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину.

Ознаки співучасті:

Об’єктивні(зовнішні)

1)при співучасті у вчиненні злочину беруть участь декілька суб’єктів злочину, тобто 2, або більше кожний з яких повинен мати ознаки суб’єкта злочину.

2)злочин вчинюється спільними зусиллями всіх співучасників. Ролі, функції кожного із співучасників можуть відрізняти, але при цьому злочин це результат загальної спільної діяльності всіх співучасників, кожний із яких зробив у вчиненні злочину свій внесок. Наслідок який досягається в результаті вчинення злочину є єдиним неподільним, загальним для всіх співучасників. За цей наслідок відповідальність несуть усі співучасники незалежно від тієї ролі яку кожний з них виконував у злочині.

Суб’єктивні(внутрішні)

1)співучасть можлива лише в умисних злочинах не лише з прямим але й непрямим умислом.

2)усі особи що беруть участь у злочині (всі співучасники, не тільки виконавець, а й організатор, підбурювач, пособник) діють умисно.

10. Повторність злочинів.

Повторність злочинів – це вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини ККУ.

Ознаки повторності злочинів:

• особа (група осіб) вчиняє 2 чи більше самостійних одиничних злочинів (одиничні злочини, що утворюють повторність, можуть мати різний характер, можуть бути простими чи ускладненими, умисними чи необережними, закінченими чи незакінченими, вчиненими особисто чи у співучасті);
• одиничні злочини, що утворюють повторність, вчиняються неодночасно, тобто віддалені один від одного певним проміжком часу;
• всі злочини, які складають повторність, передбачаються однією і тією ж самою статтею Особливої частини ККУ;
• для повторності немає значення була чи не була особа засуджена за раніше вчинений злочиню

Особливість повторності злочинів – якщо за раніше вчинений злочин особа була звільнена від кримінальної відповідальності, закінчилися строки давності чи на цей злочин поширилася амністія або судимість за нього було погашено або знято, то повторність виключається.

Види повторності злочинів:

• повторність тотожних злочинів – це вчинення особою 2-х чи більше одиничних злочинів, які містять ознаки одного й того самого складу злочину;
• повторність однорідних злочинів – це вчинення особою 2-х чи більше злочинів, які посягають на тотожні чи подібні об’єкти.

11. Сукупність злочинів та її види.

Сукупність злочинів – це вчинення особою 2-х чи більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини ККУ за жоден з яких її не було засуджено.

Ознаки сукупності злочинів:

• вчинення особою 2-х або більше злочинів, кожен з яких має характер окремого одиничного злочину, кожен з яких може бути як простий, так і ускладнений, як закінчений так і незакінчений;
• кожен із злочинів, які утворюють сукупність, передбачений статтею ККУ, тобто кваліфікується за окремою статтею кримінального закону чи за різними частинами однієї і тієї ж статті ККУ;
• за жодний злочин, який належить до сукупності, особа не була ще засуджена, це означає, що всі злочини особа вчинила до винесення вироку хоча б за один з них; якщо ж новий умисний злочин вчинений особою після винесення вироку за умисний злочин, то має місце рецидив злочину.

Види сукупності злочинів:

• ідеальна сукупність – якщо вчинене особою одне діяння містить одночасно склади 2-х чи більше самостійних одиничних злочинів;
• реальна сукупність – коли винний різними самостійними діями вчиняє 2 чи більше злочинів, кожен з яких є самостійним.

 

Один із видів множинності злочинів.

Рецидив.

Рецидив злочинів – це вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин.

Ознаки рецидиву злочинів:

• вчинення особою 2-х чи більше самостійних одиничних злочинів;
• новий злочин (або злочини) має бути вчинений особою в період, коли вона вважається такою, що має судимість за раніше скоєний злочин;
• злочин, за який особа має судимість, і злочин, вчинений нею під час цієї судимості, мають бути умисними.

Рецидиву не буде при вчиненні особою необережного злочину.

Рецидиву не буде при відсутності судимості за попередній злочин.

Види рецидиву злочинів:

• залежно від характеру злочинів:

- загальний – наявний при вчиненні умисних злочинів, які не є тотожними;

- спеціальний – це вчинення такого самого чи подібного злочину.

• залежно від кількості судимості:

- простий (або одноразовий) – коли особа має одну судимість;

- складний (або багаторазовий) – коли особа має 2 або більше судимості за раніше вчинені умисні злочини.

 

Один із видів множинності злочинів.

13. Кваліфікація множинності злочинів.

Множинність злочинів - це вчинення особою двох або більшої кількості суспільно небезпечних діянь, кожне з яких утворює ознаки самостійного складу злочину.

Проблема множинності має вплив не тільки на кваліфікацію злочинів і покарання за їх вчинення, але й упливає на кримінально-правову політику.

Загальні ознаки множинності злочинів:

• якщо вчиняються два чи більша кількість злочинів, це означає, що заподіюється шкода або ставиться під загрозу заподіяння шкоди більш широке коло суспільних відносин;

• кожний злочин усе ще зберігає свою юридичну значущість, тобто кожний із цих злочинів повинен бути підставою кримінальної відповідальності;

• скоєння однією особою чи співучасниками двох або більшої кількості злочинів свідчить про стійку антисоціальну спрямованість злочинних діянь [187].

Види множинності злочинів передбачені у КК.

Повторністю злочинів визнається вчинення двох або більшої кількості злочинів, передбачених тією ж статтею або частиною статті Особливої частини КК (ч. 1 ст. 32 КК України). Учинення двох або більшої кількості злочинів, передбачених різними статтями КК, визнається повторним лише у випадках, передбачених в Особливій частині КК.

Про сукупність злочинів ідеться, коли особа вчинила два чи більшу кількість злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини КК, за жоден з яких її не було засуджено (ч. 1 ст. 33 КК України). За сукупності злочинів кожен з них підлягає кваліфікації за відповідною статтею або частиною статті Особливої частини КК.

Рецидив злочинів - це вчинення нового умисного злочину особою, що має судимість за умисний злочин (ч. 1 ст. 34 КК України).

В. Чубарев виділяє ще два види множинності злочинів: фактичну та юридичну [188].

Фактична множинність наявна, якщо об'єктивно існує множинність злочинної діяльності, проте завдяки тому, що за підставами, передбаченими в кримінальному законі (ч. 1 ст. 44 КК України), раніше вчинений злочин вважається нібито не існуючим, фактично, існуюча множинність злочинних діянь свого юридичного відтворення не знаходить. Цей різновид множинності більше цікавить кримінологію.

За юридичної множинності кожний зі злочинів, що утворюють множинність, одночасно зберігає свою юридичну значущість на момент розгляду справи судом.

Кримінально-правову науку безпосередньо цікавить саме юридична множинність злочинів, тому її ми розглянемо більш детально.

Множинність злочинів слід відрізняти від одиничних злочинів, адже поняття "множинність" вживається для розмежування відповідних випадків та ситуацій поодиноко скоєних злочинних діянь, на кшталт того, як термін "група" відрізняє множинність злочинців від особи, що діяла одноособово [189].

Так, продовжуваний злочин як одиничний злочин характеризується тим, що складові його діяння об'єднані єдиним злочинним наміром і спрямовані до загальної мети. За повторності тотожних злочинів говорять не про єдиний одиничний злочин, а про множинність злочинів, за якої кожне окреме діяння не має з іншими того фактичного зв'язку, що властивий тотожним діянням у продовжуваному злочинові. Тож за повторності злочини, що утворюють її, не об'єднані єдністю злочинного наміру та загальною метою їх вчинення.

За наявності складеного злочину скоєне кваліфікується за однією статтею КК, за ідеальної чи реальної сукупності застосовуються дві або більше статей КК - залежно від того, скільки злочинів належить до цієї сукупності. Така кваліфікація зумовлена тим, що складений злочин розглядається законом як єдиний злочин. За сукупності ж злочинів у діях особи є два чи більша кількість злочинів, кожен з яких передбачений певною статтею КК.

Хоча у судовій та слідчій практиці виникають проблеми щодо визначення сукупності злочинів та відмежування від складеного злочину.

Охоронець фабрики в селі Великий Березний Закарпатської області намагався схилити до статевих зносин робітницю цієї фабрики. Отримавши відмову, він підпалив запальничкою волосся жінки. Внаслідок цього потерпілій були завдані серйозні опіки голови, в тому числі вуха та частини обличчя.

Слідчий кваліфікував такі дії лише як хуліганство, передбачене ч.1 ст. 296 КК, але завдані тяжкі тілесні ушкодження (за ознакою непоправне знівечення обличчя) не охоплюються хуліганством і потребують додаткової кваліфікації [190].

Практичне значення множинності злочинів полягає в тому, що види множинності беруться до уваги при кваліфікації злочинів і призначенні покарання, у вирішенні питання можливості звільнення від кримінальної відповідальності та покарання.

Так, можливість звільнення від кримінальної відповідальності пов'язується з вчиненням одиничного злочину (вперше) невеликої чи середньої тяжкості (статті 45-48 КК України).

Наприклад, Д. за місцем свого проживання (м. Біла Церква) з метою безкоштовного проїзду в міському та приміському транспорті вклеїв у посвідчення залізничника, видане на іншу особу, свою фотокартку. Цей підроблений документ Д. використав для проїзду в приміському дизелі від станції Харків до станції Полтава Південна. На вокзалі Д. був затриманий працівниками міліції та при особистому огляді було виявлено й вилучено, згідно з висновком експерта, бланк посвідчення залізничника, який мав ознаки змін первинного змісту що полягали в приклеюванні фотокартки. Суд звільнив Д. у зв ' язку з дійовим каяттям (ст. 45 КК України), тому що особа вчинила злочин уперше. Злочини, передбачені частинами 1 і 3 ст. 358 КК України, належать до злочинів невеликої тяжкості (ст. 12 КК України) та винна особа активно сприяла розкриттю злочинів і щиро розкаялась у скоєному [191]. Виникає тільки одне запитання, чому сукупність злочинів, передбачених ч. 1 (підробка документів) і ч. З (використання підробленого документа) ст. 358 КК України, суд розцінив як одиничний злочин? Зважаючи на ці обставини справи, вважаємо, що суд неправомірно застосував ст. 45 КК України при звільненні особи від кримінальної відповідальності.

Множинність злочинів суд також має брати до уваги при кваліфікації, призначенні покарання та звільненні від кримінальної відповідальності (на підставі ч. 1 ст. 9 КК України) у разі вчинення громадянином України чи особою без громадянства, що постійно проживає в Україні, нового злочину на території України після засудження за інший злочин за вироком суду іноземної держави.

Поняття та мета покарання.

Покарання - є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Мета покарання:

- покарати злочинця (кара – позбавлення засудженого прав і інтересів, головним з яких є воля);

- виправлення засудженого;

- запобігання вчиненню засудженого нового злочину (приватна превенція);

- запобігання вчиненню злочинів іншими особами (загальна превенція).

Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Покарання є однією з форм реалізації кримінальної відповідальності.

15. Принципи та загальні начала призначення покарання.

Принципи:

- Законності

- Справедливості

- Обґрунтованості

- Індивідуалізації покарання

Загальні засади призначення покарання - це ті встановлені законом критерії, якими повинен керуватися суд при призначенні покарання в кожній конкретній справі. Інакше кажучи, яка б кримінальна справа не розглядалася, яке б покарання не призначалося винному, суд зобов'язаний виходити з цих загальних критеріїв.
Відповідно до ст. 65 загальні засади призначення покарання складаються з таких трьох критеріїв. Суд призначає покарання: 1) у межах, встановлених у санкції статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин; 2) відповідно до положень Загальної частини КК; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

16. Поняття, правові підстави та порядок звільнення від кримінальної відповідальності.

Звільнення від кримінальної відповідальності – це порядок не застосування до особи, яка вчинила злочин, кримінальне покарання на підставах, вказаних у законі або в порядку амністії чи помилування.

Особа, яка вчинила злочин, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених ККУ.

Звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених ККУ, здійснюються виключно судом. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності встановлюється законом.

Види звільнення від кримінальної відповідальності:

1. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям

Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.

1. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням винного з потерпілим

Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.

1. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки

Особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості та щиро покаялася, може бути звільнено від кримінальної відповідальності з передачею її на поруки колективу підприємства, установи чи організації за їхнім клопотанням за умови, що вона протягом року з дня передачі її на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру та не порушуватиме громадського порядку.

У разі порушення умов передачі на поруки особа притягається до кримінальної відповідальності за вчинений нею злочин.

1. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із зміною обстановки

Особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що на час кримінального провадження внаслідок зміни обстановки вчинене нею діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною.

1. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності

Особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки:

1) 2 роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі;

2) 3 роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі;

3) 5 років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості;

4) 10 років - у разі вчинення тяжкого злочину;

5) 15 років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

Перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухилилася від слідства або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення злочину минуло п'ятнадцять років.

Перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених у частинах першій та другій цієї статті строків особа вчинила новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення давності в цьому разі починається з дня вчинення нового злочину. При цьому строки давності обчислюються окремо за кожний злочин.

Питання про застосування давності до особи, що вчинила особливо тяжкий злочин, за який згідно із законом може бути призначено довічне позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі не може бути призначено і заміняється позбавленням волі на певний строк.

Давність не застосовується у разі вчинення злочинів проти миру та безпеки людства.