Тема 2. Макроекономічні показники та методи їх вимірювання

1. Теоретичні основи системи національних рахунків (СНР).

2. Загальна характеристика валового внутрішнього продукту (ВВП) та його відмінність від валового національного продукту (ВНП). Інші показники СНР та співвідношення між ними.

3. Методи вимірювання ВВП та їх особливості.

4. Реальний і номінальниий ВВП. Дефлятор ВВП.

 

Література:

1. Бурда, Майкл, Виплош, Чарлз. Макроекономіка: Європ. Контекст/Пер. з анг.– К.: Основи, 1998 – С. 12-46.

2. Дорнбуш Р., Фішер С., Макроекономіка: Перекл. з англ.– К.: Основи, 1996.– С. 18-53.

3. Макконнелл К., Брю С. Экономикс: принципы проблемы и политика: В двух томах: т.1–М.: Республика, 1992.– С. 132-152.

4. Макроэкономика: Учебник/Под ред. П.С. Тарасевича.–2-е изд. перераб. и доп.– СПб.: Изд-во СПб. ГУЭФ, 1997.– С. 29-48.

5. Мікроекономіка і макроекономіка: Підруч. для студентів екон. спец. закл. освіти: у 2 ч./С. Будагівська, О.Кілієвич, І. Луніна та ін.; За заг. ред. С. Будагівської.– К.: Основи, 1998.– С. 230-243.

6. Мэнкью Г. Принципы экономики – СПб.: Питер Ком, 1999.- С. 479-494.

7. Небава М.І. Макроекономіка. Тематичний тлумачний словник термінів. Навчальний посібник.– Вінниця: ВДТУ, 2000. – С. 37-47.

8. Савченко А.Г., Пухтаєвич Г.О., Тітьонко О.М. Макроекономіка: Підручник. – К.: Либідь, 1999.– С. 29-50.

9. Сакс Дж. Д., Ларрен Ф.Б. Макроекономіка. Глобальный подход: Пер. с англ.М: Дело, 1996.– С. 39-55.

10. Шишов А. Л. Макроэкономика.– М.: Ассоциация авторов и издателей “Тандем”. Изд-во ЭКМОС, 1997.– С. 29-71

 

Вимірювання обсягів сукупного виробництва в національній економіці грунтується на основі підрахунку макроекономічних показників, що об’єднуються міжнародною системою підрахунку показників – системою національних рахунків(СНР).

Система національних рахунків – це система взаємопов'язаних показників і класифікацій, які використовуються для описування та аналізу найзагальніших результатів і аспектів економічного процесу на макрорівні. Вона характеризує результати економічної діяльності, структуру і найважливіші взаємозв'язки господарських суб'єктів ринкової економіки і подана як система взаємопогоджених макроекономічних показників, що побудована у вигляді рахунків і балансових таблиць. СНР сформульована в категоріях і термінах ринкової економіки, її концепції та визначення передбачають, що економіка, описана за її допомогою, функціонує на основі дії ринкових механізмів та інститутів.

Метою СНР є надання кількісної інформації про виникнення, розподіл і використання національного доходу. СНРвикористовується для макроекономічного аналізу з метою вивчення й удосконалювання національної економіки, а також для упорядкування економічних прогнозів.

Перевагами СНР є:

· охоплення не тільки сфери матеріального виробництва, але й сфери нематеріальних послуг;

· реально відбивається економічна взаємодія господарських суб'єктів;

· найбільше підходить для економічного аналізу.

Стандартна система національних рахунків, розроблена статистичною комісією ООН, застосовується у світовій практиці з 1953 р.

В Україні СНР впроваджується з 1992 року, що стало необхідним у зв'язку з трансформацією економіки у ринкову. Для описування та аналізу ринкової економіки нам необхідна система статистичних показників, яка адекватно моделювала б економічні процеси. Командно-адміністративна економіка колишнього СРСР використовувала для обліку баланс народного господарства (БНГ), що розмежовував сфери матеріального виробництва і нематеріальних послуг.

Особливості розрахунку макропоказників у СНР:

1. Всеохоплюючий характер. Це означає, що СНР містить впорядковану певним чином інформацію про:

· всі господарські суб'єкти, які беруть участь в економічному процесі: юридичні особи (підприємства, корпорації, банки, страхові компанії, органи державного управління тощо) та домашні господарства;

· всі економічні операції, пов'язані з виробництвом, розподілом і перерозподілом доходів, накопиченням активів та іншими аспектами економічного процесу;

· всі економічні активи і пасиви, які формують національне багатство (основні фонди, матеріальні обігові кошти, монетарне золото та інші фінансові активи, вартість землі і корисних копалин тощо).

2. В СНР існує відмінність між національною та вітчизняною “основами” реєстрації показників. Тому й розрізняють показник валового внутрішнього продукту та валового національного доходу.

3. Правило, яке закладене в основу розрахунків макроекономічних показників, – це рівність доходів і витрат. Це правило випливає із замкненості економічної системи і стверджує, що всі витрати на купівлю товарів і послуг неминуче є доходами виробників цієї продукції. Виходячи з такого правила, будь-яка дія, що впливає на витрати, мусить обов'язково відбитися на доходах, і навпаки – все, що впливає на доходи, надалі відбивається на витратах.

4. При вимірюванні випуску важливо уникнути подвійного рахунку – ситуації, коли одна й та сама операція може бути врахована двічі. З цією метою в СНР розрізняють поняття проміжної продукції, кінцевої продукції, доданої вартості фірми.

5. В СНР для розрахунку загальної вартості виробництва використовують ринкову ціну товарів і послуг. Та оскільки певні товари і послуги не продаються на ринку і не мають ринкової ціни, то для їхньої оцінки застосовують умовно нараховану, або імпутовану вартість.

Вона застосовується в сфері домашніх господарств. Наприклад, людина, що орендує житло, платить орендну плату, яка входить в рахунки ВВП як доходи власника будинку і як витрати тієї людини, котра це житло орендує. Проте значна кількість людей проживає у власних будинках; зрозуміло, що вони не сплачують орендної плати, хоча й користуються такими самими послугами, що й люди, які житло орендують. Тому, аби врахувати цей обсяг послуг, у ВВП внесено “орендну плату”, яку власник будинку ніби сплачує сам.

При розрахунку ВВП враховується вартість товарів і послуг, вироблених лише в поточному періоді. А тому з розрахунків вилучають так звані непродуктивні операції, які бувають двох типів: перепродаж товарів та чисто фінансові операції. До останніх належать: державні трансфертні виплати; приватні трансфертні платежі; операції з цінними паперами.

У колишньому Радянському Союзі розвивалася і використовувалася система макроекономічних показників, яка мала назву Баланс народного господарства (БНГ). Характерною особливістю цієї системи був поділ суспільного виробництва на дві нерівнозначні сфери: матеріальне виробництво і сфера послуг. Відповідно до цієї концепції, сукупний (валовий) суспільний продукт та національний доход (НД), як основні макроекономічні показники БНГ, створювалися лише виробничою сферою. А продукт, вироблений нематеріальними галузями економіки (житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування, охорона здоров'я, соціальне забезпечення, освіта тощо), в розрахунок не брався. Вилучення послуг із сфери економічного виробництва в радянській статистиці базувалося на уявленні про продуктивну працю лише в сфері матеріального виробництва, відображало низький рівень економічного розвитку, недорозвинену сферу послуг, а також те, що пріоритетом економічної політики було проголошено розвиток матеріального виробництва.

Основним показником результатів економічної діяльності на макрорівні є валовий внутрішній продукт (ВВП), який характеризує сукупну ринкову вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених підприємствами, організаціями та установами в поточному періоді на економічній території країни. Під “ економічною територією” країни розуміють територію, яка адміністративне керується урядом даної країни та в межах якої особи, товари і гроші можуть вільно переміщуватися. На відміну від географічної території, вона не охоплює територіальні анклави інших країн (посольства, військові бази тощо), але містить такі анклави даної країни, які розташовані на території інших країн.

Термін “ внутрішній” протистоїть термінові “національний”. Він означає, що при вимірюванні ВВП враховуються результати виробництва підприємств, організацій, установ незалежно від того, чи вітчизняними є ці підприємства, чи вони контролюються іноземним капіталом, наприклад, є дочірніми відділеннями іноземних корпорацій.

В цілому фізична особа або організація (юридична особа) вважаються резидентами тієї економіки, з якою вони пов'язані тісніше, ніж з будь-якою іншою, або ж тієї економіки, де міститься центр їхніх інтересів:

· у випадку підприємств (фірм) –центр інтересів міститься на території тієї країни, де вони здійснюють свою діяльність. Тобто всі підприємства, організації, установи, які здійснюють свою діяльність на території певної країни, у відповідності із СНР, вважаються її резидентами, навіть якщо вони частково або повністю перебувають у власності іноземців. Відповідно, іноземні філіали внутрішніх підприємств (або їхні дочірні компанії) не є резидентами економіки тієї країни, де розташована головна компанія;

· щодо фізичних осіб – резидентами при розробці національних рахунків вважаються всі ті, хто працює і проживає на території країни протягом року або більше, незалежно від громадянства і національності. До резидентів не належать іноземні туристи, сезонні робітники, іноземці, які прибули в короткотермінові відрядження, іноземні дипломати (незалежно від терміну їхнього перебування). Проте іноземці, які проживають на території даної країни протягом тривалого часу і пов'язані з нею економічно, належать до резидентів даної країни;

· органи державного управління є резидентами своєї країни навіть у тих випадках, коли розглядається діяльність, яку вони виконують за кордоном (наприклад, посольства іноземних держав і громадяни тієї ж країни, що працюють в них, є резидентами своєї економіки).

Валовий національний продукт (ВНП) – це валовий внутрішній продукт (ВВП), зменшений на величину доходів, які виплачуються нерезидентам, та збільшений на аналогічні доходи, які отримали резиденти цієї країни з-за кордону. Він показує обсяг виробництва, вироблений за допомогою факторів виробництва, що їх має країна.

ВВП + Доходи, які отримали резиденти з-за кордону у зв'язку із їхньою участю у виробництві ВВП інших країн (оплата праці, проценти, дивіденди) – Доходи, сплачені резидентам інших країн за участь у виробництві ВВП даної країни (оплата праці, проценти, дивіденди) = ВНП

При вимірюванні випуску ВВП важливо уникнути подвійного рахунку – ситуації, коли одна й та сама операція може бути врахована двічі. З цією метою в СНР вирізняють такі поняття:

· проміжна продукція – це товари і послуги, що купуються з метою подальшої переробки, обробки або для перепродажу;

· кінцева продукція – товари і послуги, що купуються з метою кінцевого споживання, не для подальшої переробки чи перепродажу;

· додана вартість фірми – вартість виробленої фірмою продукції без вартості проміжних товарів і послуг, що були придбані фірмою і використані в процесі виробництва.

Первинні доходи не містять доходів, отриманих із-за кордону в порядку перерозподілу (наприклад, подарунки, гуманітарна допомога тощо). Якщо ці доходи (трансферти) додати до валового національного доходу (ВНД) і відняти аналогічні доходи, сплачені за кордон, ми отримаємо інший важливий макроекономічний показник – валовий національний використовуваний доход (ВНВД).

При розрахунку ВВП враховується вартість товарів і послуг, вироблених лише в поточному періоді.

Показник ВВП можна розрахувати трьома методами:

1) за виробленою продукцією (виробничий метод);

2) за витратами (метод кінцевого використання);

3) за доходами (розподільний метод).

При розрахунку ВВП виробничим методом підсумовується додана вартість, яка створена всіма галузями економіки:

Валовий випуск – проміжне споживання = додана вартість

Отриманий показник характеризує сукупну вартість кінцевої продукції, або додану вартість, створену всіма галузями економіки.

ВВП = сума доданих цінностей усередині деякої географічної області.

Фірма створюєдодану вартість, перетворюючи сировину і напівфабрикати (товари, не закінчені опрацюванням) у продукти, що вона зможе продати на ринку. Додана вартість, вироблена фірмою, являє собою різницю між загальним обсягом продажів (товарообігом) і вартістю сировини, напівфабрикатів і імпорту. Якщо фірма виготовляє проміжні товари, її виторг від реалізації буде розглядатися як витрати споживачів її продукції, і створена нею додана вартість не буде порахована двічі. Коли кінцевий споживач набуває власності товару або послуги, ціна, що сплачується ним, включає всі додані вартості, створені на кожному етапі виробничого процесу.

При розрахунку ВВП методом кінцевого використання підсумовуються витрати всіх економічних агентів, які використовують ВВП: домашніх господарств, фірм, держави та іноземців, які експортують товари з даної країни. У підсумку отримуємо сукупну вартість всіх товарів і послуг, спожитих суспільством:

ВВП = С + І + G + NX,

де С – кінцеві споживчі витрати домашніх господарств на товари і послуги (за винятком витрат на придбання житла),

І – валові приватні внутрішні інвестиції, які містять витрати фірм на

· будівництво будинків і споруд,

· придбання обладнання, машин, механізмів, нових технологій,

· створення товарно-матеріальних запасів,

· амортизацію, а також витрати домашніх господарств на придбання житла (будинків, квартир тощо).

Якщо показник валових приватних внутрішніх інвестицій (I) зменшити на величину амортизаційних витрат (A), то ми отримаємо показник чистих приватних внутрішніх інвестицій, який характеризує чистий приріст обсягу нагромадженого капіталу.

G – державні витрати на утримання армії, апарату управління, виплату заробітної плати працівникам державного сектора економіки тощо. Всі державні трансфертні платежі вилучаються з розрахунків, оскільки вони є формою перерозподілу;

NХ – чистий експорт товарів і послуг за кордон. Розраховується як різниця між експортом та імпортом:

NХ = Х – М.

При розрахунку ВВП розподільним методом підсумовуються всі види факторних доходів, а також непрямі податки на бізнес:

· винагорода за працю (цей компонент містить заробітну плату, а також внески підприємств на соціальне страхування, у пенсійний фонд, фонд зайнятості тощо);

· рентні платежі – це прибуток, який отримують власники нерухомості, включаючи імпутовану ренту за проживання у власних будинках;

· чисті проценти – це різниця між процентними платежами фірм іншим секторам економіки та процентними платежами, які фірми отримали від інших секторів: домашніх господарств, держави, не враховуючи виплати процентів по державному боргу;

· доход від власності – це чистий прибуток підприємств, які перебувають у приватній власності;

· прибуток корпорацій – цей компонент, у свою чергу, містить три складові: а) податок на прибуток корпорацій; б) дивіденди акціонерам; в) нерозподілений прибуток корпорацій;

· амортизаційні витрати;

· чисті непрямі податки на бізнес – непрямі податки на бізнес (податок на додану вартість, акцизи, мито, ліцензійні платежі та ін.) за відрахуванням субсидій. З економічної точки зору, це різниця між цінами, за якими купують товари споживачі, та продажними цінами фірм;

Вибір того чи іншого методу розрахунку визначається наявністю надійної, вірогідної інформаційної бази. У більшості країн світу найпоширенішими із наведених методів розрахунку ВВП є метод кінцевого використання та виробничий метод.

Поряд з ВВП в СНР виділяють цілий ряд інших взаємопов'язаних між собою показників національного рахівництва, які розраховуються на підставі ВВП і використовуються з тією чи іншою метою макроекономічного аналізу.

Чистий внутрішній продукт (ЧВП) можна отримати із ВВП, коли його зменшити на величину амортизаційних відрахувань:

ЧВП = ВВП — Амортизаційні відрахування.

Тобто, ЧВП являє собою ВВП, скоректований на суму амортизаційних відрахувань. З його допомогою вимірюється загальний обсяг виробництва, який економіка в цілому, включаючи домашні господарства, фірми, уряд і іноземців, спроможна спожити, не погіршуючи при цьому виробничих можливостей наступних років.

Національний доход (НД) – сукупний доход в економіці, який отримують власники факторів виробництва (праці, капіталу, землі) – можна отримати, коли показник ЧВП зменшити на величину чистих непрямих податків на бізнес:

НД = ЧВП – Чисті непрямі податки на бізнес.

Особистий доход (ОД) можна отримати, коли від національного доходу відняти внески на соціальне страхування, нерозподілений прибуток корпорацій, податки на прибуток корпорацій і додати суму трансфертних платежів. Необхідно також відняти чистий процент і додати особисті доходи, отримані у вигляді процента.

Використовуваний доход (ВД) розраховується шляхом зменшення показника особистого доходу на суму прибуткового податку з громадян та деяких неподаткових платежів державі:

ВД = ОД – Прибутковий податок – Неподаткові платежі державі.

Це доход, який залишається у розпорядженні домашніх господарств і використовується на споживання і заощадження.

Для вимірювання узагальнювальних результатів розвитку економіки за всю історію її існування використовується такий показник, як національне багатство. Національне багатство – це та сукупність матеріальних благ, яка нагромаджена в країні на даний момент часу. Національне багатство поповнюється і відновлюється щорічно за рахунок виробленого продукту. До складових елементів національного багатства відносяться: засоби виробництва, які є в суспільстві, що функціонують як в матеріальному так і в нематеріальному виробництві, майно населення, матеріальні і культурні цінності, які є суспільним надбанням (музейні експонати, надра, ліси і водоймища), а також нематеріальні духовні цінності (людський капітал, досягнення науково-технічної думки, інформаційні ресурси, духовна спадщина нації).

В макроекономічних розрахунках обчислюють два види ВВП: номінальний і реальний, застосовуючи при цьому два види цін: поточні і постійні.

Номінальний ВВП – це обсяг виробництва, який вимірюється в поточних цінах, тобто в цінах, що існують на момент виробництва:

Номінальний ВВП = p_{i ×} q_i,

де q_i – обсяг виробництва і-го товару в поточному році; p_i – ціна i-го товару в поточному році. Отже, на величину номінального ВВП впливають два чинники:1) динаміка обсягу виробництва; 2) динаміка рівня цін.

Реальний ВВП – це обсяг виробництва, який вимірюється в сталих (незмінних, базових) цінах, тобто на величину цього показника впливає лише зміна обсягів виробництва:

Реальний ВВП = р_o× q_i.,

де р_o – ціна i-го товару в базисному році. Реальний ВВП можна розрахувати шляхом коригування номінального ВВП на індекс цін (Ip):

Номінальний ВВП/Індекс цін= Р еальний ВВП

Якщо величина індексу цін менша за одиницю (Ip < 1), то відбувається коригування номінального ВВП у бік збільшення, яке називається інфлюванням (рис. 2.1). Якщо ж величина індексу цін більша за одиницю (Ip > 1), то відбувається дефлювання – коригування номінального ВВП у бік зменшення.

Рисунок 2.1 – Процес інфлювання і дефлювання

Для здійснення названих коригувань використовують ціновий індекс (ціновий дефлятор). Індекс цін, який розрахований для сукупності товарів і послуг, що входять до складу ВВП, називається дефлятором ВВП:

Дефлятор ВВП = .

Оскільки на цей індекс впливають структурні зрушення, які компенсують підвищення цін на окремі товари, вважається, що дефлятор ВВП недооцінює зростання загального рівня цін. Наряду з дефлятором ВВП розраховується індекс споживчих цін. Індекс споживчих цін – індекс цін, що розрахований для фіксованого кошика споживчих товарів і послуг (q _K):

Фіксований споживчий кошик складається приблизно із 300 найменувань товарів і послуг, які купуються типовим міським мешканцем. Індекс побудовано так, що ціна кошика в базисному періоді береться за 100%, а тому значення індексу вказує на те, на скільки відсотків змінилася ціна товарів – компонентів споживчого кошика у поточному періоді в порівнянні з попереднім.

Безперечно, що індекс споживчих цін та дефлятор ВВП дають різну характеристику зміни рівня цін. Це пояснюється тим, що між цими двома індексами існує три суттєві відмінності:

· дефлятор ВВП відображає зміну цін на всі вироблені товари та надані послуги, а індекс споживчих цін – тільки на ті товари, що входять до складу споживчого кошика;

· дефлятор ВВП не відображає зміну цін на імпортні товари, оскільки імпорт не входить до складу ВВП. Але до споживчого кошика входять імпортні товари, тому в індексі споживчих цін знаходить відображення зміна цін і на імпортні товари;

· дефлятор ВВП є поточно зваженим, а індекс споживчих цін є базисно зваженим. Темп росту цін – відносна зміна середнього (загального) рівня цін,– визначається різними ціновими індексами. Індекс Ласпейреса (або агрегатний індекс цін) показує, як змінюються ціни за два періоди, що порівнюються, якщо структура виробленого ВВП залишається незмінною. Вагами в цьому випадку є товарна структура виробництва базисного періоду. Індекс має вигляд:

.

Якщо індекс Ласпейреса розрахувати для фіксованого кошика споживчих товарів і послуг (q _K), то отримаємо індекс споживчих цін:

.

Індекс Пааше частково усуває обмеженість індекса Ласпейреса, оскільки вагами в даному випадку є товарна структура виробництва поточного року. Індекс має вигляд:

.

Індекс Фішера – середнє геометричне значення індексів Ласпейреса і Пааше, який усуває їхню обмеженість:

,

де р₁ – середній рівень цін у поточному році, р₀ – середній рівень цін торік. Середній рівень цін вимірюється індексами цін.