Безробіття: сутність, види та соціально-економічні наслідки

Важливими проявами макроекономічної нестабільності, найбільшим соціальним лихом сучасної економіки є значний рівень безробіття і високі темпи інфляції. Безробіття – це вимушена незайнятість робочої сили, що виникає внаслідок постійного порушення рівноваги між попитом і пропозицією праці як на інтегрованому ринку праці, так і в його різних секторах.

Ефективне функціонування економіки пов’язане із забезпеченням повної зайнятості наявних ресурсів. Повна зайнятість економічних ресурсів означає залучення до економічного обігу всіх ресурсів, придатних для виробництва товарів і послуг, включаючи й такий як робоча сила. При повній зайнятості обсяг виробництва є максимально можливим. Тому він називається потенційним і вимірюється з допомогою потенційного ВВП. З макроекономічної точки зору, повна зайнятість ресурсів, передбачає недовикористання тільки 10-20% виробничих потужностей та безробіття на його природному рівні.

В умовах неповної зайнятості фактичний обсяг виробництва менший від потенційного. За цих умов певна частина працездатного населення залишається без роботи, виникає вимушене безробіття. Зайнятість і безробіття – головні індикатори макроекономічної нестабільності.

Зайнятість населення – це діяльність працездатного населення країни, спрямована на відтворення валового внутрішнього продукту та національного доходу. Вона визначається чисельністю осіб, які виконують будь-яку роботу за певну заробітну плату або з метою отримання інших видів доходу.

Рівень зайнятості визначається відношенням числа зайнятих до чисельності населення у віці від 16 років і старше.

Рівень зайнятості = (3.2).

Все населення країни можна поділити на зайнятих, безробітних та осіб поза робочою силою. Зайняті та безробітні разом становлять робочу силу, або економічно активне населення.

Робоча сила – це здатність до праці; сукупність фізичних та інтелектуальних здібностей людини, які вона може використати для виробництва товарів та послуг.

РС = зайняті + безробітні (3.3), де:

РС – робоча сила.

До робочої сили включають усіх працездатних, у тому числі й безробітних, які активно шукають роботу (окрім дітей до 16 років, пенсіонерів, студентів, інвалідів, ув’язнених, домогосподарок, недієздатних). А також тих, хто працює неповний робочий день (тиждень, місяць, рік), тобто вони безробітними не рахуються. Це явище називають прихованим безробіттям.

Зайняті – це люди, які виконують будь-яку оплачувану роботу, а також ті, що мають роботу, але тимчасово не працюють через хворобу, страйк чи відпустку. До цієї категорії належать і зайняті неповний робочий день.

Безробітні – ті, хто не має роботи, але активно шукає її або чекає, щоб повернутися на попереднє місце роботи. Отже людина вважається безробітною, коли вона: а) без роботи; б) робить активні спроби знайти роботу; в) готова одразу ж стати до роботи.

До осіб поза робочою силою відносять: а) осіб до 16 років і тих, що перебувають у спецустановах (наприклад, психіатричних диспансерах, виправних закладах тощо); б) осіб, які вибули зі складу робочої сили (дорослі, які потенційно мають можливість працювати, але не працюють і не шукають роботу, перебувають на пенсії, надто хворі, щоб працювати, або просто не шукають роботу). Осіб поза робочою силою називають економічно неактивним населенням.

Рівень безробіття визначається відношенням числа безробітних до чисельності робочої сили.

(3.4).

Характеризуючи стан безробіття, найчастіше оперують трьома взаємопов’язаними поняттями: фрикційне, структурне та циклічне безробіття.

Фрикційне безробіття – безробіття, яке виникає внаслідок добровільної зміни місця роботи. Воно пов’язане з професіональними, віковими, регіональними міграціями працівників. Особи найманої праці, залишивши попереднє місце роботи, шукають собі інше. Відмінна ознака цього виду безробіття – добровільність і нетривалість. Таке безробіття є неминучим і певною мірою бажаним, адже працівники шукають більш кваліфіковану й оплачувану роботу, що забезпечить їм вищі доходи, а суспільству – більший обсяг сукупного продукту.

Структурне безробіття – безробіття, яке виникає внаслідок невідповідності між попитом і пропозицією на робочу силу за професією, кваліфікацією тощо. Воно є результатом змін у технології, техніці і структурі виробництва, структурі споживчого попиту, що зумовлюють невідповідність структури робочих місць професіональній структурі робочої сили. Цей вид безробіття, як правило, має довготривалий характер, вимагає додаткових затрат від суспільства й окремих осіб на перекваліфікацію, зміну місця проживання. Структурне безробіття також неминуче для суспільства, але від фрикційного відрізняється необхідністю здобути нову професію, перекваліфікуватись, щоб зайняти інше робоче місце.

Безробіття, яке є необхідною умовою для нормального розвитку ринку праці і складається із фрикційного та структурного безробіття, називається природним.

ПРБ = ФБ + СБ (3.5), де:

ПРБ – природний рівень безробіття;

ФБ – фрикційне безробіття;

СБ – структурне безробіття.

Рівень природного безробіття нині оцінюється у 5,5–6,5% від числа працездатних. Ще 30-35 років тому він визначався у 3%, що свідчить про зростання мобільності робочої сили (це збільшує добровільне безробіття) та прискорення темпів науково-технічного прогресу (це збільшує структурне безробіття).

Циклічне безробіття – безробіття, яке виникає внаслідок загального спаду виробництва і скорочення попиту на ринку праці. Коли сукупний попит на товари та послуги зменшується, зайнятість теж скорочується, а безробіття зростає. З цієї причини циклічне безробіття іноді називають безробіттям, пов’язаним із дефіцитом попиту. В періоди економічного спаду циклічне безробіття доповнює фрикційне і структурне, а в періоди економічного піднесення воно відсутнє.

Циклічне безробіття дорівнює різниці між фактичним безробіттям та природним рівнем безробіття.

ЦБ = ФРБ - ПРБ (3.6), де:

ЦБ – циклічне безробіття;

ФРБ – фактичний рівень безробіття;

ПРБ – природний рівень безробіття.

Розглянемо соціально-економічні наслідки безробіття.

По-перше, безробіття призводить до недовипуску продукції, втрати частини ВВП.

Зв’язок між рівнем циклічного безробіття та зменшенням фактичного обсягу ВВП, порівняно з потенційним (при повній зайнятості), показує закон Оукена.

Відповідно до закону Оукена, кожний відсоток збільшення безробіття від його природного рівня означає для економіки скорочення ВВП, порівняно з потенційним рівнем, на β%. Це можна виразити наступним чином:

(3.7), де:

ВВПф – фактичний обсяг ВВП;

ВВПп – потенційний ВВП;

ФРБ – фактичний рівень безробіття;

ПРБ – природний рівень безробіття;

β – коефіцієнт чутливості ВВП до динаміки циклічного безробіття. Він показує, на скільки відсотків відхиляється фактичний ВВП від потенційного, якщо безробіття перевищує природний рівень на 1%. Значення цього коефіцієнту оцінюється в межах 2–2,5.

Для визначення зміни фактичного ВВП у поточному періоді порівняно з ВВП у минулому періоді можна використати закон Оукена в іншому виразі:

(3.8), де:

ВВПфпп – фактичний рівень ВВП у поточному періоді;

ВВПфмп – фактичний рівень ВВП у минулому періоді;

ФРБпп – фактичний рівень безробіття у поточному періоді;

ФРБмп – фактичний рівень безробіття у минулому періоді.

Закон Оукена водночас показує і зворотний ефект: якщо щорічний приріст ВВП буде не меншим 2,7 %, то безробіття перебуватиме на постійному (природному) рівні. Отже, рівень безробіття зростає, якщо не досягається трьохпроцентний приріст макроекономічних параметрів.

Обчислення втрат ВВП за умов циклічного безробіття можна здійснити з допомогою наступних формул.

Втрати = (ФРБ – ПРБ) х 2,5 (3.9), де:

ФРБ – фактичний рівень безробіття;

ПРБ – природний рівень безробіття.

ВВП потенц. = (ВВП факт. х 100)/ (100 – втрати) (3.10).

ВВП втрати = ВВП потенц. – ВВП фактич. (3.11).

По-друге, зменшується надходження податків до державного бюджету, оскільки безробітні не сплачують податків а отримують допомогу по безробіттю.

По-третє, погіршується якість життя безробітних і членів їхніх сімей.

По-четверте, безробітні втрачають кваліфікацію та самоповагу, відбувається моральний занепад, зростає кількість людей, схильних до дій, що суперечать суспільним нормам і цінностям.

По-п’яте, зростає соціальна та політична напруженість у суспільстві.