Сутність, принципи та методи антикризового фінансового менеджменту

 

Антикризове управління фінансами являє собою особливий режим виконання функцій фінансового менеджменту, який полягає в організації фінансової роботи на підприємстві з урахуванням необхідності профілактики та нейтралізації фінансової кризи.

Антикризовий фінансовий менеджмент – це система своєчасних методів і прийомів, здатних запобігти фінансовій кризі й уникнути банкрутства.

Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини, що виникають на цьому підприємстві.

Основною метою антикризового фінансового управління є розробка і реалізація заходів, спрямованих на швидку відновлення платоспроможності та забезпечення достатнього рівня фінансової стійкості підприємства для виходу з кризового стану.

Завданнями антикризової політики на мікрорівні є:

· оперативне виявлення ознак кризового стану;

· недопущення банкрутства підприємства;

· локалізація кризових явищ;

· фінансова стабілізація підприємства;

· запобігання повторенню кризи.

Фактично фінансова криза на підприємстві проявляється у нездатності фінансування операційної діяльності через погіршення платоспроможності до повної її втрати, появу перманентних збитків та зменшення власних джерел фінансових ресурсів, відсутність потенціалу для успішного функціонування і як наслідок банкрутство.

Фінансову кризу на підприємстві характеризують трьома параметрами:

1. Джерелами (факторами) виникнення: ендогенна криза (внутрішні причини), екзогенна криза (причини не залежать від діяльності підприємства) (Рис12.1);

Екзогенні (зовнішні) фактори

Ендогенні (внутрішні) фактори

· спад кон'юнктури в економіці в цілому; · зменшення купівельної спроможності населення; · значний рівень інфляції; · нестабільність господарського та податкового законодавства; · нестабільність фінансового та валютного ринків; · посилення конкуренції в галузі; · криза окремої галузі; · сезонні коливання; · посилення монополізму на ринку; · дискримінація підприємства органами влади та управління; · політична нестабільність у країні місцезнаходження підпри­ємства або в країнах підприємств - постачальників сировини (споживачів продукції); · конфлікти між засновниками (власниками).

· низька якість менеджменту; · дефіцити в організаційній структурі; · низький рівень кваліфікації персоналу; · недоліки у виробничій сфері; · прорахунки в галузі постачання; · низький рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції; · прорахунки в інвестиційній політиці; · брак інновацій та раціоналізаторства; · дефіцити у фінансуванні; · відсутність або незадовільна робота служб контролінгу (планування, аналіз, інформаційне забезпечення, контроль).

Рис. 12.1 Фактори виникнення фінансової кризи

2. Видом кризи:

· стратегічна криза (зруйновано виробничий потенціал і відсутні довгострокові фактори успіху) зумовлюється рядом факторів: неправильним вибором місця розташування підприємства, неефективною політикою збуту та асортиментною політикою, недосконалим плануванням та прогнозуванням або його відсутністю, помилковою політикою диверсифікації, неефективним апаратом управління, дефіцитом в організаційній структурі, відсутністю виробничої програми, наявністю зайвих виробничих потужностей, відсутністю або недієздатністю системи контролінгу;

· криза прибутковості (перманентні збитки вихолощують власний капітал, що призводить до незадовільної структури балансу) завдяки такими факторами: несприятливе співвідношення цін та собівартості, невиправдане завищення цін, ризиковані великі проекти, зростання собівартості за стабільних цін, зменшення обороту від реалізації продукції, збитковість окремих структурних підрозділів, придбання збиткових підприємств, значні запаси готової продукції на складі, високі витрати на персонал, процентні ставки, неефективна маркетингова політика;

· криза ліквідності (загроза втрати або неплатоспроможність підприємства) спричинена неврахуванням вимоги золотого правила фінансування (конгруентність строків), незадовільною структура капіталу, роботою з дебіторами, наданням незабезпечених товарних кредитів, відсутністю або незначним рівнем страхових (резервних) фондів, великим обсягом низько ліквідних оборотних активів і капіталовкладень із тривалим строком окупності, зниженням кредитоспроможності та високим рівнем кредиторської заборгованості. Загальний прояв форс-мажорних обставин є чинником будь-якого виду кризи.

3. Стадією (фазою) її розвитку: а)криза, що не загрожує існуванню підприємства (за умови переведення на режим антикризового управління); б) фаза, яка загрожує існуванню підприємства та потребує фінансової санації; в) кризовий стан, який несумісний з подальшим існування підприємства.

Ідентифікація цих ознак дає змогу правильно діагностувати фінансову неспроможність підприємства та дібрати найефективніший каталог санаційних заходів [23].

Отже, головне завдання антикризового фінансового менеджменту полягає у ефективному використанні фінансового механізму з метою запобігання банкрутству та забезпечення фінансового оздоровлення підприємств.

Розробка конкретної політики антикризового управління базується на таких принципах:

· необхідність запобіжного управління кризовими явищами у фінансовій діяльності шляхом ранньої їх діагностики та розробки системи превентивних заходів;

· диференційований підхід до кризових явищ (факторів виникнення, виду кризи та стадії її розвитку) залежно від рівня небезпеки для фінансового розвитку підприємства;

· своєчасне та адекватне реагування на окремі кризові явища у фінансовому розвитку підприємства;

· першочергова реалізація внутрішніх можливостей фінансової стабілізації;

· фінансова санація з метою уникнення банкрутства.

Таким чином ефективні антикризові дії підприємства можна розглядати як перманентну фінансову санацію підприємства.

Сутність менеджменту санації можна розглядати у двох аспектах: інституційному та функціональному.

З інституційного боку до менеджменту санації можна відне­сти всіх фізичних осіб, які уповноважені власниками суб'єкта го­сподарювання чи силою закону провести фінансову санацію під­приємства, тобто здійснювати фактичне управління підприєм­ством на період його оздоровлення. До осіб, які можуть бути носіями менеджменту сана­ції, відносять контролюючі органи (наприклад департамент банківського нагляду НБУ, страховий нагляд тощо), консультан­тів, аудиторів, керуючих санацією, які призначаються відповідно до рішення арбітражного суду, представників банківських уста­нов чи інших кредиторів, досвідчених менеджерів, а також ко­лишнє або нове керівництво підприємства. Вирішення питання з призна­ченням менеджменту санації належить до числа першочергових заходів у рамках фінансового оздоровлення [23].

З функціонального боку менеджмент санації — це система антикризового управління, яка полягає в ефективному викорис­танні фінансового механізму з метою запобігання банкрутству та фінансового оздоровлення підприємства.

Функціональні та методологічні особливості антикризового фінансового менеджменту полягають у тому, що окремі його функції (ланки) за своїм змістом збігаються з основними фазами управлінського циклу:

· діагностика наявних проблем;

· загальне формування цілей та розроблення антикризової стратегії;

· оперативне планування;

· прийняття рішення та реалізація планів;

· внутрішній та зовнішній контроль;

· рапортування (рекомендації щодо корекції планів та діяльності).

Діагностика, аналіз наявних проблем дає можливість виявити наявність фінансової криз або її загрози. Постановка цілей і розробка антикризової стратегії залежить від відповіді на два концептуальні питання:

1. Режим антикризового управління у досудовому порядку чи реалізація антикризових заходів у рамках провадження справи про банкрутство?

2. Санація за збереження існуючої організаційно-правової форми чи на основі реорганізації підприємства?