Визначення ОР на місцевості, техніці, одязі та різних предметах

Наявність ОР у навколишньому середовищі визначають спочатку за
зовнішніми ознаками. Найбільш характерними з них є маслянисті краплі, плями, бризки, калюжі, підтікання на землі, снігу, рослинності, техніці та різних предметах, зміна забарвлення рослинності або в'янення.

За зовнішніми ознаками можна визначити давність зараження. При зараженні приблизно до 2 год рослинність, техніка, різні предмети вкриті краплями ОР різної величини. Колір рослинності майже не змінений. Через 8 —12 год після зараження рослинність набуває бурого (до чорного) забарвлення, на техніці й одязі краплі ОР висихають і стають малопомітними.

На ділянках місцевості, заражених більше доби, краплі ОР у більшості випадків відсутні, а рослинність сильно змінює своє забарвлення.

Щоб визначити ОР на місцевості, треба підготувати індикаторні трубки було вказано. Вставити трубку в головку насоса, наді

ти насадку, залишивши відкинутим притискне кільце, надіти на лійку насадки захисний ковпачок, прикласти насадку до зараженого предмета так, щоб лійка накривала ділянку з найбільш різко вираженими ознаками зараження. Прокачати через індикаторну трубку повітря, роблячи необхідну кількість качків. Зняти ковпачок і насадку. Вийняти з головки насоса ІТ і визначити ступінь небезпеки ОР.

Для виявлення ОР у ґрунті й сипких матеріалах підготувати і вставити в насос відповідну індикаторну трубку, накрутити на насос насадку і надіти на лійку захисний ковпачок. Зняти з приладу лопатку і взяти пробу з верхнього шару ґрунту (снігу) або сипкого матеріалу в найбільш зараженому місці. Взяту пробу насипати в ковпачок до країв. Накрити ковпачок із пробою протидимним фільтром і закріпити його, прокачати через індикаторну трубку повітря, роблячи необхідну кількість качків. Відкинути притискне кільце, зняти про- тидимний фільтр, пробу, ковпачок і насадку. Вийняти з головки насоса індикаторну трубку і визначити ступінь небезпечності ОР.

Прилад хімічної розвідки медичної і ветеринарної служб ПХР-МВ призначений для визначення у воді: зарину, зоману, Ві-Ікс, іприту, трихлортриетиламіну, хлорціану, синильної кислоти та її солей, миш'яковистих отруйних речовин (люїзиту та ін.), алкалоїдів і солей важких металів; у фуражі: зарину, зоману, Ві-Ікс, іприту, трихлортриетиламіну, люїзиту, синильної кислоти, хлорціану, фосгену і дифосгену; у повітрі та на різних предметах: зарину, зоману, Ві-Ікс, іприту, трихлортриетиламіну, люїзиту, синильної кислоти, хлорціану, миш'яковистого водню, фосгену і дифосгену.

Крім цього, прилад призначений для забору підозрілих на зараженість бактеріальними засобами проб води, продуктів, ґрунту та інших матеріалів і предметів для дослідження їх у лабораторії. 234

Прилад ПХР-МВ складається з металевої коробки з кришкою і корпусом 2. У коробці розміщені насос колекторний ручний, банка для сухоиовітряної екстракції при визначенні отруйних речо- нин у фуражі, банка з чотпрьма спеціальними пробірками для забору проб на зараженість бактеріальними засобами, паперові касети з індикаторними трубками, тканинна касета з сухими реактивами, пробірками, склянками Дрекселя. Крім того, до комплекту приладу в ходять: лопатка для взяття проб, ножиці, пінцет, тримач і підвіси для пробірок, лейкопластир для заклеювання банок зі взятими пробами мішечки поліетиленові для проб фуражу та деякі інші предмети, перелік яких є в додатку. Для перенесення приладу с плечовий пасок.

Насос колекторний призначений для прокачування досліджуваного повітря через індикаторні трубки.

Колектор призначений для одночасного з'єднання з насосом двох, трьох, чотирьох або п'яти індикаторних трубок. У ньому є барабан, в якому розміщена гумова пластинка з гніздами для індикаторних трубок. У середині барабана знаходиться захисний патрон, який захищає насос від потрапляння в нього парів агресивних речовин і реактивів з індикаторних трубок.

Ампуловідкривач служить для розбивання ампул в індикаторних трубках. Він розміщений у ручці насосу. Є спеціальні отвори зі штирями. Три з них мають маркіровку таку саму, як на індикаторних трубках, призначених тільки для цих трубок. Решта отворів із запасними штирями маркіровки не мають. Для індикаторних трубок на зарин, зоман, Ві-Ікс є окремий ампуловідкривач.

У торці насоса між отворами ампуловідкривача розміщений пристрій для надпилювання і обламування кінців індикаторних трубок і ампул.

Для встановлення насоса в необхідне положення (робота з однією, двома, трьома трубками) необхідно:

— взяти в ліву руку колектор, тримаючись правою рукою за ручку і циліндр насоса;

- повертати циліндр насоса проти годинникової стрілки доти, поки барабан колектора при легкому відтягуванні його вниз не буде вільно крутитися в обоймі;

повертаючи барабан, встановити проти риски на обоймі цифру, іцо відповідає кількості індикаторних трубок, які потрібно вставити в колектор; вставити в гнізда колектора індикаторні трубки;

щільно завернути колектор, обертаючи циліндр насоса за го- нипликовою стрілкою.

Індикаторні трубки вставляють у гнізда колектора немаркірова- ним кінцем по черзі й одночасно по кілька для визначення кількох ОР. При одночасному застосуванні кількох трубок, встановлених у колектор, кількість качків насоса при темпі 50— 55 повних робочих ходів поршня за хвилину необхідно збільшити: при роботі з двома трубками — у 2 рази відносно найбільшої кількості качків, вказаних на касетних еталонах ІТ. У холодний час року кількість качків насосом необхідно в 2 — 3 рази збільшити порівняно з тією кількістю, що вказана на еталонах ІТ.

Перед відбором проби води необхідно обстежити водойму і прилеглу територію, звертаючи увагу на наявність ознак хімічного зараження. Крім загальних ознак, які вже перелічені, показником зараженості води може бути поява мертвої риби на поверхні води.

Якщо ознак зараження не виявлено, але є підозра, що водойма заражена, воду досліджують (рис. 22, в) з усіма заходами обережності, як і явно заражену воду.

Забір води роблять чистим посудом. Проби води з колодязя потрібно брати після ретельного перемішування (можна кілька разів опускати відро).

Пробу з водойми (ставка, озера, річки) потрібно брати з місця, де видно маслянисті плями на поверхні води.

Після того, як посудина наповнена, воду в ній ретельно перемішують (чистою палицею) і піпеткою беруть пробу води для дослідження. Наповнюючи пробірку досліджуваною водою, необхідно дотримуватися обережності, не допускати потрапляння води на поверхню пробірки.

Пробу урожаю і кормів (рис. 22, г) треба брати з поверхні в місцях найбільшого зараження, зерна і комбікорму з глибини 2 — 3 см, пресованого і непресованого (в скиртах) сіна, соломи — на глибині 3 — 4 см. Із зараженого брикетованого комбікорму пробу зрізають ножем. Сіно і солому відбирають ножицями і пінцетом, а потім на листку кальки подрібнюють ножицями і поміщають у мішечки з поліетилену.

Якщо зерно і комбікорм знаходяться в мішках, то мішки в місцях найбільшого зараження розрізають ножицями і металевою лопаткою беруть пробу. Пробу переносять в банку з кришкою, наповнюючи банку до 2/3 її місткості, а потім обережно, не розсипаючи зерно чи комбікорм, вводять у середину банки трубку, прикріплену до внутрішньої поверхні і щільно закручують кришку на банці. Потім проводять дослідження на зараженість ОР.

Найбільш достовірні показники зараженості води, урожаю і кормів дослідження отримують у незараженій атмосфері (краще в приміщенні) і по можливості найшвидше після взяття проби, щоб не відбулися гідроліз або випаровування ОР. 236

Для дослідження на зараженість бактеріальними засобами проби води, ґрунту, різних матеріалів беруть на території, явно підозрілій на зараженість, пробірку з пробою води щільно закривають і встановлюють у банку. Харчові продукти беруть пінцетом або ложечкою головним чином з поверхні продуктів або безпосередньо під тарою. Потім пробірку закривають пробкою і вкладають у банку.

Ґрунт та інші матеріали беруть у місцях, де є ознаки наявності небезпечних біологічних об'єктів. Для цього у вийняту з банки пробірку набирають ложечкою заражений матеріал (із верхнього шару краще у кількох місцях), після чого наповнену пробірку щільно закривають пробкою і встановлюють у банку.

Траву, листя, лід, сніг, комах можна збирати в пробірку ложечкою або пінцетом.

Змиви з поверхонь предметів, проби яких не можна взяти для дослідження (техніка тощо), потрібно брати у вийняту з банки пробірку з тампоном. Тампон змочити фізіологічним розчином, який є в пробірці. Ретельно протерти тампоном заражену поверхню предмета. Потім тампон помістити в пробірку, яку необхідно закрити пробкою і вкласти в банку.

Після того, як всі необхідні проби відібрані й пробірки вкладені в банку, її потрібно закрити кришкою, заклеїти по краю лейкопластирем і встановити в приладі.

Для визначення фосфорорганічних ОР (зарину, зоману, Ві-Ікс) у воді використовують ампульний набір. Він розміщений у паперовій касеті й вміщує 11 ампул із сухим комбінованим реактивом (дві червоні мітки), 5 ампул з додатковим реактивом (зелена мітка), ампулу з рідиною синього кольору (калориметричний стандарт № 1, який відповідає початковому забарвленню проб) і ампулу з рідиною зеленого кольору (стандарт № 2, який відповідає реєстрованому забарвленню проб).

У двох ампул з червоними мітками надфілем надрізати і пінцетом обламати загострені кінці та вставити їх у гнізда верхньої частини касети так, щоб обидві мітки були на рівні прорізу.

Піпеткою з білою смугою наповнити одну з ампул до нижньої мітки незараженою водою (незаражену дистильовану воду взяти з приладу ПХР-МВ), щоб розчинити вміст ампули. Для цього обережно 10 разів набирають і випускають рідину тією піпеткою. Другу ампулу наповнити до нижньої мітки досліджуваною водою, взявши її піпеткою з червоною смугою і розчинити вміст ампули так само. Залишити обидві ампули на 3 хв.

У цей час відкрити ампулу із зеленою міткою, наповнити її за допомогою піпетки із зеленою смугою незараженою (дистильовану^) водою до мітки і розчинити вміст ампули, перемішуючи його тією ж піпеткою (обережно набирати і випускати рідину). Цим розчином піпеткою із зеленою смугою долити до верхньої червоної мітки ампули досліджуваною чистою водою. Піпетками з білою і червоною смугами відповідно перемішати вміст цих ампул, який набуває синього забарвлення аналогічно кольоровому стандарту № 1. Після цього потрібно уважно стежити, дивлячись на годинник, за швидкістю зміни кольору (від синього до зеленого) у першій (контрольній) і другій (досліджуваній) пробах, порівнюючи їх на білому фоні з кольоровим стандартом № 1, синім, і № 2, зеленим.

Відставання в швидкості зміни синього забарвлення на зелене в ампулах з досліджуваною водою порівняно з незараженою є ознакою зараженості води. Протягом 2 хв це відставання виявляється. Вміст контрольної ампули забарвлюється в зелений колір, а вміст ампули із зараженою водою зберігає синьо-зелений (малий ступінь зараження) або насичений синій (великий ступінь зараження) колір. Пізніше ця різниця в забарвленні збільшується. Ампула з чистою водою стає жовто - з е л єн ою, а ще пізніше — жовтою. Забарвлення зараженої води змінюється поволі.

Одночасне позеленіння проб до забарвлення стандарту № 2 означає що у воді немає ОР. Запізнення позеленіння дослідної проби порівняно з контрольною до 2 хв означає слабкий ступінь зараження (0,0005 мг/л), запізнення до 5 хв — середній ступінь зараження (0,005 мг/л).

Якщо забарвлення досліджуваної води суттєво не змінюється протягом ЗО хв, значить у воді є велика кількість фосфорорганічних ОР понад 0,05 мг/л.

У холодний період року при низьких температурах касету з ам- пульним набором, щоб не допустити замерзання, краще взяти в кишеню одягу. Дослідження бажано проводити в приміщенні, інакше ампули з водними розчинами потрібно зігрівати в руці, одягнутій у гумову рукавицю.

При одночасному визначенні фосфорорганічних ОР у кількох пробах води, їх позначають на касеті олівцем.

Для визначення іприту і трихлортриетиламіну (азотистого іприту) треба налити піпеткою досліджувану воду в градуйовану пробірку до другої мітки (2 мл) і добавити до неї вміст однієї ампули реактиву на іприт. Реактив з ампули переносять у пробірку так: надрізати обидва кінці ампули, відкрити один кінець і ввести його в пробірку з досліджуваною водою, а потім, не виймаючи ампулу, відкрити її з другого кінця. Після добавки реактиву і перемішування суміш у пробірці повинна забарвитися в синій колір. Пробірку закріплюють 238 на тримачі й вміст обережно кип'ятять на вогні підпаленої таблетки, розміщеної на лопатці для взяття проб, протягом 2 — 3 хв (з часу закипання). Після цього, не чекаючи охолодження, добавляють до розчину одну ложечку кислотного порошку і струшують пробірку до зникнення синього забарвлення. При зараженні досліджуваної води іпритом або трихлортриетиламіном у пробірці з'являється жовте (при малих концентраціях зараження) або жовто - ор ан жев е (при великих концентраціях зараження) забарвлення.

Якщо забарвлення виражене слабо, то в ту ж пробірку після її охолодження вливають вміст із однієї ампули з толуолом. Пробірку щільно закривають пробкою і вміст перемішують, повертаючи пробірку 10 —12 разів. Після розташування рідини у верхньому шарі (толуол) за наявності іприту або трихлортиетиламіну з'являється більш інтенсивне жовте забарвлення.

Після добавки до води реактиву на іприт або під час нагрівання пробірки з цією водою синій колір може знебарвитися, тоді необхідно додати синій реактив із ще однієї ампули і продовжити нагрівання. Зникнення синього забарвлення після добавки реактиву свідчить про високу кислотність води, що може бути результатом гідролізу отруйної речовини. Таку потрібно дослідити в лабораторії.

Для визначення хлорціану, синильної кислоти та її солей треба 11 ідготувати індикаторну трубку з трьома зеленими кільцями (відкрити обидва кінці, ампулу не розбивати) і приєднати її верхнім маркірованим кіпцем через гумову трубку до короткої трубки дрексельної насадки.

У градуйовану дрексельну пробірку налити піпеткою досліджувану воду до другої мітки (2 мл). Добавити в неї одну ложечку кислотного порошку і закрити пробірку дрексельною насадкою з приєднаною до неї індикаторною трубкою.

Вільний (нижній) кінець індикаторної трубки приєднати до насоса і зробити ЗО плавних качків, після чого вийняти індикаторну трубку зі склянки Дрекселя і від'єднати від насоса. Порівняти зміну її забарвлення з еталоном на касеті. У разі наявності у воді хлорціану або синильної кислоти та її солей нижній шар наповнювача індикаторної трубки забарвлюється в малиновий або червоно-фіоле- ЮІІИЙ колір.

Щоб визначити миш'яковисті отруйні речовини (люїзит та ін), V градуйовану дрексельну пробірку налити піпеткою досліджувану йоду до другої мітки (2 мл) і добавити 1—2 ложечки кислотного порошку. Потім до короткої трубки склянки Дрекселя приєднати підготовлену скляну трубку з ватою, намоченою оцтово-кислим свинцем, а до вільного кінця цієї трубки — підготовлену індикаторну грубку з двома чорними кільцями (на миш'яковистий водень).

У градуйовану пробірку з досліджуваною водою опустити одну гранулу цинку і зразу закрити пробірку підготовленою дрексельною насадкою з приєднаними до неї трубками. Користуючись тримачем, вміст пробірки у складеному приладі обережно протягом 3 хв нагрівати на вогні таблетки (не допускаючи викидання кип'яченої рідини в трубку з ватою), після чого за допомогою підвісу укріпити її на кришці приладу, а вільний кінець індикаторної трубки приєднати до насоса і зробити 15 плавних качків насосом (рис. 21, а; 22, в).

Поява слабо-жовтого або коричневого забарвлення в наповнювачі індикаторної трубки свідчить про наявність у воді миш'яковистих ОР.

При визначенні алкалоїдів у градуйовану пробірку піпеткою наливають досліджувану воду до третьої мітки (3 мл), додають четвертину ложечки кислотного порошку і вміст однієї ампули з реактивом на алкалоїди.

За наявності алкалоїдів вода каламутнішає, а при більших кількостях алкалоїдів випадає осад оранжевого кольору. Якщо досліджувана вода була трохи каламутна, то наявність у ній алкалоїдів при додаванні реактиву визначають за збільшенням ступеня каламутності. Для цього необхідно порівняти прозорість води без внесеного в неї реактиву з водою, уже обробленою реактивом на алкалоїди.

Для групового визначення солей важких металів у градуйовану пробірку наливають піпеткою 3 — 4 мл досліджуваної води, додають кілька кристаликів реактиву на орсини і солі важких металів, перемішують вміст пробірки. Потім у цю ж пробірку добавляють невелику кількість (на кінчику ложечки) кислотного порошку і знову перемішують. За допомогою підвісу закріплюють пробірку на кришці приладу і спостерігають 5 —10 хв. Забарвлення розчину в жовто- бурий чи темно-бурий колір або поява каламуті такого ж кольору вказують на наявність у воді солей важких металів. Органічні сполуки миш'яку дають білу, а неорганічні — жовтувату каламуть.

Щоб визначити наявність солей ртуті, у градуйовану пробірку наливають досліджувану воду до третьої мітки (3 мл), додають 1—2 ложечки порошку йодистої міді і перебовтують вміст пробірки протягом 1—2 хв. За наявності солей ртуті сіруватий порошок йодистої міді набуває жовтогарячого або яскраво-червоного забарвлення.

Вміст зарину, зоману, Ві-Ікс, іприту, тр и х л ор тр и ети л аміну, люїзиту, фосгену, дифосгену, синильної кислоти і хлорціану в урожаї і кормах визначають за допомогою індикаторної трубки, її маркірований кінець з'єднують із зовнішньою трубкою кришки банки з досліджуваним урожаєм або кормами. Вільний кінець індикаторної трубки з'єднують з насосом (рис. 22, г) і роблять необхідну 240 кількість качків. Готують індикаторні трубки, встановлюють кількість качків насосом і оцінюють показання трубки з кольоровим еталоном касети.

Фосфорорганічні отруйні речовини (зарин, зоман, Ві-Ікс) визначають за допомогою ампульного набору. Для цього в градуйовану пробірку склянки Дрекселя наливають чисту (дистильовану) воду до нижньої мітки і закривають пробірку дрексельною насадкою. Довгий кінець її приєднують до зовнішньої трубки кришки банки з досліджуваним урожаєм або кормами, а короткий кінець до насоса (рис. 21, д). Роблять 40 — 60 плавних качків насосом, після чого дос лі- джують воду в пробірці склянки Дрекселя на наявність у ній фосфорорганічних ОР.

Для визначення іприту і трихлортриетиламіну застосовують реактив на іприти. Готують трубку з чистим наповнювачем (силікагель) і з'єднують її з довгим кінцем зовнішньої трубки кришки банки, в якій міститься проба урожаю або фуражу, а короткий — з насосом. Роблять 50 плавних качків насосом після чого з трубки за допомогою штиря ампулорозкривача силікагель обережно, без втрат, переносять у чисту пробірку і додають туди 2 мл (вміст двох ампул) реактиву на іприти. Вміст добре перемішують і потім обережно зливають рідину без осаду в чисту пробірку. Злиту рідину нагрівають до кипіння, після охолодження добавляють у неї ложечку кислотного порошку й обережно збовтують.

За наявності в пробі іприту або трихлортриетиламіну вміст пробірки забарвлюється у жовтий або жов то - ор ан жев ий колір.

Крім розглянутих приладів хімічної розвідки, можна застосовувати напівавтоматичний прилад хімічної розвідки ППХР, МПХЛ, ПХЛ-54, автоматичний газосигналізатор ГСП-1 і ГСП-11.

Напівавтоматичний прилад хімічної розвідки ППХР аналогічний ВПХР. Встановлюється він на машинах розвідки. Досліджуване повітря прокачується через індикаторні трубки не ручним, а ротаційним насосом, який приводиться в дію від електродвигуна, що живиться від електромережі автомобіля. Прилади МПХЛ і ПХЛ-54 мають набір реактивів, посуд, за допомогою яких можна робити якісний і кількісний аналіз ОР і СДЯР у пробах води, продуктах харчування, урожаї, кормах, а також визначити зараженість одягу, техніки.

Газосигналізатор автоматичний ГСП-1 призначений для безперервного визначення в повітрі ОР, а також радіоактивного випромінювання. Повітря просмоктується через індикаторну стрічку, яка періодично змочується реактивом, і за наявності у повітрі ОР вона змінює забарвлення.

Забарвлена пляма на стрічці сприймається фотоелементом, який діє на реле звукової і світлової сигналізації. Інтенсивність забарвлення стрічки пропорційна концентрації ОР у повітрі.

Для виявлення радіоактивного випромінювання прилад має газорозрядний лічильник з е лектр онно-пі дси люв а льним пристроєм. За наявності радіоактивного випромінювання включається світлова і звукова сигналізація. Робота газосигналізатора не пов'язана з циклічною роботою приладу виявлення ОР.

Прилад змонтований у металевому корпусі. Для живлення його використовують акумулятори. Він розрахований на безперервну роботу без перезарядки індикаторними засобами протягом не менше 8 годин.

Автоматичний газосигналізатор ГСП-11 призначений для безперервного контролю повітря для визначення в ньому фосфорорганічних ОР. До комплекту приладу входять: датчик, пульт виносної сигналізації, з'єднувальні кабелі та акумулятори для живлення.

Принцип роботи такий же, як і газосигналізатора ГСП-1. У приладі є два піддіапазони, чутливі до ОР. Тривалість циклу роботи на першому піддіапазоні 2 год, на другому — 10 —12 год.

Індивідуальний та стаціонарний газосигналізатор "Сирень" є представником серії ІГС-98 і призначений для визначення сірководню. Ним можна оснащувати персонал, робочі місця підприємств і аварійно-р ятув а льної бригади. Прилад здійснює автоматичний контроль концентрації сірководню в атмосфері та оповіщення про небезпечні рівні концентрації протягом першого року без заміни елемента живлення.

Комплект-лабораторія "Пчелка-Р" застосовується для комплексного обстеження об'єктів навколишнього середовища з метою визначення хімічного зараження аміаком, сірководнем, діоксидом сірки, діоксидом азоту, моноксидом азоту, хлором, ацетоном, бензолом, толуолом, моноксидом вуглецю.

Безперервний автоматичний контроль концентрації моноксиду вуглецю СО в атмосфері та виробничих приміщеннях можна здійснювати за допомогою індивідуального та стаціонарного газосигналізатора МАК-С.

Для вимірювання концентрації вибухонебезпечних, токсичних газів і кисню можна застосовувати переносний портативний газоаналізатор МІСЬТОРАК, РАС ЕХ і МиШмтагп II. Наявність насоса в останньому дає можливість проводити вимірювання на глибині до 45 м.

Експрес-контроль небезпечних концентрацій хімічних речовин у повітрі, промислових викидів у атмосферу, витікання з ємностей, при аваріях на підприємствах, транспорті та в населених пунктах зручно використовувати портативні газосигналізатори РасІП, АНТ-2М.

У разі зараження повітря органічними і неорганічними речовинами (парами нафти і нафтопродуктів, спиртами, амінами, аміаком, сірководнем та ін.) робочих зон підприємств при зберіганні та транспортуванні їх, для швидкої оцінки при надзвичайних ситуаціях, пошуку витікання і виявлення слідів, при розслідуванні пожеж доцільно користуватись портативним газоаналізатором КОЛІОН-І, КОЛІОН-ІВ.

Оперативний контроль складу газів газотурбінних установок, печей, котлів, шкідливих викидів у навколишнє середовище — концентрації кисню, моноксидів вуглецю і азоту, диоксидів сірки і азоту, температури газів, що виходять, розрідження і тиск газів (статичне і надмірне) — можна здійснювати переносним газоаналізатором "ГАЗОТЕСТ".

Перевищення встановлених значень об'ємної частки пальних газів і концентрації оксиду вуглецю у повітрі можна визначити за допомогою сигналізатора оксиду вуглецю СОУ-1.

Перед застосуванням приладу необхідно уважно прочитати технічну характеристику і засвоїти інструкцію вимірювання цим приладом, суворо дотримуючись техніки безпеки.

У мирний час у разі виникнення аварій на об'єктах атомної і енергетичної промисловості, на хімічних об'єктах і транспорті, виникненні епідемій хвороб людей і тварин, епіфітотій хвороб рослин, у воєнний час при застосуванні противником ядерної, хімічної і біологічної зброї потрібно провести оцінювання обстановки. За масштабами, тривалістю й уражаючою дією на людей і сільськогосподарське виробництво особливо небезпечним є радіоактивне забруднення і хімічне зараження.

Оцінку проводять керівник органу управління цивільного захисту, командири формувань за участю спеціалістів об'єкта чи населеного пункту.