Еволюція жанрових стилів естрадно-джазової музики

У світлі глобалізаційних та модернізаційних змін в суспільстві, культурі і мистецтві спостерігається посилений інтерес до естрадно-джазової музики, що привертає до себе увагу новим різновидом інструментального втілення, сутність якого визначається самобутністю і художньо-мистецькою значущістю. Сьогодні естрадно-джазова музика, збагачуючи палітру музичної культури України, сприяє формуванню нового естетичного бачення й свідомого особистісного ставлення до цього напряму музичного мистецтва. Неповторне у своєму жанрово-стильовому розмаїтті завдяки виразній синкретичності й різноплановості форм естрадне мистецтво має значний художньо-виховний потенціал, сприяє яскравому виявленню творчої індивідуальності й покликане дарувати слухачам естетичну насолоду, збагачуючи їх музичну культуру, емоційно-ціннісне ставлення до музичного мистецтва.

Стрімка еволюція естрадно-джазової музики від первинного середовища побутового музикування до професійного мистецтва відбувалася в Україні особливо інтенсивно у другій половині ХХ – початку ХХІ століття. Цей період становить яскраву сторінку мистецтва вітчизняних акордеоністів-баяністів, виконавська майстерність яких отримала широке міжнародне визнання й активне функціонування у європейському музичному просторі.

Естрадне мистецтво формувалося в різних соціальних і національ­них аспектах. Достатньо сказати про те, що і сам тер­мін «естрадна («легка», розважальна) музика» вбирає в себе багатство жанрів, стилів, манер, способів виконання і належить до виду музичного мистецтва, що об’єднує різні форми вокального та інструментального виконавства. Її характерними ознаками є простота форми і змісту, доступність для сприйняття, розважальне призначення.

З появою джазових оркестрів суттєвішою стала різниця між «легкою» естрадною і «серйозною» джазовою музикою, яка виявилась у специфічності музичної мови, імпровізаційності, оригінальному звуковидобуванні та фразуванні, складній багатоплановій ритмічній структурі, а також інтонаційному строї, що допускає відхилення від темперації. Все це сформувало джаз як самостійний напрямок професійного музичного мистецтва.

У еволюції жанрових стилів значну роль відіграло створення нових жанрів музики, зокрема народних пісень, балад, релігійних гімнів (спірічуелс), різновидів блюзу тощо. Підсумовано, що вокальна та інструментальна творчість суттєво вплинула на розвиток нового виду мистецтва, який отримав назву «джаз» і став могутнім каталізатором музичного виконавства. Глибокі зрушення, що відбулися в естетиці джазу під впливом новаторських експериментів, викликали появу значної кількості різноманітних його напрямків.

Як відомо, терміни «естрадне мистецтво (або скорочено – естрада)», «рок-музика» «рок-культура», поєднали численні стильові явища та аспекти життєдіяльності музики.

Своїм корінням естрадне мистецтво сягає в далеке минуле, його елементи присутні у виконавстві стародавнього Єгипту, Греції, Риму; у виставах мандрівих акторів і музи­кантів: шпільманів, трубадурів, жонглерів, франтів у Західній Європі та скоморохів – у Східній. Сатира на міський побут і звичаї, гострі жарти на політичні теми і ставлення до влади, куплети, комічні сцен­ки, примовки, ігри, клоунська пантоміма, жонглювання, музична екс­центрика стали зачатками майбутніх естрадних жанрів, що народили­ся в шумі карнавальних і майданних звеселянь. Усе це мало масовий і дохідливий характер, що й стало неодмінною умовою існування всіх естрадних жанрів.

Із переходом багатьох вуличних жанрів у закриті приміщення по­чав формуватися особливий рівень виконавського мистецтва, оскіль­ки нові умови вимагали зосередженішого сприйняття з боку глядача. Так, наприклад, Франція, що стала батьківщиною майже всіх почи­нань в галузі естради, успішно сприяла зародженню концертних кафе, де панувала атмосфера невимушеності та довірливості по відношен­ню до артистів. Діяльність кафе-шантанів, розрахованих на невелику кількість відвідувачів, дозволила розвитися таким камерним жанрам, як ліричний спів, конферанс, сольний танець, ексцентрика. Успіх кафе-шантанів сприяв появі маштабніших видовищних дійств – кафе-концертів. В Англії у заїжджих дворах (готелях) виникають музичні зали – мюзик-холи, де виконуються танці, комічні пісні, цир­кові номери.

На початку ХХ століття із розвитком науково-технічного прогре­су поширення популярної музики набуває нових масштабів; із ним пов’язано масове виробництво найпростіших носіїв інформації – грамплатівок – і початок радіомовлення. В результаті технічного прогресу змінилися особливості не тільки сприйняття музики, але й музичної діяльності в цілому. Музика, записана на грамплатівки, а згодом на магнітну касету, компакт-диск, нині є невід’ємною час­тиною індустрії культури. Виконаний музичний твір записується, записи потім тиражуються і передаються радіостанціями, телекана­лами, що надає можливості практично необмежено відтворювати цю музику. Музика, як й інші види мистецтва, стає індустрією з різними галузями класичної, легкої, рок-, поп-, народної та джазової музики, диференційованим ринком збуту та появою на ньому своєї продукції (система «зірок», оцінки творів і виконавців, шоу-бізнесу, а також ор­ганізації рекламних турне, фестивалів тощо).

Таким чином, естрадному мистецтву передусім властивим стає тісне зближення виконавця з публікою, що породжує абсолютно особливу систему спілкування цих двох сторін, на основі максимальної довірливості, щирості, відвертості.

Як відомо, будь-яка форма чи вид естрадного виконання ґрунтуєьтся на поєд­нанні точного відтворення авторського тексту (задуму) і власного творчого внеску артиста, який зазвичай назива­ють трактуванням, інтерпретацією, що народжуються безпосередньо під час виконання.

Упродовж усієї багатовікової історії естрадному мистецтву було властиве переважання виконавської імпровізаційності. Блазні, скомо­рохи, клоуни завжди будували свої виступи з урахуванням поведінки та настрою публіки. Імпровізаційність виявлялась та­кож і з розрахунку виконавцями конкретної обстановки – примі­щення для виступу, складу аудиторії, суспільного настрою.

Сучасна культурологічна наука дедалі більше інтегрує у собі коло проблем, пов’язаних із широким тлумаченням культурного середовища в історичному розвитку та сьогоденні. Стан сучасної вітчизняної масової культури, яка ґрунтується на зразках естрадних жанрів попередніх періодів (зокрема доби радянської української естрадної пісні, періоду перебудови, пострадянських часів та нашого часу), віддзеркалює загальні світові процеси масової культури.

Жанрова й стильова систематизація різноманітних явищ національної естради є етапним завданням на шляху до культурологічних узагальнень, що дозволяє визначити місце і роль пісенної естради у сучасному (інформаційному) суспільстві. Тематичний профіль поетичного змісту естрадних пісень відбиває глибинні процеси в суспільстві, що формуються завдяки багатьом чинникам повсякденної, інформаційної та духовної практики. Спостерігається зворотній зв’язок та вплив масової естрадної пісні на свідомість і суспільну поведінку громади. Проте існує так званий запит суспільства на види й тематику масової естрадної культури, що формується типологічними тенденціями розвитку естрадної культури у глобальному контексті.

Важливим чинником у розвитку видів, форм та жанрів естрадного мистецтва є фестивальний рух, що активізувався останнім часом. Поруч із відомими фестивалями, які існують не одне десятиліття, появляються нові у різних регіонах, об’єднані різними ідеями та тематикою. Поширилася фестивальна географія, що дає можливість спостерігати ті чи інші тенденції у регіональному зрізі. Таким чином, місце естрадного мистецтва в ієрархії культурного простору суспільства та його зв’язок з іншими компонентами дає можливість узагальнити соціокультурний перспективний розвиток.

Незважаючи на відмінність у функціонуванні і призначенні естрадної та джазової музики, кожна з них має власне змістове наповнення. Джазова культура еволюційно викристалізовувалася як складова частина естрадної. Практика сучасного музикознавства традиційно об’єднує ці два напрямки (без розділення на окремі). Таким чином, виникло нове поняття– «естрадно-джазова музика», обгрунтування якого є цілком логічним як синтезуючим, так і узагальнюючим. Тому оперування ним здійснюється в дослідженні залежно від стильових напрямків і форм акордеонно-баянного виконавства.

Еволюція стильових напрямків естрадно-джазової музики в контексті акордеонно-баянного мистецтва України відбувалася впродовж певного історичного періоду у відповідності до трьох визначених етапів і стадій його розвитку: професійного становлення, філармонійної спеціалізації, академізації. Результатами цих якісних показників стали визначні досягнення української акордеонно-баянної школи у композиторській творчості і виконавстві, домінуванні оригінального репертуару над перекладеннями, використанні елементів естрадно-джазового стилю в обробках народних мелодій та суттєвому збільшенні його жанрових розгалужень, а також в утвердженні джазово-академічного напрямку музики, удосконаленні форм і змісту проведення міжнародних конкурсів та фестивалів, визнанні акордеона та баяна як концертних інструментів.

Поглиблення національних мистецьких традицій відбувається на основі дієвих взаємин регіональних виконавських шкіл, спрямованні діяльності вітчизняних музикантів на збереження спадкоємності, збагачення досвіду в галузі науково-методичних знань, педагогіки та широкого впровадження новітніх досягнень музичного мистецтва інших національних культур.

Ще одним яскравим показником виконавської різноманітності цієї галузі мистецтва є проникнення акордеона і баяна у сферу камерно-інструментального ансамблевого та оркестрового жанрів, де вони використовуються на рівні з іншими «класично-джазовими» інструментами (труба, тромбон, саксофон, контрабас, фортепіано, ударні тощо).

Поява в межах авторитетних міжнародних конкурсів акордеоністів-баяністів окремої номінації «музика вар’єте» (фольклорна, естрадна і джазова), створення відповідної оригінальної акордеонно-баянної літератури як для солістів, так і для різних ансамблевих складів, видання аудіо- та відеоносіїв із записами естрадно-джазових творів, концерти провідних музикантів світу з представленням різножанрових програм є незаперечним підтвердженням активізації процесу функціонування і розвитку цього напрямку сучасного мистецтва.

Художньо-мистецькі аспекти виконавської інтерпретації творів естрадно-джазової музики – це особлива інтонаційна сфера, що пов'язує композиторське стилетворення з виконавським стилем. Музична практика ставить перед виконавцями завдання щодо адекватної реалізації (усвідомленого відтворення) художнього змісту музики, здатності виконавця за деталями нотного матеріалу «побачити» ціле і «почути» головне.

Таким чином естрадно-джазовому виконавстві «переосмислення» авторського тексту проявляється у творчому пошуку власної стильової моделі, яка й представляє виконавський стиль, тобто особливу манеру гри. У цьому сенсі актуальною стає проблема стилю виконавця-інтерпретатора естрадно-джазової музики, за яким залишається вибір варіанту тлумачення та адекватного відтворення задуму композитора. Неабияку роль відіграють такі якості музиканта як: своєрідність «інтонаційної» природи музичного мислення, імпровізаторські здібності, неповторний психофізичний стан та інші фактори, що впливають на рівень виконавської майстерності.