МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ
СУМСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Кафедра менеджменту зовнішньоекономічної діяльності та євроінтеграції
Самостійна робота
З дисципліни «Євроатлантична інтеграція україни»
На тему: «Транспортні проблеми»
Студентка:5 курсу група
ХТЯ 1101-1м
Пустовіт О.М.
Перевірив:
к.е.н доцент Лісова Л.О..
2011р
Аналіз світових транспортних проблем
На межі тисячоліть розвиток світової економіки залежить від міжнародних економічних відносин, реалізація яких проходить завдяки такому важливому інфраструктурному елементові, як транспорт. Домінуюче значення у розвитку транспорту в другій половині XX ст. відіграв швидкий технологічний прогрес в період НТР 60-70 рр., за назвою «транспортна революція». На основі НТП в останні десятиріччя суттєво покращилась міжнародна транспортна інфраструктура [11, 3.5].
Аналіз світових транспортних проблем дозволяє розкрити довгострокові тенденції глобального розвитку сучасної міжнародної виробничої інфраструктури. Темпи розвитку та якісні зміни в транспорті у XX ст. можна порівняти з тим, що було досягнуто за всю попередню історію. Це стосується, перш за все, нових транспортних галузей — автомобільного, авіаційного та трубопровідного транспорту, а також класичного, традиційного - морського. Загальний обсяг вантажів перевезених морським транспортом за останнє століття зріс у 50 разів [5, 332]. Отже, якщо транспорт як складовий елемент міжнародної виробничої інфраструктури на ранніх етапах розвитку суспільства тільки опосередковував усі обмінні процеси, то в сучасних умовах основною його функцією є поєднання виробничих ресурсів у наднаціональному відтворювальному процесі та реалізація товарів та послуг на світовому ринку. Тобто транспорт є тією ланкою, котра швидко поєднує продавців та покупців і скорочує часовий та просторовий розрив між виробництвом та споживанням.
Транспорт виступає одним з основних факторів, що впливають на розміщення продуктивних сил. Являючись елементом як національної, так і міжнародної інфраструктури, він забезпечує процес виробництва та можливість ефективного використання виробничих ресурсів. Безсумнівно, це можливо лише за умови, коли ціни (тарифи) на послуги транспорту є такими, що приносять прибуток при їх переміщенні у зовнішньому економічному просторі. Одночасно транспорт виступає й фактором економічного зростання. Збільшення масштабів виробництва продукції залежить як від зростання її випуску, так і від поглиблення спеціалізації, що, в свою чергу, вимагає більше сировини, більших розмірів ринку і, відповідно, більшого навантаження на транспорт. Тому останній є тим барометром, який вказує на зниження чи підвищення темпів розвитку національних економік та світового господарства в цілому.
Світова транспортна система характеризується досить неоднорідною інституціональною та соціальною структурою. її стан значною мірою визначається економічною потужністю національного капіталу та змінами у характері перевезень. Вона включає приватні, державні та змішані компанії. Держава значною мірою контролює розвиток національних транспортних систем, оскільки транспорт є матеріально- та енергомістким сектором економіки з довготривалим інвестиційним циклом та високим рівнем фізичного та морального зношення. У транспорті створюється біля 10% ВНП (у сільському господарстві — 2,5%), у транспорт вкладається 20% усіх приватних капіталовкладень, транспортом споживається 15—18% усієї енергії, об'єктами транспортної інфраструктури зайнято до 5% території світу [2, 97.
Варто зазначити, що транспорт виконує різні функції у підсистемах світового господарства при реалізації зовнішньоторгових зв'язків. Тому всі види транспорту та всі ланки транспортного процесу в їхній взаємодії на національному, міжнародному, міжконтинентальному та глобальному рівнях складають світову транспортну систему. Поряд з цим необхідно відзначати, що транспортна мережа енергопостачання на окремих континентах та регіонах має тенденцію до фрагментарності, оскільки раніше вона створювалася, в основному, для реалізації національних інтересів, тим самим залишивши так звані проміжки між окремими державами. Тому глобальна транспортна система сформувалась під впливом кількісного зростання пасажирських перевезень, які створили умови, стали фактором та засобом світових міграційних процесів. Транспортні системи світу можна аналізувати за двома ознаками: рівнем та зрілістю розвитку транспорту як елементу виробничої інфраструктури в національному, регіональному та міжнародному масштабах [10, 275—276], а також за географічним місцерозташуванням — внутрішньоконтинентальні та міжконтинентальні транспортні системи [5, 332].
У кожній державі транспортна система, як складовий елемент виробничої інфраструктури, має свої особливості, які обумовлені існуючим типом ведення господарства, рівнем розвитку продуктивних сил та економіко-географічними відмінностями. В окремих країнах використовуються традиційні об'єкти транспортної інфраструктури, інші держави потребують найсучасніших.
На розвиток транспорту в кожній державі або регіоні «як правило» впливають такі фактори:
- територіальний, тобто географічне місцерозташування щодо основних міжнародних вантажо- та пасажиро-потоків;
- власний вантажо- та пасажиро-спроможний потенціал держави чи регіону, який є складовим елементом соціально-економічного потенціалу;
- відповідність політики держав чи їхніх угрупувань, розвиткові та функціонуванню транспортних систем.
Провідні позиції за рівнем розвитку та соціально-економічною організацією функціонування транспортної інфраструктури посідають індустріально розвинені країни. їхня частка у світовому вантажообігу складає більше 70%. Важливим показником, що свідчить про місце окремих транспортних підсистем у міжнародних перевезеннях, є їхні доходи, котрі відображаються у платіжному балансі держави. В даному випадку частка промислово розвинених країн складає більше 80% [4, 96. Транспортна система зазначених держав характеризується тим, що її складові елементи представлені усіма видами транспорту, а також існує їхнє власне виробництво і транспорт відіграє важливу роль у соціально-економічному розвиткові кожної країни. Усе це свідчить про те, що у провідних індустріальних державах транспорт досяг високого технічного рівня розвитку за рахунок реалізації найновіших розробок та технологій.
У розвинених країнах доволі розвинена мережа автомобільних та залізних доріг. У Західній Європі, відповідно, 93,2 та 24,8 км на 100 кв. км, а в Сполучених Штатах Америки — 66,5 та 21,9 кв. км. Морські перевезення даних держав обслуговують 63% портів світу. Основні транспортні засоби також зосереджені в індустріально розвинених державах. Більше 80% автомобілів знаходяться у Північній Америці та Західній Європі. Розвинені країни заходу контролюють 60,5% тоннажу морського флоту, при цьому 39% його належить чотирьом країнам: Греції - 16,6%, Японії - 8%, СІЛА - 7,2%, Норвегії - 6,9%. У регіональному відношенні найбільша частина торгового флоту належить європейським країнам: ЄС - 32,7% [4, 97].
Другий тип транспортних систем - країни, які розвиваються, в тому числі й нові індустріальні держави. Елементи транспортної інфраструктури у загальній виробничій інфраструктурі зазначених країн посідають незначне місце, але їх формування та розвиток відбувається прискореними темпами [10, 275]. Транспорт країн, які розвиваються, обслуговує більше 20% світового вантажообігу. В ньому значна частка належить морському транспорту (більше 35% світового торгового флоту). Найбільшими власниками є Китай та Південна Корея, частка яких складає 12,2% світового флоту. В країнах, які розвиваються, зосереджено 10% світового парку легкових автомобілів та 20% вантажівок і автобусів. У складних умовах розвивається повітряний транспорт. Багато з цих країн намагаються створити власні авіакомпанії, але в сучасних умовах більшість з них не витримують конкуренції, тому тільки 16 авіакомпаній з країн, які розвиваються, входять до найбільших 50 [4, 98]. Отже, більшість країн світової периферії відрізняється низьким рівнем технічного розвитку, а тому і окремі об'єкти транспортної системи функціонують на рівні середини XX ст., зокрема, залізничний та водний.
Третій тип транспортних систем функціонує в країнах з перехідною, транзитивною економікою. До них належать транспортні системи країн Центральної та Східної Європи, СНД та Балтії, які сьогодні знаходяться на етапі адаптації економік до нових умов співпраці із Західною Європою та іншими регіонами світу, і чиї транспортні системи частково готові до такої співпраці. Але країни Євросоюзу висувають певні вимоги щодо експлуатації автомобільного та залізничного транспорту. Процес інтеграції усіх країн ЦСЄ, СНД, Балтії у європейський економічний простір передбачає якісну модернізацію усіх об'єктів транспортної інфраструктури зазначених країн.
Аналіз транспортних систем світу можна проводити і за принципом їх географічного положення та виконуваних ними функцій на внутрішньоконтинентальному і міжконтинентальному рівнях.
Внутрішньоконтинентальні транспортні системи представлені залізничним, автомобільним, трубопровідним та річковим видами транспорту [2, 99]. Мережа залізних доріг вкрила усі континенти, але найбільший розвиток залізничний транспорт отримав у Євразії та Північній Америці. У світовому вантажообігу він посідає друге місце (після морського) та пасажирообігу (після автомобільного). За країнами та регіонами загальний обсяг перевезень розподіляється таким чином: США та Канада — 24,7%, країни СНД - 27,6%, Азія - 30,0%, Західна та Центральна Європа — 8,4%, інші регіони та країни - 9,3% [10, 279]. Разом з тим, мережа залізниць світу в 1990 р. досягла 1,3 млн. км, а на 2000 р. дещо скоротилася і склала близько 900 тис. км. Аналогічно скоротився і вантажообіг залізничного транспорту світу з 5527 млрд. тис. км у 1990 р. до 4053 млрд. тис. км у 2000 році [5, 342—343]. Така тенденція обумовлена тим, що в умовах глобалізації світогосподарських відносин автомобільний транспорт та інші об'єкти транспортної інфраструктури змогли запропонувати кращі послуги, яких вимагає споживач.
Автомобільний транспорт відіграє провідну роль у перевезеннях пасажирів та вантажів. Кількість транспортних засобів зростає досить швидкими темпами. Так, якщо в 1990 р. кількість автомобілів у світі складала 500 млн. одиниць, то у 2000 р. — 700 млн. одиниць. Найбільш розвинений автомобільний транспорт у США, Західній Європі та Японії, оскільки саме у цих країнах якість доріг є найвищою. Саме через це у розвинених державах світу автотранспорт домінує серед інших видів засобів переміщення. У США вантажообіг автотранспорту становить 60% загального вантажообігу, у країнах ЄС — 50%, а в деяких з них - 80% [10, 277].
Важливу роль у функціонуванні глобальної виробничої інфраструктури відіграють міжконтинентальні транспортні системи. Вони включають морський, повітряний та трубопровідний транспорт.
Морський транспорт за минуле сторіччя зазнав суттєвих змін, але його роль як елемента транспортної інфраструктури збереглася і останнім часом зростає. Зміни в географії морської торгівлі та її товарній структурі поєдналися зі збільшенням відстані перевезень. З'явилися нові та активізувалися старі морські вантажопотоки між континентами: нафти з Перської затоки у Північну Америку, вугілля з Південної Америки та Західної Африки у Європу, зернових з Мексиканської затоки у Європу. В результаті транспортної революції за 1960-1980 рр. тоннаж флоту зріс у 3,3 рази, проте пізніше темпи знизилися і в 2000 р. вони склали 1,5% [5, 339]. Тобто, на початок XXI ст. основні показники функціонування морського флоту вказують на зниження його активності.
Серед міжконтинентальних транспортних систем значне місце посідає повітряний транспорт, який є досить мобільним і дорогим в експлуатації. На кінець минулого сторіччя вантажообіг авіаційного транспорту на міжнародних авіалініях досяг 189 млрд. тис. км і 1252 млн. пасажирів [5, 350]. У світовому повітряному транспорті обсяг міжнародних перевезень більший від обсягу внутрішніх перевезень (54,9% і 45,7% відповідно), при цьому пасажирські перевезення у загальному обсязі світового пасажирообігу за останнє десятиріччя зросли з 40 до 46% [10, 282].
