Відтворення населення, його природний та механічний рух

Відтворення населення

Використання робочої сили у процесі праці передбачає її відтворення, яке перебуває у взаємозв’язку із відтворенням суспільного продукту. Під відтворенням населення розуміють безперервне відновлення його кількісних і якісних характеристик протягом тривалого історичного періоду з відносно сталими умовами життя. Відтворення населення — один із головних процесів відтворення суспільства, постійне відновлення генерації людей. Подібно до того, що відтворення не існує поза історичними формами, не існує воно й поза постійною взаємодією двох конкретних демографічних процесів: народжуваності та смертності. Відтворення населення — єдність цих двох процесів. Саме у народжуваності та смертності дістають відображення результати взаємодії демографічного процесу з усіма іншими процесами, що тривають у суспільстві.

Виділяють три типи відтворення населення: розширене, просте, звужене.

При розширеному відтворенні населення народжуваність пе­ревищує смертність. Просте відтворення характеризується пос­тійною кількістю населення внаслідок приблизно однакової народжуваності і смертності. При звуженому типі відтворення населення смертність перевищує народжуваність.

Розширене відтворення може бути екстенсивним і інтенсивним. Екстенсивне відтворення означає збільшення чисельності трудового потенціалу в країні та окремих регіонах без зміни якісних характеристик економічно активного населення. Інтенсивне відтворення трудового потенціалу пов’язане зі зміною його якості (зростання освітнього рівня працівників, їхньої кваліфікації, фізичних і розумових здібностей тощо).

Специфіка виробничих відносин багато в чому визначає якісні аспекти відтворення населення. Від характеру виробничих відносин залежить рівень зайнятості та її структури за видами економічної ді­яльності, за статтю й віком, а це, в свою чергу, вирішально впливає на всі аспекти відтворення населення. Система виробничих відносин багато в чому впливає на розселення людей як у масштабах країн та регіонів, так і в глобальному масштабі. Виробничі відносини визна­чають безпосередньо всі аспекти соціального відтворення населення.

У суспільному відтворенні населення, як наголошує І. М. При­биткова1, населення виступає водночас як продуктивна та як споживча сила, впливаючи на співвідношення фонду споживання й фонду нагромадження в національному доході. Чисельність і динаміка населення, його головних вікових груп (у допрацездатному, працездат­ному й післяпрацездатному віці) впливають на абсолютну величину й структуру фондів споживання й нагромадження. Наприклад, від чисельності й питомої ваги населення у молодому віці залежить формування нових робочих місць для тих, хто входить у працездатний вік, з одного боку, а також будівництво об’єктів системи освіти й охорони здоров’я, дитячих закладів, житлового фонду тощо.

Отже, на відтворення населення впливає все навколишнє середовище, тобто і природні, і соціальні, й економічні його компоненти. Залежно від конкретного змісту ці чинники мають як по­зитивний, так і негативний вплив.

Наша країна поступається багатьом європейським державам за темпами приросту населення. Розрізняють природний і механічний приріст. Природний приріст населення — різниця між кількістю людей, які народилися (народжуваністю), і тими, що померли (смертністю), на 1000 жителів. Механічний приріст — це збільшення або зменшення кількості населення за рахунок міграції (переміщення).
Темпи відтворення населення в Україні завжди були невисокими. А ситуацію останнього десятиліття вчені вважають катастрофічною. Народжуваність зменшилась у 1,5 разу і майже на стільки ж збільшилась смертність. Унаслідок цього спостерігається від’ємний приріст населення, який у 2002 р. становив — 7,6 особи (у сільській місцевості — 10,1) на 1000 жителів.
Великим лихом для населення України стала загальна екологічна криза, що склалася внаслідок Чорнобильської катастрофи і ще більше загострилася на тлі економічних негараздів останніх років. Особливо великих втрат зазнало сільське населення. Так почалася криза в українському селі, що в останні роки набула сталого характеру. Сотні малих сіл обезлюдніли в Чернігівській, Сумській, Полтавській, Житомирській та інших областях.
Має певні особливості і вікова структура населення: помітна тенденція до його старіння. Так, у 2004 р. кількість мешканців України пенсійного віку становила близько 22 % загальної кількості населення.
На кількість населення і його вікову структуру впливає й середня тривалість життя. Зараз вона складає 67 років. Жінки живуть у середньому довше, ніж чоловіки (73 роки проти 62).
У нашій державі протягом багатьох років співвідношення між кількістю чоловіків і жінок, тобто статева структура населення, є сталим: їх частки становлять відповідно 46,3 і 53,7 %.
Кількість населення в країні в цілому і в окремих районах може змінюватися в процесі міграції, тобто механічного руху. Розрізняють внутрішню і зовнішню міграції. Зовнішня поділяється на еміграцію (виїзд за межі України) і імміграцію (в’їзд у країну на тривале або постійне проживання). З 1994 року активізувалися еміграційні процеси. Щороку Україну залишають понад 100 тис. осіб, які шукають кращої долі в Ізраїлі, США, Німеччині, Австралії, Росії та інших країнах. Сальдо зовнішніх міграцій для України від’ємне.
Внутрішні міграційні процеси в країні пов’язані з різноманітними чинниками. Так, протягом багатьох десятиліть відбувалося переміщення населення з недостатньо промислово розвинутих західних і центральних областей у Донбас, Придніпров’я, степові області. Хвилю міграцій спричинила й чорнобильська катастрофа.
У минулому проводилася політика штучного переселення різних народів за межі території постійного проживання. Українців західних земель, кримських татар та інші народи насильно переселяли в східні райони СРСР. Зараз кримські татари повертаються на історичну батьківщину.
Істотне значення мають маятникові міграції (на роботу, навчання тощо), характерні для великих міст (Києва, Харкова, Львова тощо) та їхніх передмість.