Характерні риси досконалої конкуренції

Досконала або чиста конкуренція - це ринкова ситуація, яка характеризується такими ознаками: велика кількість незначних ринкових агентів (як продавців, так і покупців); випуск однорідного продукту; повне знання ринкових цін і обсягів випуску продукції; висока мобільність ресурсів. Проаналізуємо ці ознаки.

Велика кількість ринкових агентів. За досконалої конкуренції існує так багато виробників, постачальників і продавців, що кожен з них знає, що він сам не може поміт­но вплинути на ринкову ціну шляхом змін у кількості ви­робленої продукції. Кожен виробник чи продавець постачає такий незначний обсяг продукції порівняно з її загальною кількістю, що зміни в обсязі виробництва окремого вироб­ника не впливають на ринкову ціну. Іншими словами, окремий виробник не може перемістити ринкову криву пропозиції і, як наслідок, змінити рівень рівноважної ціни.

Ніхто з виробників не може сам вплинути на ринкову ціну. Змінюючи кількість виробленої продукції, кожен з них вважає, що існує певна задана ціна, яка встановлюється на ринку завдяки ринковому попиту і ринковій пропозиції.

Аналогічно до цього, покупці є не настільки вели­кими, щоб мати змогу купити щось за меншою ціною, ніж будь-який інший покупець, користуючись оптовими знижками. Звичайно, якщо всі виробники будуть діяти разом, зміни у випуску продукції вплинуть на ціну. Однак вироб­ник, який діє сам, не зможе цього зробити. Виробників так багато, що немає можливості для таємної домовленості фірм щодо обмеження випуску продукції і фіксацію цін.

Випуск однорідного продукту. За досконалої конку­ренції продукція однієї фірми не відрізняється від виробленої іншими фірмами. Це важлива умова, яка забезпечує ін­диферентність покупця щодо продавця, поки залишається однакова ціна. Але слід пам'ятати, що продукт може бути визначений не лише за своїми фізичними товарними харак­теристиками. Наприклад, різні пивбари продають однакове пиво, але їхній продукт може бути різним внаслідок іншого оформлення залу, цікавішого товариства, кращого місця роз­ташування тощо.

Повне знання ринкових цін і кількостей продукції. За досконалої конкуренції необхідно, щоб споживачі, фірми-виробники і власники ресурсів мали повне уявлення про відповідні екологічні і технологічні умови. Споживачі по­винні мати всю цінову інформацію. Фірми - виробники та­кож повинні володіти доступом до будь-якої ціновоїчитехнологічної інформації. Власники ресурсів повинні знати все про можливість своїх ресурсів. Отже, всі мають рівні можливості брати участь у процесі купівлі - продажу, вироб­ництва і збуту.

Висока мобільність ресурсів. Досконала конкуренція вимагає того, щоб усі ресурси були повністю мобільними. Іншими словами, кожна ресурсна одиниця може вільно входити в ринок чи виходити з нього, швидко переключа­ючись з одного способу використання на інший. Це озна­чає, що:трудові ресурси можуть вільно і легко переміщуватись з регіону в регіон, із одного виду діяльності в інший;сировинні джерела не змонополізовані;нова фірма може легко увійти і вийти з галузі, бо немає економічних, правових, технологічних, патентних, фінансових бар'єрів для входження фірми у ринок і виходу з нього.

31 Максимізація прибутку у довготерміновому періоді

Оскільки у короткотерміновому періоді капітал залишається незмінним, то пристосування обсягів ви­робництва фірми до ринкових умов для максимізації прибутку чи (а таке теж буває досить часто) мініміза­ції збитків досягається маневруванням змінними ви­тратами.

Побудова моделі поведінки виробника вимагає з'ясування механізму пошуку відповіді на такі запи­тання:

1. Варто чи не варто виробляти продукт?

2. Якщо варто, то скільки?

3. Які прибутки чи збитки принесе це виробниц­тво?

У мікроекономіці існує два підходи до пошуку відповідей та прийняття рішень: на підставі порів­няння валового доходу та сукупних витрат і гранич­ного доходу та граничних витрат. Зупинимося на кож­ному з них окремо.

Фірмі варто виробляти певний обсяг продукції, якщо це приносить їй економічний прибуток або як­що збитки будуть меншими, ніж у разі припинення виробництва. Економічний прибуток фірма отримува­тиме тоді, коли валовий доход виявиться більшим, ніж сукупні витрати. Отже, якщо різниця між вало­вим доходом та сукупними витратами фірми при якомусь обсязі виробництва має позитивне значення, то фірмі краще виробляти продукцію, ніж припинити виробництво. У цьому випадку вона буде вирішувати завдання максимізації прибутку.

Складніша справа, якщо за будь-яких обсягів ви­робництва сукупні витрати перевищують валовий доход. За цих умов треба шукати таке рішення, яке мі­німізує збитки. Якщо фірма припинить виробництво, то її збитки будуть дорівнювати постійним витратам. Тому за умови загальної збитковості виробництва, варто виробляти якийсь обсяг продукції, якщо за­гальні збитки фірми будуть меншими, ніж постійні витрати. Такий результат буде тоді, коли валовий до­ход перевищуватиме змінні витрати:

Таким чином, відповідь на перше запитання така: фірмі доцільно здійснювати виробництво у коротко­терміновому періоді за умови, що вона отримує еко­номічний прибуток, або якщо її збитки менші, ніж постійні витрати. При цьому слід мати на увазі, що збиткове виробництво можна розглядати лише як тимчасове явище, як перепочинок, що бере фірма для прийняття кардинальних рішень, спрямованих на усунення постійних витрат і припинення виробництва взагалі або зниження витрат і отримання прибутку.

Маючи на увазі загальний принцип поведінки ви­робника, досить легко відповісти і на друге запитан­ня: у короткотерміновому періоді фірмі слід вироб­ляти такий обсяг продукції, при якому вона макси-мізуе свої прибутки чи мінімізує збитки.

Для відповіді на третє запитання треба порівняти валовий доход і сукупні витрати при обраному обсязі виробництва: економічний прибуток чи збиток фірми буде дорівнювати різниці між валовим доходом і су купними витратами.

У довгостроковому періоді умови беззбитковості формуються за наявності критичної ринкової ціни, коли ідентичні підприємства тільки покривають свої повні конкурентні витрати. Якщо ринкова ціна нижча за цю критичну довгострокову ціну, то підприємства полишатимуть галузь доти, доки ринкова ціна не стане знову рівноважною. За ціни, яка перевищує довгострокову ціну, у галузі утворюватимуться нові підприємства, що спонукає вже існуючі підприємства знижувати ринкову ціну до рівня довгострокової рівноважної, яка покриває конкурентні витрати. Таким чином, коли в галузі збільшується кількість підприємств з ідентичними витратами (за умови вільного входження і виходу з неї), довгострокова рівноважна умова така: ринкова ціна має дорівнювати граничним витратам, тобто мінімумові середніх витрат. Говорячи про конкурентний ринок у довгостроковому періоді, зауважимо, що окремі фірми і цілі галузі просуваються до стану довгострокового нульового прибутку.

У реальному житті за умов досконалої конкуренції в основному розвивається сільське господарство. Для багатьох обробних галузей промисловості характерне поступове зменшення середніх витрат. За таких умов одне або декілька підприємств розширюватимуть випуск продукції, допоки стануть суттєвою частиною ринку продукції галузі. Тут можливі три варіанти: по-перше, фірма — монополіст, що домінує в галузі; по-друге, декілька великих фірм-продавців — "олігополістів п — спільно домінують у галузі; по-третє, використання певного виду конкуренції, що являє собою відхилення від економічної моделі досконалої конкуренції.

У чисто конкурентній економіці дії виробників, що прагнуть прибутку, призведуть до такого розподілу ресурсів, який максимізує задоволення потреб споживачів. Якщо у довгостроковому періоді ціна і мінімум середніх витрат однакові, це означає, що конкурентні фірми використовують найефективнішу із відомих технологій і призначають найнижчу ціну з урахуванням своїх витрат виробництва. Рівність ціни і граничних витрат показують, що ресурси розподіляються відповідно до споживчих смаків. Отже, на ринках з чистою конкуренцією у довгостроковому періоді досягається і виробнича ефективність, і розподільна ефективність.