Особливості формування сучасної системи менеджменту в Україні

Вітчизняна модель менеджменту потребує одночасного вирішення трьох взаємопов'язаних проблем: макроекономічних змін у суспільстві, формування нового управлінського мислення керівників та розробки наукової бази менеджменту.

Успіх ринкових перетворень зумовлений умінням розумно керувати. Передусім йдеться про вміння ухвалювати раціональні рішення та ефективно їх виконувати. Однак процес формування такого вміння доволі непростий.

Сьогодні в Україні можна виділити щонайменше три напрями в управлінні. Перший умовно називають менеджментом здорового глузду. Цей вид управління розвивається на багатьох приватизованих та новостворених підприємствах так званих "нових українців". Нові власники не мали професійного управлінського досвіду. Первісне нагромадження капіталу не потребувало високого професіоналізму в управлінні бізнесом, достатньо було і менеджменту здорового глузду першопрохідців. У процесі інтеграції та концентрації капіталу проблеми управлінського професіоналізму загострились.

Другий підхід в управлінні - професійний ринковий менеджмент, представниками якого є західні компанії, що успішно працюють на українському ринку. Вони принесли з собою не тільки західну культуру, а й новітню технічну базу менеджменту, яка доволі міцно вкорінилась у ділових організаціях України. Якщо донедавна в українських директорів підприємств були службові автомобіль, телефон і секретар, то в сучасних керівників є персональні комп'ютери, мобільні телефони, бази даних, системи зв'язку через Інтернет та ін.

Отже, за роки незалежності України мало хто займався вдосконаленням системи управління; за висловом одного з директорів, вистачало і "жеківських" методів. Однак такі методи вже не задовольняють суспільство. Аналізуючи процеси управління в нашій державі, представник фонду Карнегі проф. А. Ослунд дійшов висновку, що виробничі досягнення в Україні не залежать практично ні від галузі, ні від розміру підприємства, а "вирішальну роль відіграє менеджер, його здібності й воля".

Відсутність менеджменту є чи не найсерйознішим гальмом соціально-економічного прогресу. Підбір керівників та їх навчання методів формування ринкової цілісної системи управління організацією мають стати одним із пріоритетних напрямів державної політики. Потрібно з менеджменту здорового глузду, західного менеджменту та менеджменту командно-адміністративної системи створити прагматичну українську модель менеджменту зразка 2008 року.

Дослідження тенденцій світового менеджменту та особливостей становлення соціально-економічного менеджменту в Україні дають змогу окреслити орієнтири формування системи менеджменту в нашій державі. Досягнення світового менеджменту потрібно адаптувати до українського "ґрунту" з урахуванням ментальності типового українського керівника, спеціаліста, робітника. Адже центральна фігура системи управління виробництвом - людська особистість, яка одночасно є об'єктом управління (виконавцем) і суб'єктом управління (керівником).

Формування дієвої моделі менеджменту неможливе без реалізації стратегії розвитку персоналу. Йдеться про старанний підбір кадрів, високий та однорідний рівень їх кваліфікації, високу моральність. Розвиток персоналу має пов'язати професійно-кваліфікаційну модель робочих місць із моделлю особистих та ділових рис людини, поступово формувати свідому активну відповідальну особистість, відродити справжній демократизм у відносинах між виконавцями й керівниками. Цілісну систему управління організацією, що є предметом стратегічного менеджменту, не можна формувати без впровадження механізму управління "за цілями й результатами". Цей механізм відображає універсальні підходи до управління організаціями як соціальними системами, що складаються з окремих груп працівників. Стратегічне управління слід провадити на засадах таких принципів соціального управління, як визначення мети, цілеспрямована орієнтація працівників, зворотний зв'язок з результатами діяльності.

Сучасне господарське управління характеризують багатоваріантність можливих рішень, гнучкість і неординарність господарських ситуацій та неповторність способів дії у конкретних умовах. Менеджмент не дає універсальних рецептів. Він лише навчає, як, знаючи прийоми, способи та шляхи вирішення тих чи інших управлінських завдань, досягти успіху в умовах конкретного підприємства. Керівник-менеджер стає центральною фігурою управління, розробляє варіанти господарських рішень, бере на себе відповідальність за розробку та впровадження управлінських команд.

Створення ефективної системи управління виробництвом в Україні треба починати зі старанного підбору керівних кадрів та їх навчання. Слід також пам'ятати, що ефективно керувати ніколи не зможуть люди, які, хоча теоретично пізнали науку управління, однак не мають "іскри Божої", тобто задатків і здібностей до специфічної діяльності менеджменту. Державна кадрова політика має передбачити створення системи пошуку молодих осіб, яким притаманні вроджені риси лідера та організатора. Шляхи можуть бути різними: від організації окремих груп або класів у школах до формування спеціалізованих шкіл або ліцеїв.