Аналіз беззбитковості виробництва і прибутковості галузі за допомогою показника норми беззбитковості

Для зручності такого аналізу формулу норми беззбитковості зобразимо у вигляді:

де q — обсяг реалізації, ц.

У нашому прикладі норма беззбитковості становить [900:: (16 – 6) • 300] • 100 = 30 %. Одержаний результат означає, що беззбитковість досягається за урожайності 90 ц/га цукрових буряків [(300 • 30): 100]. Отже, вона збігається з критичною точкою урожайності, визначеною графічним способом.

На норму беззбитковості й дохідність галузі в цілому впливають чотири фактори: сума постійних витрат, змінні витрати на центнер продукції, ціна реалізації й рівень урожайності. Ступінь впливу цих факторів доцільно визначати за їх зміни на однакову величину, скажімо, на 10 %.

При збільшенні постійних витрат на 10% норма беззбитковості становитиме [(900 • 1,1): (16 – 6) • 300] • 100 = 33 %, а критична точка врожайності — 300 • 0,33= 99 ц. Як бачимо, за такої умови, щоб досягти беззбитковості виробництва, потрібно додатково виростити і реалізувати 9 ц цукрових буряків (99 – 90).

При збільшенні змінних витрат на 10 % норма беззбитковості дорівнюватиме 31,9 % [900: (16 – 6 • 1,1) • 300] • 100, тобто беззбитковість досягається за реалізації 95,7 ц/га (300 • 0,319), що вимагає додаткового продажу 5,7 ц.

За умови підвищення ціни на 10 % норма беззбитковості знижується до 25,9 %, а критична точка врожайності досягається за 77,6 ц/га, тобто підприємству, щоб досягти беззбитковості, необхідно виростити і продати на 12,4 ц цукрових буряків менше порівняно з базовим обсягом.

Як видно, однакове збільшення на 10 % розглянутих економічних факторів справило далеко не рівнозначний вплив на критичний обсяг виробництва і продажу. Ця обставина є дуже важливою для прийняття управлінським персоналом обґрунтованих рішень при визначенні тактики і стратегії розвитку галузі. Водночас важливою є інформація про зміну норми беззбитковості при зростанні врожайності й стабільному значенні інших факторів, що можливе в сприятливих кліматичних умовах. У нашому прикладі при підвищенні врожайності на 10 % норма беззбитковості становить 27,3 %, а критична врожайність —81,9 ц.

Важливо зазначити, що підприємство лише тоді починає одержувати прибуток, коли збільшує обсяг продажу понад його критичний рівень. Цей прибуток формується вже з першої одиниці приросту продукції в розмірі різниці між ціною і змінними витратами. Тому, очевидно, що підприємство одержуватиме тим більший прибуток, чим більше продукції буде реалізовано понад критичний обсяг продажу, і навпаки.

Якщо підприємство ставить собі за мету досягти певного приросту прибутку від реалізації продукції відповідної галузі, закономірно виникає питання: скільки необхідно додатково продати цієї продукції, щоб досягти необхідної суми прибутку? Щоб відповісти на це запитання, складемо рівність:

П = q (Ц – 3вц) – ПВ,

де 3вц — змінні витрати на 1 ц продукції.

Приріст прибутку П визначається як різниця між прибутком при збільшеному обсязі продажу П1 і прибутком при досягнутому (базовому) обсязі продажу П0, тобто П = П1 – П0.

У розгорнутому вигляді цю формулу можна записати так:

Звідси приріст продажу продукції , за якого досягається необхідний підприємству приріст прибутку, визначається за формулою:

У нашому прикладі за урожайності 300 ц цукрових буряків підприємство може одержати 3000 грн прибутку [(300 • 16) –– (300 • 6) – 900], тобто По = 3000.

Якщо, скажімо, підприємство поставило за мету збільшити прибуток з 1 га посіву цукрових буряків на 10 %, тобто на 300 грн, йому додатково потрібно продати q =

Щоб переконатися у правильності одержаного результату, здійснимо такий розрахунок. В абсолютному виразі бажаний приріст прибутку становить 300 грн (3000 • 10): 100, виручка від реалізації додаткової продукції — 480 грн (30 • 16). Змінні витрати на вказаний обсяг продукції дорівнюватимуть 180 грн (30 • 6). Звідси приріст прибутку — 480 – 180 = 300 грн.

Слід мати на увазі, що підприємством нерідко виробляються такі види продукції, за якими формуються спільні постійні витрати та індивідуально — змінні. Це стосується, насамперед, окремих видів зернових колосових культур — пшениці, ячменю, вівса, жита. Механізм визначення критичного обсягу виробництва в таких умовах модифікується, особливо коли через певні причини фінансовий результат за цими видами виробництва негативний — підприємство зазнає збитків. Тоді виникає питання: якого обсягу виробництва (продажу) цих видів продукції потрібно досягти, щоб забезпечити його беззбитковість?

За таких обставин критичний обсяг виробництва (продажу) досягається, коли:

(1)

де — обсяг виробництва (продажу) і-го виду продукції; — ціна реалізації 1 ц і-го виду продукції; Зві– змінні витрати на 1 ц і-го виду продукції; — спільні постійні витрати для і-х видів продукції.

Допускаємо, що в підприємстві вирощують озиму пшеницю, ячмінь і овес. У табл. 16.1. наведені вихідні дані, необхідні для визначення беззбитковості виробництва.

Таблиця 16.1

ПАРАМЕТРИ РОЗВИТКУ ЗЕРНОВИРОБНИЦТВА І ЙОГО ФІНАНСОВИЙ РЕЗУЛЬТАТ

Показники	Види продукції	Разом
озима пшениця	ячмінь	овес
Обсяг виробництва (продажу), ц
Ціна за 1 ц, грн				х
Грошова виручка від реалізації, тис. грн
Структура грошової виручки, %	64,3	24,2	11,5
Змінні витрати на 1 ц продукції, грн	46,4	44,4	41,0	х
Змінні витрати на загальний обсяг продажу, тис. грн		177,6	82,0	723,6
Постійні витрати, тис. грн	Х	Х	Х	356,57
Фінансовий результат: прибуток (+), збиток (–), тис. грн	х	х	х	–70,17

Завдання полягає в тому, щоб визначити нові обсяги виробництва (продажу) цих видів продукції за яких досягається без-збитковість виробництва. Оскільки йдеться про три види продукції, в наведеному рівнянні (1) є три невідомих. Щоб розв’язати його, необхідно обсяг реалізації одного з видів продукції прийняти за базовий і через нього виразити обсяги виробництва (реалізації) двох інших видів продукції. Якщо рівняння (1) зобразити в розгорнутому для нашого прикладу вигляді з одночасним виразом перших двох видів продукції — озимої пшениці і ячменю через третій вид продукції — овес, одержимо:

(2)

де — необхідний обсяг виробництва (продажу) окремих видів продукції. Якщо q3 винести за дужки, а ПВ перенести в праву частину рівняння, матимемо вираз:

(3)

Звідси:

(4)

Необхідний обсяг виробництва (продажу) окремих видів продукції, за якого досягається беззбитковість, визначається за формулою:

(5)

де — вид продукції, що прийнято за базовий.

Якщо у формулу (5) підставити фактичні дані з табл. 16.1, одержимо 1/q3 = 1,245. Це означає, що обсяг виробництва (продажу) озимої пшениці потрібно довести до 12450 ц (10000 • 1,245), ячменю — до 4980 ц (4000 • 1,245) і вівса — до 2490 ц (2000 • 1,245). Змінні витрати при цьому становитимуть 900 882 грн, а грошова виручка — 1 257 450 грн. Неважко пересвідчитись, що за таких умов досягається беззбитковість виробництва (1 257 450 – 900 882 – – 356 568). Очевидно, що беззбитковість у даному випадку є результатом зниження частки постійних витрат на одиницю названих видів продукції за рахунок зростання їх обсягів виробництва до визначених за формулою (5) рівнів.

Зазначимо також, що визначений критичний обсяг виробництва (продажу) є таким для тієї структури зернових культур, що склалася на підприємстві. При її зміні беззбитковість може бути досягнута за іншого критичного обсягу, можливо меншого, ніж розраховано у нашому прикладі. Встановити нову структуру можна, застосовуючи механізм, викладений у підрозділі 21. 5.

 

 

29.

Постійні і змінні витрати

Усі витрати, що несуть аграрні підприємства в процесі виробництва продукції, мають не однаковий зв’язок з обсягом її виробництва. Залежно від характеру такого зв’язку витрати виробництва поділяють на постійні і змінні.

Постійні — це такі витрати, що безпосередньо не змінюються при збільшенні або зменшенні масштабів виробництва в короткостроковому періоді. В рослинництві до постійних витрат відносять: амортизацію техніки і приміщень, орендну плату за землю або інші ресурси, земельний податок, заробітну плату постійних працівників, страхові платежі за посіви і майно рослинницьких галузей, загальновиробничі витрати в галузі, ремонт приміщень, що використовуються в рослинництві. До постійних витрат у тваринництві відносять амортизацію приміщень і техніки, що використовується в цій сфері виробництва, ремонт даних приміщень, амортизацію робочої і продуктивної худоби, податок на майно, витрати на підтримуючий корм, страхові платежі, оплату праці постійних працівників, рівень якої безпосередньо не пов’язується з обсягом виробленої продукції, загальновиробничі витрати в галузі, орендну плату.

Особливістю постійних витрат є те, що в короткостроковому періоді трудовому колективу їх важко зменшити. Якщо, скажімо, підприємство придбало бурякозбиральний комплекс, то загальна сума постійних витрат не залежатиме від збиральної площі. Тому для ефективної роботи підприємству необхідно раціонально використовувати ресурси, які є носіями постійних витрат, зменшуючи цим їх суму на одиницю площі або (і) на одиницю продукції. Якщо такі ресурси не використовуються, то вони, по суті, втрачаються безповоротно. Яскравим прикладом такої втрати можуть бути порожні або не повністю використовувані виробничі приміщення. Підприємство повинно нараховувати на них амортизацію і здійснювати ремонт, але ці витрати повністю або частково є непродуктивними, а частина споживної вартості даного ресурсу буде безповоротно втраченою.

Змінними називають такі витрати, величина яких безпосередньо залежить від масштабів виробництва продукції. В рослинництві до таких витрат відносять вартість насіння, витрати на мінеральні добрива й отрутохімікати, на органічні добрива, паливно-мастильні матеріали, на технічний огляд і ремонт техніки, транспортні витрати на перевезення і доробку продукції, витрати на оплату праці найманих працівників і працівників підприємства, які виконують збиральні роботи і роботи, пов’язані з використанням ресурсів, що є елементом змінних витрат (наприклад, оплата працівників, які обробляють посіви отрутохімікатами). У тваринництві до змінних витрат відносять оплату праці постійних працівників, рівень якої (оплати) безпосередньо пов’язується з обсягом виробленої продукції, оплату праці найманих працівників, продуктивні корми, витрати на ветеринарне обслуговування і племінну справу, технічний догляд і ремонт машин та обладнання галузі, витрати на електроенергію, воду, на молоко для випоювання телят, транспортні витрати тощо.

Обгрунтоване розмежування витрат на постійні і змінні має велике значення для оцінки й аналізу ефективності виробництва та прийняття виважених, економічно доцільних управлінських рішень. У наступних розділах ми неодноразово будемо використовувати цих два види витрат для розв’язання відповідних економічних завдань. Тут же звернемо увагу на два напрями такого використання. Перший з них — оцінка співвідношення між постійними і змінними витратами. На виробництві різних видів продукції і за різних технологій таке співвідношення може бути різним, що безпосередньо впливає на результати виробництва. В західній економічній літературі таке співвідношення називають операційним лівериджем (Ол), який формалізовано можна представити виразом:

Ол = ПВ: ЗВ,

де ПВ — постійні витрати; ЗВ — змінні витрати.

Величина операційного лівериджу безпосередньо впливає на рівень виробничого ризику. Чим нижчий цей коефіцієнт, тим менший ризик при зниженні обсягів виробництва продукції, оскіль-ки за таких умов менше зросте собівартість одиниці продукції за рахунок підвищення в ній частки постійних витрат, ніж це мало б місце за високого коефіцієнта операційного лівериджу.

Другий напрям — визначення рівня врожайності (продуктивності тварин), за якого відшкодовуються постійні та окремо сукупні витрати. Підприємство може стати перед вибором: чи йому відмовитися від виробництва збиткової продукції, чи таки здійснювати його, щоб відшкодувати постійні витрати і таким чином мінімізувати збитки. Така мінімізація відбувається тоді, коли відшкодовувані врожаєм (продуктивністю) постійні витрати перевищують суму змінних витрат, які необхідно понести, щоб отримати урожай (продуктивність), достатній для такого відшкодування.

 

 

30.