Визначення ОР на місцевості, техніці, одязі та різних предметах

Наявність ОР у навколишньому середовищі визначають спочатку за
зовнішніми ознаками. Найбільш характерними з них є маслянисті крап­лі, плями, бризки, калюжі, підтікання на землі, снігу, рослинності, тех­ніці та різних предметах, зміна забарвлення рослинності або в'янення.

За зовнішніми ознаками можна визначити давність зараження. При зараженні приблизно до 2 год рослинність, техніка, різні пред­мети вкриті краплями ОР різної величини. Колір рослинності май­же не змінений. Через 8 —12 год після зараження рослинність набу­ває бурого (до чорного) забарвлення, на техніці й одязі краплі ОР висихають і стають малопомітними.

На ділянках місцевості, заражених більше доби, краплі ОР у біль­шості випадків відсутні, а рослинність сильно змінює своє забарвлення.

Щоб визначити ОР на місцевості, треба підготувати індикаторні трубки було вказано. Вставити трубку в головку насоса, наді­

ти насадку, залишивши відкинутим притискне кільце, надіти на лійку насадки захисний ковпачок, прикласти насадку до зараженого пред­мета так, щоб лійка накривала ділянку з найбільш різко виражени­ми ознаками зараження. Прокачати через індикаторну трубку по­вітря, роблячи необхідну кількість качків. Зняти ковпачок і насад­ку. Вийняти з головки насоса ІТ і визначити ступінь небезпеки ОР.

Для виявлення ОР у ґрунті й сипких матеріалах підготувати і вставити в насос відповідну індикаторну трубку, накрутити на насос насадку і надіти на лійку захисний ковпачок. Зняти з приладу лопат­ку і взяти пробу з верхнього шару ґрунту (снігу) або сипкого матері­алу в найбільш зараженому місці. Взяту пробу насипати в ковпачок до країв. Накрити ковпачок із пробою протидимним фільтром і за­кріпити його, прокачати через індикаторну трубку повітря, роблячи необхідну кількість качків. Відкинути притискне кільце, зняти про- тидимний фільтр, пробу, ковпачок і насадку. Вийняти з головки насо­са індикаторну трубку і визначити ступінь небезпечності ОР.

Прилад хімічної розвідки медичної і ветеринарної служб ПХР-МВ призначений для визначення у воді: зарину, зоману, Ві-Ікс, іприту, трихлортриетиламіну, хлорціану, синильної кислоти та її со­лей, миш'яковистих отруйних речовин (люїзиту та ін.), алкалоїдів і солей важких металів; у фуражі: зарину, зоману, Ві-Ікс, іприту, три­хлортриетиламіну, люїзиту, синильної кислоти, хлорціану, фосгену і дифосгену; у повітрі та на різних предметах: зарину, зоману, Ві-Ікс, іприту, трихлортриетиламіну, люїзиту, синильної кислоти, хлорціану, миш'яковистого водню, фосгену і дифосгену.

Крім цього, прилад призначений для забору підозрілих на зара­женість бактеріальними засобами проб води, продуктів, ґрунту та інших матеріалів і предметів для дослідження їх у лабораторії. 234

Прилад ПХР-МВ складається з металевої коробки з кришкою і корпусом 2. У коробці розміщені насос колекторний ручний, бан­ка для сухоиовітряної екстракції при визначенні отруйних речо- нин у фуражі, банка з чотпрьма спеціальними пробірками для забору проб на зараженість бактеріальними засобами, паперові ка­сети з індикаторними трубками, тканинна касета з сухими реак­тивами, пробірками, склянками Дрекселя. Крім того, до комплекту приладу в ходять: лопатка для взяття проб, ножиці, пінцет, тримач і підвіси для пробірок, лейкопластир для заклеювання банок зі взя­тими пробами мішечки поліетиленові для проб фуражу та деякі інші предмети, перелік яких є в додатку. Для перенесення приладу с плечовий пасок.

Насос колекторний призначений для прокачування досліджува­ного повітря через індикаторні трубки.

Колектор призначений для одночасного з'єднання з насосом двох, трьох, чотирьох або п'яти індикаторних трубок. У ньому є барабан, в якому розміщена гумова пластинка з гніздами для індикаторних трубок. У середині барабана знаходиться захисний патрон, який за­хищає насос від потрапляння в нього парів агресивних речовин і реактивів з індикаторних трубок.

Ампуловідкривач служить для розбивання ампул в індикатор­них трубках. Він розміщений у ручці насосу. Є спеціальні отвори зі штирями. Три з них мають маркіровку таку саму, як на індикатор­них трубках, призначених тільки для цих трубок. Решта отворів із запасними штирями маркіровки не мають. Для індикаторних тру­бок на зарин, зоман, Ві-Ікс є окремий ампуловідкривач.

У торці насоса між отворами ампуловідкривача розміщений при­стрій для надпилювання і обламування кінців індикаторних трубок і ампул.

Для встановлення насоса в необхідне положення (робота з однією, двома, трьома трубками) необхідно:

— взяти в ліву руку колектор, тримаючись правою рукою за руч­ку і циліндр насоса;

- повертати циліндр насоса проти годинникової стрілки доти, поки барабан колектора при легкому відтягуванні його вниз не буде вільно крутитися в обоймі;

повертаючи барабан, встановити проти риски на обоймі цифру, іцо відповідає кількості індикаторних трубок, які потрібно вставити в колектор; вставити в гнізда колектора індикаторні трубки;

щільно завернути колектор, обертаючи циліндр насоса за го- нипликовою стрілкою.

Індикаторні трубки вставляють у гнізда колектора немаркірова- ним кінцем по черзі й одночасно по кілька для визначення кількох ОР. При одночасному застосуванні кількох трубок, встановлених у колектор, кількість качків насоса при темпі 50— 55 повних робочих ходів поршня за хвилину необхідно збільшити: при роботі з двома трубками — у 2 рази відносно найбільшої кількості качків, вказа­них на касетних еталонах ІТ. У холодний час року кількість качків насосом необхідно в 2 — 3 рази збільшити порівняно з тією кількістю, що вказана на еталонах ІТ.

Перед відбором проби води необхідно обстежити водойму і при­леглу територію, звертаючи увагу на наявність ознак хімічного за­раження. Крім загальних ознак, які вже перелічені, показником за­раженості води може бути поява мертвої риби на поверхні води.

Якщо ознак зараження не виявлено, але є підозра, що водойма заражена, воду досліджують (рис. 22, в) з усіма заходами обереж­ності, як і явно заражену воду.

Забір води роблять чистим посудом. Проби води з колодязя по­трібно брати після ретельного перемішування (можна кілька разів опускати відро).

Пробу з водойми (ставка, озера, річки) потрібно брати з місця, де видно маслянисті плями на поверхні води.

Після того, як посудина наповнена, воду в ній ретельно перемішу­ють (чистою палицею) і піпеткою беруть пробу води для досліджен­ня. Наповнюючи пробірку досліджуваною водою, необхідно дотри­муватися обережності, не допускати потрапляння води на поверхню пробірки.

Пробу урожаю і кормів (рис. 22, г) треба брати з поверхні в місцях найбільшого зараження, зерна і комбікорму з глибини 2 — 3 см, пресо­ваного і непресованого (в скиртах) сіна, соломи — на глибині 3 — 4 см. Із зараженого брикетованого комбікорму пробу зрізають ножем. Сі­но і солому відбирають ножицями і пінцетом, а потім на листку каль­ки подрібнюють ножицями і поміщають у мішечки з поліетилену.

Якщо зерно і комбікорм знаходяться в мішках, то мішки в місцях найбільшого зараження розрізають ножицями і металевою лопат­кою беруть пробу. Пробу переносять в банку з кришкою, наповнюю­чи банку до 2/3 її місткості, а потім обережно, не розсипаючи зерно чи комбікорм, вводять у середину банки трубку, прикріплену до внутрішньої поверхні і щільно закручують кришку на банці. Потім проводять дослідження на зараженість ОР.

Найбільш достовірні показники зараженості води, урожаю і кормів дослідження отримують у незараженій атмосфері (краще в при­міщенні) і по можливості найшвидше після взяття проби, щоб не відбулися гідроліз або випаровування ОР. 236

Для дослідження на зараженість бактеріальними засобами проби води, ґрунту, різних матеріалів беруть на території, явно підозрілій на зараженість, пробірку з пробою води щільно закривають і вста­новлюють у банку. Харчові продукти беруть пінцетом або ложеч­кою головним чином з поверхні продуктів або безпосередньо під тарою. Потім пробірку закривають пробкою і вкладають у банку.

Ґрунт та інші матеріали беруть у місцях, де є ознаки наявності небезпечних біологічних об'єктів. Для цього у вийняту з банки про­бірку набирають ложечкою заражений матеріал (із верхнього шару краще у кількох місцях), після чого наповнену пробірку щільно за­кривають пробкою і встановлюють у банку.

Траву, листя, лід, сніг, комах можна збирати в пробірку ложечкою або пінцетом.

Змиви з поверхонь предметів, проби яких не можна взяти для дослідження (техніка тощо), потрібно брати у вийняту з банки про­бірку з тампоном. Тампон змочити фізіологічним розчином, який є в пробірці. Ретельно протерти тампоном заражену поверхню пред­мета. Потім тампон помістити в пробірку, яку необхідно закрити пробкою і вкласти в банку.

Після того, як всі необхідні проби відібрані й пробірки вкладені в банку, її потрібно закрити кришкою, заклеїти по краю лейкопласти­рем і встановити в приладі.

Для визначення фосфорорганічних ОР (зарину, зоману, Ві-Ікс) у воді використовують ампульний набір. Він розміщений у паперовій касеті й вміщує 11 ампул із сухим комбінованим реактивом (дві червоні мітки), 5 ампул з додатковим реактивом (зелена мітка), ам­пулу з рідиною синього кольору (калориметричний стандарт № 1, який відповідає початковому забарвленню проб) і ампулу з рідиною зеленого кольору (стандарт № 2, який відповідає реєстрованому за­барвленню проб).

У двох ампул з червоними мітками надфілем надрізати і пінце­том обламати загострені кінці та вставити їх у гнізда верхньої час­тини касети так, щоб обидві мітки були на рівні прорізу.

Піпеткою з білою смугою наповнити одну з ампул до нижньої мітки незараженою водою (незаражену дистильовану воду взяти з приладу ПХР-МВ), щоб розчинити вміст ампули. Для цього обереж­но 10 разів набирають і випускають рідину тією піпеткою. Другу ампулу наповнити до нижньої мітки досліджуваною водою, взявши її піпеткою з червоною смугою і розчинити вміст ампули так само. Залишити обидві ампули на 3 хв.

У цей час відкрити ампулу із зеленою міткою, наповнити її за допомогою піпетки із зеленою смугою незараженою (дистильовану^) водою до мітки і розчинити вміст ампули, перемішуючи його тією ж піпеткою (обережно набирати і випускати рідину). Цим розчином піпеткою із зеленою смугою долити до верхньої червоної мітки ампу­ли досліджуваною чистою водою. Піпетками з білою і червоною сму­гами відповідно перемішати вміст цих ампул, який набуває синього забарвлення аналогічно кольоровому стандарту № 1. Після цього потрібно уважно стежити, дивлячись на годинник, за швидкістю зміни кольору (від синього до зеленого) у першій (контрольній) і другій (досліджуваній) пробах, порівнюючи їх на білому фоні з кольоровим стандартом № 1, синім, і № 2, зеленим.

Відставання в швидкості зміни синього забарвлення на зелене в ампулах з досліджуваною водою порівняно з незараженою є озна­кою зараженості води. Протягом 2 хв це відставання виявляється. Вміст контрольної ампули забарвлюється в зелений колір, а вміст ампули із зараженою водою зберігає синьо-зелений (малий ступінь зараження) або насичений синій (великий ступінь зараження) колір. Пізніше ця різниця в забарвленні збільшується. Ампула з чистою водою стає жовто - з е л єн ою, а ще пізніше — жовтою. Забарвлення зараженої води змінюється поволі.

Одночасне позеленіння проб до забарвлення стандарту № 2 означає що у воді немає ОР. Запізнення позеленіння дослідної про­би порівняно з контрольною до 2 хв означає слабкий ступінь зара­ження (0,0005 мг/л), запізнення до 5 хв — середній ступінь зара­ження (0,005 мг/л).

Якщо забарвлення досліджуваної води суттєво не змінюється протягом ЗО хв, значить у воді є велика кількість фосфорорганічних ОР понад 0,05 мг/л.

У холодний період року при низьких температурах касету з ам- пульним набором, щоб не допустити замерзання, краще взяти в ки­шеню одягу. Дослідження бажано проводити в приміщенні, інакше ампули з водними розчинами потрібно зігрівати в руці, одягнутій у гумову рукавицю.

При одночасному визначенні фосфорорганічних ОР у кількох пробах води, їх позначають на касеті олівцем.

Для визначення іприту і трихлортриетиламіну (азотистого іпри­ту) треба налити піпеткою досліджувану воду в градуйовану пробір­ку до другої мітки (2 мл) і добавити до неї вміст однієї ампули реак­тиву на іприт. Реактив з ампули переносять у пробірку так: надріза­ти обидва кінці ампули, відкрити один кінець і ввести його в пробірку з досліджуваною водою, а потім, не виймаючи ампулу, відкрити її з другого кінця. Після добавки реактиву і перемішування суміш у пробірці повинна забарвитися в синій колір. Пробірку закріплюють 238 на тримачі й вміст обережно кип'ятять на вогні підпаленої таблет­ки, розміщеної на лопатці для взяття проб, протягом 2 — 3 хв (з часу закипання). Після цього, не чекаючи охолодження, добавляють до розчину одну ложечку кислотного порошку і струшують пробірку до зникнення синього забарвлення. При зараженні досліджуваної води іпритом або трихлортриетиламіном у пробірці з'являється жовте (при малих концентраціях зараження) або жовто - ор ан жев е (при ве­ликих концентраціях зараження) забарвлення.

Якщо забарвлення виражене слабо, то в ту ж пробірку після її охолодження вливають вміст із однієї ампули з толуолом. Пробірку щільно закривають пробкою і вміст перемішують, повертаючи про­бірку 10 —12 разів. Після розташування рідини у верхньому шарі (толуол) за наявності іприту або трихлортиетиламіну з'являється більш інтенсивне жовте забарвлення.

Після добавки до води реактиву на іприт або під час нагрівання пробірки з цією водою синій колір може знебарвитися, тоді необхід­но додати синій реактив із ще однієї ампули і продовжити нагріван­ня. Зникнення синього забарвлення після добавки реактиву свідчить про високу кислотність води, що може бути результатом гідролізу отруйної речовини. Таку потрібно дослідити в лабораторії.

Для визначення хлорціану, синильної кислоти та її солей треба 11 ідготувати індикаторну трубку з трьома зеленими кільцями (відкрити обидва кінці, ампулу не розбивати) і приєднати її верхнім маркірованим кіпцем через гумову трубку до короткої трубки дрексельної насадки.

У градуйовану дрексельну пробірку налити піпеткою досліджу­вану воду до другої мітки (2 мл). Добавити в неї одну ложечку ки­слотного порошку і закрити пробірку дрексельною насадкою з при­єднаною до неї індикаторною трубкою.

Вільний (нижній) кінець індикаторної трубки приєднати до на­соса і зробити ЗО плавних качків, після чого вийняти індикаторну трубку зі склянки Дрекселя і від'єднати від насоса. Порівняти зміну її забарвлення з еталоном на касеті. У разі наявності у воді хлор­ціану або синильної кислоти та її солей нижній шар наповнювача індикаторної трубки забарвлюється в малиновий або червоно-фіоле- ЮІІИЙ колір.

Щоб визначити миш'яковисті отруйні речовини (люїзит та ін), V градуйовану дрексельну пробірку налити піпеткою досліджувану йоду до другої мітки (2 мл) і добавити 1—2 ложечки кислотного порошку. Потім до короткої трубки склянки Дрекселя приєднати підготовлену скляну трубку з ватою, намоченою оцтово-кислим свин­цем, а до вільного кінця цієї трубки — підготовлену індикаторну грубку з двома чорними кільцями (на миш'яковистий водень).

У градуйовану пробірку з досліджуваною водою опустити одну гранулу цинку і зразу закрити пробірку підготовленою дрексельною насадкою з приєднаними до неї трубками. Користуючись тримачем, вміст пробірки у складеному приладі обережно протягом 3 хв на­грівати на вогні таблетки (не допускаючи викидання кип'яченої ріди­ни в трубку з ватою), після чого за допомогою підвісу укріпити її на кришці приладу, а вільний кінець індикаторної трубки приєднати до насоса і зробити 15 плавних качків насосом (рис. 21, а; 22, в).

Поява слабо-жовтого або коричневого забарвлення в наповню­вачі індикаторної трубки свідчить про наявність у воді миш'якови­стих ОР.

При визначенні алкалоїдів у градуйовану пробірку піпеткою наливають досліджувану воду до третьої мітки (3 мл), додають че­твертину ложечки кислотного порошку і вміст однієї ампули з ре­активом на алкалоїди.

За наявності алкалоїдів вода каламутнішає, а при більших кілько­стях алкалоїдів випадає осад оранжевого кольору. Якщо досліджува­на вода була трохи каламутна, то наявність у ній алкалоїдів при дода­ванні реактиву визначають за збільшенням ступеня каламутності. Для цього необхідно порівняти прозорість води без внесеного в неї реактиву з водою, уже обробленою реактивом на алкалоїди.

Для групового визначення солей важких металів у градуйовану пробірку наливають піпеткою 3 — 4 мл досліджуваної води, додають кілька кристаликів реактиву на орсини і солі важких металів, пере­мішують вміст пробірки. Потім у цю ж пробірку добавляють неве­лику кількість (на кінчику ложечки) кислотного порошку і знову перемішують. За допомогою підвісу закріплюють пробірку на кришці приладу і спостерігають 5 —10 хв. Забарвлення розчину в жовто- бурий чи темно-бурий колір або поява каламуті такого ж кольору вказують на наявність у воді солей важких металів. Органічні спо­луки миш'яку дають білу, а неорганічні — жовтувату каламуть.

Щоб визначити наявність солей ртуті, у градуйовану пробірку наливають досліджувану воду до третьої мітки (3 мл), додають 1—2 ложечки порошку йодистої міді і перебовтують вміст пробірки протягом 1—2 хв. За наявності солей ртуті сіруватий порошок йоди­стої міді набуває жовтогарячого або яскраво-червоного забарвлення.

Вміст зарину, зоману, Ві-Ікс, іприту, тр и х л ор тр и ети л аміну, люїзиту, фосгену, дифосгену, синильної кислоти і хлорціану в уро­жаї і кормах визначають за допомогою індикаторної трубки, її мар­кірований кінець з'єднують із зовнішньою трубкою кришки банки з досліджуваним урожаєм або кормами. Вільний кінець індикатор­ної трубки з'єднують з насосом (рис. 22, г) і роблять необхідну 240 кількість качків. Готують індикаторні трубки, встановлюють кількість качків насосом і оцінюють показання трубки з кольоро­вим еталоном касети.

Фосфорорганічні отруйні речовини (зарин, зоман, Ві-Ікс) ви­значають за допомогою ампульного набору. Для цього в градуйова­ну пробірку склянки Дрекселя наливають чисту (дистильовану) воду до нижньої мітки і закривають пробірку дрексельною насадкою. Довгий кінець її приєднують до зовнішньої трубки кришки банки з досліджуваним урожаєм або кормами, а короткий кінець до насоса (рис. 21, д). Роблять 40 — 60 плавних качків насосом, після чого дос лі- джують воду в пробірці склянки Дрекселя на наявність у ній фосфор­органічних ОР.

Для визначення іприту і трихлортриетиламіну застосовують реактив на іприти. Готують трубку з чистим наповнювачем (силіка­гель) і з'єднують її з довгим кінцем зовнішньої трубки кришки бан­ки, в якій міститься проба урожаю або фуражу, а короткий — з насосом. Роблять 50 плавних качків насосом після чого з трубки за допомогою штиря ампулорозкривача силікагель обережно, без втрат, переносять у чисту пробірку і додають туди 2 мл (вміст двох ампул) реактиву на іприти. Вміст добре перемішують і потім обережно зли­вають рідину без осаду в чисту пробірку. Злиту рідину нагрівають до кипіння, після охолодження добавляють у неї ложечку кислотно­го порошку й обережно збовтують.

За наявності в пробі іприту або трихлортриетиламіну вміст про­бірки забарвлюється у жовтий або жов то - ор ан жев ий колір.

Крім розглянутих приладів хімічної розвідки, можна застосову­вати напівавтоматичний прилад хімічної розвідки ППХР, МПХЛ, ПХЛ-54, автоматичний газосигналізатор ГСП-1 і ГСП-11.

Напівавтоматичний прилад хімічної розвідки ППХР аналогіч­ний ВПХР. Встановлюється він на машинах розвідки. Досліджу­ване повітря прокачується через індикаторні трубки не ручним, а ротаційним насосом, який приводиться в дію від електродвигуна, що живиться від електромережі автомобіля. Прилади МПХЛ і ПХЛ-54 мають набір реактивів, посуд, за допомогою яких можна робити які­сний і кількісний аналіз ОР і СДЯР у пробах води, продуктах хар­чування, урожаї, кормах, а також визначити зараженість одягу, техніки.

Газосигналізатор автоматичний ГСП-1 призначений для безпе­рервного визначення в повітрі ОР, а також радіоактивного випромі­нювання. Повітря просмоктується через індикаторну стрічку, яка періодично змочується реактивом, і за наявності у повітрі ОР вона змінює забарвлення.

Забарвлена пляма на стрічці сприймається фотоелементом, який діє на реле звукової і світлової сигналізації. Інтенсивність забарв­лення стрічки пропорційна концентрації ОР у повітрі.

Для виявлення радіоактивного випромінювання прилад має га­зорозрядний лічильник з е лектр онно-пі дси люв а льним пристроєм. За наявності радіоактивного випромінювання включається світлова і звукова сигналізація. Робота газосигналізатора не пов'язана з ци­клічною роботою приладу виявлення ОР.

Прилад змонтований у металевому корпусі. Для живлення його ви­користовують акумулятори. Він розрахований на безперервну роботу без перезарядки індикаторними засобами протягом не менше 8 годин.

Автоматичний газосигналізатор ГСП-11 призначений для безпе­рервного контролю повітря для визначення в ньому фосфорорганіч­них ОР. До комплекту приладу входять: датчик, пульт виносної си­гналізації, з'єднувальні кабелі та акумулятори для живлення.

Принцип роботи такий же, як і газосигналізатора ГСП-1. У при­ладі є два піддіапазони, чутливі до ОР. Тривалість циклу роботи на першому піддіапазоні 2 год, на другому — 10 —12 год.

Індивідуальний та стаціонарний газосигналізатор "Сирень" є пред­ставником серії ІГС-98 і призначений для визначення сірководню. Ним можна оснащувати персонал, робочі місця підприємств і ава­рійно-р ятув а льної бригади. Прилад здійснює автоматичний конт­роль концентрації сірководню в атмосфері та оповіщення про небез­печні рівні концентрації протягом першого року без заміни елемен­та живлення.

Комплект-лабораторія "Пчелка-Р" застосовується для комплекс­ного обстеження об'єктів навколишнього середовища з метою ви­значення хімічного зараження аміаком, сірководнем, діоксидом сірки, діоксидом азоту, моноксидом азоту, хлором, ацетоном, бензолом, толу­олом, моноксидом вуглецю.

Безперервний автоматичний контроль концентрації моноксиду вуглецю СО в атмосфері та виробничих приміщеннях можна здійсню­вати за допомогою індивідуального та стаціонарного газосигналіза­тора МАК-С.

Для вимірювання концентрації вибухонебезпечних, токсичних газів і кисню можна застосовувати переносний портативний газоаналіза­тор МІСЬТОРАК, РАС ЕХ і МиШмтагп II. Наявність насоса в останньо­му дає можливість проводити вимірювання на глибині до 45 м.

Експрес-контроль небезпечних концентрацій хімічних речовин у повітрі, промислових викидів у атмосферу, витікання з ємностей, при аваріях на підприємствах, транспорті та в населених пунктах зруч­но використовувати портативні газосигналізатори РасІП, АНТ-2М.

У разі зараження повітря органічними і неорганічними речовина­ми (парами нафти і нафтопродуктів, спиртами, амінами, аміаком, сірко­воднем та ін.) робочих зон підприємств при зберіганні та транспорту­ванні їх, для швидкої оцінки при надзвичайних ситуаціях, пошуку витікання і виявлення слідів, при розслідуванні пожеж доцільно ко­ристуватись портативним газоаналізатором КОЛІОН-І, КОЛІОН-ІВ.

Оперативний контроль складу газів газотурбінних установок, пе­чей, котлів, шкідливих викидів у навколишнє середовище — кон­центрації кисню, моноксидів вуглецю і азоту, диоксидів сірки і азоту, температури газів, що виходять, розрідження і тиск газів (статичне і надмірне) — можна здійснювати переносним газоаналізатором "ГАЗОТЕСТ".

Перевищення встановлених значень об'ємної частки пальних газів і концентрації оксиду вуглецю у повітрі можна визначити за допо­могою сигналізатора оксиду вуглецю СОУ-1.

Перед застосуванням приладу необхідно уважно прочитати тех­нічну характеристику і засвоїти інструкцію вимірювання цим при­ладом, суворо дотримуючись техніки безпеки.

У мирний час у разі виникнення аварій на об'єктах атомної і енергетичної промисловості, на хімічних об'єктах і транспорті, ви­никненні епідемій хвороб людей і тварин, епіфітотій хвороб рослин, у воєнний час при застосуванні противником ядерної, хімічної і біо­логічної зброї потрібно провести оцінювання обстановки. За масш­табами, тривалістю й уражаючою дією на людей і сільськогосподар­ське виробництво особливо небезпечним є радіоактивне забруднен­ня і хімічне зараження.

Оцінку проводять керівник органу управління цивільного захис­ту, командири формувань за участю спеціалістів об'єкта чи населе­ного пункту.