Використання займенників у професійному мовленні

Більшість ділових паперів оформляється від імені установи, підприємства, організації. Проте, займенник ми в цій ситуації опускається. Документи, як правило, починаються дієсловами у першій особі множини: просимо…, надсилаємо…, повідомляємо… Особовий займенник ми використовується в документах для пом’якшення категоричності вимоги чи наказу. Паралельно вживається форма третьої особи: Дирекція просить…, завод повідомляє…, фірма надсилає…, дирекція повідомляє…, ректорат зобов’язує...

Для підкреслення поваги, ввічливості в усному й писемному професійному мовленні вживається займенник Ви (у заявах, запрошеннях, офіційних листах, приватних листах, адресованих старшій за віком особі): Прошу Вашого дозволу на поїздку…, Одержав Вашого листа. При займеннику Ви дієслово-присудок вживається у множині: Ви сказали, Ви повідомили.

Займенник Ви (Вам) (наприклад: Надсилаємо Вам для ознайомлення …) теж можна уникати, що створить загальне враження строгої об’єктивності викладу, типової для ділового стилю: Надсилаємо для ознайомлення....

Проте бувають ситуації, в яких наявність чи відсутність займенників Ви, Вас, Вам, Вами змінює спрямування й тональність висловлювання. Так, звороти типу пропоную з’явитись, прошу уточнити, вимагаю притягти до… виражають більш категоричну й безапеляційну вимогу, ніж ці самі звороти з особовими займенниками Вам, Вас, Вами. Наприклад: Пропоную Вам з’явитись; Прошу Вас уточнити. Введення у текст особового займенника пом’якшує категоричність вимоги.

Якщо більшість документів оформляється офіційно від третьої особи і не містить займенника, то в особових документах чи при адресуванні певній особі вживається особовий займенник я (в автобіографіях, дорученнях, розписках).

Займенник я в офіційно-діловому, науковому та публіцистичному (крім тих випадків, коли є відтінок автобіографічності) стилях замінюється авторським ми з метою залучити слухача (читача) до участі в міркуваннях, а також, коли є потреба пом’якшити категоричність висловленого (... у процесі дослідження ми дійшли таких висновків).

Дійова особа в реченні, виражена особовим займенником, повинна стояти у називному відмінку, а не в орудному: мною запроваджено – я запровадив, нами запропоновано – ми запропонували, ними переказано – вони переказали, вами доведено – ви довели.

Не рекомендується використовувати у документах вказівний займенник це при переліку. Наприклад, у такому контексті: Доповідачі говорили і про недоліки, і про досягнення. Це слід врахувати в подальшій роботі (з протоколу). Незрозуміло, що слід врахувати: позитивне, чи негативне? Директор звільнив Петренка з займаної посади і призначив на його місце Остапенка. Це (?) рішення не схвалюють у колективі. Яке ж рішення не схвалюють у колективі, про призначення Остапенка чи про звільнення Петренка?

Присвійний займенник свій не вживається у діловому документі, оскільки він, як правило, дублює вже наявне у тексті слово. Наприклад: Петренко В.П. не справився зі своїми обов’язками диспетчера.

Вживання присвійного займенника свій може, деколи, спричинити двозначність у тексті, наприклад: Представник митниці наказав депутатові віддати свій паспорт. У даному реченні займенник свій може стосуватися як іменника представник, так і іменника депутат. Тому, щоб внести ясність, речення слід змінити: Представник митниці наказав, щоб депутат віддав свій паспорт.

Займенники усякий (всякий), будь-який, кожний є близькими (синонімічними), але не тотожними за значенням. Займенник усякий вживається з відтінком узагальнення (У нашому класі є всякі учні); будь-який має значення такого, якому не віддається перевага у виборі, який завгодно на вибір (Мене влаштує будь-який квиток). Кожний (кожен) – означає виділення будь-якого предмета з кола однорідних. Наприклад: Кожний документ в кінці року здається в архів.

У деяких випадках займенники усякий (всякий), кожний, будь-який можуть заміняти один одного без будь-яких смислових змін, наприклад: Кожна ( або всяка) людина прагне бути щасливою; Президент зможе відповісти на будь-яке (всяке) запитання (заміна можлива).

Паралельні форми означального займенника кожний і кожен використовуються в усіх стилях мови, але в офіційно-діловому мовленні надається перевага формі кожний.

Займенник усякий (всякий) вживається переважно у розмовному мовленні, та художньому стилі. Наприклад: У всякого своя доля і свій шлях широкий (Т.Шевченко).

Займенник будь-який вживається у публіцистичному і науковому стилях. Наприклад: Сучасний Київ можна порівняти з будь-якою європейською столицею.

Займенник будь-який дуже часто під впливом російської мови замінюється прикметником любий. Наприклад: Завтра ми надамо вам любу (треба будь-яку) інформацію з питань, що належать до нашої компетенції.

Для уникнення зайвого паралелізму, у діловому мовленні перевагу слід надавати займеннику їхній, а не їх (від – вони): їх обладнання – їхнє обладнання, надійшли їх пропозиції – надійшли їхні пропозиції, реалізовано їх продукцію – реалізовано їхню продукцію.

На означення особи перевага надається вживанню займенника який (-а, -і), а на означення предметів, дій, явищ – що: студент, який навчається…; юрист, який захищає…; контракт, що був підписаний…

Прикметник окремий іноді вживається замість неозначеного займенника деякий (окремі підприємства, окремі студенти). Не можна забувати, що основне значення слова окремий – це «незалежний». Наприклад: Не виконали план окремі підприємства міста. Як зрозуміти цю фразу: деякі, певні чи самостійні, незалежні?

Російським прислівникам по-моему, по-вашему, по-нашему в українській мові відповідають особові займенники, що стоять у знахідному відмінку з прийменником на: На нашу думку, на Ваш розсуд, як на мене.

Неозначені займенники, зокрема ті, у яких є частки аби-, казна-, хтозна: абихто, казна-хто, хтозна-що, абиякий вживається у розмовному мовленні. Займенники будь-хто, будь-який, будь-що зустрічаються у художньому і публіцистичному стилях.

Не вживаються у документах і архаїчні форми вказівних займенників: тая, тую, тії, цяя, ції, теє, такая, такеє, отакий та інші, що надають мові експресивного забарвлення: І там степи, і тут степи, та тут не такії (Т.Шевченко).

У документах вживаються тільки нормативні форми займенників: у чиїм – у чийому, мойого – мого, твойого – твого, сі – ці, цеї – цієї, сей – цей та ін. Перші приклади є розмовними, діалектними.