Методичні рекомендації до вивчення теми. Розділ I даного посібника присвячений аналізу споживчих рішень домогосподарств, пов’язаних із їх раціональними намаганнями мак­симізувати власну вигоду

Розділ I даного посібника присвячений аналізу споживчих рішень домогосподарств, пов’язаних із їх раціональними намаганнями мак­симізувати власну вигоду. Виходячи з припущення про такий мотив поведінки домогосподарств, економічна теорія обґрунтовує базовий принцип споживчого вибору – принцип максимізації корисності. При вивченні концепції корисності важливо зрозуміти, що це лише аналітичний спосіб опису вподобань людей. Поряд із тим, він дозво­ляє виявити важливі фактичні закономірності у поведінці споживачів, що мають місце в реальному економічному житті і кладуться в основу теорії ринкового попиту. Радимо також звернути увагу на те, що обмежує домогосподарства у їхньому споживчому виборі і як ці об­меження моделюються в економічній теорії.

Приступаючи до розгляду першого питання теми 2, необхідно запам’ятати, що провідним фактором, який мотивує господарську поведінку людини, є її потреби, тобто, життєві стимули. Принцип «людина реагує на стимули» поряд із принципом «людина вибирає» належить до числа провідних узагальнень економічної теорії. Цей принцип було сформульовано ще в кінці XIX – на початку XX ст. у руслі такої науки про поведінку людини, як «біхевіоризм» (англ. behavior – поведінка). Засновниками біхевіоризму вважаються західні науковці Е.-Л. Торндайк (1874–1949), Дж.-Б. Вотсон (1878–1958), Б.Ф. Скіннер (1904–1990) та ін. Проте значний вплив на їх ідеї мали праці російських учених-медиків І.П. Павлова (1849–1937) та В.М. Бехтєрева (1857–1927), які пояснювали поведінку живих орга­нізмів жорсткою схемою «стимул – реакція». Нині ж сприйняття потреб людини як життєвих стимулів однозначно розглядається нау­кою як перший крок до розуміння механізму індивідуального еконо­мічного вибору.

Потреби (англ. – needs) – це необхідність у певній множині матеріальних і духовних благ для забезпечення нормальної життє­діяльності людини. Під іншим кутом зору, потреби – це бажання (або наміри) людини, пов’язані з намаганням їх задовольнити.

Термін «потреба» зустрічається ще в працях Аристотеля. Але наукові класифікації потреб з’явилися, в основному, лише в XX ст. н. е. Їх авторами є переважно західні психологи, соціологи чи еконо­місти, наприклад, З. Фрейд (1856–1939), А. Маслоу (1908–1970), А. Маршалл (1842–1924), Дж. Кейнс (1883–1946) та ін. Поряд із тим до сьогодні не існує універсального опису потреб людини і мотивацій її поведінки. Найуживанішою мотиваційною теорією вважається ієрархія потреб американського психолога А. Маслоу. Основні ідеї А. Маслоу викладено в праці «Мотивація й особистість» (1954). Вони базуються на таких припущеннях:

– – потреби людини мають генетичне походження;

– – всі люди керуються однаковим набором потреб;

– – існуючі потреби мають різну значимість для людини;

– – задоволення потреб здійснюється в закономірній послідовності:

від «базисних» – до «похідних» (в оригіналі – «мета-потреб»).

За А. Маслоу, до базисних потреб людини належать потреби в повітрі, їжі, воді, сексі, відпочинку, безпеці, повазі, позитивній само­оцінці тощо. Базисні потреби задовольняються ієрархічно: від нижчих – матеріальних, до вищих – духовних. До похідних потреб належать потреби в справедливості, правді, красі, порядку та єдності соціаль­ного життя. Похідні потреби ціннісно рівні між собою і тому ієрархії не мають. Ієрархію базисних потреб А. Маслоу часто зображають у вигляді символічної висхідної піраміди. Її п’ять рівнів символізують черговість у задоволенні цієї групи потреб (див. рис. 2.1).

ФІЗІОЛОГІЧНІ ПОТРЕБИ

БЕЗПЕКА І ЗАХИЩЕНІСТЬ

СОЦІАЛЬНІ ПОТРЕБИ

ПОВАГА

САМО-ВИРАЖЕННЯ

Рис. 2.1. Ієрархія базисних потреб А. Маслоу

Важливе аналітичне та прикладне значення мають наукові класи­фікації економічних потреб людини. Кількість цих потреб невпинно зростає.

Економічні потреби – це та частина потреб людини, для задо­волення яких здійснюється виробництво благ, тобто, це ті потреби, що задовольняються за рахунок результатів праці. Наприклад, потреби в їжі, автомобілі, телефоні, модній зачісці – це економічні потреби. А потреби в коханні, відпочинку на озері чи ранковій фіззарядці – це позаекономічні потреби. Всі економічні потреби умовно поділяються на особисті та виробничі. Особисті потреби – це потреби людей у різноманітних споживчих благах. Виробничі потреби – це потреби у виробничих ресурсах (факторах виробництва). Всі економічні потреби людини задовольняються через споживання економічних благ.

Економічні блага (англ. – economic goods) – це штучно створені у процесі виробництва товари і послуги, що роблять позитивний внесок в економічний добробут суб’єкта або є бажаними для нього в інший спосіб.

Залежно від своєї корисності всі блага поділяються на блага з додатною корисністю і блага з від’ємною корисністю.

Благо з додатною корисністю (англ. – good) – це благо, збільшен­ня обсягу якого у розпорядженні людини є привабливим для неї.

Благо з від’ємною корисністю, антиблаго (англ. – bad) – це благо, збільшення обсягу якого є небажаним чи шкідливим для людини. Наприклад, ліки, алкоголь, тютюновий дим, або будь-що, спожите понад потребу після її насичення.

Залежно від впливу ціни на обсяг споживання розрізняють звичайні блага, блага Веблена і блага Гіффена.

Звичайне благо – це благо, обсяг споживання якого збільшується при зниженні ціни на нього, або зменшується з її підвищенням (більшість благ).

Благо Веблена (англ. – Veblen good) – це благо престижного попиту осіб із високим соціальним статусом, для яких висока ціна є головною ознакою його споживчої якості. Тому, чим вища ціна, тим більшим є обсяг попиту на блага, що демонструють заможність їх власника (наприклад, купівля квитків на концерти богемних вико­навців, відпочинок на дорогих курортах, коштовності, одяг із нату­рального хутра, престижні авто і т. п.).

Благо Гіффена (англ. – Giffen good) – це благо вимушеного попиту осіб із невисокими статками, для яких підвищення його ціни супро­воджується збільшенням обсягу його споживання. До благ Гіффена належать блага першої необхідності, наприклад, такі, що займають значну частку в раціоні незаможного споживача – хліб, крупи, овочі і т. п. Характер попиту на блага Веблена та блага Гіффена суперечить загальній закономірності у споживанні.

Залежно від впливу рівня доходу на обсяг споживання розрізняють нормальні блага і блага нижчої споживної цінності.

Нормальне благо (англ. – normal good) – це благо, обсяг спожи­вання якого збільшується при зростанні доходу.

Благо нижчої споживної цінності (англ. – inferior good) – це благо, обсяг споживання якого зменшується при зростанні доходу (синоніми – малоцінне благо, нижче благо).

За характером взаємного зв’язку виділяються блага-доповнювачі та блага-замінники.

Благо-доповнювач, комплементарне благо (англ. – complemen­tary good)– це благо, що здатне задовольнити певну потребу людини лише в сукупності з іншим благом або благами (наприклад, бензин для автомобіля).

Благо-замінник, благо-субститут (англ. – substitute good) – це бла­го, що здатне замінити інше благо для задоволення певної потреби (наприклад, чай і кава і т. п.).

Вивчення другого питання теми пов’язане з аналізом такої важливої властивості всіх благ, як корисність, тобто, їх здатності задовольняти у процесі споживання певні людські потреби.

Корисність (англ. – utility) – це задоволення, яке отримує споживач від споживання товарів чи послуг, або від будь-якого виду діяльності. У мікроекономіці вважається, що корисність благ залежить від їх доступної кількості (англ. – quantity, )і виступає провідним факто­ром споживчого вибору. Її синонімами в економічній літературі є такі поняття, як добробут, задоволення і навіть щастя. Термін «корисність» запровадив до наукового використання англійський соціолог Дж. Бентам (1748–1832) – один із засновників такого напряму в соціальній філософії як утилітаризм.

Корисність – це абстрактне поняття, що позначає суб’єктивний характер задоволення від споживання певного блага або набору благ. Проблема виміру корисності – одна із найскладніших в економічній теорії. Безпосередньо виміряти корисність неможливо. Для цього споживач повинен мати можливість порівнювати чи зважувати задоволення, отримуване від споживання певних благ чи їх наборів. Відомі два основні наукові підходи щодо вирішення вказаної проб­леми – це кардиналізм (англ. cardinal utility – кількісна корисність)та ординалізм (англ. ordinal utility – порядкова корисність).

Кардиналістський підхід базується на припущенні про можливість кількісного виміру корисності різних благ у гіпотетичних одиницях – ютилях (U). Його було запропоновано в останній третині XIX ст. В.С. Джевонсом (1835–1882), К. Менгером (1840–1921), Л. Вальрасом (1834–1910) та ін. Згідно цього припущення, корисність блага може змінюватись у залежності від його кількості, тобто, має функціо­нальний характер. Чим більшу кількість блага купує споживач, тим менше його намагання отримати додаткову одиницю цього блага. Для дослідження характеру такої залежності вводиться поняття загальної та граничної корисності.

Загальна корисність (англ. – total utility, TU) – це сума корисності, отримувана споживачем від споживання деякої кількості одиниць певного блага (або набору благ).

Наприклад, функція загальної корисності для набору з двох благ – X та Y, матиме такий вид:

,

де TU – загальна корисність двопродуктового споживчого кошика;

Qx і Qy – обсяги споживання благ X й Y.

Приріст загальної корисності відповідає значенню граничної корисності.

Гранична корисність (англ. – marginal utility, MU) – це додаткова корисність, отримувана споживачем від споживання однієї додаткової одиниці певного блага. У випадку купівлі багатопродуктового набору, гранична корисність – це приріст загальної корисності споживчого кошика в результаті збільшення споживання одного з благ на одиницю.

Математично гранична корисність є першою похідною функції загальної корисності за кількістю даного блага й у випадку двопро­дуктового кошика обчислюється за формулою:

чи .

Чисельним способом граничну корисність блага можна розра­хувати за формулою:

,

де – гранична корисність і- го блага;

– загальна корисність Q одиниць і -го блага;

– загальна корисність одиниць і -го блага.

Власне, провідний мотив споживчого вибору і пояснюється залежністю між загальною і граничною функцією корисності, що найкраще сприймається на прикладі їх графічного зображення (див. рис. 2.2).

Рис. 2.2. Загальна і гранична корисність блага

З рисунка слідує, що процес насичення потреби в деякім благу проявляє «затухаючий» характер, оскільки додаткова корисність кожної наступної одиниці цього блага убуває (див. криву MU). Дана закономірність отримала назву першого закону Госсена (синоніми – закон насичення потреб, закон спадної граничної корисності). У загальному випадку цей закон формулюється так.

Зі зростанням кількості блага у розпорядженні людини загаль­на корисність від його споживання зростає, а гранична корисність від споживання додаткової одиниці цього блага спадає. Насичення потреби у благу досягається в точці, де TU набуває максимального значення, а MU добігає нуля. У прикладі на рис. 2.2. – це 3 од. блага.

Однак на практиці визначати оптимальний рівень споживання благ, використовуючи абстрактні ютилі, просто неможливо. Тому покупці, необізнані з тонкощами кардиналізму, успішно вимірюють корисність благ за допомогою грошей. Гранична корисність при цьому набуває вигляду ціни (суми грошових коштів), яку споживач спроможний заплатити за додаткову одиницю блага. Іншими словами, якщо вимірювати корисність благ за допомогою грошей, то споживач купуватиме додаткову одиницю необхідного блага лише за умови зниження її ціни, оскільки вона матиме для нього меншу корисність, ніж попередня. Таким чином, і цей підхід переконує, що в основі споживчого попиту лежить спадний характер граничної корисності благ. Про це слушно буде згадати повторно, вивчаючи тему 5 даного посібника «Попит і пропозиція та їх взаємодія».

Перший закон Госсена виконується стосовно абсолютної більшості благ. Однак він має деякі винятки, що порушують виявлену законо­мірність у споживанні. В основному це стосується випадків, коли гра­нична корисність може бути зростаючою (наприклад, для людей, які перебувають у полоні сильних пристрастей, скажімо, колекціонерів).

Третє питання даної теми присвячено теоретичній проблемі оптимізації споживчого вибору, яку вперше було формалізовано представниками кардиналістського напряму.

Для відображення ситуації найефективнішого вибору окремого суб’єкта, коли він не має спонукальних мотивів до зміни своєї пове­дінки, застосовують термін «оптимум» або «рівновага».

Оптимум споживача (англ. – consumer optimum) – це такий спо­живчий вибір, що максимізує функцію корисності індивіда в умовах обмеженості грошового доходу.

При цьому необхідно добре запам’ятати, що в кардиналістській теорії граничної корисності ні величині доходу покупця (кількості наявних коштів), ні рівню цін благ особливого значення не надається. У кардиналізмі є важливішим не сам номінальний дохід, а принцип цього розподілу. Саме цей принцип називають принципом зваженої граничної корисності або другим законом Госсена, який у загаль­ному випадку формулюється так.

При заданих цінах і доході споживач оптимізує свій вибір за умови, якщо зрівнюються відношення граничних корисностей до цін по кожному з купованих ним благ.

На практиці це означає: кожен раціональний покупець завжди сподівається досягти максимальної вигоди. Розподіляючи свій бюджет між різними покупками, він прагне, щоб кожна остання грошова оди­ниця, витрачена на купівлю того чи іншого блага, приносила однакову граничну (додаткову) корисність. У зв’язку з цим, другий закон Госсена ще інколи називають законом вирівнювання граничних корисностей.

В аналітичній версії це означає, що для всіх купованих благ, наприклад, X, Y, …, Z, має виконуватись така рівність:

,

де MUx, MUy, …, MUz – гранична корисність благ X, Y, …, Z;

Px, Py, …, Pz – ціни благ X, Y, …, Z;

– гранична корисність грошей (точніше, гранична корисність однієї грошової одиниці).

У випадку, коли споживач розподіляє свій дохід на купівлю лише двох благ, другий закон Госсена формулюється так.

При заданих цінах і доході споживач оптимізує свій вибір за умови, якщо відношення граничних корисностей двох благ дорівнює відношенню їх цін.

У такій ситуації вищенаведена умова оптимізації споживчого вибору набуває виду:

.

Рівність одержаного виду називають рівнянням оптимуму спожи­вача з кардиналістських позицій. Отже, критерієм правильності вибо­ру споживача є не загальна і навіть не гранична корисність блага, а гранична корисність, отримувана ним на витрачену грошову одиницю (MU/P). Цей показник ще називають «зваженою граничною корисністю».

Сформульовані Г. Госсеном економічні принципи, відомі сьогодні під назвою однойменних законів, уперше були опубліковані в його єдиній і практично невідомій сучасникам праці «Розвиток законів суспільного життя і правил людської діяльності, які з цього випли­вають» (1854). Відношення між загальною і граничною функцією, виявлене Госсеном у споживанні, стало фундаментальним відкриттям для всієї економічної теорії. Воно набуло універсального методоло­гічного характеру і сьогодні широко застосовується в різних сферах економічного аналізу.

Виконайте самоперевірку знань:

1. 1. Яким є вихідне припущення кардиналістської концепції щодо виміру корисності благ?

2. 2. Чого прагне споживач, намагаючись здійснити раціональний вибір? Чому раціональна поведінка не завжди притаманна реальним споживачам?

3. 3. Прокоментуйте вислів: «Корисність блага обернено пропорцій­на його кількості».

4. 4. У чому полягає суть першого закону Госсена (закону спадної граничної корисності)?

5. 5. Поясність механізм оптимізації споживчого вибору, використав­ши положення другого закону Госсена.

6. 6. Прокоментуйте афоризм: «За все доводиться платити».

Література: 1, с. 79–90; 2, с. 411–416; 3, с. 66–73; 4, с. 44–52; 5, с. 151–202; 6, с. 94–143; 10, с. 77–93; 13, с. 78–96, 110–117; 21, с. 12–28.

Інтернет-ресурси:

Мікроекономіка. – http://www.vuzlib.net/mikro/_index.htm

Пиндайк Р., Рубинфельд Д. Микроэкономика. – http://vuzlib.net/beta3/html/1/3032/

Beчкaнoв Г.С., Beчкaнoвa Г.Р. Микроэкономика. – http://www.inventech.ru/lib/micro/

50 лекций по микроэкономике. – http://50.economicus.ru/

Микроэкономика. Словарь основных терминов. –

http://iuf.ntu-kpi.kiev.ua/courses/2/microeconomica/info/Lectures/ pages/dictionary-terms.htm