Комерційні банки, виконуючи свої функції: а)утворюють вимоги до себе з беку акціонерів банку і вкладників та б)активи - це грошова вартість,
яка використовується банком для одержання прибутку. Активи банку дорівнюють вимогам до банку. Вимоги діляться на дві частини:
1) вимоги власників банку до активів банку - це власний капітал;
2) вимоги вкладників (називаються зобов'язаннями). Вимоги також
називаються пасивами банку.
Значна частина вимог представлена коштами, які підлягають виплаті в першу чергу, тобто складають депозити, що є основою чекових рахунків.
В умовах економіки, що зростає, нові вклади фактично перевищують вилучення з даного банку, хоча в певні періоди вилучення можуть перевищувати вклади. З огляду на це банки тримають певну сум; касової готівки у своїх сейфах і "резервні депозити" - в центральному банку.
Як правило, касові гроші в сейфах банків та їхні резерви в центральному банку являють собою «лише невелику частину акумульованих ними депозитів. Ця частина визначається не тільки розумною обережністю, але й законодавчими вимогами Сучасна банківська система, є банківською системою часткових резервів. Частина вкладів віддається в позику.
Банки, що діють на ґрунті часткових резервів, вразливі для банківської паніки. Завдяки системі часткових резервів банки можуть створювати гроші шляхом видачі кредитів на величину цих кредитів.
Джерелом кредитів є надлишкові резерви.
Надлишкові резерви = дійсні резерви - обов'язкові резерви. Обов'язкові резерви встановлюються центральним банком у вигляді норми обов'язкових резервів. Обов'язкові резерви, насамперед, слугують засобами контролю центральним банком за можливостями комерційних банків щодо кредитування. Здатність окремого комерційного банку створювати гроші через кредитування залежить від розмірів його надлишкових резервів.
Зміна пропозиції грошей сукупністю комерційних банків.
Комерційна банківська система може надавати позики і таким чином збільшувати пропозицію грошей, примножуючи надлишкові резерви.
Це відбувається, так: одержувач позики, наприклад в 100 гривень, витрачає їх на купівлю товарів та послуг. Продавець цих товарів чи послуг отримує доход в 100 гривень і кладе їх на свій поточний рахунок в банку, який його обслуговує. Резерви цього банку збільшуються на 100 гривень. При резервній нормі 20%, надлишкові резерви банку збільшуються на 80 гривень. Банк позичає ці 80 гривень. Одержувач позики купує на 80 гривень товари та послуги. Продавець вкладає доход в 80 гривень в банк. Банківські резерви збільшуються на 80 гривень, в тому числі надлишкові - на 65 гривень (80-15=65 гривень; 15 гривень - це 20%). Банк видає позику у 65 гривень. Вона перетворюється в доход продавця товарів та послуг і збільшує резерви якогось банку на 65 гривень, в тому числі на 52 гривні - надлишкові резерви (13 гривень - обов'язкові резерви) і так до тих пір, поки не закінчуються можливості банківської системи збільшувати резерви за рахунок початкового кредиту в 100 гривень.
Збільшення надлишкових резервів визначається величиною депозитного мультиплікатора (грошовий мультиплікатор, мультиплікатор рахунків) Він розраховується за формулою:
Мг= 
В нашому прикладі: Мг = 
= 5
З його допомогою можна визначити загальну суму створених сукупністю комерційних банків грошей, якщо відомий початковий внесок. В нашому прикладі:
5x100 = 500.
Банки у видачі позики керуються величиною прибутку. Тому, коли економі: а знаходиться в фазі піднесення економічного циклу, кредитування економіки збільшується, а у фазі спаду - зменшується. Такі зміни грошової пропозиції посилюють циклічні коливання. Тому центральний банк і уряд повинні застосувати певні фінансові інструменти для зменшення циклічних коливань.
Кредитно-грошова політика
Основною метою кредитно-грошової політики є допомога економіці в досягненні такого рівня виробництва, який забезпечує повну зайнятість і відсутність інфляції.
Існує три основних економічних засоби впливу держави на стан пропозиції грошей: 1) операції на відкритому ринку; 2) зміна резервної норми; 3) зміна облікової ставки.
Коли економіка зіштовхується, з безробіттям і зниженням цін, здійснюється політика дешевих грошей. Це збільшення пропозиції грошей. Цього можна досягти шляхом: 1) купівлі центральним банком цінних паперів на відкритому ринку, що збільшує резерви комерційних банків на величину виручки від проданих цінних паперів з урахуванням дії депозитного мультиплікатора; 2) зниження резервної норми, що автоматично переводить відповідну кількість обов'язкових резервів в надлишкові; 3) зменшення облікової ставки: щоб спонукати комерційні банки до збільшення своїх резервів через позику центрального банка.
Якщо надлишкові витрати підштовхують економіку до інфляційної спіралі, то проводиться політика дорогих грошей. Це є політика скорочення пропозиції грошей. Для цього центральний банк або 1) продає державні ж облігації на відкритому ринку комерційним банкам; або 2) збільшує резервну норму; або 3) піднімає облікову ставку.
Серед усіх видів грошового контролю найважливішим регулюючим механізмом є операції на відкритому ринку. Вони - головний інструмент кредитно-грошової політики.
