Компарування стрічок то рулеток

Мірні стрічки та рулетки, якими вимірюють невідомі довжини, є робочими

мірними приладами. Визначення довжини робочих мір називається компаруванням. Під компаруванням розуміють визначення з необхідною точністю фактичної довжини мірного приладу. Звичайно для цього використовують відомі взірцеві міри, найчастіше так звані компаратори.

Під час вимірювання довжину лінії спочатку визначають, вважаючи, що стрічка має номінальну довжину, тобто 20 м. Якщо в результаті

компарування з’ясується, що довжина стрічки більша за номінальну на х, то

результат вимірювання збільшиться на n х, де n – кількість відкладень

стрічки. Тому поправку n хпотрібно додати до результату вимірювання.

Навпаки, якщо довжина стрічки менша за номінальну на х, тоді результат

вимірювання зменшиться на n х. Тому поправку n хпотрібно відняти від

результату вимірювання.

Класифікація теодолітів за призначенням:

Теодоліти-тахеометри. У таких приладах однакова точність гори-

зонтальних і вертикальних кругів, їх зорові труби переводяться через зеніт і

обладнані пристроями для віддалемірних вимірів. Широко застосовуються в

топографічних та геодезичних роботах. Часто їх називають одним словом –

тахеометри.

Гіротеодоліти. Слугують для визначення на місцевості напряму

істинного меридіана та азимутів земних предметів.

Електронні теодоліти. Процес вимірювання кутів такими приладами

автоматизований. Значення відліку висвічується на дисплеї.

Теодоліти за конструктивними особливостями поділяються на:

- механічні – мають металеві горизонтальні та вертикальні вимірю-

вальні круги;

- оптичні, вимірювальні круги яких скляні. Нанесення штрихів на

прозоре скло дає можливість за допомогою лінз та призм передавати

зображення цих штрихів у поле зору відлікових пристроїв;

- кодові, градусні вимірювальні круги яких також скляні, а кругові

шкали таких теодолітів замінені умовними (кодовими) знаками, що дає змогу

автоматизувати процес вимірювання кутів.

 

М

Методи знімання ситуації. Спосіб прямокутних координат або перпендикулярів
Спосіб перпендикулярів застосовують при зйомці предметів та контурів місцевості, розміщених на невеликій відстані вздовж ліній планової знімальної основи. Положення точок визначається абсцисою х та ординатою у. Абсциси Х_і та ординати Y_i вимірюють рулеткою (мірною стрічкою) з точністю до 0,01 м до чітких контурів і до 0,1 м – до нечітких контурів.

Полярний спосіб або спосіб полярних координат відносно лінії знімальної основиbПоложення характерної точки ситуації та рельєфа визначається горизонтальним кутом АВ та відстані l від точки знімальної основи А до точки місцевості

Спосіб кутових засічок. Використовується для зніманняи точок місцевості значно віддалених від ліній і точок знімальної основи і немає можливості виконати безпосереднє вимірювання віддалей. bПоложення точки 1 визначають шляхом вимірювання горизонтальних кутів ₁ bі ₂, що примикають до лінії АВ знімальної основи (рис. 9.6). при точці 1, що визначається повинен бути в межах 30g. При цьому кут ¢Кути вимірюють теодолітом з точністю до 1^о – 150^о.
Спосіб лінійних засічок. Застосовують, коли умови дозволяють легко і швидко вимірювати відстані до характерних точок ситуації місцевості. Рулеткою (мірною стрічкою) від точок створу а, b, c, d вимірюють відстані l ₁, l ₂,..., і т.д. Способи лінійних засічок важливо, щоб довжини засічок l_і не перевищували довжини мірного приладу, а кути при точках зніманняи були в межах 30^о – 150^о. Лінії l вимірюються з точністю до 0,01 м.
Спосіб лінійних створних засічок. Застосовується при зніманні точок ситуації 1,2, які лежать на перетині лінії знімальної основи. Положення характерних точок 1,2 і т.д., які лежать на лінії знімальної основи АВ визначають візуванням зорової труби теодоліта. Відстані до точок вимірюють рулетками, стрічками, віддалемірами.

Схема теодолітного ходу.

Схема теодолітного ходу – це документ, який узагальнює результати

польових вимірювань та попередніх вирахувань та містить дані для

послідуючої обробки.

На схемі підписують:

- середні значення всіх виміряних кутів; - горизонтальні прокладення сторін теодолітного хода; - координати вихідних пунктів; - дирекційні кути вихідних напрямів; - кутову нев’язку ходу та її допустиме значення.