ЛЕКЦІЯ 4. Речення як основна синтаксична одиниця

1. До історії терміна «речення».

2. Речення та його основні ознаки.

3. Аспекти вивчення речення у сучасному мовознавстві.

4. Формально-граматичний аспект аналізу речення.

5. Семантико-граматичний (семантико-синтаксичний) аспект.

6. Комунікативний аспект вивчення речення.

Уперше термін «речення» зустрічаємо у «Граматиці руского язика» Омеляна Партицького (1871). (Закінчив філософський ф-т Львівського університету, засновник «Просвіти» у Львові, автор першого німецько-українського словника). Визначень речення в історії мовознавства було багато. Свого часу ще О. Потебня вказував про велику кількість визначень цієї синтаксичної одиниці (на сьогодні таких існує близько 600)

Речення – інтонаційно і граматично оформлена за законами певної мови предикативна синтаксична одиниця, яка є основним засобом формування, вираження і повідомлення думки. Це синтаксична організаційна єдність, яка характеризується семантичною та інтонаційною завершеністю. Будучи мінімальною одиницею мовлення становить граматичну організацію поєднання слів і слсп (всі дрібніші мовні одиниці – словосполучення, слова та їх компоненти – морфеми, склади, фонеми, звуки – лише у сукупності перетворюються на засоби комунікації).

Ознаки речення:

- комунікативність (протиставляється словосполученню);

- інтонаційна завершеність;

- семантична та граматична завершеність;

- предикативність;

- модальність.

Предикативність як граматична категорія охоплює ті особливості речення, які відтворюють повідомлюване як реальне / ірреальне. Таке відношення змісту речення до об’єктивної дійсності називається модальністю: Сьогодні гарна погода → реальна модальність; Якби ж завтра була така погода! = ірреальна модальність. Модальність як синтаксична ознака тісно пов’язана з граматичним значенням часу, способу, особи. Спеціальними мовними засобами виступають не лише граматичні форми слів, які формують граматичний центр речення, а й частки, порядок розташування компонентів у реченні, інтонаційна оформленість. Говорячи про час, маємо на увазі часовий план речення. Отже, синтаксичний час може відповідати або ж не відповідати морфологічному (згадайте пряме та відносне вживання часових форм, за В. Русанівським): Учора зустрічаю свого знайомого, а він і каже… «Я пішов до сусідів!» - гукнув Василь. Окрім того, дієслово не є єдиним засобом формування речення. Обов’язковою ознакою речення є об’єктивна модальність. Окрім неї, є ще суб’єктивна модальність – ставлення мовця до змісту висловлювання (використання модальних слів, часток). О. Мельничук виділяє 7 значень такої модальності:

1) розповідна: Як зараз бачу, переді мною розкинулось зелене село…

2) бажальна: Хоч би контрольної не було (Порівн. об’єктивну модальність такого змісту: МИ не хочемо контрольної);

3) питальна: І де він ходить?;

4) умовна: Якби я знала, то б сказала;

5) спонукальна: Ви повинні зараз працювати;

6) гіпотетична (не безпосередньо виявляє думки мовця, а наявна непряма передача висловлення інших осіб: На віку, кажуть, всяке трапляється. Може, завтра не йти на пари?

7) переповідна: В ін сказав, що не може цього зробити вчасно.

Інтонаційна завершеність:

- засіб оформлення речення;

- засіб його відмежування від інших речень у мовному потоці.

Інтонація дає можливість оформити однотипне за структурою речення по-різному, залежно від мети висловлювання (Був на занятті. /!/?).

Семантична (смислова) завершеність. Зазвичай речення виражає відносно завершену думку, яка відповідає фактам дійсності (Птиці літають у надрах землі * – речення правильне з погляду граматики, але абсурдне щодо змісту). Супроводжується інтонацією + граматичною завершеністю. Щоб певна сукупність стала реченням, треба щоб слова вступали у відповідні граматичні і семантичні зв’язки між собою, тобто, набували відповідної граматичної організації (Студенти йти аудиторія *).

 

АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ РЕЧЕННЯ

1. Формально-граматичний аспект (формально-синтаксичний). Один з основних аспектів вивчення речення, передбачає вивчення формальної будови. Аналіз на основі синтаксичних зв’язків й виділення компонентів речення (поділ на прості / складні, односкладні / двоскладні, поширені /непоширені). Традиційний у шкільній та академічній граматиці.

2. Семантико-синтаксичний (2 пол. 20 ст). Первісно виник на основі питання: як однаковий зміст можна передати різними висловлюваннями? Формально-синтаксична організація значною мірою окреслює організацію семантичну (симетрія): іменник – суб’єкт – підмет; дієслово – предикат – присудок. Асиметричність формально-синтаксичної та семантико-синтаксичної структур: Пахне травою. У кімнаті посвітлішало (суб’єкти на формальному рівні виступають не підметами).

Елементарне з семантичного погляду речення позначає 1 ситуацію, чи подію. Його структура формується відповідними компонентами, які називають синтаксемами (предикатні (процес, дія, стан, якість, кількісні, локативні) + субстанціальні (суб’єкт, об’єкт, локатив, адресат, інструменталь тощо).

Валентність (здатність сполучатися) предиката зумовлює наповнення синтаксичної структури речення (0-валентні – нульмісні структури; 1-валентні – одномісні…. До 6-валентних: Батько привозить яблука синові автомашиною щотижня із Яворова до Львова). Просте з формального боку речення, із погляду семантичного не є обов’язково таким (модальні, адвербіальні, означальні синтаксеми є вторинними предикатами, ускладнюючи семантичну структуру речення): Гарна дівчина підійшла до гурту = Дівчина підійшла до гурту + Дівчина є гарна. Він не виконав завдання через забудькуватість = Він не виконав завдання + він є забудькуватим.

3. Комунікативний аспект вивчення речення. Вирізняється тим, що спрямований не у сферу мови, а у сферу мовлення. До складних теоретичних питань сучасного мовознавства належить розмежування речення і висловлювання. Розмежування їх пов’язане з різними аспектами синтаксису: речення – одиниця формально-синтаксичні (конструктивні), висловлювання – одиниця комунікативного синтаксису. Відповідно до іншої концепції, речення – і як одиниця мови, і як мовлення. Не будь-які висловлювання = реченню за змістом, хіба формально (напр.. парцельовані, сполуки вигукового характеру, формули мовленнєвого етикету, питальні звороти, на зразок А що? Хіба?

У структурному плані висловлюванню властива неодномірність, яка засвідчена у 3-х ознаках:

1) Денотативних (референційних) елементів – співвіднесеність із дійсністю;

2) Модальних – ставлення мовця до повідомлюваного;

3) Власне текстових – сукупність елементів, що вказують на зв’язок висловлювання з ширшим комунікативним тлом. Реченнєві схеми як потенційні одиниці у висловлюванні перетворюються на реальні, актуалізовані.

 

Основні засоби оцінки комунікативного аспекту речення: порядок слів, інтонація, фонетичні засоби – логічний (фразовий) наголос; пауза (цезура); лексико-граматичні засоби – повтори слів.

Цей аспект пов’язаний з актуальним членуванням речення (Матезіус, Празький лінгвістичний гурток, у 20-30 рр. створив теорію функціональної лінгвістики). В аспекті останнього, речення є бінарною одиницею – тема / рема (теми може і не бути, але рема є завжди!).

Досить незалежний аспект від формальної і семантичної організованості, адже просте і складне речення у цьому аспекті виступають комунікативним цілим. Автономність висловлювання залежить від того, чи воно є одиничним, чи становить частину складнішої мовленнєвої одиниці – надфразної єдності.

О. Мельничук – поділ речення на синтагми (сам термін належить Ф.де Сосюру).

- емфази, вокативні утворення;

- ситуації розмовного мовлення (слова-еквіваленти речень).

Комунікативний підхід до аналізу речення розглядає мовленнєві чинники формування ситуації. Ширше – комунікативна прагматика, вона охоплює не лише речення, а й текст: інтерпретація мовних одиниць у тексті, виявлення тих аспектів, які мають значення для читача – пов’язані з наративністю – відношення тексту до мовленнєвої ситуації.

 

Додаткова література:

1. Андерш Й. Ф. До питання про семантичну структуру речення (на матеріалі чеської та української мов // Мовознавство. – 1984 – №5 – С. 38-42.

2. Андерш Й. Ф. Типологія простих дієслівних речень у чеській мові в зіставленні з українською. – К.: Наукова думка, 1987. – 190 с.

3. Андрієвська О.О. Смислові чинники порядку слів у реченні // Філологічний збірник Київського державного університету імені Т.Г.Шевченка. — К., 1952. — № 4. —С. 77 — 83.

4. Арват Н. М. Про компонетний аналіз семантичної структури простого речення // Мовознавство. – 1976. – № 4. – С. 38-45.

5. Баландіна Н. Ф. Предикатно-аргументне представлення семантики речення // Мовознавство – 1992 – №2 – С. 60-65.

6. Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис. – К., 1993.

7. Вихованець І. Р. Нариси з функціонального синтаксису. – К.: Наукова думка, 1992. – 222 с.

8. Вихованець І. Р., Городенська К. Г., Русанівський В. М. Семантико-синтаксична структура речення. – К.: Наукова думка, 1983. – 220 с.

9. Вихованець І.Р. Навколо проблем предикативності, предикації і предикатності // Українська мова. — 2002. — №1. — С. 25 — 31.

10. Гуйванюк Н. В. Формально-семантичні співвідношення в системі синтаксичних одиниць. – Чернівці: Рута, 1999. – 336 с.

11. Загнітко А.П. Основи українського теоретичного синтаксису. – Ч. 1. – Горлівка: ГДПІІМ, 2004.

12. Загнітко А. Доцентрово-відцентрові тенденції в сучасній термінології синтаксису // Українська термінологія і сучасність. – К., 2007. – С. 3-7.Загнітко А. П. Теорія сучасного синтаксису. – Донецьк,2007.

13. Загнітко А. П. Позиційна модель речення і валентність дієслова // Мовознавство. – 1994. – №2-3. – С. 48-56.

14. Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови. – Донецьк: Дон ДУ, 1996. – 437 с.

15. Загнітко А. Теорія сучасного синтаксису. – Донецьк: ДонНУ, 2007.

16. Загнітко А.П. Прагматичний аспект речення і прагматичний рівень висловлення // Актуальні проблеми сучасної філології. Мовознавчі студії: 3б. наук. пр. Рівненського держ. гуманітарного ун-ту. — Вип. 13. — Рівне, 2005. — С. 3–7.

17. Іваницька Н. Л. Зумовленість синтаксичної структури двоскладного речення валентністю дієслова-присудка // Мовознавство. – 1985. – №1. – С. 39-43.

18. Іваницька Н. Л. Повнозначні слова української мови і прогнозування формально-граматичної і семантичної структури простого речення // Теоретичні проблеми граматики: Тематичний зб. наук. праць. – Донецьк: Дон ДУ, 1995. – С.71-81.

19. Кадомцева Л. О. Компоненти семантико-граматичної структури речення і поняття членів речення // Кадомцева Л.О. Українська мова. Синтаксис простого речення. – К.: Вища школа, 1985. – С. 29-62.

20. Каранська М.У. Синтаксичні рівні, парадигми і моделі речень з погляду взаємовідношень // Вісник Київського університету. Сер. філології. — №13. — К., 1972. — С. 78 –90.

21. Коструба П.П. Поняття предикативності і проблема класифікації комунікативних одиниць мови // Проблеми синтаксису. - Львів, 1963. – С. 3–9.

22. Кульбабська О. Сучасні інтерпретації категорії предикації в мовознавстві // Українська мова. – 2009. - №1. – С.61-73

23. Кухар Н.І. Факультативні компоненти у системі компонентів формально-граматичної структури речення // Наукові записки. Серія: Філологія. – Вінниця: Вид-во Вінницького державного педагогічного ун-ту ім. М. Коцюбинського, 2006. – С. 80-84.

24. Масицька Т. Є. Граматична структура дієслівної валентності. – Луцьк: Вид. відд. Волин. держ. ун-ту імені Лесі Українки, 1998. – 208 с.

25. Межов О. Г. Суб’єктні синтаксеми у структурі простого речення: Автореф. дис…канд. філол. наук: 10.02.01 / АН України, Інститут української мови. – К., 1998. – 19 с.

26. Мірченко М. В. Структура синтаксичних категорій. – Луцьк: Редакційно-видавничий відділ “Вежа” Волинського ун-ту, 2001. – 340 с.

27. Плющ М.Я. Відмінок у семантико-синтаксичній структурі речення. – К.: КДПІ, 1978. – 107 с.

28. Плющ Н.П. Про один із засобів вираження суб'єктивної модальності речення // Українська мова і література в школі. – 1975. – № 12. – С. 45-52.

29. Плющ М.Я. Категорії суб’єкта і об’єкта в структурі простого речення. – К.: Вища школа, 1986. – 176 с.

30. Руденко Л. М. Обставинна детермінація в структурі тексту (семантико-синтаксичний і стилістичний аспекти): Автореф. дис… д-ра філол. наук: 10.02.01 / НАНУ Ін-т мовознавства. – К., 1996. – 52 с.

31. Русанівський В.М. Форма умовного способу і вираження значення умови в реченні // Українська мова і література в школі. – 1975. – № 6. – С. 42-48.