Історичний аналіз природи кризових явищ

Імовірність виникнення економічних криз визначається протиріччями між виробництвом і споживанням товарів, попитом і пропозицією, кількістю і якістю. У міру розвитку ринкової економіки, товарного та грошового обігу підвищується загострення цих протиріч, тому що вклинюються інтереси посередників, а тому виникає регіональна та галузева структура, де відбувається загальна інтеграція економічного життя. Загострення протиріч стає не тільки помітним, але і регулярним та протікає періодично згідно історичним періодам економічного існування.

У докапіталістичних способах виробництва економічна криза проявлялася у вигляді недовироблення матеріальних благ. При капіталізмі він найбільш гостро проявляється в перевиробництві.

Прояв цього протиріччя в різні історичні періоди і в різних країнах має свою специфіку. Проте криза як будь-яке явище суспільного розвитку має певні особливості. Сутність економічної кризи проявляється у значному розузгодженні виробництва і споживання. Це порушує нормальне функціонування всієї економічної системи і спостерігається в перевиробництві товарів стосовно платоспроможному сукупному попиту, порушенні процесу умов відтворення суспільного капіталу, масового банкрутства фірм, зростанні безробіття та інших соціально-економічних потрясінь.

Періодичність настання економічної кризи і фази його прояви характеризують циклічний характер розвитку економіки, що, у свою чергу, відображає закономірні тенденції відтворення, чергування спадів і підйомів виробництва.

Найбільш глибоко досліджував цю проблему К. Маркс. Він вивчав причини криз і обґрунтував їх закономірний характер. Відомий вчений- економіст В. Леонтьєв писав: «Теорія ділового циклу явно в боргу перед Марксової політекономією. Навряд чи було б перебільшенням сказати, ніж яка б то не була інша робота, сприяли висуванню цієї проблеми на передові рубежі економічних дебатів» [25].

Протиріччя між виробництвом і споживанням - головна, але не єдина причина економічних криз. Початком економічних криз є накопичення і загострення різноманітних процесів економічного розвитку. Багато протиріч та їх загострення можна передбачити, але не завжди можна повністю їх усунути. Зміна потреб та інтересів людини, а отже, і попиту на ті чи інші види продукції, природна і закономірна. Виробництво до певної міри є інертним і може лише періодично перебудовуватися. Науково-технічний прогрес, який визначає виникнення нових технологій, також має імпульсивний характер: накопичення потенціалу нових

відкриттів і реалізація його в технологічних рішеннях обумовлює тривалість циклів.

Але безпосередніми причинами економічних криз можуть бути різноманітні події не лише економічного, а й соціально-політичного характеру. У цьому виявляється зв'язок економіки і соціально-політичної о життя суспільства.

Точка зору про причини економічних криз вельми суперечлива. Вплив одних і тих же факторів на циклічність економічного розвитку в різні періоди часу в окремих державах має відмінні риси. Потреба в оновлення основного капіталу є стимулом економічного пожвавлення. Вихідним мотивом служить заміна обладнання і технології, тому оновлення основного капіталу є матеріально-технічною основою нового економічного циклу і причиною виникнення кризи. Скорочення періодів циклу (з 10 р. у XIX ст. до 7-8 р. у передвоєнні і 4-5 р. у післявоєнні роки

XX ст.) характеризує прискорення розвитку науково-технічного прогресу в сучасному світі.

Економічна наука розробила різні теорії, що пояснюють причини економічних циклів і криз. Узагальнюючи їх, відомий економіст П. Самуельсон називає найбільш важливі теорії циклів і криз:

-грошова теорія, що пояснює цикл експансією (стиском) банківського кредиту (Хоутрі та ін.);

-теорія нововведень, що пояснює цикл використанням у виробництві важливих нововведень (Шумпетер, Хансен);

— психологічна теорія, що трактує цикл як наслідок хвиль песимістичного і оптимістичного настрою населення (Пігу, Беджгот та ін);

-теорія недоспоживання, що вбачає причину циклу в занадто великій частці доходу, яку отримують багаті і заощадливі люди, у порівнянні з тим, що може бути інвестовано (Гобсон, Фостер, ЬСатчінгс та ін.)

-теорія надмірного інвестування (Хайєк, Мізес та ін.);

-теорія сонячних плям - погоди - врожаю (Джеванс, Мур) [3]. Немарксистські школи спочатку заперечували неминучість економічних циклів, доводячи можливість подолання циклічності як явища в рамках традиційного ринкового механізму. Розвиток світової економіки XX в. показав, що крайнощі в поглядах на циклічність процесу відтворення не відображають реальностей світу.

Перша періодична криза відбулася в 1825 р. в Англії, де до того часу капіталізм став пануючим ладом. Наступна криза була в 1836 р. у Великобританії і США. Криза 1847 р. охопила всі країни Європи, Північну і Південну Америки, а криза 1873-1878 pp. - Більшість європейських країн і США і перевершив усі попередні за своєю тривалістю. Світові економічні кризи проходили в 1900-1903, 1907, 1920 pp., але всі вони не йдуть ні в яке порівняння зі світовою кризою 1929-1933 pp., який охопив весь капіталістичний світ і всі сфери економіки. Сукупний обсяг промислового виробництва капіталістичних країн скоротився тоді на 46%, виплавка сталі

- на 31 %, зовнішньоторговельний оборот - на 67%, кількість безробітних досягла 26 млн. осіб, або 25% всіх зайнятих у виробництві, реальні доходи населення зменшилися в середньому на 58%. Криза супроводжувався величезною кількістю банкрутів - тільки в США розорилося 109 тис. фірм [3].

Посткризова депресія була затяжною. Після деякого пожвавлення в 1937 р. настав період нової кризи, що характеризується тим, що йому не передувала фаза підйому. Нова криза, хоча і був слабкіше попередньої, але

протікала дуже гостро. Загальний обсяг промислового виробництва в капіталістичному свігі скоротився на 11%, а в США на 21%, випуск автомобілів зменшився на 40%. Розвиток і загострення цієї кризи було перервано Другою світовою війною.

Після Другої світової війни (1948-1949 pp.) вибухнув локальний економічний кризис, що охопив США і Канаду. У США обсяг промислової продукції знизився на 18,2%, в Канаді - на 12%, загальний обсяг розвинених капіталістичних країн скоротився на 6%. Чергова економічна криза виникла в 1957-1958 pp. в США, Японії, Франції, Канаді, Великобританії, Бельгії, Швеції, Нідерландах, Фінляндії та інших країнах. Але найглибшим у післявоєнні роки була економічна криза 1974-1975 pp., що охопила всі капіталістичні країни і відрізнялася високим рівнем інфляції. Характерною особливістю цієї кризи було переплетення його з глибокими структурними змінами, що вразили найважливіші сфери виробництва - енергетику, сировинні галузі, включаючи і сільське господарство, а також валютну систему.

Розуміння про циклічність економічного розвитку, визнання його об'єктивних причин змінилися в часі разом зі зміною самої соціально- економічної дійсності. Виділяють три етапи зміни поглядів на економічні цикли.

Перший етап - з початку XVIII в. до середини 30-х pp. XX в. У цей період переважали переконання в тому, що економічні кризи або взагалі неможливі при капіталізмі (Дж. Мілль, К. Б. Сей, Д. Рікардо), або носять лише випадковий характер і що система вільної конкуренції здатна самостійно їх переборювати (К. Сісмонді, Р. Робертус, К. Каутський).

Другий етап - з середини 30-х до середини 60-х pp. XX в. У цей період набули поширення праці Д. Кейнса, і насамперед його висновок, що економічні кризи (точніше депресії, застій) неминучі в умовах класичного капіталізму і обумовлені природою властивого йому ринку. Кейнс одним з перших серед західних економістів заявив про те, що капіталістичний ринок містить у собі різні прояви монополізму і поєднується з державним регулюванням, від чого цінн і заробітна плата є негнучкими. Принципово необхідним засобом згладжування проблем кризи і безробіття Кейнс вважав державне втручання в економіку з метою стимулювання ефективного сукупного попиту. До його заслуг у дослідженні фактора циклічності слід віднести також розроблену ним теорію мультиплікатора, яка в подальшому стала широко використовуватися при аналізі причин циклічності.