Завдання Цивільної оборони згідно з Женевською конвенцію та додатковими протоколами

Шоста глава ІУ Конвенції цілком присвячена Цивільній обороні та доповнена І Додатковим Протоколом.

Цивільна оборона - це виконання окремих або всіх наведених нижче гуманітарних завдань, спрямованих на захист цивільного населення від небезпечностей і на допомогу усунення безпосередніх наслідків воєнних дій, або лиха, а також на створення умов, необхідних для виживання.

Цим завданням є: 1) оповіщення; 2) евакуація; 3) надання сховищ та їх обладнання; 4) проведення заходів з світломаскування; 5) рятувальні роботи; 6) медичне обслуговування, включаючи першу допомогу, а також релігійну допомогу; 7) боротьба з пожежами; 8) виявлення та визначення небезпечних районів; 9) обеззаражування та інші подібні заходи захисту; 10) термінове надання житла та постачання; 11) термінова допомога у встановленні та підтриманні порядку в районах лиха; 12) термінове поновлення необхідних комунальних служб; 13) термінове поховання трупів; 15) додаткова діяльність, що необхідна для здійснення будь-якого з вище наведених завдань, а також планування і організація та інше.

Цивільні організації цивільної оборони та їх персонал користуються повагою і захистом. Вони мають право виконувати доручення та завдання цивільної оборони, за винятком випадків військової необхідності. Об’єкти, які використовуються для цивільної оборони, не можуть бути знищені, або використані не за призначенням, окрім як стороною, якій вони належать.

1.2 Закон і положення "Про цивільну оборону України"

Від місцевої протиповітряної оборони до єдиної системи запобігання і реагування на НС техногенного та природного характеру і далі до Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту

Система цивільного захисту населення в нашій країні пройшла нелегкий шлях формування.

У Радянському Союзі вперше організація, подібна організаціям цивільного захисту населення, була створена 4 жовтня 1932 року під назвою Місцева протиповітряна оборона(МППО). Метою її створення був захист мирного населення від повітряного противника. Первинно вона призначалася для захисту найбільш важливих об’єктів військового, адміністративного та управлінського призначення. Перевірку здатності виконувати завдання структура пройшла в роки Другої Світової війни, перевірка була успішною.

Закінчення Другої Світової війни ознаменувалося появою на міжнародній арені найпотужнішої зброї – ядерної. Завдання МППО багаторазово збільшилися, термін на виконання завдань захисту, навпаки, значно зменшився.

МППО не задовольняє потреб часу і в 1961 році була реорганізована в Цивільну оборону Радянського Союзу. Тепер вона охоплювала всю територію держави і була комплексом загальнодержавних оборонних заходів, що спрямовувалися на захист населення і об’єктів від зброї масового знищення.

Для підвищення статусу Цивільної оборони в 1971 році підпорядкували Міністру оборони. Відповідальність за виконання завдань захисту населення була покладена на місцеві органи влади.

Новий етап розвитку Цивільної оборони розпочався в 1991 році, коли Україна стала незалежною державою. Послідовно, починаючи з 1991 року, Цивільна оборона України функціонує на засадах Основного закону, дія якого і механізм посилені пакетом нормативних документів, у тому числі і Положенням про Цивільну оборону.

У лютому 1993 року (3.02.93 р.) Верховною Радою був ухвалений закон "Про цивільну оборону України". Правовий акт проголосив право громадян України на захист життя і здоров'я від наслідків аварій, катастроф і стихійного лиха та право вимагати від уряду України, а також від інших органів державної влади, адміністрацій підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності гарантій по забезпеченню цього права.

10 травня 1994 року Постановою Кабінету Міністрів затверджено Положення "Про цивільну оборону України", в якому деталізовані основні положення, викладені в законі "Про цивільну оборону України".

У законі та Положенні дане визначення ЦО, розкриті зміст і організаційна структура, визначені функціональні обов'язки керівного складу всіх рангів, склад сил ЦО та їх функції, викладена організація підготовки керівного і викладацького складу з ЦО, навчання населення всіх категорій, а також порядок здійснення матеріального, транспортного, технічного і фінансового забезпечення.

У 1996 році було створено Міністерство з надзвичайних ситуацій і у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Цивільна оборона стала складовою частиною Міністерства. Для уточнення завдань і удосконалення відповідальності окремих міністерств і відомств з цивільного захисту населення 29 березня 1999 року була прийнята нова редакція Закону „Про Цивільну оборону”.

У подальшому з метою забезпечення реалізації державної політики в сфері запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, цивільного захисту населення була створена Єдина державна система запобігання і реагування на НС техногенного та природного характеру.

Єдина державна система складається з постійно діючих функціональних і територіальних підсистем і має чотири рівні – загальнодержавний, регіональний, місцевий та об’єктовий.

Функціональні підсистеми створюються міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади для організації роботи, пов’язаної із запобіганням надзвичайним ситуаціям та захистом населення і територій від їх наслідків. У НС сили і засоби функціональних підсистем регіонального, місцевого та об’єктового рівнів підпорядковуються в межах, що не суперечить законодавству, органам управління відповідних територіальних підсистем ЄДС.

Територіальні підсистеми ЄДС створюються в Автономній Республіки Крим, областях, мм. Києві та Севастополі для запобігання і реагування на НС в межах відповідних регіонів.

Кожен рівень державної системи має координуючі та постійні органи управління, систему щоденного керування, сили і засоби, резерви матеріальних та фінансових ресурсів, систему зв’язку та інформаційного забезпечення.

Координуючими органами системи є:

· на загальнодержавному рівні:

- державна комісія з питань техногенно–екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій;

- національна рада з питань безпечної життєдіяльності населення;

· на регіональному рівні - комісії Ради міністрів Автономній Республіки Крим, обласних, Київський ті Севастопольської міських державних адміністрацій з питань техногенно–екологічної безпеки та НС;

· на місцевому рівні – комісії районних державних адміністрацій і виконавчих органів рад з питань техногенно–екологічної безпеки та НС;

· на об’єктовому рівні – комісії з питань надзвичайних ситуацій об’єкту.

Державні, регіональні, місцеві та об’єктові комісії забезпечують безпосередньо керівництво реагуванням на надзвичайну ситуацію або на загрозу її виникнення.

Постійними органами управління з питань техногенно-екологічної безпеки, цивільної оборони та з надзвичайних ситуацій є:

- на загальнодержавному рівні – Кабінет Міністрів України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, що здійснюють функції техногенно-екологічної безпеки, цивільного захисту населення;

- на регіональному рівні - Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська ті Севастопольська міські державні адміністрації, уповноважені органи з питань цивільного захисту населення Ради міністрів Автономній Республіки Крим, обласних, Київський ті Севастопольської міських державних адміністрацій;

на місцевому рівні – районі державні адміністрації і виконавчі органи рад з питань НС та цивільного захисту населення;

на об’єктовому рівні – структурні підрозділи підприємств, установ та організацій або спеціально призначені особи з питань надзвичайних ситуацій.

До системи повсякденного управління ЕДС входять оснащені необхідними засобами зв’язку, оповіщення, збирання, аналізу і передачі інформації:

- центри управління в надзвичайних ситуаціях, оперативно-чергові служби уповноважених органів з питань НС та ЦЗН усіх рівнів;

- диспетчерські служби центральних і місцевих органів виконавчої влади, державних підприємств, установ та організацій.