Опис оглядово-пізнавальних об’єктів на маршруті

Загальноосвітня школа І-ІІІ ступеня № 8

Історико-географічна експедиція

«Історія міст і сіл Волині»

Напрям «Шляхами Волині»

Маневиччина запрошує на гостину!

Пошуковий загін ЗОШ №8

Керівник: Василюк Л.С.

м. Ковель вул. Театральна 20, кв.8

м. Ковель 2015

Анкета

Місто Ковель

Волинська область

ЗОШ №8

10-11 клас

Гурток «Географічне краєзнавство»

Учасники:

1. Бортюк Євгенія Олександрівна

2. Захарчук Марія Вікторівна

3. Оксенюк Олександр Миколайович

4. Панасюк Юлія Петрівна

5. Скрипчук Софія Борисівна

6. Самчук Світлана Миколаївна

7. Шум Вадим Ігорович

Керівник:

Василюк Людмила Сергіївна, вчитель географії.

Вступ

Волинська область має значні рекреаційні ресурси, що складають мате-ріальну і природно-соціальну базу для організації і функціонування оздоровчо-пізнавального, екскурсійного, краєзнавчого і аматорського видів туризму.

Головна спеціалізація туристично-рекреаційного комплексу області визначається природними умовами, значною кількістю заповідних територій та об’єктів, розвинутою транспортною мережею і сприятливою соціально-економічною базою.

З кожним роком, набуває розвиток туристичний бізнес країни. Розширюється мережа туристичних фірм і філій та запропонованих ними маршрутів. Але, якщо віднести погляд від загоризонтної величі Альп та Карпат і поглянути під ноги, то і на рідній землі можна знайти незліченну кількість цікавого, емоційного та повчального.

Пошуковий загін школи зацікавила тема розвитку туризму в регіоні.

Основна мета експедиції:

n Розкрити туристичні та екскурсійні можливості краю;

n Розробити 2-денний туристсько-краєзнавчий маршрут;

n Активізувати пошуково-дослідницьку діяльність школярів;

n Прищеплювати любов дітей до рідного краю.

Методична розробка туристичного походу була виконана з багатоцільовою метою. Поряд з метою вивчення історичного минулого та сьогодення рідного краю, розроблений та прокладений маршрут дає можливість вивчення заповідних куточків природи Волині та виконання нормативів здійснення піших туристичних походів.

Довідкові дані про туристсько- краєзнавчий маршрут

«Маневиччина запрошує на гостину!»

Нитка маршруту: Четвертня – Криничне – Колки – урочище Білий берег - Красноволя - Тельчі- Велика Осниця – Маюничі -Старий Чарторийськ - Цміни - Велика Ведмежка - Костюхнівка - Вовчицьк –Лісово -Гута Лісівська – Оконськ - Маневичі –Прилісне – Карасин –Лишнівка - Черемський заповідник.

Вид туризму: історичний, екологічно-пізнавальний.

Протяжність: 165 км.

Тривалість: 2 дні.

Маршрут розрахований на учасників старшого шкільного віку.

Найкращий період здійснення походу: пізня весна або рання осінь.

Опис оглядово-пізнавальних об’єктів на маршруті

Краса земна, Маневиччино рідна!

В тобі живуть і пісня і душа.

Л.Боричевська

Перша писемна згадка про населені пункти Маневиччини є в „Лі-тописі Руському” за 1100 рік, коли за постановою князів в Уветичах Святополк віддає міста Дубно і Чарторийськ князю Давидові Ігоровичу.

Подорож розпочнемо з давнього історичного поселення Четвертня – князівського уділу Четвертинських ХІІІ століття.

Прямуючи до поселення, проїжджаємо село Криничне, в минулому Лище. Перша писемна згадка відноситься до 1545 року. Назва Лище проіснувала до 1962 року, коли було проведено укрупнення районів. Внаслідок чого, територія відходить до Ківерцівського району. А тут своє село з такою ж назвою. Тому відповідними державними органами село Лище перейменовується на Криничне.

Обрану назву пояснюють тим, що навколо були розташовані болота, серед яких траплялося чимало джерел. Вмілі людські руки окультурювали і перетворювали їх в кринички. Звідси й назва – Криничне. На околиці села милує око чудовий краєвид березового гаю (фото1).

Проїжджаємо ще декілька кілометрів і село Четвертня. В історії відомі поселення, що передавалися у спадковість на певному праві власності по четвертому разу, які так і називалися „четвертніми поселеннями”. Ймовірно, що саме з тих часів і пішла назва Четвертня.

Чим же відомий цей населений пункт? А тим, що тут знаходиться Свято-Преображенський храм - найдавніша кам’яна споруда на Маневиччині, пам’ятка архітектури 1600 року.

Будівництво Свято-Преображенського монастиря (так він тоді називався) розпочалося на місці зруйнованого дерев’яного монастиря, що існував з 1437 року.

В архітектурно-конструктивних формах церкви відчутні відлуння традицій архітектури стародавньої Русі й елементи українського бароко. Мурована з цегли на вапняному розчині. Товщина стін близько двох метрів. Висота будівлі сягає 20 метрів. Особливої довершеності і краси додає дах, що закінчується купольною банею з хрестом. Внутрішній інтер’єр храму вражає своєю величністю. Арочно-циліндричний звід храму підтримують чотири колони, що підкреслює велич та надійність споруди. Досить цікавим елементом є те, що стеля храму теж змурована із цегли. Завдяки такій архітектурі вдалося досягти високого акустичного ефект. Цегляно-муровані стіни зберігаються понад 400 років. Секрет міцності муру полягає в тому, що у розчин додавали курячі і гусячі яйця з шкарлупою.

В інтер’єрі східна стіна має форму плавної кривої. В могутніх стінах, позбавлених декору, що помітно звужуються до верху - віконні прорізи з три центровими перемичками. Вікна сидять глибоко у віконних амбразурах. Західний фасад церкви має барочний фронтон, декорований пілястрами, нішами. Двері у храмі важкі, ковані, з великими замками(фото 2).

У загальний план церкви входить: вівтар з прибудованою паламаркою, центральна частина храму. Перед вівтарем - іконостас старовинного візантійського типу, що складається з позолочених кіотів з тонким, мистецько виконаним рисунком. Окремо на подвір’ї розташована дзвіниця, яка доповнює красу церкви своїм неординарним купольним дзвоном. Побудована у 1905 році. Відрадно і те, що в інтер’єрі дзвіниці збереглась декоративна різьба по дереву ХУІІІ століття (фото3).

Крім цього храм вражає чудовим художнім оформленням усередині. За народними переказами, для роботи в храмі були викликані майстри з Італії, які так розписали церкву, що фарби були „мов живі”. Залишки того чудового розпису, що не стерлися у незвичайно важких обставинах, можна спостерігати і зараз на фрагментах іконостасу та царських воріт.

У церкві знаходяться старовинні ікони, серед яких ікона, подарована імператрицею Катериною ще в далекому 1793 році.

Унікальним явищем для храму є те, що тут і понині на великі релігійні свята ведеться служба із старовинного рукописного Євангелія 1636 року видання, загальною вагою 32 кілограми.

З Четвертні повертаємося назад і маршрут проходить знову через село Криничне. Виїжджаємо на автостраду Луцьк -Любешів і продовжуємо рух на північ. Перед нами поселення Ситниця.

У минулому поселення оточували віковічні дуби, на північ простягались заболочені луки, порослі очеретом, вербами, вільхами, березами. Територія села лежала на родючих грунтах із значним вмістом глини, добре родили жито і пшениця, люди мали гарний урожай, завжди були „ситі”. Таке перше пояснення назви села. А друге походить від того, що у заболочених місцях зустрічався рогіз „ситник”. Село засноване в 1774 році на землях поміщика Красницького. У 1867 році тут була відкрита церква Івана Богослова. В 1905 році на зібрані кошти місцевих селян зведено головну дзвіницю церкви та побудовано церковно- приходську школу. У 1923 році відкривається початкова школа на базі колишньої церковно-приходської. Навесні 2005 року сільська установа відсвяткувала свій 100 літній ювілей і зібрала на своєму подвір’ї випускників всіх років.

А стрічка шоссе веде нас далі. І ось ми вже в урочищі Рудня. Урочище знаходиться на автостраді Луцьк-Любешів за 2 кілометри від селища Колки. Тут у 1975 році відкрито пам’ятник-обеліск учасникам Першотравневої демонстрації, які були розстріляні польською поліцією у 1935 році (фото 4).

Ще кілька хвилин руху і постає селище міського типу Колки. Селище мало різні назви: Романів, Колок, Колки. За історичними даними, давнє містечко називалось Романовим. Велика пожежа знищила його. Залишилися тут тільки обгорілі кілки. Від того часу ново засноване поселення отримало назву Колки (фото 5).

Одну з перших згадок проселище знаходимо у фундушевому записі князя Луцького і Володимирського Любарта Гедеміновича під 1332 роком Засновником містечка вважається князь Роман Мстиславович. За часів його князювання духовним центром в містечку була велика церква, побудована на невисокій горі.

За народним переказом вона провалилась під землю (науковці стверджують, що Колківський регіон, як і все Полісся, багатий „водяними подушками”, тож піщаний грунт міг не витримати наванта-женнятака подушка поглинула храм).

У селищі діє Хрестовоздвиженська церква, збудована у 1825 році. Архітектурний комплекс доповнює кам’яна дзвіниця, зведена в той же рік окремою спорудою. Верхня частина храму складається з одного великого та чотирьох маленьких куполів, увінчаних хрестами. Вхід прикрашений чотирма масивними колонами. Дзвіниця однокупольна. Територія, де знаходяться споруди, обнесена огорожею. Церковну дзвіницю прикрашають вісім дзвонів. Три з них вилиті на початку ХХ століття, а решта у 1991 році(фото 6).

Справжнього туриста-екскурсанта зацікавлять об’єкти культурної спадщини селища:
-- монумент засновникові містечка Роману Мстиславовичу;

--пам’ятна плита колківчанам-євреям, розстріляним у роки Великої
Вітчизняної війни;

--хрест-символічна могила воякам УПА;
-- пам’ятник воїну-визволителю;

-- стелла „Колківська республіка”;

-- пам’ятник першому трактору району - „Вогненний трактор”.

За сім кілометрів від Колок, в східному напрямку, знаходиться урочище Білий Берег. Назву свою отримало від того, що тут річка Стир робила вигин і завдяки цьому утворився крутий берег. Коли дивитися на нього з протилежного боку то він видається білим. Цій місцевості притаманний цікавий ландшафтний комплекс, що потребує охорони. Любителі активного відпочинку зможуть тут покататися на човнах та порибалити (фото 7).

Далі по маршруту село Красноволя. Одна з легенд розповідає про те, що в давнину, на півночі поселення, в урочищі Будище поселилися люди, житлом для яких служили „будки”, тобто курені з гілля. На місці поселення було все необхідне для існування: родюча земля, річка, ліс. Життя селян було „красним”, „вільним”, і назвали вони місце свого проживання Красноволя. Перша писемна згадка датується 1852 роком.

Наступний населений пункт на нашому шляху Тельчі. Дослідивши словник староукраїнської мови, науковці дійшли висновку, що назва села походить від давнього слова „течі”, тобто течія. Старожили стверджують, що з давніх-давен поблизу села протікала невеличка річечка. Після весняної повені природно утворювалися швидкоплинні рівчачки, по-староукраїнські „течі”.

Продовжуємо рух на північний схід через село Велика Осниця. В давнину воно належало до приватної дачі князя Радзивіла.

Дорога в’ється сірою стрічкою. Перетинаємо кордон між Волинською і Рівненською областями. В селі Маюничі повертаємо на захід і рухаємося бетонною автострадою Київ-Варшава, яка перетнула Полісся з заходу на схід. Стрімко злетіла вона, залишаючи обабіч перехрестя старих і нових шляхів

За тридцять кілометріввід Маневич, над Стиром, лежить один із давніх населених пунктів Волині - Чарторийськ (тепер Старий Чарторийськ).

Походження назви поселення пояснює легенда „ На берегах швидкоплинної річки, розкинулось давнє поселення. Та одного разу на село наступила величезна хмара. Незабаром пішов дощ. З горбів вода стікала до річки. Наробила безліч ровів, порила все село. Люди побачили в цьому „чортову силу ”. Почали говорити „чортом рито”, а саме поселення назвали „Чорторий”. Час вніс корективи до назви села теперішнього звучання.

Об’єктом, який заслуговує уваги, є домініканський костел 1736 – 1741 рр.Цегляний костел фундував Андрій Лещинський у 1639 році. У 1831 році царська влада конфіскувала костел та монастир і віддала православним. У 1915 році монастир було знищено, а парафія відновилась тільки у 1920 році. Завдяки старанням прихожан та ксьондза Аполінарія Тарногурського, у 1930 році костел відновили.

Під час реставрації у 50-х роках ХУІІІ століття костел був відбудований у стилі бароко. У підземеллі споруди заходились склепи князів Чарторийських та місцевої шляхти (фото 8).

В черговий раз знищений після 1945 року. У 1999 році переданий православним монахам. На даний час тут православний монастир. Архітектурний ансамбль монастиря включає в себе Хресто-Воздвиженський собор, Свято-Успенську церкву і капличку стовп ХУІІІ століття.

З Чарторийська продовжуємо рух у північному напрямку. Населений пункт Цміни. Пояснення походження назви таке: на піщаних грунтах була дуже поширена рослина цмин, що мала цілющі властивості. Звідси й назва Цміни.

Далі на північ села Велика та Мала Ведмежка. Назва утворена від поєднання слів „великий”, „малий” та „ведмежка”. Перша писемна згадка в історичних джерелах датується1583 роком.

Архітектурну цінність у Великій Ведмежці становить Свято-Різдво-Богородичний храм (1874-1881).

Продовжуємо рух далі на північ. Населений пункт, що має назву Костюхнівка. Перша писемна згадка про поселення датується 1557 роком. Назву поселення визначило давнє слово українського вжитку „коуст” – кущ (ХІУ-ХУ ст.).

До назви села прикріпився звичайний природний фактор – велика кількість кущів. Коустюхнівка поступово перейшла в Костюхнівку.

Село пов’язане з багатьма історичними подіями. Насамперед, перебуванням тут визначного діяча сусідньої Польської держави Юзефа Пілсудського. Легіонери під його командуванням в роки Першої світової війни протистояли військам царської Росії на околицях села, відстоюючи майбутню незалежність. Про ті події до тепер нагадують численні пам’ятні знаки з написами, зображенням герба Польщі. За вказівкою Юзефа Пілсудського поблизу Костюхнівки, в 30-х роках минулого століття насипано пагорб, котрий став найвищою точкою району. Також було розроблено проект меморіального комплексу. Але задум не вдалось втілити у реальність. Польська гора так і височіє за селом, а неподалік знаходиться кладовище польських легіонерів.

Від Костюхнівки дорога повертає до села Вовчицьк – назва походить від слів „вовчик”, „вовчиця”. Тут в далекому минулому брали початок непрохідні болота. Навкруги росли дрімучі ліси. А в них водилось звірини видимо не видимо, а найбільше - вовків. Звідси й назва.

Південніше Вовчицька – населений пункт Лісово. Перша писемна згадка належить до 1577 року. Це поліське поселення розкинулось серед зелених лісів, і саме тому, мабуть, має таку назву. Неподалік від села знаходиться мальовниче Лісове озеро. Охочі посмакувати холодною водичкою можуть набрати її з природного джерела, що охайно впорядковане поблизу дороги.

Рухаємось далі на південь – перед нами село Гута–Лісівська. Назва поселення свідчить про давні методи виробництва скла. В 1798 році тут існував місцевий завод (гута), де виготовляли скловироби і продавали мешканцям навколишніх поселень.

Знову виїжджаємо на автостраду Київ-Варшава. Рухаємось по бетонній трасі, незабаром повертаємо ліворуч на автостраду Луцьк-Любешів. Перед нами населений пункт Оконськ, що має давню історію.

Перша згадка, на жаль, не підтверджена документально, вказує на кінець ХІУ - початок ХУ століття про існування містечка Новоставки, залишки древнього городища від якого знаходяться на південно-західній околиці села, на піщаних пагорбах в урочищі „Окниско”. Вірогідніше за все припустити, що древнє поселення є попередником села, що було засноване на одному із сухопутніх відгалужень торгово шляху, відомого з часів Київської Русі.

Тепер тут знаходяться облаштовані Оконські джерела (фото 9). В затінку - місце для стоянки автомобілів і кав’ярня. Поруч зручно обладнаний майданчик для огляду та фотографування. Спеціально зроблений вивід води дає змогу покуштувати її усім бажаючим і набрати з собою в дорогу.

Вода Оконських джерел специфічна. Температура її в озері протягом року не змінюється і становить дев’ять градусів. Дно крейдяне. На базі джерел створені ставки для розведення риби, зокрема єдиного в області форелевого господарства.

Цікавою архітектурною спорудою є Свято-Успенська церква, зведена у 1752 році. Богослужіння в храмі не припинялося ні за яких обставин. Він занесений до Державного реєстру пам’яток дерев’яної церковної архітектури.

Продовжуємо подорож на північ. Перед нами районний центр Маневичі. Назва селища походить від назви річечки Маневки, що й тепер протікає, тільки вже у вигляді меліоративного каналу. Маневичі розташовані на залізничній вітці Сарни-Ковель за 70 кілометрів від обласного центру. Селище виникло як залізнична станція 1898 року.

На сьогоднішній день це чудове поліське містечко з установами освіти, медицини,культури,торгівлі.

Тут заслуговують уваги туристів об’єкти:

Ø залізничний вокзал 1904р.;

Ø римо- католицький костел 1920 р.;

Ø братська могила воїнів-партизан;

Ø меморіальний комплекс з погруддям героїв Радянського Союзу Н.Хакі мова і В.Єршова;

Ø пам’ятник Герою Радянського Союзу Бринському;
могила розстріляних євреїв;
монумент на честь воїнів-афганців;

пам’ятний знак на честь 2000-ліття Різдва Христового;
Особливий інтерес у туристів викличуть матеріали краєзнавчого музею. Він був відкритий у 1967 році на громадських засадах. В 1968 році йому присвоєно звання „народний”. З 1997 по 1992 рік – відділ Волинського краєзнавчого музею. З 1997офіційно зареєстрований Маневицьким краєзнавчим музеєм.

Місцем проживання для екскурсантів може послужити готельний комплекс „Оскар”, розташований на в’їзді у селище.

Наступною зупинкою подорожі є поселення, що носить назву Прилісне.

(Колишні Маневичі,або Мановичі) Є декілька версій щодо походження назви села. Але, мабуть, найбільш правильним поясненням є переказ, який передається з покоління в покоління. За цим переказом на схід від Чернеч Городканад річкою Веселухою постійно ставили табори цигани.Звідси вони йшли до Чернеч Городка, щоб виманити вжителів щось із продуктів харчування. При наближенні циган, жителі Чернеч Городка попереджали один одного: „Мановці йдуть!” Назва „мановці” згодом закріпилася за першими поселенцями.

Отже, спочатку поселення називалось Маневичі. В зв’язку з тим, що станційне селище і село носило одну назву, у 1964 році її змінено на Прилісне.

Наступний об’єкт - село Карасин. За переказами,перші дві сім’ї поселилися на південному березі озера, яке в даний час майже повністю зникло. Риба і дичина були основними засобами для існування перших поселенців. Назва села походить від великого улову риби в озері, зокрема карася -Карасин. Перші згадки відносяться до середини ХУІ століття.

За два кілометри від населеного пункту, на північ розкинулося мальовниче озеро Тросне.Влітку воно збирає на своїх берегах численну кількість відпочиваючих.

Неабиякий інтерес у подорожуючих викличе вітряний млин. Навіки зупинилося кріплене до осі, велетенське колесо-маховик. Назавжди завмерли жорна. Тільки вітри не забувають, приходять, чіпляються за могутні крила, гойдаються на іржавих ланцюгах, нишпорять у вітряку, наче шукають свого друга мірошника.

Вітряний млин села Карасин був побудований відразу ж по закінченню Великої Вітчизняної війни. Очолювали будівельні роботи Матвійчук Бенедикт та Сахник Петро - в майбутньому працівники млина.

Вітряк простої конструкції. Дуб, що використали для будівництва, був завезений з Ковеля і в діаметрі становив близько одного метра.

В 2005 році, за ініціативи місцевого голови, вітряк перенесений з північно-західної частини в центр села і частково відреставрований. Хто знає, можливо, він знову буде діяти.

Маршрут прямує далі на північ. Серед лісів і голубих плес трьох озер Веприк, Гривенське та Біле знаходиться село Лишнівка. Засновником поселення була жінка. З чиєюсь допомогою а чи й сама збудувала житло серед дикого лісу. З тих пір і закріпилося за нею прізвисько Ліснівка. З роками хутір розширювався. Дещо змінилася назва: Ліснівка стала Лишнівкою. Перша згадка про поселення датується 1629 роком.- Що ж привертає увагу туриста в цьому поліському селі? В першу чергу колоритність та його люди. Тут віднайдено прадавню глиняну табличку. Одні дослідники в знахідці здатні вбачати наявність писемності у представників трипільської цивілізації. Інші – писемну пам’ятку Шумеру ІУ –го - початку ІІІ – го тисячоліть до н.е. Як же рідкісний примірник потрапив сюди? Можна лише робити припущення.

Ось і привела нас дорога до перлини поліського краю – Черемського природного заповідника. Він є першим у Волинській області площею близько 3 тис. га. Існує декілька версій щодо назви. За основу взято назву болота Черемське. Адже навколо раніше було немало черемхи. Наявність чемериці на болоті – підсилили народну версію Черемський природний заповідник створений на базі Черемського заказника загальнодержавного значення і включає в себе різні природно-територіальні комплекси: меморіал, територію озера, просіки і квартальні лінії, болото, ліси (фото10).

Черемське болото, яке займає центральну частину, відноситься до категорії водно-болотних угідь і охороняється згідно з вимогами Рамсарської конвенції.

На території заповідника відсутні лінії електропередач, дороги з твердим покриттям, населені пункти. Саме через це тут збереглися унікальні та типові представники флори і фауни.

З територією заповідника пов’язано багато цікавих історичних фактів. В кінці ХІХ століття Черемське передбачалося осушити. Але через відсутність залізниці, погані грунтові дороги віддалену ділянку Полісся не вдалось освоїти. За польської доби викопано кілька меліоративних каналів для покращення умов вивезення лісових порід. Дещо пізніше із сучасною територією заповідника пов’язані бурхливі події партизанського руху під час Другої світової війни. В урочищі Кухів Груд розміщувався партизанський загін. У північно-східній частині заповідника збереглося кілька поховань невідомих солдатів. Нині в урочищі Сузанка встановлено пам’ятник партизанам, зроблені землянки за аналогією минулого.

Ось і закінчилася наша подорож по Маневиччині, знайомство з її минувшиною, сучасним і майбутнім. Та шлях туриста йде далі. Сподіваємось, що маневицька земля подарує вам багато чистих, гарних, незабутніх вражень і вони не зітруться в пам’яті кожного екскурсанта, який тут побуває.

Довідкова інформація

Розклад руху потягів від станції Маневичі

№ поїзда	маршрут	прибуття	зупинка	відправлення
	Київ –Львів	0. 49	3 хв.	0. 52
	Львів – Київ	1.56	4 хв.	2.00
	Рафалівка – Ковель	5.09	3хв.	5.12
	Ковель – Здолбунів	5.08	20 хв.	5.28
	Сарни – Ковель	8.12	8 хв.	8.20
	Ковель – Сарни	10.04	2 хв.	10.04
	Київ – Берлін	14.06	-	14.06
	Берлін – Київ	16.47	-	16.47
	Ковель – Сарни	17.06	2 хв.	17.06
	Сарни – Ковель	18.06	2 хв.	18.06
	Ковель – Рафалівка	22.01	3хв.	22.04

Інша інформація

1. Маневицький краєзнавчий музей. смт.Маневичі, вул. Незалежності,22. Постійно діючий виставковий зал. (Виставки різних жанрів). Щорічно, близько десятка новостворених виставок.

2.Центр творчості дітей та юнацтва:

- Виставки: „Різдвяна прикраса” – виставка новорічних композицій атрибутів та новорічної іграшки (грудень).

- „Мій голос віддаю на захист природи” – виставка експонатів плакатів, малюнків (лютий).

- „Чарівний світ навколо нас”, фотовиставка (березень).

- „Права дитини в малюнках” (квітень)

- „Декоративно – ужиткове мистецтво” (квітень)

- Виставка робіт народних умільців (серпень День Незалежності) – районний Будинок культури.

3.Найпоширеніші обряди, звичаї: обряди: весілля, обжинки, проводи зими, зустріч весни, колядки, щедрівки;

4 .Національна кухня (назви, рецепти місцевих народних страв);

Крученики по-волинські

М’ясо (свинина або телятина) ріжуть на куски і відбивають.
Готується фарш: сухі гриби відварюють, подрібнюють і підсмажують. Підсмажену цибулю змішують разом з грибами, додають сіль, перець. Фарш замотують у відбите м’ясо.Після цього крученики обжарюють складають в каструлю заливають соусом і тушкують до готовності. Приготування соусу: подрібнюють цибулю, моркву додають борошно, все підсмажують і заливають водою додають сіль перець.

Картопля по – селянські

Добре вимиту Картоплю в лушпинні відварюють в добре підсоленій воді до напівготовності. Розрізують на частини і викладають на змащене олією деко. Запікають 20-30 хвилин при температурі 200 градусів. Потім притрушують подрібненим часником та зеленню. Страву подають з домашньою ковбасою яку готують заздалегідь.

Історія в особах

1.Князі Чорторийські та князі Четвертинські – ХУІІ століття.
2.Сигізмунд Сераковський, уроженець села Лісове, визначний діяч визвольного руху середини ХІХ століття, один з керівників повстання 1863 року в Литві, однодумець і друг Т.Г.Шевченка.
3.Собесяк Йосип Матвійович (псевдонім „Макс”) – керівник партизанської групи, що діяла на території району.
4.Бринський Антон Петрович – Герой Радянського Союзу, командир партизанського з’єднання, що діяло на території району.
5.Софія Дунін-Вольська народний лікар.
6.Віктор Єршов і Нематжан Хакімов, Герої Радянського Союзу, загинули смертю героя на висоті 192 біля села Старий Чорторийськ.
7.Сокол Іван Григорович уродженець села Старий Чорторийськ, Герой Радянського Союзу.