Тема 13: Теорія макроекономіки

План

1. Суспільне відтворення та його типи.

2. Валовий національний продукт.

3. Національний доход і національне багатство.

4. Ефективність суспільного виробництва.

Економічні терміни та категорії: відтворення, просте відтворення, розширене відтворення, суспільний продукт, нагромадження, споживання, необхідний продукт, додатковий продукт, валовий національний продукт, валовий внутрішній продукт, національний доход, національне багатство, екстенсивний тип, інтенсивний тип, економічне зростання, інвестиції, амортизація, прибуток, фондовіддача, економічна ефективність.

-1-

Маса продуктів, що виробляється в країні знаходиться у безперервному русі. Початком цього руху є виробництво, а закінченням - споживання. Так само, як суспільство не може перестати споживати, воно не може перестати виробляти. Для існування людського суспільства виробництво має постійно відновлюватися, проходячи стадію виробництва, розподілу, обміну та споживання. Це постійне відновлення, безперервне повторення процесу виробництва називається відтворенням. Відтворення можна розглядати на рівні мікроекономіки, коли виробництво повторюється в межах окремих фірм чи господарств, та на рівні макроекономіки, коли повторюваність виробництва відбувається в усіх галузях економіки, в суспільстві в цілому. Тому мова йде про суспільне відтворення. Важливим елементом суті відтворення є відтворення сукупного суспільного продукту; відтворення робочої сили; відтворення виробничих відносин; відтворення умов економічного зростання.

Відтворення має два типи: просте і розширене.

Просте відтворення - це відновлення виробництва в незмінних масштабах щодо кількості і якості виготовленого продукту. Відповідно цьому і фактори виробництва не змінюються, а увесь додатковий продукт, якщо він виробляється, цілком використовується самими виробниками для особистого споживання. Таке відтворення було характерним для традиційних суспільств з неринковою економікою.

Розширене відтворення - це відновлення виробництва у кожному наступному циклі у зрослому масштабі щодо кількості і якості виготовленого продукту. Для того, щоб розширене відтворення відбулося треба щоб до початку нового виробничого циклу (року) були додаткові, або більш якісні ресурси, з яких можна виробляти більше продуктів. Джерелом розширеного відтворення є додатковий продукт, який тут не весь використовується для особистого споживання. Частина його йде на розширення виробництва, тобто придбання додаткових засобів виробництва, додаткової робочої сили, розширення виробництв тощо.

Такий тип відтворення притаманний для суспільства з розвинутою ринковою економікою.

-2-

Тут необхідно вивчити деякі спеціальні показники за допомогою яких оцінюють загальний об'єм товарів та послуг, які створені на протязі року. Серед цих показників найбільшого значення має валовий національний продукт (ВНП). ВНП - це сукупність ринкової вартості усього об'єму кінцевого виробництва, тобто усіх товарів і послуг, що вироблені та реалізовані на протязі року. Таким чином показник валового національного продукту використовується для оцінки кінцевих результатів національного виробництва за рік.

Цей показник використовується також для розрахунків ефективності виробництва та визначення рівня матеріального добробуту населення країни. ВНП може бути тільки грошовим показником бо потребується порівнювати різні набори товарів із різною споживчою вартістю, які вироблені в різні роки. Цікаву ілюстрацію до цього можна знайти у підручнику „Економіко" американських вчених Макконелла і Брю (т.І.стор.133).

Другим важливим показником у ринковій економіці є валовий внутрішній продукт (ВВП). Він розраховується як сукупна вартість кінцевої продукції підприємств галузей матеріального виробництва та сфери послуг, які знаходяться на території даної країни. ВВП включає споживчі товари, валові приватні інвестиції, урядові закупки товарів та послуг.

-3-

Національне багатство - це сукупність створених і нагромаджених у країні працею всього суспільства матеріальних благ рівня освіти, виробничого досвіду, майстерності, творчого обдарування населення, а також природні ресурси.

У складі національного багатства виділяється суспільне (створене працею) багатство і природне (природні ресурси). Вирішальну роль у соціально-економічному прогресі відіграє суспільне багатство.

Поряд з матеріальним національним багатством суспільство володіє також не матеріальним багатством нагромадженим науковим, освітнім, кваліфікаційним, культурним потенціалом тощо. Національне багатство є найважливішим узагальнюючим показником економічної могутності країни.

В структурі національного багатства України найбільшу питому вагу (понад 42%) займають основні виробничі фонди. Крім них, значну частку становлять основні невиробничі фонди, тобто фонди, які функціонують у соціальній сфері - школи, лікарні, житлові будинки тощо. До складу національного багатства також входять домашнє майно населення і товарні запаси народного господарства.

Національний доход - частина сукупного суспільного продукту, в якому представлена новостворена протягом року в тій чи іншій країні вартість.

За натурально-речовим змістом національний доход складається із засобів виробництва і предметів споживання.

Кількісно національний доход визначається як різниця між сукупним суспільним продуктом і матеріальними затратами на його створення протягом року (амортизація, сировина, матеріали і т д).

Розмір національного доходу залежить від кількості працездатного населення, рівня продуктивності та інтенсивності праці. При розподілі національного доходу утворюються такі форми доходів, як заробітна плата, прибуток, процент, рента, орендна плата, дивіденд. Вони називаються первинними, або основними. У результаті перерозподілу такі доходи трансформуються у вторинні, або похідні. Це відбувається через державний бюджет, механізм цін, кредитну систему, внески у різні фонди та інше.

Подальший перерозподіл національного доходу формує кінцеві доходи у суспільстві, з використанням яких відбувається його споживання.

Національний доход складається із фонду нагромадження (приріст основних виробничих і невиробничих фондів, запасів, предметів праці резервів) і фонду споживання (сукупність благ, придбаних населенням на отримані доходи).

Використаний національний доход відрізняється від виробленого національного доходу на величину відшкодування витрат (незібраний або частково зіпсований врожай, втрати від стихійного лиха) і зовнішньо торгівельного сальдо.

-4-

Зміст поняття ефективності суспільного виробництва виражається у відношенні величини створених товарів і надання послуг до сукупних витрат суспільної праці. В найбільш загальній формі ефективність суспільного виробництва виражається формулою результат поділений на затрати.

В масштабах народного господарства ефективність суспільного виробництва вимірюється відношенням розмірів створеного в продовж певного періоду часу національного доходу до затрат суспільної праці; у масштабі галузі, об єднання, підприємства - відношенням величини чистої продукції до затрати суспільної праці у кожній із цих ланок народного господарства. З метою порівняльної оцінки ефективність суспільного виробництва у різних країнах використовується показник виробництва національного доходу на душу населення.

Ефективність суспільного виробництва є складною і багатоплановою категорією, її окремі сторони можна вимірювати за допомогою більш конкретних показників. Для цього отриманий результат слід співставляти з окремими факторами процесу виробництва. Так, продуктивність праці визначається формулою П:Р - як співвідношення продукту (П) до кількості зайнятих у його виробництві за певний проміжок часу (Р); зворотній показник - трудомісткість - визначається за формулою Р:П. Відношення продукту до предметів праці визначає матеріаловіддачу (П:М); зворотним показником є матеріаломісткість продукції (М:П). Відношення продукту до засобів праці (основних виробничих фондів) назване фондовіддачею (П:Ф); зворотній показник - фондомісткість продукції (Ф:П). Названі величини (продуктивність праці, фондовіддача, матеріаловіддача) є основними показниками ефективності виробництва.

Економічну ефективність не можна розглядати як раціональне і ефективне використання лише якогось одного з факторів виробництва (наприклад робочої сили), а всіх виробничих факторів, що передусім залежить від їх оптимального розподілу. З іншого боку оскільки кінцевою метою суспільного виробництва є задоволення потреб, то ефективність суспільного виробництва слід розглядати як соціально-економічну ефективність.

Питання для самоконтролю.

1. Охарактеризуйте основні типи відтворення.

2. Дати характеристику внутрішньому національному продукту і внутрішньому валовому продукту. В чому їхні відмінності?

3. Особливості національного багатства.

Тема 14: Трудові ресурси.

План:

1. Народонаселення та поняття трудових ресурсів.

2. Відтворення робочої сили та проблеми зайнятості населення в сучасних умовах.

3. Безробіття: суть, причини і форми.

4. Соціальний захист населення.

Економічні терміни та категорії: народонаселення, трудові ресурси, зайнятість, робоча сила, безробіття, технологічне безробіття, структурне безробіття, економічне безробіття, молодіжне безробіття, фрикційне безробіття, циклічне безробіття, часткова зайнятість, застійне безробіття, макроекономічна рівновага, попит на робочу силу, пропозиція робочої сили, відтворення робочої сили, робоча сила як товар, ринок робочої сили, сукупний працівник, трудовий потенціал, компенсації, профорієнтація, ротація, сегментація, інфляція.

– 1–

В даному питанні необхідно звернути увагу на поняття народонаселення, як економічної категорії, що має суттєвий вплив на характер та зміст функціонування всієї господарської системи в цілому.

Народонаселення — це сукупність людей, що здійснюють свою життєдіяльність в межах певних соціальних спільностей (людства взагалі, окремих країн чи регіонів, крупних поселень). Одночасно соціально—економічні аспекти демографічних процесів є об'єктом дослідження економічної теорії, яка вивчає динаміку народонаселення тієї чи іншої країни у тісному зв'язку з проблемами трудових ресурсів.

Під трудовими ресурсами розуміють ту частину населення країни, що володіє сукупністю фізичних та духовних здібностей, загальноосвітніми та професійними знаннями для праці в народному господарстві, це — найважливіший елемент трудового потенціалу країни. При цьому зміна чисельності трудових ресурсів безпосередньо визначається народжуваністю та смертністю населення, терміном навчання, співвідношенням чисельності осіб, що вступають до працездатного та переходять до пенсійного віку. Для сучасного стану розвитку суспільства характерною тенденцією структурних змін в складі трудових ресурсів є збільшення питомої ваги зайнятих в невиробничій сфері, що свідчить про підвищення ефективності виробництва. Тому планування використання трудових ресурсів переслідує мету забезпечити їхню відповідність потребам економіки як в кількісному, так і в якісному відношенні.

– 2–

Необхідно звернути увагу на те, що структура робочої сили визначається структурою народного господарства, ступенем розвитку й проникнення науки у виробництво, процесами комбінування і спеціалізації праці тощо. Робоча сила — це категорія, що безперервно розвивається. Разом з появою нових галузей народного господарства, спеціальностей і сфер діяльності. При цьому відбувається взаємне збагачення спеціальностей виникнення професій, що мають універсальне значення, посилення зв'язків між наукою і виробництвом. Широкий розвиток світових господарських зв'язків як наслідок відкритості ринкових економік також суттєво впливає на інтеграційні процеси в структурі робочої сили суспільства.

Основними тенденціями розвитку, або ж відтворення робочої сили є підвищення й удосконалення її загальноосвітнього і загальнокультурного рівня, професійно—кваліфікаційної підготовки, підвищення продуктивності праці, інтелектуалізація праці, підвищення ролі інженерної підготовки та економічних знань.

Умовою реалізації кожним окремим працівником своїх здібностей і функцій є зайнятість. Зайнятість — це діяльність громадян, пов'язана з задоволенням особистих та суспільних потреб, яка приносить їм доход у грошовій чи іншій формі. Вона проявляється через систему економічних відносин з приводу забезпечення громадян робочими місцями та визначення форм участі в суспільному господарстві з метою одержання засобів існування. Треба розрізняти поняття повної зайнятості, що означає використання всіх придатних для цього ресурсів і характеризується достатністю робочих місць для тих. хто потребує оплачуваної роботи, тобто має бути забезпечена зайнятість усіх, хто бажає і здатний працювати. При цьому слід мати на увазі ступінь раціональності зайнятості, на який впливають технічні, соціальні та економічні фактори.

Раціональність зайнятості визначають суспільне корисний характер трудової діяльності; оптимальна структура народного господарства; професійно-кваліфікаційна структура робочої сили; кількісна і якісна відповідність роботи і робітника і т.ін.

Особливу увагу треба звернути на те, що перехід до ринкових відносин в Україні потребує нової концепції зайнятості та ефективного відтворення трудового потенціалу в кожному регіоні.

Зайнятість населення України має забезпечуватися шляхом проведення активної соціально—економічної політики, спрямованої на задоволення потреб у добровільному виборі виду діяльності, стимулюванні створення нових робочих місць і розвитку підприємництва.

З метою забезпечення зайнятості в нашій країні передбачено комплекс державних заходів, серед яких найважливішими є: 1)інвестиційні та податкові заходи; 2)забезпечення прав і інтересів працівників; 3)проведення аналітичних та наукових досліджень економічної кон'юнктури; 4)регулювання зовнішньоекономічної діяльності; 5)сприяння (з боку підприємств, установ і організацій усіх форм власності) при потребі створенню додаткових робочих місць і т. ін.

– 3–

Багато представників різних напрямів економічної думки вважають безробіття центральною проблемою сучасного суспільства.

. Але всі виходять із того. що безробіття — це незайнятість у виробництві та невиробничій сфері працездатного населення, що бажає мати роботу. Розрізняють декілька форм безробіття:

1. Фрикційну форму трудового резерву, що є нормою для процесу суспільного відтворення і не суперечить принципу повної зайнятості. Фрикційне безробіття обумовлене перепадами ринкової кон'юнктури і розрізняється за своєю тривалістю.

2. Хронічне безробіття. В міжнародній практиці особливу увагу надають довгостроковому безробіттю (звичайно 12 місяців і більше), яке переходить в хронічне і для якого притаманна нерегулярність занять у частини громадян, падіння їх життєвого рівня. Хронічне безробіття пов'язане з втратою навичок до праці, а нерідко — з розпадом соціально—психологічних підвалин особистості.

3. Структурне безробіття. Виникає звичайно на основі науково-технічних зрушень, в наслідку яких робоча сила за своїми професійно—кваліфікаційними характеристиками перестає відповідати вимогам економіки і не може використовуватись.

4. Приховане безробіття. Ця форма безробіття виникає тоді, коли кількість працівників на виробничих ділянках перевищує об'єктивно необхідну.

5. Сезонне безробіття, що виникає внаслідок сезонності праці в деяких галузях (сільське господарство, будівництво, туризм тощо).

– 4–

На даному етапі нашого суспільства значно зростатиме армія безробітних. Це вимагає від держави проведення активної соціальної політики на рівні держави та підприємств.

Соціальна політика — це комплекс соціально—економічних заходів держави, підприємств, організацій, місцевих органів влади, спрямованих на захист населення від безробіття, зростання цін, знецінення трудових заощаджень і т.ін.

Основними принципами проведення соціальної політики є:

1. Захист рівня життя шляхом застосування різних форм компенсації від підвищення цін і проведення індексації.

2. Надання допомоги найбіднішим сім'ям.

3. Надання допомоги на випадок безробіття.

4. Здійснення політики соціального страхування, встановлення мінімальної заробітної плати для працюючих.

5. Розвиток освіти, охорони здоров'я, навколишнього середовища переважно за рахунок держави.

За умов переходу України соціально орієнтованої ринкової економіки основний тягар соціального захисту лягає на державу та її виконавчі органи влади.

Щоб забезпечите такий захист необхідно насамперед у законодавчому порядку встановити основні соціальні гарантії, механізм їх реалізації та функції надання соціальної підтримки. Законодавчу основу програми соціального захисту населення закладено в Конституції України. Зокрема стаття 46 Основного Закону наголошує на тому, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право, згідно Конституції, гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створення мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. При цьому пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Питання для самоконтролю.

1. Поняття трудових ресурсів.

2. Суть зайнятості та її характеристика.

3. Види безробіття та його причини.

4. Соціальний захист населення.