Антикризове управління. Класифікація кризових явищ

І- — — — - - - „

Третій етап - з середини 60-х pp. до теперішнього часу. У цей період, по-нерше, стала приділятися особлива увага розмежуванню екзогенних (внутрішніх) і ендогенних (зовнішніх) причин циклічності ринкової економіки, причому перевага була віддана саме ендогенним факторам. По- друге, визначилася позиція ряду фахівців, які стверджували, що уряди розвинених країн далеко не завжди прагнуть до антикризового регулювання, боротьби з циклічними коливаннями і до стабілізації економічної рівноваги, а нерідко проводять так звану проциклічну політику, тобто провокують і підтримують циклічність.

Взаємодія екзогенних і ендогенних факторів нри поясненні причин циклічності є ключовим моментом у так званому мультипликационно- акселеративному механізмі циклу.

Моделі мультиплікатора і акселератора при аналізі можна розглядати окремо, але насправді механізм їх дії припускає тісний зв'язок між ними: як тільки приходить у дію один з даних механізмів, починає функціонувати і другий. Якщо, наприклад, у положенні рівноваги відбувається автономна (яке залежить від економічної системи) зміна попиту у вигляді приросту інвестицій, то в рух приходить мультиплікатор, який викликає цілий ряд змін доходу. А зміна доходу приводить у рух дію акселератора, що породжує нові обсяги виробничих капіталовкладень. Зміни в капіталовкладеннях знову приводять в дію механізм мультиплікації, який породжує зміна доходу, що приводить до нових капіталовкладень.

Загальна модель взаємодії мультиплікатора і акселератора характеризується формулою Дж. Хікса:

Y_t = (1-S) - Y„ + V(Y_t_, -Y,.₂)+A„ (1.1)

де Y, - національний дохід;

S - частка заощадження в національному доході;

(1-S) - частка споживання в національному доході (або схильність до споживання);

V - коефіцієнт акселератора;

А, - автономні інвестиції.

Відхилення, які викликаються мультипликационно-акселераційним механізмом, ділять на три основні категорії: затухаючі, вибухові і рівномірні. Затухаючі - це відхилення, амплітуда яких поступово скорочується до того моменту, коли вони зовсім зникають і дохід стабілізується на досягнутому рівні; вибухові - це відхилення, амплітуда

, Інпшкриweeуприн.іішіи. Кшсифікація npnweitxявищ

коливань яких постійно збільшується; рівномірні - це відхилення, амплітуда коливань яких постійна.

Дослідження природи циклічності відтворення в умовах державного регулювання економіки сприяє появі нових поглядів і концепцій, що відносяться до даної проблеми. У їх числі концепції «рівноважного ділового циклу» і «політичного ділового циклу».

Концепція «рівноважного ділового циклу» відображає розвиток ідей монетаризму: згідно цієї концепції держави в багатьох країнах виконують поряд з багатьма властивими їм функціями роль своєрідних генераторів грошових «шоків», які виводять господарську систему зі стану рівноваги й таким способом підтримують циклічні коливання в суспільному відтворенні.

У 70-80-х pp. XX ст. дана концепція активно розроблялася представниками теорії раціональних очікувань. На відміну від монетаристів, які вважають, що держава може спровокувати цикл, користуючись недостатньою обізнаністю людей про дійсний зміст і цілі різних напрямків державної економічної політики, прихильники теорії раціональних очікувань переконані, що підприємці і населення навчилися, завдяки інформаційній революції, оцінювати і розпізнавати дійсні мотиви рішень державних органів і можуть вчасно реагувати на державні рішення згідно своєї вигоді. У результаті мета державної політики залишається нереалізованою, а спад або підйом стають ще більш критичним.

Концепція «політичного ділового циклу» базується на тому, що залежність між рівнем безробіття та інфляції визначається за типом «кривої Філлігіса»: чим менше безробіття, тим швидше ростуть ціни. Прихильники цієї концепції вважають, що економічний стан країни істотно впливає на популярність правлячої партії. Головними економічними показниками, на які реагує населення, вважаються темпи інфляції і норма безробіття: чим нижче їхні рівні, тим за інших рівних умов більше голосів буде подано на майбутніх виборах за правлячу партію або президента.

Для класичного циклу кризи характерні чотири фази.

1. Криза (спад). Відбуваються скорочення обсягу виробництва і ділової активності, падіння цін, затоварення, зростання безробіття і кількості банкрутств. При цьому ступінь негативного впливу економічних криз на окремі галузі різна. У галузях, що постачають предмети повсякденного вжитку, виробництво скорочується в порівняно менших масштабах. У той же час при несприятливій економічній ситуації споживачі можуть мало не повністю припинити закупівлі обладнання або

Лнтнкризовеуправління. Класифікація кризових явищ побутової техніки в очікуванні кращих часів. Відповідно падіння виробництва в металургії, важкому машинобудуванні, галузях, що виробляють холодильники, автомобілі тощо, буває, як правило, набагато більшим, ніж у легкій і харчовій промисловості. Реакція на кризу монополій і иемонополізованих секторів економіки також різна. Якщо в галузях з високим рівнем концентрації виробництва в період кризи ціни майже не знижуються при різкому скороченні обсягів виробництва, то в галузях з низькою концентрацією виробництва відбувається значне падіння цін при відносно невеликому зниженні обсягів випуску продукції. Інакше кажучи, монополії, використовуючи свою економічну владу, з набагато меншими витратами можуть пережити кризу.

2. Депресія (стагнація). Ця фаза набуття нової рівноваги (більш- менш тривала - від півроку до трьох років) характеризується пристосуванням господарського життя до нових умов і потреб. Для неї характерна невпевненість і безладні дії. Довіра підприємця до кон'юнктури не відновлюється, є ризикує вкладати значні кошти в бізнес, хоча ціни й умови господарювання стабілізуються. Ця фаза характеризується в багатьох випадках падінням норми відсотка.

3. Пожвавлення. Це фаза відновлення, коли починаються капіталовкладення, зростають ціни, виробництво, зайнятість, процентні ставки, що охоплює насамперед галузі, які поставляють засоби виробництва. Заохочувані успіхом інших, створюються нові підприємства. Інакше кажучи, пожвавлення завершується досягненням передкризового рівня за макроекономічними показниками. Потім починається новий, більш високий, ніж раніше, підйом.

4. Підйом (бум). Прискорення економічного розвитку виявляється в серії нововведень, виникненні маси нових товарів і нових підприємств, у стрімкому зростанні капіталовкладень, курсів акцій та інших цінних паперів, процентних ставок, цін і зарплати. У той же час наростає напруженість банківських балансів, збільшуються товарні запаси. Підйом, що виводить економіку на новий рівень у її поступальному розвитку підготовляє базу для нової, періодичної кризи.

Первісним «поштовхом» (причиною) нової періодичної кризи є скорочення сукупного попиту, після чого знову починається спад виробництва, падіння зайнятості, зменшення доходів, скорочення витрат і попиту. Що ж стосується факторів, які викликають первісне скорочення сукупного попиту, то вони можуть бути самими різними: заміна зношеного обладнання (зменшуються колишні закупівлі сировини, матеріалів, запчастин), падіння попиту на окремі види продукції, зростання податків і

уіу ия-'нння. Класифікація кризових явищ

кредитний відсотків, порушення закону грошового звернення, різні політичні події, непередбачені ситуації тощо. Все це може порушити сформовану ринкову рівновагу і дати поштовх черговій економічній кризі.

З урахуванням різноманіття причин (збудників) циклічного відтворення і частих порушень традиційних фаз криз вчені різних напрямків пропонують наступні різновиди циклів:

- цикли Кондратьева, або довгохвильові цикли, продовжності 40- 60 pp. їх головною рушійною силою є радикальні зміни в технологічній базі суспільного виробництва, його структурна перебудова;

цикли Кузнеця, обмежуєнні тривалістю до 20 р-, ^а рушійними силами є зрушення у відтворювальної структурі виробництв³ (часто ці цикли називають відтворювальними чи будівельними);

цикли Джаглера періодичністю 7-11 pp., які є підсумком взаємодії різноманітних грошово-кредитних факторів;

цикли Кигчина тривалістю 3-5 pp., породжувані динамікою відносної величини запасів товарно-матеріальних цінностей на підприємствах;

приватні господарські цикли, що охоплюють період від 1 до 12 pp. і існують у зв'язку з коливаннями інвестиційної активності.

У сучасних умовах учені приділяють велику увагу теорії «довгих хвиль» Н.Д. Кондратьева (1892-1938 pp.). Ще в 20-і pp. XX в., вивчаючи питання динаміки господарської кон'юнктури в СРСР, Н-Д- Кондратьев проводив економічні зіставлення ряду показників, що характеризують розвиток соціалістичної економіки, з динамікою світового капіталістичного господарства, в результаті чого обгрунтував концепцію «довгих хвиль» капіталістичного відтворення. Узагальнивши величезний статистичний матеріал, Н.Д. Кондратьев довів, що поряд з відомими малими циклами капіталістичного відтворення (тривалістю 8-10 pp.) існують великі відтворювальні цикли середньою тривалістю - 48-55 pp., в яких він виділив дві фази, або дві хвилі: підвищувальну і знижувальну: перший цикл-з 1787-1792 pp. до 1810-1817 pp. (підвищувальна хвиля) і з 1810-1817 pp. до 1844-1851 pp. (низхідна хвиля); другий цикл - з 1844- 1851 pp. до 1870-1875 pp. (підвищувальна хвиля) і з 1870-1875 до 1890- 1896 pp. (низхідна хвиля); третій цикл - з 1890-1896 pp. до 1914-1920 pp. (підвищувальна хвиля) і з 1920 р. до 1940 р. (низхідна хвиля). Відповідно до його розрахунків четвертий великий цикл повинен був початися з кінця 1940-х і продовжуватися до початку 1970-х pp. Очікувалася підвищувальна хвиля, а з початку 1970-х до середини 1980-х - низхідна хвиля. Перехід від знижувальної хвилі четвертого циклу до підвищувальної хвилі наступного,

^кР"'^шв"^хя“'"« І

п'ятого великого циклу повинен, ³³ Цими розрахунками, відбутися на початку 90-х pp., а вища точка підвищувальної хвилі пяюіо циклу буде

досягнута в першому десятилітті XXI ст.

Досвід розвитку світової економіки показав, що кондратьевські «довгі хвилі» достовірно прогнозують розвиток суспільного відтворення. Тому його теорія отримала визнання в багатьох країнах свіїу. У 80-90-х pp. цієї теорії був присвячений ряд Міжнародних конференцій, на яких було зроблено висновок про те, що В ^св>^т' Існує закон циклічності як єдиної форми розвитку природних і суспільних процесів, причому закономірності соціального та економічного характеру не можуть бути зрозумілі без урахування впливу природно-екологічних циклів, їх синхронізації і

взаємодії.

Ідеї НД. Кондратьева з урахуванням наступного розвитку науки досліджувалися австрійським економістом Й. Шумпетер, який обгрунтував концепцію, згідно з якою головною рушійною силою довгострокових коливань капіталістичної економіки є хвилеподібна динаміка технічних і технологічних нововведень. У сучасних умовах «довгі хвилі» не можуть не робити істотного впливу на традиційні промислові цикли. Якщо криза вибухає в період знижувальної хвилі великого циклу, то це зумовить його більш глибокий і затяжний характер, так само, як і підвищувальна хвиля великого циклу може надавати позитивний вплив на подолання кризи.

Західна економічна думка не тільки визнала циклічність економічного розвитку і поглибила дослідження форм, структур і причин циклів, але і посилено і небезуспішно почала шукати шляхи і методи нейтралізації негативних наслідків впливу циклічності на соціально- економічний розвиток суспільства. Погляди прихильників марксистського підходу до циклічності також зазнали змін. Більшість вчених виходять в даний час із загальних оцінок циклічності за багатьма істотним позиціям.

По-перше, явище циклічності визнається як багатовимірне, ряд його форм носить загальносвітовий хар^актеР- Більше тої о, у своєрідних формах циклічність визнається і в умовах директивно-планової економіки. По- друге, циклічність в цілому, в тому числі і її найбільш руйнівна фаза - економічна криза, - зізнається не тільки і не стільки як громадське «зло», а швидше як своєрідна форма забезпечення поступальною розвиїку економіки в умовах ринкових відносин. Коливання економічної активності оцінюється як одна з умов поновлення і росіу. По-треіє, оскільки рух відбувається не по колу, а по спіралі, циклічність визнається формою прогресивного розвитку суспільства. По-четверте, необхідно поглиблювати об'єктивні знання про цикли, іх причини і знаходити

Лнтикртовчуправління. Класифікація кричових явищ ефективні методи та засоби для згладжування їх негативних наслідків. Разом з тим не можна ігнорувати і гой факт, що ряд видних економістів не визнають загальносвітового характеру циклічності і доводять, що цикли та кризи - це результат внутрішніх особливостей кожної країни.

Регулярні (циклічні), або періодичні кризи повторюються з певною закономірністю, охоплюють всі сфери економіки, досягаючи великої глибини і тривалості. Регулярні кризи надвиробництва дають початок новому циклу, в ході якого економіка послідовно проходить чотири фази і готує базу для подальшої кризи.

До нерегулярних економічних криз відносяться проміжні, часткові, галузеві і структурні.

Проміжні кризи відрізняється від регулярних тим, що не стають початком нового циклу, переривають на певний час фазу підйому або пожвавлення. Він менш глибокий і тривалий у порівнянні з періодичним і, як правило, носить локальний характер. Подібні кризи мали місце в капіталістичних країнах в 1924 і 1927 pp., а в 1953-1954 і 1960-1961 pp. - тільки в США і Канаді.

Часткова криза відрізняється від проміжної тим, що охоплює не всю економіку, а будь-яку сферу суспільного відтворення (наприклад, банківська криза в Німеччині 1932 p.).

Галузева криза охоплює одну з галузей народного господарства. Приводом для нього можуть послужити найрізноманітніші причини: диспропорції в розвитку галузі, структурна перебудова, надвиробництво. Такі кризи мають національні та міжнародні особливості (наприклад, криза світового судноплавства в 1958-1962 pp. і криза в текстильній промисловості в 1977 p.).

Структурна криза є порушенням загального об'єктивного економічного закону пропорційного розвитку галузей і сфер суспільного виробництва. Це проявляється в серйозних диспропорціях між галузями, з одного боку, і випуском найважливіших видів продукції в натуральному вираженні, необхідних для збалансованого розвитку, з іншого боку (наприклад, енергетичний, сировинний та продовольчий кризи на Заході, які паралізували розвиток економіки в 70-гі pp.).

Перед черговою періодичною кризою виробництво досягає найбільш високого рівня, за яким вже починається перевиробництво. Але можливості збуту поки ще здаються райдужними, і банки продовжують кредитувати промисловість і торгівлю, сприяючи тим самим розширенню виробництва і збільшення пропозиції. Уявіть собі що на автостраді підірваний міст і передні машини зупинилися перед прірвою, але машини,

г

і

наступні за ними, нічого не підозрюючи, продовжують їхати, поки, зрештою, не буде перекрито рух на якомусь відрізку цієї траси. Чим довше кризова «пробка», тим складніше її буде ліквідувати.