За морфологічними особливостями казки поділяють на три групи: про тварин, чарівні (героїко-фантастичні) та соціально-побутові

Українські народні казки задовольняють основні потреби дітей дошкільного віку у самостійності та активності, спонукають їх внутрішньо співчувати казковим героям.

Народна казка виховує у дитини нові уявлення про людей, предмети, явища навколишнього світу і найголовніше – нове емоційне ставлення до них. В. Сухомлинський дійшов висновку: «Казки виховують любов до рідної землі вже тому, що вони творіння народу».

Маленький слухач казки втручається в хід події, перериває читання, сміється і плаче, часто передбачає розв’язку, вимагаючи її здійснення.

Дитина 3-х років, ще недостатньо усвідомлюючи це, «допомагає» персонажам. Наприклад, підбадьорює дівчинку-героїню казки Л.М. Толстого «Три ведмеді». Затуливши пальчиком зображення ведмедів, вимовляє: «Ти не бійся!», а побачивши на екрані телевізора початок демонстрації народної казки «Вовк і семеро козенят», вона ледве не плачучи, просить попередити козенят про те, що вовк їх підслуховує.

Розкриття чарівної суті казки сприяє й уміле її читання (інтонація, паузи, виділення голосом найбільш істотних моментів).

Подібного до театрального видовища, казка розгортає, показує і завершує перед слухачами дії, вводить їх у конфлікт між героями шляхом різкої поляризації їхніх відносин.

Слухання казки у поєднанні з творчими іграми має важливе значення у формуванні внутрішньої психічної активності – уміння діяти подумки, в уявних обставинах, без чого неможлива жодна творча діяльність.

Важливу роль у розвитку дитини відіграє повторне слухання одних і тих самих казок. У цьому випадку дитина починає співпереживати героєві вже заздалегідь.

 

Поняття про казку

Слово "казка" у його сучасному розумінні з'явилося лише у 17 столітті. До цього говорили "байка" чи "байок" (від слова "баять" - розповідати).

Казка - вельми популярний жанр усної народної творчості, жанр епічний, прозовий, сюжетний. Вона не співається, як пісня, а розповідається. Предметом розповіді в ній служать незвичайні, дивні, а нерідко таємничі і дивні події: дія ж має пригодницький характер. Сюжет відрізняється многоепізодічностью, закінченістю, драматичною напруженістю, чіткістю і динамічністю розвитку дії. Казка відрізняється строгою формою, обов'язковістю певних моментів і також традиційними зачин і кінцівку. Зачин веде слухачів у світ казки з дійсності, а кінцівка повертає їх назад. Вона жартівливо підкреслює, що казка - вигадка.

Від інших прозових жанрів казка відрізняється розвиненішою естетичної стороною. Естетичне початок виявляється в ідеалізації позитивних героїв, і в яскравому зображенні "казкового світу", і романтичної забарвленням подій.

Казки на Русі відомі з давніх часів. У древній писемності є сюжети, мотиви і образи, що нагадують казкові. Розповідання казок - старий російський звичай. Ще в давні часи виконання казок було доступно кожному: і чоловікам, і жінкам, і дітям, і дорослим. Були такі люди, які берегли і розвивали своє казкове спадщину. Вони завжди користувалися повагою в народі.

У першій половині XVII століття були записані 10 казок для англійського мандрівника коллінг.

У XVIII столітті з'явилося кілька збірок казок, до яких включено твори з характерними композиційними та стилістичними казковими особливостями: "Казка про цигани"; "Казка про злодія Тімашке".

Важливе значення одержав загальросіянин збірка О.М. Афанасьєва "Народні російські казки" (1855 - 1965): у нього входять казки, існували в багатьох краях Росії. Велика їх частина записана для Афанасьєва його найближчими кореспондентами, з яких необхідно відзначити В.І. Даля.

У кінці XIX - на початку XX століть з'являється цілий ряд збірок казок. Вони дали уявлення про поширення творів цього жанру, про його стан, висунули нові принципи збирання та видання. Першим таким збірником була книга Д.М. Садовникова "Казки і перекази Самарського краю" (1884 р.). У ній були поміщені 124 твори, причому 72 записані тільки від одного казкаря А. Новопольцева. Слідом за цим з'являються багаті збори казок: "Севен казки", "Великоросійські казки Пермської губернії" (1914 р.). Тексти супроводжуються поясненнями і покажчиками.

Після Жовтневої революції збирання казок прийняло організовані форми: його вели наукові інститути та вищі навчальні заклади. Вони продовжують цю роботу і зараз.

Класифікація казок

Найважливіші ідеї, основна проблематика, сюжетні стрижні і - головне - розстановка сил, що здійснюють добро і зло, по суті, єдині у казках різних народів. У цьому сенсі будь-яка казка не знає кордонів, вона для всього людства.

Фольклористика присвятила казці безліч досліджень, але визначення її як одного з жанрів УНТ до цих пір залишається відкритою проблемою. Неоднорідність казок, великий тематичний діапазон, різноманіття мотивів та персонажів, у них ув'язнених, незліченну кількість способів вирішення конфліктів дійсно роблять завдання жанрового визначення казки дуже складною.

І все-таки розходження в поглядах на казку пов'язане з тим, що розцінюється в ній як основне: установка на вигадку чи прагнення відобразити дійсність за допомогою вимислу. Наведу два визначення, належать фахівцям.

Одні вважають, що казки - це епічні, переважно художні прозові твори чарівного, авантюрного характеру з установкою на вигадку...

Цей основний принцип художнього методу казки не позбавляє її, однак, зв'язки з дійсністю, визначальною ідейний зміст, тематику, мову, характер сюжетів, деталей розповіді.

На думку інших, не установка на вигадку є головною рисою казки, а установка на розкриття життєвої правди за допомогою підносить або знижує реальність умовно-поетичного вимислу.

Німецький фольклорист К.Ю. Обенауер зауважував: "Діти знають, що таке казки".

Суть і життєздатність казки, таємниця її чарівного буття в постійному поєднанні двох елементів сенсу: фантазії і правди.

На цій основі виникає класифікація видів казок, хоча і не цілком однакова. Так, при проблемно-тематичному підході виділяються:

- казки присвячені тваринам,

- казки про незвичайних і надприродні події,

- пригодницькі казки,

- соціально-побутові,

- казки-анекдоти,

- казки-перевертні та інші.

Різко окреслених кордонів групи казок не мають, але незважаючи на хиткість розмежування, така класифікація дозволяє почати з дитиною предметна розмова про казки в рамках умовної "системи" - що, безумовно, полегшує роботу батьків, вихователя або вчителя.

За морфологічними особливостями казки поділяють на три групи: про тварин, чарівні (героїко-фантастичні) та соціально-побутові.

Казки про тварин належать до «звіриного епосу», вони є історично найдавнішими. Ці казки в алегоричній формі розкривають суспільні явища, побут людей. Вони пронизані сатирою, гумором. На основі опису дій та вчинків тварин проводяться аналогії з життям людей: персонажі казок обирають собі старосту, війта, царя, а також господарюють, змагаються, сперечаються, дають і беруть хабарі, принижують слабших. У цих казках діють домашні, свійські (кіт, собака, коза, вівця, баран) та дикі тварини (вовк, лисиця. ведмідь, кабан, їжак), птахи (півень, качка, орел, сова, ворона, горобець), комахи, земноводні (жаба, черепаха) і т. ін. При цьому перевага часто надається свійським тваринам над дикими.

Тварини в казках «уособлюють певну домінуючу рису характеру чи вдачу людини: вовк - голодний хижак, невдаха; лисиця - хитра, підступна, улеслива; ведмідь - вайлуватий, незграбний, тугодумний; заєць - боягуз; орел - сильний, зухвалий, пихатий; черепаха і рак неповороткі, повільні».

У казках про тварин відсутні фантастичні істоти, вони реалістичні. В них переважають дія, рух, примовки, приспівки.

До золотого фонду українських народних казок про тварин увійшли «Коза-дереза», «Цап та баран», «Пан Коцький», «Солом'яний бичок», «Колосок», «Телятко, кабан, півник, качур та вовки» і т. ін.

Чарівні(героїко-фантастичні) казки виникли ще в докласовому суспільстві, коли людина залежала від сил природи і мріяла подолати численні життєві незгоди. Тому в чарівних казках поєднуються два начала - фантастичне і героїко-історичне.

Характери героїв виявляються у двобої з темними силами. Герої-добротворці в чарівних казках наділені надприродною силою, кмітливим розумом, чуйною вдачею. Поряд з ними діють чарівні предмети: люстерко, клубочок, чоботи-скороходи, коцюба, калиновий міст, кінь-віщун. Позитивних героїв чарівних казок показано сильними, мужніми, самобутніми.

Найчастіше героями чарівних казок є чоловічі образи: «Кирило Кожум’яка», «Іван Побиван», «Іван - мужичий син». Є і жіночі образи: «Кривенька качечка», «Царівна-жаба».

Соціально-побутові казки відображають дійсні, реалістичні події. У них відсутні чарівні, фантастичні предмети. Головним героям допомагають розум, мудрість, моральна стійкість, добропорядність. Героями соціально-побутових казок є Правда і Кривда, Щастя, Доля, Злидні, Біда, Горе. сироти, наймити, козаки, солдати, дурень, розумний. Це казки «Дівчинка-семилітка», «Мудра дівчинка», «Язиката Хвеська», «Попівський наймит», «Правда й кривда» і т. ін.

У соціально-побутових казках переважає тема праці. Ці казки спрямовані на викриття і заперечення несправедливого суспільного ладу, експлуатації людини людиною. Вони допомагають дітям глибше пізнати минуле українського народу, виховують патріотичні почуття, прищеплюють підростаючому поколінню оптимістичні погляди на життя.