Як здійснюється оплата праці працівника у святкові та неробочі дні?

Оплата праці працівника у святкові і неробочі дні провадиться в подвійному розмірі.Дізнайтеся, як розраховується оплата праці в свята і неробочі дні відрядника, працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, працівникам, які одержують місячний оклад.

 

26.

 

Заробітна плата виконує такі основні функції:

— відтворювальну функцію (забезпечення розширеного відтворення якісної робочої сили найманого працівника та членів його сім'ї);

— стимулюючу функцію (заробітна плата, її форми та системи повинні стимулювати високоефективну працю);

— розподільчу функцію (стимулювання припливу робочої сили в одні галузі та її відпливу з інших);

— соціальну функцію (сприяє досягненню певної соціальної справедливості).

У цих функціях сутність заробітної плати розкривається комплексно. За сприятливих соціально-економічних умов заробітна плата може забезпечити лише відтворення товару робоча сила нормальної якості, а не належний рівень розвитку особистості.

Форми і системи заробітної плати. Заробітна плата існує у двох основних формах: почасовій і відрядній.

Почасова заробітна плата — оплата вартості та ціни робочої сили за її функціонування впродовж певного робочого часу.

Для визначення рівня оплати робочої сили визначають погодинну ставку заробітної плати, яка має назву «ціна праці».

 

27.

 

Основою організації оплати праці є тарифна система, що являє собою сукупність нормативних матеріалів, за допомогою яких встановлюється рівень заробітної плати працівників підприємства залежно від їхньої кваліфікації, складності робіт, умов праці. Тарифна система оплати праці включає: тарифні сітки, тарифні ставки, надбавки і доплати до тарифних ставок, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники).
Основою органiзацiї оплати працi є тарифна система оплати працi, яка включає тарифнi сiтки, тарифнi ставки, схеми посадових окладiв i тарифно-квалiфiкацiйнi характеристики (довiдники). Тарифна система оплати працi використовується для розподiлу робiт залежно вiд їх складностi, а працiвникiв - залежно вiд їх квалiфiкацiї та за розрядами тарифної сiтки. Вона є основою формування та диференцiацiї розмiрiв заробiтної плати. Формування тарифної сiтки (схеми посадових окладiв) провадиться на основi тарифної ставки робiтника першого розряду та мiжквалiфiкацiйних (мiжпосадових) спiввiдношень розмiрiв тарифних ставок (посадових окладiв), що встановлюються у розмiрах, не нижчих нiж визначенi генеральною, галузевою (регiональною) угодою. Вiднесення виконуваних робiт до певних тарифних розрядiв i присвоєння квалiфiкацiйних розрядiв робiтникам провадиться власником або уповноваженим ним органом згiдно з тарифно-квалiфiкацiйним довiдником за погодженням з профспiлковим або iншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом. Квалiфiкацiйнi розряди пiдвищуються насамперед робiтникам, якi успiшно виконують встановленi норми працi i сумлiнно ставляться до своїх трудових обов'язкiв. Право на пiдвищення розряду мають робiтники, якi успiшно виконують роботи бiльш високого розряду не менш як три мiсяцi i склали квалiфiкацiйний екзамен. За грубе порушення технологiчної дисциплiни та iншi серйознi порушення, якi спричинили погiршення якостi продукцiї, робiтниковi може бути знижено квалiфiкацiю на один розряд. Поновлення розряду провадиться в загальному порядку, але не ранiше нiж через три мiсяцi пiсля його зниження. Посадовi оклади службовцям установлює власник або уповноважений ним орган вiдповiдно до посади i квалiфiкацiї працiвника. За результатами атестацiї власник або уповноважений ним орган має право змiнювати посадовi оклади службовцям у межах затверджених у встановленому порядку мiнiмальних i максимальних розмiрiв окладiв на вiдповiднiй посадi.

 

28.

 

Форми оплати праці

Підприємствам надані широкі права в області оплати праці. Так, їм надане право самостійне установлювати форми, системи і розміри оплати праці працівників, а також інші види їхніх доходів.

При цьому взаємини між працівником і роботодавцем регулюються трудовим договором (контрактом), ув'язненим у писемній формі, а також діючим трудовим законодавством.

При оплаті праці робітників можуть застосовуватися тарифні ставки, оклади, а також безтарифна система, якщо підприємство (роботодавець) рахує таку систему найбільш доцільної.

Тарифна система оплати праці є сукупністю взаємозалежних елементів: тарифної сітки, тарифних ставок, схем посадових окладів і тарифно-кваліфікаційних характеристик (довідників). Довідники розробляються Міністерством праці України.

Основними елементами тарифної системи є:

• тарифні ставки;

• тарифні сітки;

• тарифно-кваліфікаційні довідники.

Тарифна ставка визначає абсолютний розмір оплати праці різноманітних груп робітників за одиницю робочого часу, вираженого у вартісній формі. Залежно від обраної одиниці вимірювання робочого часу встановлюються годинні, денні та місячні тарифні ставки. Тарифна ставка є основною нормативною величиною, що визначає розмір оплати праці всіх категорій працівників. Вона враховує умови та інтенсивність праці робітників у даній галузі, а також значення самої галузі в народному господарстві.

Тарифні сітки використовуються для врахування в оплаті кваліфікації праці, тобто визначення співвідношень в оплаті праці робітників різної кваліфікації.

Тарифна сітка являє собою сукупність тарифних розрядів, що характеризують ступінь складності, важливості та відповідальності робіт, а також тарифних коефіцієнтів, що відповідають кожному розряду.

Тарифний коефіцієнт показує, у скільки разів тарифна ставка відповідного розряду перевищує тарифну ставку 1 розряду:

Тарифна система використовується для розподілу робіт і працівників, у залежності від складності робіт і кваліфікації працівників, по розрядах тарифної сітки і є основою формування і регулювання заробітної плати.

При тарифній системі діють форми оплати праці працівників — відрядна і погодинна, що включають ряд систем для різних організаційно-технічних умов виробництва.

Оплату праці керівників, фахівців і службовців рекомендовано робити, як правило, на основі посадових окладів. Але може бути встановлений і інший вид оплати праці: у відсотках від виторгу, у частках від прибутку й ін.

На практиці у виробничій і комерційній діяльності відомі кілька форм і систем оплати праці. До них, насамперед, варто віднести відрядну, погодинну й акордну форми оплати праці.

Відрядна форма оплати праці має такі основні системи оплати праці, як пряма відрядна, відрядно-преміальна і відрядно-прогресивна.

При прямій відрядній системі виплата заробітної плати прямо пропорційна кількості виробленої чи продукції виконаної роботи. Помноживши відрядну розцінку на обсяг вироблення, визначають розмір заробітної плати.

Часто застосовують бригадну відрядну оплату, при якій заробітну плату нараховують групі (бригаді) робітників, а потім розподіляють її між членами бригади пропорційно кількості відпрацьованих кожним робітником годин з урахуванням тарифних ставок і розрядів.

Відрядно-преміальна система оплати праці відрізняється від прямої відрядної системи тим, що робітником, крім заробітної плати по основних відрядних розцінках, виплачують премії по встановленій шкалі за ті чи інші якісні і кількісні показники роботи.

Такими показниками звичайно бувають: перевиконання норм виробітку, підвищення якості продукції, відсутність шлюбу і т.д.

При відрядно-прогресивній системі частина чи продукції робіт, випущеної чи здійсненої в зв'язку з перевиконанням установлених норм, оплачують за підвищеними розцінками.

Відрядну оплату праці рекомендовано застосовувати на ділянках і видах виробництва, де маються кількісні показники чи вироблення виконання робіт, що правильно відбивають витрати праці працівників; виробничі умови для збільшення вироблення проти встановлених норм і завдань, можливості для точного обліку фактично зробленої чи продукції виконаних робіт.

Акордною формою називають відрядну оплату праці за кінцеві результати виробництва, тобто за виконання у визначений термін закінченого комплексу (циклу) робіт.

При ній чи колективу окремому працівнику встановлюють загальну суму оплати праці за виконання встановленого комплексу робіт.

Погодинною формою називають оплату праці за визначену кількість відпрацьованого часу поза прямою залежністю від кількості виконаних робіт. За відпрацьований час звичайно приймають календарний місяць (при місячній тарифній чи ставці місячному посадовому окладі), день (при денній тарифній ставці) чи година (при годинній тарифній ставці).

Погодинна форма оплати праці має дві основні системи: просту погодинну і почасово-преміальну.

Проста погодинна система у своїй основі має тільки кількість відпрацьованого часу. При ній оплата праці будується диференційовано в залежності від кваліфікації працівників і їхнього виробничого стажу. У багатьох випадках тут установлюють місячні посадові оклади.

При почасово-преміальній системі на додаток до погодинної тарифної ставки, для посилення матеріального стимулювання за досягнення встановлених чи показників високої якості робіт, працівникам виплачують премії.

Погодинну форму оплати праці рекомендовано використовувати в умовах механізації й автоматизації виробництва, зокрема, на ділянках і видах робіт з регламентованим режимом виробничого процесу, на апаратурних процесах, на роботах, де потрібно особлива точність виготовлення продукції і її висока якість, у досвідчених виробництвах.

Звичайно її застосовують у сполученні з установленням нормованих завдань, нормативів чисельності і норм обслуговування для відповідних категорій працівників.

У цих умовах найбільше застосування знаходить почасово-преміальна система оплати праці.

 

30.

Кошторисні норми - це узагальнена назва комплексу кошторисних норм, цін і розцінок, що об'єднуються в окремі збірники. Разом з певними прави лами і методичними положеннями, що містять у собі необхідні вимоги, вони служать основою визначення кошторисної вартості будівництва, реконструкції та капітального ремонту будівель і споруд, розширення і технічного перево оружения підприємств будь-якої форми власності.

Головною функцією кошторисних норм є визначення нормативного количе ства матеріальних і трудових ресурсів, необхідних для виконання одиниці відповідного виду робіт, як основи для наступного переходу до стоїмо стним показниками.

Вартість будівництва визначається в двох рівнях цін:

 

• 
  в базисному рівні-в базисних в цінах на 01.01.1991 або на 01.01.2006;
• 
  в поточному (прогнозному) рівні - на основі індексів зміни вартості окремих елементів витрат до їх базисної вартості або цін, що склалися на певний період.

Ресурсно-кошторисні норми (далі - РСН) призначені для визначення кошторисної вартості і складання кошторисної документації при новому будівельник стве, реконструкції, ремонті, реставрації будівель і споруд, інженерних і транспортних комунікацій, благоустрою територій у базисному уров не цін.

Відповідно до наказу Міністерства архітектури і будівництва Респуб лики Білорусь від 29.09.2000 № 436 система нормативно-технічних документів по економіці будівництва входить в структуру Національного комплексу нір мативно-технічних документів у будівництві, частина 8 «Нормативно-технічні документи з економіки будівництва».

Окремою кошторисної нормою називається сукупність ресурсів (затрат праці, часу роботи машин, потреби в мат.ресурсах), встановлена ​​на одиницю виміру будівельних монтажних і др.работ.

Кошторисні нормативи - А) елементні

1. ресурсно-кошторисні норми (розцінки) на: будує. конструкції і роботи; монтаж обладнання; ремонтно-будівельні роботи; реставраційно-відновлювальні роботи; пуско-налагоджувальні роботи; ремонт виробничих ЗіС, енергопідприємств.

2. кошторисні ціни на: мат, вид і констр; експлуатацію строймашін і механізмів; перевезення вантажів для стр-ва; обладнання.

Б) укрупнені

1. кошторисні норми, виражені в%: норми НР і ПН; норми заготівельно-складських витрат; СН витрат на буд-во тимчасових ЗіС; СН доп витрат на пр-во робіт в зимовий час; норми резерву коштів на непередбачені роботи і витрати; інші витрати

2. укрупнені кошторисні норми і розцінки: УСН на ЗіС; УСН на конструкції і види робіт; укрупнені розцінки на споживчу одиницю будівельної продукції; укрупнені показники вартості будівництва; укрупнені прейскуранти цін на будівництво ЗіС, мереж.

Формування кошторисної вартості у будівництві відбувається в логічній послідовності від приватного до загального.

кошторисна собівартість будівельних та інших спеціальних робіт складається з вартості прямих витрат СПЗ, накладних витрат СНР, і вартості додаткових витрат на тимчасові будівлі і споруди СВЗ, на зимове дорожчання СЗУ, і витрат на непередбачені роботи і витрати Снепр.

Сссмр = СПЗ + СНР + СВЗ + СЗУ + Снепр

Кошторисна вартість будівельних монтажних та інших робіт складається з кошторисної собівартості і планових нагромаджень СПН.

ССМ = Сссмр + СПН
Кошторисна вартість будівництва формується на підставі вартості СМР з урахуванням інших витрат, пов'язаних зі специфікою виконання робіт на об'єкті. Ці витрати передбачаються главою 9 зведеного кошторисного розрахунку (надбавки за пересувний або роз'їзний характер робіт, преміювання за введення об'єкту в експлуатацію термін, виплати стимулюючого характеру, перевезення робітників, вахтовий метод, малий обсяг робіт і т.д.)

Сстр-ва = ССМ + Спр

 

31.

Інвесторською кошторисною документацією називається сукупність кошторисів (кошторисних розрахунків), відомостей кошторисної вартості пускових комплексів, черг будівництва, зведень витрат, пояснювальних записок до них та відомостей ресурсів, складених на стадії розроблення проектної документації.

Ефективність освоєння матеріалу щодо складання інвесторської кошторисної документації залежить від однозначного розуміння змісту основних елементів будівництва: об'єкт, пусковий комплекс, черга будівництва, будівництво (будова) в цілому.

Пусковим комплексом є сукупність об'єктів (або їх частин) основного виробничого, допоміжного та обслуговуючого призначення, енергетичного, транспортного та складського господарств, зв'язку, інженерних комунікацій, очисних споруд, благоустрою, охорони довкілля від забруднення та інших об'єктів, що є частиною будови або ії черги, введення яких в експлуатацію забезпечує: випуск продукції або наданні послуг в обсязі, передбаченому проектною документацією для даного пускового комплексу; умови праці, що відповідають чинним нормам.

Чергою будівництва визначена проектною документацією є сукупність об'єктів виробничого призначенні (або їх частин), введення в дію яких забезпечує випуск продукції або надання послуг та безпечну експлуатацію цих об'єктів. Вона може складатися з одного або кількох пускових комплексів.

Будовою є сукупність будівель та споруд (об'єктів) різного призначення, будівництво яких здійснюється, як правило, за єдиною проектно-кошторисною документацією із зведеним кошторисним розрахунком вартості будівництва (розрахунком вартості будівництва) або, у відповідних випадках, із зведенням витрат, на які у встановленому порядку затверджується окремий титул будови.

Для визначення кошторисної вартості будівництва проектованих підприємств, будівель, споруд або їх черг складається інвесторська кошторисна документація: таких видів:

Локальні кошториси є первинними кошторисними документами і складаються на окремі види робіт та витрат на будівлях і спорудах або на загальномайданчикових роботах на підставі обсягів, що визначились при розробленні робочої документації (робочих креслень).

Локальні кошторисні розрахунки складаються також на окремі види робіт на витрат по будівлях і спорудах або загальномайданчикових роботах замість локальних кошторисів у тих випадках, коли обсяги робіт і розміри витрат остаточно не визначились і полагають уточненню.

Об'єктні кошториси об'єднують у своєму складі на об’єкт у цілому дані з локальних кошторисів.

 

32.

Система ціноутворення в будівництві

Положення цього розділу встановлюють:

- основні завдання кошторисного нормування і правила ціноутворення в будівництві;

- види кошторисних нормативних документів*;

- вимоги до кошторисних нормативів;

- систему ціноутворення в будівництві;

- порядок розроблення, узгодження та затвердження кошторисних нормативів.

____________
* Кошторисні нормативні документи надалі іменуються "кошторисні нормативи".

Система ціноутворення в будівництві містить у собі кошторисні нормативи, правила визначення вартості будівництва і складання інвесторської кошторисної документації.

Кошторисні нормативи - це узагальнена назва комплексу кошторисних норм, що об'єднуються в окремі збірники. Разом з правилами і положеннями, що містять у собі необхідні вимоги, вони служать для визначення вартості будівництва.

Інвесторська кошторисна документація - це сукупність кошторисів (кошторисних розрахунків), відомостей кошторисної вартості пускових комплексів, черг будівництва, зведень витрат, пояснювальних записок до них та відомостей ресурсів, складених на стадії розроблення проектної документації.

Документи, які деталізують основні правила і положення, що містяться в кошторисних нормативах класу "Д" відповідно до "Класифікації нормативних документів України в галузі будівництва", можуть випускатися як допоміжні, у вигляді інструкцій, методичних вказівок, посібників та інших матеріалів, що також використовуються при визначенні вартості будівництва.

 

 

33.

Договірна ціна представляє ціну будівельно-монтажних робіт, за яку підрядна організація згодна виконати роботи на об'єкті замовлення.
Згідно з поточним порядком договірна ціна на будівництво об'єкта формується претендентом на виконання робіт (генпідрядником) із залученням субпідрядних організацій і погоджується з замовником. Погодження договірних цін може відбуватися як на переговорах між замовником і підрядником,так і в процесі проведення конкурсів (тендерів).

Договірні ціни узгоджуються на переговорах між замовником і підрядником по будовах, для яких згідно з чинним законодавством торги (тендери) не проводяться. Для формування договірної ціни замовник передає генеральній підрядній організації проектно-кошторисну документацію в повному обсязі. Після.детального аналізу проектно-кошторисної документації з метою оцінки імовірності ризику при виконанні робіт на будові підрядник готує пропозиції відносно договірної ціни і погоджує її із замовником. На основі спільного рішення замовника та генпідрядника оформляється протокол-узгодження договірної ціни, який є невід'ємною частиною договору.

Ціна пропозиції, за яку претендент (підрядник) згоден виконати замовлення, розраховується на підставі нормативної потреби в трудових і матеріально-технічних ресурсах, необхідних для здійснення проектних рішень по об'єкту замовлення та поточних цін на них.

Для розрахунку ціни пропозиції претендента залежно від способу визначення виконавця робіт замовник надає претендентові (підрядникові):
а) при проведенні тендерів - відомість обсягів робіт, що пропонуються, відомість ресурсів до неї з відповідними кошторисними цінами або без цін, або інвесторську кошторисну документацію;
б) шляхом переговорів - проектно-кошторисну документацію в повному обсязі.

У ціні пропозиції претендент (підрядник) визначає вартість підрядних робіт, які пропонуються до виконання. До складу цієї вартості підрядник включає як безпосередні, так і супутні витрати (прямі і накладні) на будівництво об'єкта замовлення, прибуток, кошти на покриття ризику, а також кошти на оплату податків, зборів, обов'язкових платежів.

Заробітна плата в складі прямих витрат претендентом розраховується на підставі нормативних трудовитрат на певний обсяг робіт і вартості людино-години, яка відповідає середньому нормативному розрядові цих робіт для ланки робітників-будівельників і монтажників та середньому нормативному розрядові ланки робітників, зайнятих на керуванні, на обслуговуванні будівельних машин і механізмів.

Середній нормативний розряд за видом робіт для ланки робітників - будівельників і монтажників приймається за ресурсними елементними кошторисними нормами, а для ланки робітників, зайнятих на керуванні та обслуговуванні будівельних машин і механізмів, - за ресурсними кошторисними нормами експлуатації будівельних машин і механізмів.

 

 

34.

Оцінка ефективності виробничих і фінансових інвестицій

Методика оцінки ефективності виробничих інвестицій (капітальних вкладень). Ефективність виробничих інвестицій (капіталь­них вкладень) характеризує економічні, соціальні або інші результати і господарську доцільність їхнього здійснення. Основою оцінки доцільності капітальних витрат служить порівнювання вигі­дності того чи того проекту за умови обмеженості капіталу як ресурсу та забезпечення найбільших прибутків через реалізацію найліпшого з кількох варіантів (проектів) інвестицій.

Офіційна методика оцінювання ефективності (доцільності) ка­пітальних вкладень передовсім визначає загальні положення. Найбільш суттєвими з них є такі.

• По-перше, розрахунки економічної ефективності капітальних вкладень застосовуються за: розробки різних проектних і плано­вих (прогнозних) документів; оптимізації розподілу реальних інве­стицій за різними формами відтворення основних фондів; оціню­вання ефективності витрачання власних фінансових коштів підприє­мства.

• По-друге, у розрахунках визначають загальну економічну ефек­тивність як відношення ефекту (результату) до суми капітальних витрат, що зумовили цей ефект. Витрати та результати обчислю­ють з урахуванням чинника часу. На підприємствах економічним ефектом капітальних вкладень служить приріст прибутку (госпроз­рахункового доходу).

• По-третє, з метою всебічного обґрунтування та аналізу еко­номічної ефективності капітальних вкладень, виявлення резервів її підвищення використовують систему показників — узагальне­них і поодиноких. До узагальнених показників належать період окупності капітальних витрат (кількість років або місяців, за які відшкодовуються початкові інвестиції) та питомі капітальні вкла­дення (у розрахунку на одиницю приросту виробничої потужності або продукції) — капіталомісткість. Окрім узагальнених до систе­ми входять такі поодинокі показники, що підлягають спільному комплексному аналізу: продуктивність праці; фондовіддача; мате­ріаломісткість (енергоємність), собівартість, якість і технічний рівень продукції; тривалість інвестиційного циклу; величина соці­ального ефекту (як порівняти із соціальними нормативами); показ­ники, що характеризують поліпшення стану навколишнього сере­довища.

• По-четверте, за визначення ефективності капітальних вкла­день має бути виключений вплив на сумарний ефект так званих не інвестиційних чинників, тобто заходів, здійснення яких не по­требує капітальних вкладень. Це означає, що з одержаного підприємством загального ефекту (прибутку) треба вилучати ефект від повнішого використання введених раніше виробничих потужнос­тей, збільшення коефіцієнта змінності роботи устаткування, за­провадження прогресивних форм організації виробництва, праці та управління, підвищення професійної підготовки й майстерності персоналу тощо.

У практиці господарювання підприємств приймаються різно­манітні рішення, зв'язані з інвестуванням виробництва й соціаль­ної інфраструктури. З огляду на це заведено розрізняти загальну (абсолютну) та порівняльну (оцінку доцільності) ефективність ка­пітальних вкладень. Абсолютна ефективність капітальних витрат показує загальну величину їхньої віддачі (їхню результативність) на тому чи тому підприємстві, її розрахунки потрібні для оцінки очікуваного або фактичного ефекту від реальних інвестицій за пев­ний період часу.

Порівняльна ефективність капітальних вкладень визначається лише тоді, коли є кілька інвестиційних проектів (варіантів вирі­шення господарського завдання). Вона характеризує переваги (еко­номічні, соціальні та інші) якогось одного проекту капітальних витрат проти іншого або інших. Розрахунки порівняльної ефективності здійснюють з метою визначення ліпшого з можливих про­ектів (варіантів) інвестування виробництва. Абсолютна й порівняль­на ефективність реальних інвестицій взаємозв'язані. Визначення найбільш доцільного проекту (варіанта капітальних вкладень) ба­зується на зіставленні показників абсолютної їхньої ефективності, а аналіз останньої здійснюється порівнянням нормативних, запла­нованих чи фактично досягнутих показників, їхньої динаміки за певний період.