Тема 17: Роль держави в економіці

План.

1. Економічні функції держави.

2. Податки та фіскальна політика держави.

3. Фінансова система та державний бюджет.

4. Монетарна політика держави.

5. Зовнішньо – економічна політика держави.

Економічні терміни та категорії: адміністративні (прямі) методи регулювання, економічні (непрямі) методи регулювання, державні закупівлі, трансфертні платежі, індикативне планування, цільові програми, метод прямого регулювання цін, витрати, прибуток, дотації, бюджет, податки, фінанси, гроші, бюджетний дефіцит, емісія грошей, облікова ставка, комерційний банк, інфляція, маржа, гранична маржа, автаркія, торгівля, контракт, торговий баланс, імпорт, експорт, митні тарифи, ліцензія, релятивна перевага, "ноу-хау".

– 1–

Держава виконує чисельні політичні, військові, економічні, правові та інші функції. Всі вони тісно взаємопов'язані та залежать від рівня розвитку економіки.

В умовах ринкових відносин роль держави у регулюванні макроекономічних процесів особливо зростає. Це пов'язано з тим, що багато питань соціально – економічного характеру ринком вирішуються погано або не вирішуються взагалі.

Все багатоманіття економічних функцій, що здійснюються державою, може бути зведене до таких:

· перерозподіл національного доходу через одержавлення фінансів;

· створення та розвиток соціально – економічної інфраструктури;

· регулювання зовнішньоекономічної діяльності та охорона навколишнього середовища;

· раціоналізація економічної структури суспільства;

· фінансування і організація науково-дослідних та конструкторських робіт і т.ін.

Державне регулювання економіки відбувається двома методами: прямим і непрямим регулюванням. Пряме – ґрунтується на використанні адміністративних заходів і юридичних норм; виступає у вигляді директивних планів, наказів, заборон, фондування тощо. Непряме – це застосування економічних важелів впливу на господарські суб'єкти: ставок податків, мита, державних замовлень тощо. Система державного регулювання економіки в Україні, яка перебуває на перехідному етапі побудови соціальної ринкової системи, лише формується.

– 2–

Податки – це обов'язкові платежі в бюджет, які здійснюють фізичні та юридичні особи. З допомогою податків забезпечується близько 90% надходжень в центральний державний бюджет і більше 70% — в місцевий.

Податки сплачуються з моменту розпаду первіснообщинного ладу і виникнення держави, але їх розгалужена система сформувалася лише при капіталізмі.

Виділяють прямі і непрямі податки. Прямі поділяються на реальні та особисті. До реальних відносять податки на землю, будинки, промислові, торгові, банківські установи та грошовий капітал. До особистих—податки на доходи фізичних та юридичних осіб (подохідний, помайновий, із спадщини, дарів тощо). До непрямих зараховують митні, а також акцизи.

Як головне джерело бюджетних надходжень податки виконують фіскальну і соціально—економічну функції (стимулювання економічного зростання, структурні реформи, забезпечення оборони країни, розвитку освіти, охорони здоров'я, навколишнього середовища, пенсійного забезпечення тощо).

Основними принципами побудови податкової системи є:

а) загальність;

б) стабільність;

в) обов'язковість;

г) соціальна справедливість.

В даному контексті особливого значення набуває фіскальна політика держави. Фіскальна політика—це зміни, які вносить уряд країни у розміри та умови оподаткування, а також у розмір та порядок державних витрат з метою стабілізації економіки.

Згідно а одним із постулатів кейнсіанської теорії уряд для досягнення повної зайнятості та зниження інфляції повинен проводити цілеспрямовану фіскальну політику. В період економічного спаду проводиться стимулююча фіскальна політика, яка включає збільшення державних витрат або зниження податків, а найчастіше поєднуються обидва методи. Навпаки, якщо виникає загроза надлишкового попиту, що призводить до інфляції, то здійснюється стримуюча фіскальна політика. Вона включає скорочення державних витрат або збільшення податків.

Проведення дієвої фіскальної політики передбачає необхідність прийняття і здійснення законодавчими та виконавчими органами правильних і ефективних заходів. Стимулюючий характер фіскальної політики може бути малоефективним, якщо він послаблює інвестиційні процеси, а також коли зміна валютного курсу значно послаблює дієвість цієї політики.

Пять причин, по которым украинцы не платят налогов, и не будут этого делать Открытое письмо Премьер министру Украины, министру финансов и министру экономического развития. Уважаемые господин Яценюк, госпожа Яресько и господин Абрамавичус! Украинцы не хотят платить налоги. Но при этом охотно жертвуют на армию. Украинцы ненавидят налоговиков. Но при этом гордятся волонтерами. Украинцы не хотят финансировать государство. Но при этом проливают за него кровь. Вас никогда не беспокоили эти парадоксы? Вы понимаете их причины? Если нет, то вы не сможете управлять нашей экономикой. Позвольте попытаться помочь вам открыть глаза на пять причин почему украинцы не платят налогов: 1. Государство начисляет налоги, как уличные кидалы. 2. Государственные органы - это банда рэкетиров. 3. Платить налоги слишком рискованно. 4. Платить налоги - роскошь, которую не каждый может себе позволить. 5. Государство совсем тупое. Ну а теперь позвольте подробно по каждому пункту. 1. Государство начисляет налоги, как уличные кидалы. Законом прописано 18% налога на прибыль, 20% НДС, 5 или 10% единого налога, и так далее. Но вдруг оказывается, что налог на прибыль нужно платить авансом - прибыли еще нет, а деньги уже плати. Или сумма НДС не идет в зачет, когда покупаешь основные средства - например, автомашину (при том, что продавец платит НДС на полную). Или, скажем, пресловутое «первое событие». Или ограничения на деятельность «упрощенцев». Или анонсирован 30-процентный налог на превышение расходов над доходами... Опытный бухгалтер опишет вам еще множество таких случаев. Это уже нельзя назвать словом «закон». Это - игра в «наперсток», которую так любят уличные кидалы. А украинцы не любят иметь дело с кидалами. 2. Государственные органы - это банда рэкетиров. Предпринимателя может закрыть-остановить любой: налоговик, пожарник, санстанция, инспекция труда, архитектурная, экологическая или другая, благоустройство... И главное - чиновник ничем не отвечает за свои незаконные действия. Если даже вы и оспорите дело в судах (что очень сложно), чиновнику ровно ничего не будет. Если вы отсудите у государства компенсацию своих убытков (почти невероятно), все равно чиновнику ничего не будет. Он может делать, что захочет - закон и практика его применения гарантируют неприкосновенность, даже если такие действия наносят ущерб государству. Иными словами, государство всеми своими силами защищает рэкетиров и всеми своими (а на самом деле нашими) активами отвечает за их действия. Они могут сделать с нами все, а вы с ними - ничего. Можно, конечно, героически судиться и погибнуть в безнадежной борьбе за справедливость, ну а можно не погибать, а работать так, чтобы не попадать власти на глаза. Угадайте, какой выбор делают украинцы? Правильно. Идут в тень. Теневой рынок - это подполье, а украинцы имеют огромный опыт борьбы в подполье. 3. Платить налоги слишком рискованно. Дай Бог вам стать большим или просто заметным налогоплательщиком. Потому что тогда вас примут на отдельный учет и будут ежегодно присылать проверку с задачей взыскать дополнительно сумму от 10 до 20 процентов уплаченного за год. Даже если все начислено и уплачено точно. Заботливые инспекторы налоговой часто советуют нарочно делать ошибки в учете на соответствующую сумму, а во время проверки для экономии времени сразу их предъявлять. Мол, «легче и вам и нам». А на десерт вас все время будут терроризировать противозаконными требованиями и взысканиями, от чего защитить не сможет (и, скорее, не захочет) даже суд. Украинцы не будут рисковать головой ради уплаты налогов. 4. Платить налоги - роскошь, которую не каждый может себе позволить. Здесь не идет речь об основных суммах. Если ваш бизнес масштабнее палатки на рынке, вам придется платить зарплату аномальному количеству бухгалтеров. Потому что система налогообложения у нас не просто нелогичная, сложная и запутанная. Она еще и все время меняется. А если бухгалтеры вдруг ошибутся, именно на ваши плечи ляжет оплата финансовых санкций. Впрочем, кроме бухгалтеров вам придется оплачивать квалифицированных адвокатов, потому что налоговые органы будут постоянно атаковать вас, начиная с вызовов на собеседования, требований предоставить «все документы», до начисления несуществующих задолженностей, аннулирования свидетельства плательщика НДС, а в недалеком будущем и списание средств со спецсчета. Все это придется оспаривать в судах, оплачивая не только юристов, но и судебные издержки. К тому же надо понимать, что суд далеко не всегда становиться на вашу сторону, а это тоже влетит в копеечку. Украинцы не настолько богаты, чтобы кроме налогов платить непомерные суммы за удовольствие их начислять и отстаивать. 5. Государство совсем тупое. Если человек принял решение и затем меняет его почти каждый день, он является безответственным? Недальновидным? Просто недалеким? А государство меняет раз утвержденную налоговую систему непрерывно. До появления знаменитого Налогового кодекса Верховной Радой было принято несколько сотен изменений в основные законы - о НДС и о налоге на прибыль. Казалось бы, кодекс принимали именно для того, чтобы положить этому конец. Но первые изменения в этот документ появились уже через три недели после его подписания. И за четыре года количество поправок перевалило за семьдесят. Второй пример - идентификационные коды. То самое знаменитое изобретение Азарова, который должен четко определять налогоплательщика, чтобы не путаться в тезках или вариантах написания. Имеем результат. Если в отчете в Пенсионный фонд вы вместе с точным кодом укажете неточное имя (например, Наталия вместо Наталья), человеку не засчитают стаж - несмотря на то, что все платежи были сделаны и отчетность подана. И это не шутка. А «сквозная» нумерация налоговых накладных? А электронная регистрация накладных на крупные суммы? А параноидальные попытки сопоставить все налоговые в одном общегосударственном электронном реестре? Ну и как вершина безумия - спецсчета по НДС. Есть явные признаки психической болезни, которой в нашем случае страдает не человек, а государство. Эта болезнь называется азаровщиной, от фамилии талантливейшего создателя нашей налоговой системы - Николая Яновича Азарова, лица, щедро одаренной лингвистически и макроэкономически. Но должны предупредить: Многоуважаемая госпожа Наталия или Наталья! (К сожалению, не знаем, как у Вас написано в налоговом коде.) Глубокоуважаемый господин Айварас! Учитывайте, что азаровщина - это инфекционная психическая болезнь. Ею заражаются во время служебного общения с украинскими чиновниками. Обратите внимание на вашего руководителя, господина Арсения Яценюка. Ей Богу, до назначения на эту высокую должность он был адекватным. Мы лично свидетели. Но несколько месяцев премьерства изменили этого человека до неузнаваемости. Чего стоят одни спецсчета, которые он вводит с января. Такая апокалиптическая попытка уничтожить экономику страны ради того, чтобы было чем возместить НДС экспортерам, заслуживает глобальное медицинское обследование в лучших психиатрических клиниках. Даже у Азарова не хватило духа осуществить этот террористический акт. Хотя именно он эти спецсчета и придумал. Если бы господину Арсению до начала его премьерства предложили извлечь из предпринимателей живые деньги в сумме 16 процентов ВВП и заблокировать их на спецсчетах, он бы первым позвонил в скорую. А теперь тот же господин Яценюк упорно настаивает именно на этом варианте уничтожения Украины. ВНИМАНИЕ! Азаровщина является заразной! Мы уже чувствуем, что новых руководителей экономического блока серьезно лихорадит. Видим, что предлагает Министерство финансов на экономических совещаниях, и как пытается экспроприировать тех, кого узрели всевидящее око государственной статистики. А Минэкономразвития вовсе не спешит становиться на оборону ограбленных. Государство у нас совсем тупое. И делают его тупым сдуревшие или от природы тупые чиновники. Украинце же не хотят иметь ничего общего с дураками, потому что известно, что лучше с умным потерять, чем с глупым заработать. Все это приводит к массовому уклонению украинцев от налогов, а поскольку вы не ведете даже пальцем, чтобы уничтожить эти причины, то даже не рассчитывайте на какие-то изменения. Настоящую экономику Украины не заметно из окон ваших кабинетов и отчетов Госкомстата. Несмотря на старания государства, украинцы все еще выращивают, производят, перерабатывают, торгуют и изобретают. Просто вы, слава Богу, не имеете никакого представления об истинных масштабах этого процесса. И, к счастью, не можете ему помешать. Вы устанете гоняться за каждым из нас, воспитывать новых налоговиков, повышая их злобность, натравливать этих тварей на предпринимателей, как Янукович в свое время надрачивал «беркут» на граждан. Однако финал этой истории легко спрогнозировать. Украинцы не будут платить налогов, пока каждая из перечисленных причин не утонет в Забудь-реке. И не думайте, что вы чем-то отличаетесь от «папередникив». Они считали, что корень зла в том, что все предприниматели скрываются от налогов. И были искренне убеждены, что задачей государства является поймать и наказать каждого. Поймите, украинцы не платят налогов просто потому что не верят собственному государстуе, боятся ее и не уважают. И, к сожалению, имеют для такого отношения все основания. P.S. Мы не являются сторонниками платформы 5.10 и других идеологий экономического примитивизма. Мы вообще не является экономистами. Все изложенное базируется исключительно на нашем личном печальном опыте, который включает наезды налоговой инспекции, милиции (налоговой и обычной), прокуратуры, санстанции, СБУ, инспекции по охране труда, пожарных и прочей нечисти. Все это мы испытали на собственных спинах, и все потому, что, как последние идиоты, все еще платим налоги. Искренне ваши. Братья Капрановы 19.12 2014

– 3–

Фінанси - це система економічних відносин, які складаються між державою, підприємствами і громадянами щодо привласнення частини національного доходу через механізм оподаткування та його розподілу відповідно до виконуваних державою соціально—економічних функцій.

З точки зору речового змісту фінанси е сукупністю всіх грошових коштів, їх розподілу і використання. Повніше суть фінансів розкривається через такі категорії, як податки, бюджетне фінансування, платежі, відрахування, доходи і витрати, прибуток, дотації, які характеризують конкретні види руху грошових ресурсів та економічні відносини в країні.

В соціально—орієнтованій економіці фінанси виконують різні функції, серед яких можна виділити три головних, а саме: розподільчу, регулюючу та контролюючу. Крім того фінанси держави виконують функції ефективності, справедливості і стабільності.

Фінансова система включає: державні фінанси, фінанси підприємств та фінанси населення.

Фінанси підприємств—це певна сукупність грошових фондів, Що забезпечують процес виробництва та відтворення у рамках даного підприємства а також сукупність форм і методів їх утворення і їх витрачання.

Фінанси населення—це грошові фонди, що формуються з доходів громадян, отриманих на основі трудової, господарської та іншої діяльності або із спадщини.

Державні фінанси є сукупністю грошових фондів, зосереджених у руках держави і призначених для забезпечення властивих їй функцій, а також сукупність форм і методів, за допомогою яких ці функції реалізуються.

До складу державних фінансів входять: 1) бюджети різних рівнів державного управління; 2) позабюджетні фонди; 3) державний кредит. Через ці ланцюги фінансової системи держава впливає на чисельні економічні та соціальні процеси, на вирішення територіальних та галузевих проблем.

Важливу роль у складі державних фінансів відіграють бюджети державного та місцевого рівня, які в цілому утворюють єдину бюджетну систему—державний бюджет. Отже, державний бюджет—це фінансова програма діяльності уряду на певний строк (переважно рік); склад майбутніх доходів і видатків держави; кошти, які концентруються в руках держави для виконання своїх функцій.

Державний бюджет складається із двох частин: доходної і видаткової. Доходи держави формуються переважно за рахунок податків, які є головним джерелом надходжень до державного бюджету, а також надходжень від зовнішньоекономічної діяльності. Видатки держави йдуть на утримання державного апарату і здійснення ним своїх функцій (підтримання громадського порядку, оборона тощо); на фінансування заходів по соціальному захисту населення, на освіту, культуру, охорону здоров я; на забезпечення функціонування народного господарства.

Кошти державного бюджету можуть використовуватись також на урядову допомогу іншим країнам.

Часто необхідні державі видатки виявляються вищими можливих доходів. В такому випадку виникає бюджетний дефіцит. Тобто, це величина перевищення видатків бюджету над його доходами.

Світовий досвід показує, що величина бюджетного дефіциту не повинна перевищувати 2—3 % ВНП. Наявність дефіциту, що перевищує граничне можливий розмір, вимагає невідкладних заходів щодо його скорочення. Ці заходи, зокрема, включають зменшення бюджетних видатків, додаткову емісію грошових знаків та позик коштів у громадян, інших держав та міжнародних фінансових організацій, що неминуче призводить до державного боргу.

За допомогою державного бюджету здійснюється розподіл та перерозподіл валового національного продукту і національного доходу. В Україні в 1993р. через державний бюджет перерозподілялось близько 80% національного доходу.

– 4–

Монетарна, або кредитно—грошова політика—це діяльність керівних кредитно—грошових установ, спрямована на протидію циклічним тенденціям у функціонуванні банкової системи шляхом регулювання розмірів емісії грошей і величини та структури грошової маси. Її мета - допомогти економіці в досягненні загального рівня виробництва, який характеризується повною зайнятістю та відсутністю інфляції. Скерована на збільшення грошей під час спаду ділової активності та її обмеження під час інфляції, щоб стримати видатки.

Основними інструментами монетарної політики є:

1. операції центральних банків на відкритому ринку (купівля-продаж державних облігацій комерційним банкам та населенню); при цьому купівля цінних паперів збільшує резерви комерційних банків, продаж—зменшує;

2. зміна норми обов'язкових резервів. Зменшення резервної норми збільшує можливість кредитування з боку комерційних банків та створення ними нових грошей, а збільшення резервної норми—навпаки;

3. зміна облікової ставки. Підвищення облікової ставки процента, за яким комерційні банки отримують кредит, знижує інтерес до позик центрального банку і таким чином обмежує пропозицію грошей, і навпаки.

Додатковими засобами вибіркового контролю є гранична маржа, тобто мінімальний процент початкового внеску при купівлі акцій для запобігання спекуляції акціями або для пожвавлення ринку; регулювання розмірів споживчого кредиту і "агітаційна" робота з комерційними банками по недопущенню надмірного збільшення або скорочення кредиту.

Переваги монетарної політики полягають у її гнучкості, незалежності від політичного тиску.

– 5–

Практично усі країни світу взаємодіють одна з одною в політичній, правовій, економічній сферах. Лише одиничні країни існують в умовах державної автаркії - замкнутої національної економіки.

Особливого значення набуває зовнішньоекономічна політика держави. Вона включає зовнішню торгівлю, оборот послуг, капітал, виплат та інші господарські відносини із зарубіжними країнами та їх окремими регіонами.

Ключова роль у зовнішньоекономічній діяльності країни належить зовнішній торгівлі, яка являє собою торгівлю між країнами, одну з основних форм економічних зв'язків між ними. Зовнішня торгівля значною мірою опосередковує науково – виробничу кооперацію і міжнародну спеціалізацію, відображає їх вартісну структуру. Вона здійснюється через комерційні угоди, які оформляються зовнішньоторговельними контрактами.

Зовнішня торгівля складається з вивозу (експорту) і ввозу (імпорту) товарів та послуг, співвідношення вартості яких утворює торговий баланс. Якщо експорт перевищує імпорт, тоді торговий баланс є активним, і навпаки, якщо імпорт стає більшим від експорту—торговий баланс є пасивним. З метою стимулювання або обмеження експорту та імпорту товарів держава впроваджує певну зовнішньоторговельну політику.

Інструментами зовнішньоторговельної політики є митні тарифи, ліцензування (видача державного дозволу на вивіз-ввіз товарів), контингентування (встановлення експортних та імпортних квот або контингентів), пряме і непряме субсидіювання експорту тощо.

Основними напрямами зовнішньоторговельної політики е державний протекціонізм і політика вільної торгівлі. Протекціонізм—це політика держави, спрямована на використання економічної слабкості торгових партнерів для захоплення їх ринків збуту і забезпечення закупок дешевої сировини та палива, а також на захист національної економіки від іноземної конкуренції. Для сучасного протекціонізму характерне посилення ролі гнучкіших, порівняно з митом, технічних обмежень,_ тобто вимог стосовно стандартів, нормативної документації, маркірування товарів, охорони навколишнього середовища і т. ін.

Україні вигідно спеціалізуватися на продукції, для створення якої в неї є найсприятливіші можливості і переваги, а саме на виробництві продукції важкого машинобудування, сільського господарства, металургії; вона може також зайняти гідне місце на світових ринках з патентно—ліцензійної торгівлі, "ноу-хау", різноманітних послуг, туризму тощо.

Питання для самоконтролю.

1. Характеристика економічних функцій держави.

2. Податки та їх види.

3. Державний бюджет та його особливості.

4. Монетарне регулювання економіки