Переносне значення слів— значення похідне, вторинне, розвивається із прямого, вихідного значення слова, робить його полісемічним, тобто багатозначним (див. Полісемія слів)

Питальні речення — комунікативний різновид речень; речення, якими мовець у питальній формі, питальною інтонацією найчастіше спонукає когось до відповіді з метою отримати певну інформацію.

Підмет — граматично незалежний головний член двоскладного речення, який означає предмет, котрому приписується якась дія, стан або ознака в часі; за структурою розрізняють: простий підмет, який виражається формою називного відмінка іменника, займенника чи будь-якого іншого субстантивованого слова, а також інфінітивом чи субстантивованим словом: Життя — не дим і не омана (В. Сосюра); Тільки «так» чи «ні», «за» чи «проти» мало сьогодні сенс (П. Загребельний); складений підмет — підмет, виражений певним сполученням слів: Три тисячі зим на вітрах відгуло (В. Базилевський); Ми з тобою — нерозлучні! (Г. Чубач).

Підрядні речення — синтаксично залежні предикативні частини (прості речення) у складнопідрядному реченні.

Підрядність, або підрядний зв'язок, — синтаксичний зв'язок підпорядкування одного компонента (повнозначного слова, сполучення слів) іншому в словосполученні чи реченні (зв'язок узгодження, керування, прилягання).

Повні речення — речення, у яких є всі члени речення, передбачені його структурною схемою.

Полілог (грец. роlis — численний і logos — слово, учення) — форма мовленнєвого спілкування кількох (трьох і більше) осіб з приблизно однаковою комунікативною активністю.

Порівняльний зворот — частина простого речення, яка пов'язана з головним порівняльним сполучником (як, мов, немов, наче, неначе, мовби, немовби, немовбито, ніби, нібито, буцім, буцімто) і повнозначними словами, котрі сукупно виражають значення порівняння: Як парость виноградної лози, плекайте мову (М. Рильський); В садках кохалися, цвіли, Неначе лілії, дівчата (Т. Шевченко).

Порядок слів — послідовне розміщення слів у реченні, тексті, яке здійснюють на логічно-змістовій і граматичній основі; залежно від позиції слів у реченні їх порядок найчастіше буває прямим (підмет передує присудкові), рідше — непрямим, зворотним (присудок передує підметові); порядок слів у реченні разом з інтонацією дають змогу мовцям передавати найрізноманітніші відтінки висловлюваного, його емоційно-експресивне забарвлення.

Постфікс (лат. роst — після і fixus — прикріплений) — службова морфема (афікс), яка розташована в слові після закінчення: одягнулися, умилися, скажи-но.

Правила спілкування — вимоги до одного із учасників комунікації, скеровані на підтримку спілкування.

Правильність і чистота мовлення — риторичний аспект спілкування, складова комунікативної компетенції адресанта, його культури мовлення, пов'язана з дотриманням усних чи писемних норм літературної мови.

Правопис — сукупність загальновизнаних і обов'язкових для кожного носія літературної мови правил написання слів, речень; правопис охоплює орфографію і пунктуацію.

Предикативність (лат. praedicativus — стверджувальний, категоричний) — одна з ознак речення, яка полягає у співвіднесенні змісту речення з реальною дійсністю; створюється сукупністю синтаксичних значень модальності, часу, особи та інтонації.

Префіксальне словотворення — словотворення за допомогою префіксів; префікси приєднуються до слова, утворюючи слово з новим лексичним значенням або слово з новим відтінком у лексичному значенні: пра-дід <- дід; пре-великий <- великий; префікси найчастіше використовують для творення дієслів (читати -> пере-читати), рідше — іменників, прикметників і прислівників.

Префіксально-суфіксальне словотворення — творення нових слів одночасно за допомогою префікса (префіксів) і суфікса (суфіксів): не-до-викон-анн-я, най-чорн-іш-ий.

Прийменники — службові слова, які в поєднанні з повнозначними виражають їх залежність від інших слів у реченні або словосполученні: на столі, в столі, при столі.

Прикладка — різновид означень; виражається іменником, який узгоджується з опорним словом у формі відмінка; прикладки бувають невідокремленими: А дівчина-сиротина у наймах марніє (Т. Шевченко) і відокремленими: Згадайте Богдана, старого гетьмана (Т. Шевченко), пор.: Згадайте старого Богдана-гетьмана.

Прикметники — різновид повнозначних слів, які називають постійну ознаку предметів, явищ, якості людей, тварин; виражаються синтаксично залежними від іменників словами, бувають якісними, яким властиві форми вищого й найвищого ступенів порівняння (веселий), відносними (кам'яний) і присвійними (материн).

Прикметниковий зворот — утворюється поєднанням прикметника як синтаксично незалежного слова із синтаксично залежним від нього словом чи сполученням слів; прикметниковий зворот становить один поширений член речення — відокремлене означення: Звідтіль потяг вітерець, свіжий і мокріший від степового (І. Нечуй-Левицький).

Принципи спілкування — найзагальніші вимоги до всіх учасників спілкування в межах комунікативного акту: Кооперації (Співробітництва) і Ввічливості (Етикетності).

Прислівники — повнозначні, морфологічно незмінні слова, якими виражають якісну або кількісну ознаку дії чи стану, ознаку іншої ознаки; розряди прислівників: незайменникові, займенникові, означальні, обставинні (місця, часу, причини та ін.); типова синтаксична функція прислівників — обставинна.

Присудок — головний член двоскладного речення, який виражає предикативну ознаку предмета, котра перебуває в синтаксичному взаємозв'язку з іншим головним членом — підметом; присудки виділяють: прості дієслівні, прості недієслівні, складені іменні та складені дієслівні.

Просторіччя — сукупність просторічних слів, нелітературних чи напівлітературних, напівнормативних: тудою, сюдою, читалка, директорка, професорка, тролєбус, театер та ін.

Професіоналами — слова ісполучення слів, які властиві мовленню певної професійної групи людей (назви трудових процесів, знарядь праці, матеріалів, сировини, виробів тощо): у педагогів — розклад занять, педрада, учительська, класовод, поурочний план.

Пунктограми (лат. punctum— крапка і грец. gr атта — написання) — знаки пунктуаційної системи, або розділові знаки, використання яких визначається й закріплюється тим чи іншим пунктуаційним правилом: лапки, двокрапка, кома і тире — пунктограми при прямій мові; дужки — при виділенні вставних і вставлених конструкцій; знак питання — пунктограма в кінці питального речення тощо.

Пунктуація — система графічних позаалфавітних знаків (розділових знаків), які разом із графікою утворюють основні засоби писемної мови; правила, якими регламентуються норми пунктуаційного оформлення тексту, правила вживання розділових знаків; розділ мовознавства, у якому вивчають закономірності пунктуаційної системи, норми вживання розділових знаків.

Резюмування (франц. resume — короткий виклад суті) — підсумовування основної ідеї, вияву почуттів тощо адресанта, яке дозволяє поєднати фрагменти розмови в єдине ціле.