Естрадно-джазові композитори в Україні

Баянно-акордеонне виконавство України, що інтенсивно формувалося протягом ХХ – початку ХХІ ст., за своєю значущістю в досить короткий проміжок часу стало в один ряд з іншими видами академічного інструментального виконавства (скрипковим, фортепіанним тощо). Одним із головних чинників такого стрімкого еволюціонування науковці вбачають формування української композиторської баянно-акордеонної школи, що потужно вплинула на активізацію цього процесу, збагативши баянно-акордеонне мистецтво високопрофесійними оригінальними творами, які посідали провідне місце у концертному репертуарі професійних виконавців та молодих конкурсантів на всеукраїнських та міжнародних конкурсах. Зокрема, саме у другій половині ХХ – початку ХХІ ст. в практиці академічного баянно-акордеонного виконавства України утвердилися традиції «нової акордеонної музики» сучасних композиторів, що стали об’єктом дослідження низки відомих мистецтвознавців та науковців-педагогів.

Науково-теоретичні аспекти композиторської творчості та виконавства висвітлені в роботах М. Давидова, М. Імханицького, Ф. Ліпса, М. Максимова, О. Міщенка, М. Різоля, А. Семешка, А. Сташевського. На їхню думку, саме академічний напрямок музики традиційно репрезентує сучасний європейський інструменталізм, постійне зростання його творчих здобутків та активне функціонування в музичній культурі багатьох країн світу.

Сучасні українські мистецтвознавці розглядають баянно-акордеонне виконавство як органічну складову української народно-інструментальної культури. З точки зору музичної педагогіки,теорії та історії виконавства на баяні і акордеоні (І. Алексєєв, Ю. Бай, М. Давидов, Є. Іванов, Д. Кужелєв, В. Самітов, Д. Юник), періодизації та тенденцій формування репертуарного доробку в сольному й ансамблевому виконавстві баяністів/акордеоністів (М. Булда, Г. Голяка, А. Гончаров, М. Давидов, В. Дорохін, А. Душний, І. Єргієв, Є. Іванов, Д. Кужелєв, С. Карась,В. Князєв, В. Мурза, М. Різоль, А. Сташевський, А. Черноіваненко, М. Черепанин).

Важливим чинником домінування оригінальної музики, її академізації стала творчість українських і зарубіжних композиторів: А. Білошицького, В. Власова, Р. Гальяно, В.Зубицького, В. Подгорного, А. Сташевського, в якій сфокусовані перспективи розширення індивідуальної семантики баянно-акордеонного інструменталізму, звуковиражальної естетики та нового художнього мислення. Серед українських композиторів, які створюють музику естрадно-джазової стилістики, слід виділити Володимира Зубицького, Віктора Власова, Володимира Подгорного, Анатолія Гайденка, Олександра Назаренка, Бориса Мирончука, Андрія Сташевського. Головною ознакою естрадно-джазової композиції більшості вітчизняних митців є синтез академічного, естрадного та джазового мистецтва.

В загальному розвитку сучасного баянного виконавства особливе місце займає діяльність харківських митців. Серед великого розмаїття оригінального репертуару для баяна важливе місце посідають твори В. Подгорного, А. Гайденка, О. Назаренка, які з успіхом виконуються на всіх баянних «континентах». Секретом такого успіху, на нашу думку, є яскравість та доступність музичного матеріалу широкому загалу слухачів. Різноманітність гармонічних барв, повнота музичної фактури, віртуозність їх музичного матеріалу виводить баян на якісно новий рівень професійного музичного мистецтва. Твори харківських композиторів-баяністів стали саме конкурсними у фестивальних, концертних програмах багатьох виконавців. Саме поєднання професійного баянного мистецтва з естрадним типом музикування є одним з основних складових товорчості харківських композиторів-баяністів. Так використання тем відомих радянських пісень та індивідуальний стиль обробки музичного матеріалу вигідно вирізняють твори В. Подгорного з ряду подібних та популяризують їх серед виконавців. Серед таких творів слід виділити наступні: концертна імпровізація на тему Дж. Гершвіна «Коханий мій», «Ретро-фантазия», концертна фантазія на тему пісні Е. Куртиса «Повернись в Соренто», концертна фантазія на тему Л. Далла «Присвячення Карузо», концертна фантазія на тему пісні М. Фрадкіна «Случайный вальс», концертна фантазія на тему романсу Б. Фоміна «Дорогой длинною», концертна фантазія на тему пісні Г. Петербургського «Синий платочек» та ін.

Ще однією знаковою постаттю в розвитку естрадно-джазового баянного руху України кінця XX століття є Анатолій Гайденко, ім’я якого відоме широкому загалу музикантів багатьох країн. Композитор, баяніст, аранжувальник, науковець, заслужений діяч мистецтв України, профессор Харківського національного університету мистецтв ім. І. П. Котляревського А. Гайденко робить свій вагомий внесок у скарбницю світової музичної культури. Серед естрадно-джазових композицій Гайденка

слід виділити: цикл вальсів в стилі французьких мюзетів для акордеона «Парижские тайны», «Здравейте другарі», «Невестіно коло», «Плетеніца», «Над Сеною», «Дощ у Парижі». Його цикл вальсів в стилі французьких мюзетів для акордеона «Парижские тайны» є знаковим опусом сучасного банного мистецтва.

Розуміння та обізнаність в основних тенденціях, концепціях, проблематиці розвитку згаданого виду виконавства в Україні спонукають мистецтвознавців ґрунтовніше заглибитись у дослідження його основних аспектів. Так, уперше в українському музикознавстві зроблена спроба Є. Івановим зібрати, опрацювати та систематизувати матеріал з історії українського вітчизняного баянного мистецтва. У дисертаційній праці «Академічне баянно-акордеонне мистецтво в Україні» (1995 р.) [7] автор досліджує історичні періоди розвитку гармоніки, головні сфери діяльності баяністів,тенденції та напрями у виконавстві й педагогіці, особливості зародження та розвитку кустарного і промислового виробництва язичкових клавішно-пневматичних інструментів в Україні. Розглядаючи тенденції розвитку та становлення професійно-академічного виконавства баяністів у воєнні та повоєнні роки (1941–1965 рр.), автор уперше досліджує творчу діяльність видатних діячів цього мистецтва в Україні, зокрема М. Геліса, К. Мяскова, М.Різоля, М.Чайкіна, С.Чапкія, а також представників «київської школи» І. Алєксєєва,М. Давидова, С. Крапиви, І. Яшкевича та ін., їх роль у розвитку академічного акордеонно-баянного виконавства.

Значимість і роль баянного мистецтва в соціокультурних процесах другої половини ХХ століття висвітлюються у дисертації Р. Безуглої «Баянне мистецтво в музичній культурі України» (2004 р.) [9]. У дослідженні аналізується сутність, природа, характерні особливості і соціальні функції баянного мистецтва, виявляється його місце в музичній культурі України, розглядаються основні теоретичні підходи до осмислення баянного мистецтва як складного багатогранного і багатофункціонального явища. Автор торкається опрацювання типології інфраструктур соціокультурного функціонування баянного мистецтва, в межах яких формується «культурний образ» інструмента, змінюються його технічні характеристики й музичний репертуар. Заслуговує на увагу ґрунтовний аналіз автором ідеологічних, політичних та економічних чинників, що мали вплив на розвиток баянного мистецтва в певних соціокультурних ситуаціях.

Важливе місце в українському музикознавстві початку ХХІ століття посідає вивчення закономірностей формування вітчизняного оригінального репертуару для баяна в аспекті комплексного аналізу його еволюційного процесу, що вперше стало предметом вивчення у дисертаційному дослідженні А. Сташевського «Баянне мистецтво України: тенденції розвитку оригінальної музики та індивідуальне втілення жанрово-стильового аспекту у творчості Володимира Рунчака» (2004 р.) [65], в якому аналізується концепція періодизації еволюційних етапів вітчизняної літератури для баяна та тенденції розвитку провідних жанрів української баянної музики сучасної доби.

Вперше автором запропоновано загальнотеоретичний та жанрово-стильовий аналіз баянної творчості провідного українського композитора В. Рунчака. Зазначається, що композитор здійснив значний внесок у розробку жанрових та стилістичних компонент нової баянної літератури та жанрових прототипів, жанрових прецедентів, у трансформації жанрово-стильового комплексу баянної музики. Дослідник вбачає значимість баянної творчості В. Рунчака в неординарності постаті митця, яка зумовлена поєднанням композиторської та виконавської освіти. Зокрема автор наголошує, що він є представником нової генерації вітчизняних композиторів, чия творчість віддзеркалює «обличчя» українського авангардного музичного мистецтва.

Географічний ареал поширення творів композитора є досить широким не тільки в Україні, ай за її межами, що свідчить про його світове визнання. Баянні опуси митця, як і увесь доробок його камерно-інструментальної творчості, вирізняються оригінальним іноваційним підходом, насамперед, у жанрово-стильовому аспекті. Використання широкого арсеналу сучасних композиційних технік, поліжанровості та полістилістики, вербальних і мультимедійних компонентів поруч із глибокою емоційністю сприяє актуалізації уваги дослідників до його творів.

У власному творчому доробку В. Рунчак трансформує традиційне уявлення про систему жанрів баянної музики, вносить чимало нових стильових атрибутів, індивідуально збагачує образно-смислове наповнення, що підносить баянну літературу на якісно новий професійний рівень. Прогресуючий рівень професійно-виконавської майстерності провідних українських акордеоністів-баяністів віддзеркалює загальну тенденцію до зростання творчого потенціалу і збагачення арсеналу музично-інтонаційних та артистично-театральних засобів мистецького впливу в галузі акордеонно-баянного мистецтва. Саме тому еволюція виконавської техніки в українській баянній школі стала предметом наукового дослідження В. Князєва (2005 р.) [50], яку автор розглядає у взаємозв’язку зі становленням виконавства, репертуару, методики та вдосконаленням конструкції інструмента. Він значну увагу приділяє аналізу артистично-театральних засад виконавського мистецтва баяністів, зростанню образного навантаження в сучасному мистецтві й збільшенню частки творів синтетичних музичних жанрів у репертуарі, а також сценічним аспектам виконавської техніки на прикладі їх практичного відтворення у творчості відомих українських баяністів.

Науковці все більше фокусують увагу на внеску українських композиторів у формування оригінального репертуару для акордеоністів -баяністів. Так, А. Гончаров у дисертаційному дослідженні «Неофольклористичні тенденції у баянній творчості В.Зубицького» (2006 р.) [33] на основі дії законів діалектики аналізує причини та умови виникнення оригінального стилю в музичному мистецтві початку ХХ ст. – неофольклоризму.

Вивчаючи творчість І.Стравинського і Б.Бартока, автор досліджує музично-теоретичнізасади й стилістичні особливості неофольклоризму, простежує розвитокнеофольклористичних тенденцій в творчості українських композиторів. Зокрема, дослідниквисвітлює роль творчої особистості композитора В.Зубицького в системах «композитор-фольклор» та «традиція і новаторство» в площині розвитку неофольклористичногостильового руху в Україні.

Окрім біографічних даних та огляду творчості, А.Гончаров здійснює аналіз музично-теоретичної системи композитора В.Зубицького яка «…відкрила нову грань музичної естетики у баянному мистецтві, адаптуючи її до «нової» музики виконавців – «народників» [33; 17].

У 90-ті роки ХХ століття, у зв’язку з формуванням нової якості – «модерн-баяна» як невід’ємної складової сучасного академічного баянно-акордеонного мистецтва і її інтеграцією у світову музичну культуру, зростає інтерес дослідників до цієї проблеми.

І. Єргієв у праці «Український «модерн-баян» як феномен світового мистецтва» (2006 р.) [40] досліджує сучасне українське академічне мистецтво крізь призму оригінальної співпраці композиторів і виконавців-новаторів. Зокрема автор вважає, що «…концепція мистецтва «модерн-баяна» як вітчизняної версії акордеонної гри професійних митців другої половини ХХ століття полягає в єдності виконавсько-композиторської ініціативи у створенні оригінальних композицій для баяна як «музики для слухання» з включенням тембрально-сонорних ефектів у функції конкретно-графічних показників, носіїв архетипових смислів музики пост авангардного мистецтва» [40; 16].

Використання акордеона та баяна у тандемі з іншими музичними інструментами в академічних камерно-інструментальних ансамблях досліджує Л. Пасічняк у статті «Творчість українських композиторів для сучасних академічних народно-інструментальних ансамблів» [58], а саме: «Інтермецо» для струнного квартету та баяна В. Власова, «Двоє... Паралельно... Не перехрещуючись...» для кларнета й баяна О. Щетинського, «Не відриваючись від землі...» для скрипки, гітари та баяна А. Загайкевич, «Одкровення», «Сюїта» для баяна та скрипки Л. Самодаєвої, «Поза тінню звука» для скрипки та баяна Ю. Гомельської, «Той, хто виходить з кола» для голосу, кларнета, баяна і фортепіано (на вірші Ґ.Аполлінера, О. Блока, Т.Фонтане, Е.Каммінґса, П.Тичини) К.Цепколенко. Саме твір К. Цепколенко «Той, хто виходить з кола», на думку І.Єргієва, за рівнем абстракціонізму та нових технологій можна класифікувати як перший український акордеонний авангардний твір» [40; 15].

У дисертаційній праці «Естрадно-джазова музика в акордеонно-баянному мистецтві України другої половини ХХ – початку ХХІ ст.: композиторська творчість і виконавство» (2007 р.) [11] М. Булди досліджується естрадно-джазова музика та її розвиток в контексті композиторської творчості й виконавства вітчизняних і зарубіжних акордеоністів-баяністів. В українському музикознавстві вперше це явище стало предметом спеціального дослідження в аспекті його комплексного аналізу.

Автором вивчаються джерела походження та поширення естрадно-джазової музики на теренах українського культурного простору. В дослідженні визначаються нові наукові категорії: «професійне становлення», «філармонійна спеціалізація», «академізація», що акумулюють еволюційні процеси стильових напрямів естрадно-джазової музики в акордеонно-баянному мистецтві України. Також розглядаються питання, що охоплюють проблеми збагачення репертуару, модернізації музичної мови, стильових засад баянної творчості, специфіки відтворення естрадно-джазових прийомів гри, художньо-мистецьких аспектів інтерпретації.

Продовжуючи традицію наукових досліджень у контексті взаємозв’язку композиторської творчості і формування оригінального репертуару для акордеона-баяна, Г. Голяка у дисертаційному дослідженні «Творчість Володимира Зубицького в контексті розвитку сучасного баянного репертуару» [32] (2008 р.) аналізує творчість сучасного українського композитора і баяніста-виконавця в контексті розвитку акордеоно-баянного виконавства, висвітлює теоретичне узагальнення проблеми репертуару, визначає функцію репертуару в системі музичної комунікації. На матеріалі баянних творів В.Зубицького «Шість медитацій за Ш.Бодлером» для флейти і баяна, «Flumen» для баяна та фортепіано, «Фрагменти концерту «Omaggioad Astor Piazzolla», Дитячих сюїт № 1 і № 3 («Українська») для баяна соло, збірок для початківців («Сюїта у трьох частинах», «Три п’єси у народному стилі», «Українські танці») Г.Голяка досліджує новації композиторського письма і доходить висновку, що творчість В.Зубицького є значним етапом в оновленні баянного репертуару й відкриває нові шляхи розвитку баянного мистецтва.

Досягнення провідних українських композиторів і музикантів віддзеркалюють загальну тенденцію збагачення арсеналу музично-інтонаційних та артистично-театральних засобів мистецького впливу і засвідчують цілковиту природність функціонування естрадно-джазової музики в сучасному акордеонно-баянному виконавстві. Зокрема, В. Дорохін у праці «Принципи та фактори артикуляції у виконанні на баяні» [37] (2010 р.) досліджує теоретичне підґрунтя у розумінні основних принципів функціонування артикуляції в музичному творі. В річищі «акустичного» й «фізіологічного» підходів дослідник уточнює поняття «музична артикуляція» та «штрих». Зокрема, у розумінні терміну «музична артикуляція» акцент зроблений на комунікативній функції, що реалізується «музичним артикулюванням». Крім того, в систему музичного інтонування, автор вводить поняття: «артикуляційна модель» та «артикуляційний результат», досліджує прийоми музичного артикулювання на баяні, що варіюються у відповідності до жанрової драматургії музичного твору.

Останнє двадцятиліття ХХ – початок третього тисячоліття ознаменовані появою новітніх навчально-методичних посібників для початкового навчання баяністів-акордеоністів, авторами яких є вітчизняні виконавці-педагоги й композитори. До них належать Дитяча сюїта No1 «Пори року» А.Білошицького (1980), Дитячий альбом «Прикарпатські візерунки» Е. Мантулєва (2000), «Баян відкриває світ» П. Серотюка (2003), два випуски підручника «Баян» О. Миськіва (2005, 2-е видання – 2007), «Ой з-за гір’я місяченьку» (2007) і «Біла хмара, чорна хмара» С. Паньківа (2007), а також «Дитячий альбом для дітей та юнацтва» В. Власова (1988) та інші, що відповідають вимогам сучасної музичної освіти й визначають основні стилістичні напрями розвитку педагогічного баянно-акордеонного репертуару на сучасному етапі.

Так, у «Дитячому альбомі для дітей та юнацтва» (1988) Віктора Власова, який складається з 45 п’єс, розміщених у п’яти розділах: «Альбом першокласника», «У гостях у казки», «Камерні п’єси», «Народні мелодії», «Естрадно-джазові» п’єси, враховуючи особливості дитячого сприйняття та вікові категорії їх уподобань, композитор укладає свій «Альбом» у так звані «блоки» – збірки інструментальних п’єс: від простих мініатюр для початкового етапу навчання гри на баяні до складніших сучасних творів зі зрілою стилістикою, різноманітним комплексом музично-виразових засобів, вищого рівня техніки виконання, призначених для виховання учнів середніх та старших класів.

Вивчення п’єс пропонованої збірки передбачає також освоєння молодими музикантами певних технічних прийомів: синхронного виконання двома руками гармонічних фігурацій на staccato («Як іде годинник»), подвійних нот («Загорівся кіцькин дім»), штрихів staccato («Коза-Дереза»), legato («Калинова сопілка», «Вальс»), комбінованих («Зозуля») тощо.

Виховне завдання репертуарної збірки В. Власова не послабило її художньо-творчої природи. Композитор, опріч інструктивно-педагогічних вказівок, пропонує юним виконавцям індивідуально яскраву і образно цікаву музику, написану сучасною мовою з унікальними персонажами, «сюжетами» картин побуту, речами, предметами, іграми, казковими персонажами, шумовими ефектами, що характеризують дитячі зацікавлення та враження у пізнанні навколишнього середовища. Тому альбом складають образно конкретні, програмні п’єси, подекуди з натуралістичною спрямованістю та її музичним втіленням. До них належать: «Авто прибуло», «Швидка допомога», «Як іде годинник», «Зозуля» та ін.

Підсумовуючи вище сказане, зауважимо, що: естрадно-джазова стилістика – це вияв у музичній мові сукупності рис, характерних для естрадного та джазового напрямків. Важливо, що українські композитори використали у своїй творчості прості музичні форми, які були наповнені різноманітним, багатоплановим ритмічним рисунком, ускладненою гармонією, «повнотою» фактури та доступним широкому колу слухачів змістом.

Слід зазначити, що основними особливостями творів естрадно-джазових українських композиторів є:

- жанрово-стильова багатогранність, позначена розмаїттям тематики, змісту, настроїв та емоцій;

- синкретичність, яка передбачає широкий діапазон переходів емоційно-емоційних барв, творчих ідей, викликає переживання, що не мають аналогів;

- унікальність імпровізаційного началу, спрямованого на стимулювання художньо-творчого потенціалу особистості виконавця, та активізацію його фантазії.

 

Висновки до 1 розділу

Розбудова сучасної національної системи освіти потребує створення оптимальних умов для формування творчої особистості педагога, підвищення його професійного рівня. Актуальними постають питання формування професійно й особистісно значущих якостей майбутнього музиканта, серед яких одне із чільних місць належить виконавській культурі, яка забезпечує художню повноцінність навчального процесу.

Аналізу наукових досліджень дозволяє стверджувати, що баянно-акордеонне виконавство в Україні в другій половині ХХ – початку ХХІ ст. є один з кращих зразків академічної камерно-інструментальної музики, головною ознакою якої виступає суттєва зміна системи жанрово-стилістичних, мовно-артикуляційних факторів, які чітко проглядаються у новаціях композиторського письма українських естрадно-джазових митців.

Отже, зазначені тенденції дають підставу констатувати подальшу академізацію, професіоналізацію та новий шлях розвитку акордеонно-баянного мистецтва в Україні.