Специфіка банківського кредитування підприємств

 

Банківське кредитування – це безпосередня чи опосередкована участь банку своїми позиками у формуванні основних та обігових коштів підприємства, компаній.

Банківське кредитування як сукупність фінансово-кредитних операцій можна поділити на дві групи:

перша – кредитні операції (операції з надання кредиту);

друга – кредитні послуги (один з найвигідніших для банка видів кредитно-фінансового бізнесу).

Банківське кредитування здійснюється з застосуванням таких позикових рахунків: простого кредитного, спеціального кредитного та контокорентного.

Чинне українське законодавство забороняє надавати підприємствам кредити на покриття збитків від господарської діяльності, на формування і збільшення статутних фондів банків, для внесення платежів у бюджет і позабюджетні фонди.

Кредити не можуть одержати підприємства:

· проти яких порушена справа про банкрутство (крім кредитування заходів фінансової санації);

· під укладені ними контракти, що не передбачають захисту позичальника від можливих збитків, пов’язаних із затримками в постачаннях товарів;

· які мають прострочену заборгованість за раніше наданими кредитами.

Підприємство може передбачати часткове використання виданого кредиту на такі цілі:

· оплата комісійних за виконання банком платежів чи інших операцій з валютою, що здійснюються відповідно до кредитного договору підприємства з іноземною фірмою;

· оплата витрат на відрядження працівників підприємства за кордон у межах установлених нормативів, якщо необхідність відряджень підтверджується контрактом;

· сплата мита, страхових і митних внесків, установлених країною-експортером і перенесених за умовами контракту на імпортера;

· оплата транспортних витрат у межах чинних тарифів чи документально підтверджених витрат на транспортування експортної продукції.

Іноді банки відмовляють підприємству у видачі кредитів в іноземній валюті. Так, банк може відмовити підприємству в позиці для спекулятивних операцій, оскільки такі операції мають високий ступінь ризику.

Підприємства можуть одержати різноманітні види кредитів і послуги кредитного характеру на основі основних операцій описаних нижче.

Терміновий кредит – це кредит, що надається негайно після укладення кредитної угоди. Погашається він періодичними внесками, чи одноразовим платежем наприкінці терміну.

Кредитна лінія – це згода банку надати кредит протягом визначеного періоду часу в розмірах, що не перевищують заздалегідь обумовленої суми.

Контокорентний кредит – вид банківського кредиту, надаваного клієнтам, які мають у банку поточний рахунок. Обсяг і строки позики визначаються господарськими потребами клієнта, але в межах установленого в кредитному договорі ліміту. Установлюється ліміт кожному позичальникові залежно від його фінансового стану та репутації. Обороти на поточному рахунку (платежі, внески) сальдуються. При виникненні на цьому рахунку мінусового (дебетового) сальдо, т. зв. «овердрафту», клієнтові оформляється позика. Кредит з поточного рахунка можна одержати готівкою, переказом на інші рахунки, оплатою векселів, придбанням цінних паперів тощо. Плата за цей кредит визначається виходячи з чинної відсоткової ставки, обсягу й строку кредиту, фактично використаного клієнтом. Для розрахунків по наданих кредитах установлюється періодичність - як правило, раз на квартал або півріччя.

Овердрафт – короткостроковий кредит, що надається банком надійному підприємству понад залишок його коштів на поточному рахунку в межах заздалегідь обумовленої суми шляхом дебетування його рахунка.

Кредит під облік векселів (обліковий кредит) – це короткостроковий кредит, який банківська установа надає пред’явникові векселів, скуповуючи їх до настання терміну виконання зобов’язань за ними і оплачуючи пред’явнику вартість векселів за відніманням дисконту.

Терміновий кредит – найрозповсюдженіший різновид банківських кредитів. Послугами банків з відкриття та обслуговування такого кредиту користуються всі юридичні особи, які метою своєї діяльності мають процеси відтворення з одночасним збільшенням підприємницьких можливостей. Терміновим кредитом користуються також і фізичні особи, але не так активно за кількістю та масою.

Зі збільшенням інфраструктури кредитних операцій, ризик фінансових втрат значно збільшується, особливо, в період фінансової кризи та в перші роки виходу з неї. Для ліквідації тенденції зниження ступеня ліквідності та зменшення кількості банкрутств кредитно-банківських установ держава вживає низку заходів. Одним з найдієвіших є створення Першого всеукраїнського бюро кредитних історій (ПВБКІ). Бюро створене у формі товариства з обмеженою відповідальністю за участю Асоціації українських банків (33 банків), 2 страхових і лізингової компанії та ісландської компанії КредитІнфо Груп. Серед учасників бюро – найбільші банки України, які є лідерами на ринку кредитування населення, що надає можливість міжнародним експертам оцінювати частку бюро на ринку у розмірі 70%. Бюро веде кредитні історії юридичних і фізичних осіб та надає банкам і небанківським фінансово-кредитним установам великий спектр спеціалізованих систем підтримки ухвалення рішень та управління ризиками. Споживачами послуг ПВБКІ виступають банки, страхові і лізингові компанії, кредитні спілки, компанії, які надають послуги зв’язку тощо. Банки-учасники можуть із мінімальним витрачанням часу перевірити платоспроможність потенційного клієнта. Однак дане бюро має обмежені права та можливості в рамках Конституції України, кодексів України.

Приклад (Закон України «Про організацію формування та обігу кредитних історій» // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.pvbki.com).

Стаття 5. Джерела формування кредитних історій

1. Джерелами формування кредитних історій є:

відомості, що надаються Користувачем до Бюро за письмовою згодою суб’єкта кредитної історії відповідно до цього Закону;

відомості державних реєстрів, інформація з інших баз даних публічного користування, відкритих для загального користування джерел, за винятком відомостей (інформації), що становлять державну таємницю…

В умовах фінансової кризи не всі підприємства можуть своєчасно погашати кредит, особливо, коли прибутки підприємства пов’язані з сезонністю виробництва, зокрема, агропромислові підприємства. У зв’язку з тим, що такі підприємства становлять державний інтерес у розвитку ринкової економіки, державні органи фінансового контролю впроваджують нормативно-правові акти щодо їх активізації. У такому разі окремі сфери діяльності мають державні рішення щодо пролонгації наданих у користування кредитів.

Кредитна лінія відкривається, як правило, на рік, але її також відкривають і на короткий період. Після закінчення року вона може поновлюватися. Відкрита кредитна лінія дає можливість оплатити за рахунок кредиту будь-які розрахункові документи, передбачені в кредитній угоді, що укладається між підприємством і банком. Протягом терміну дії кредитної лінії підприємство може одержати позику без додаткових переговорів з банком і оформлення інших формальностей. Проте, за банком зберігається право відмовити підприємству в позиці в межах затвердженого ліміту, якщо банк знайде погіршення фінансового стану позичальника. Саме тому кредитну лінію банк відкриває підприємствам зі стійким фінансовим станом і гарною репутацією. На прохання позичальника ліміт кредитування може бути переглянутий. Недовикористання кредитної лінії також є порушенням кредитного договору. У порядку компенсації за втрачену вигоду від скорочення кредитних операцій банк стягує з позичальника комісію. У кредитному договорі може фіксуватися й розмір штрафу, виплачуваного клієнту у випадку, якщо банк через відсутність у нього ресурсів не виконає свої зобов’язання з видачі кредиту в межах кредитної лінії.

Є два види кредитних ліній: 1) сезонна і 2) постійно поновлювана.

Періодичний брак оборотного капіталу, пов’язаний із сезонністю виробництва чи необхідністю створення запасів товарів, через відкриття сезонної кредитної лінії. Таку лінію може відкривати, наприклад, цукровий завод для формування запасів цукрової сировини чи буряка, овочева база для створення на зиму запасів овочів. Кредити цих підприємств погашаються за рахунок виторгу від реалізації продукції. Погашення боргу і відсотків здійснюється, зазвичай, одноразовим платежем. Для відкриття сезонної кредитної лінії банк в обов’язковому порядку вимагає від підприємства забезпечення.

Поновлювана кредитна лінія може бути відкрита підприємству тоді, коли воно відчуває постійну нестачу обігових коштів для поновлення процесу виробництва в планованому обсязі. Поновлювана кредитна лінія надається на термін не більше одного року. Особливість поновлюваної кредитної лінії полягає в тому, що підприємство, погасивши частину кредиту, може одержати нову суму, але в межах відповідного ліміту і періоду дії кредитної угоди. При відкритті поновлюваної кредитної лінії позичальник зобов’язаний закласти банку основні фонди чи надати іншу гарантію.

Найчастіше комерційні банки України відкривають кредитні лінії сільськогосподарським підприємствам і підприємствам переробних галузей.

 

Для підприємства в комерційному банку може відкриватися спеціальний позиковий рахунок - контокорент (від італ. conto corrente – поточний рахунок) – єдиний рахунок, на якому враховуються всі операції підприємства. На контокорентному рахунку відбиваються, з одного боку, погашення кредиту банку та інші платежі за дорученням підприємства, з іншого – всі кошти, які надходять на підприємство (наприклад, виторг від реалізації продукції, наданий кредит). Контокорент – це об’єднання позикового рахунка з поточним, в якому є дебетове і кредитове сальдо. Контокорентний кредит надається банком позичальнику за єдиним активно-пасивним рахунком і є комбінацією позикового й розрахункового рахунків, тобто це кредит в обігові кошти, коли в клієнта банку регулярно виникає потреба в кредитуванні розриву в кругообігу поточних активів. З нього проводяться всі платежі (за дебетом). Кредит погашається шляхом зарахування всіх надходжень на кредит рахунка. Сальдо на контокоренті може бути дебетовим і кредитовим. Дебетове сальдо вказує на те, що в позичальника тимчасово відсутні власні кошти для здійснення поточних платежів і йому виданий кредит. Кредитове сальдо показує, що надходження власних коштів перевищує потребу в поточних платежах, клієнт не має потреби в кредиті й, по суті, прокредитував банк. Кредитове сальдо дає підставу для сплати відсотків на користь клієнта. Плата за дане сальдо відповідає розміру відсотків за рахунками до запитання. Згідно з контокорентом можуть кредитуватися підприємства, за рівнем кредитоспроможності віднесені до класу I, якщо цей порядок кредитування обумовлений у кредитному договорі між банком і кредитором. Крім того, потреба в коштах повністю або на 80-90% має покриватися власним капіталом клієнта. Першокласним клієнтам контокорентний кредит видається без застави. Банк вимагає заставу, якщо:

1) у банку є зауваження за рівнем і якістю показників кредитоспроможності;

2) створилася нестабільна економічна ситуація в господарстві або галузі;

3) кредитоспроможність клієнта нижче класу I;

4) погіршився стан на ринку кредитних ресурсів.

Кредит за контокорентом надається під збільшений об’єкт, який відповідає розриву в платіжному обороті. Контокорентний кредит призначений для покриття витрат, пов’язаних із поточною виробничою діяльністю. Виняток становить надання з контокоренту авансів на короткострокове попереднє фінансування довгострокових проектів.

Підприємство, як правило, підтримує комерційні відносини з багатьма партнерами, що веде до постійного виникнення грошових зобов’язань і вимог. Банк у цьому разі веде розрахунки за поточними вимогами і зобов’язаннями підприємства, для цього і відкриває йому контокорентний рахунок. Банк за використання ним коштів платить підприємству відсотки згідно з дебетовим сальдо контокорентного рахунка, як правило, у розмірі ставки на внески за період використання коштів підприємством. Це відбувається, коли підприємство переконає банк у доцільності планового збільшення обсягів виробництва, під яке беруть кредит.

Ліміт – це максимальне право клієнта-позичальника на одержання якоїсь суми в банку. Це право визначають, виходячи з можливості клієнта-позичальника погасити кредит за рахунок надходження коштів (насамперед виторгу від реалізації продукції). За основу беруть середні значення щомісячних кредитових надходжень на розрахунковий рахунок позичальника. У банківській практиці розрізняють стандартний ліміт (фіксований для суб’єктів, що мають рівномірний кругообіг коштів; переглядається раз на квартал); мінливий, «плаваючий» ліміт (застосовується: у сезонних виробництвах; як санкція за порушення умов договору або при погіршенні фінансового стану позикоодержувача; у разі збільшення потреби в кредиті, пов’язаної зі зростанням обсягу виробництва й реалізації продукції); ліміт під інкасацію (установлюється, якщо не менше 50% кредитних оборотів з розрахункового рахунка позичальника становить виторг від інкасації коштів, здаваних у банк) та ін. Ліміт кредитування відбивається в кредитному договорі. Після його підписання обома сторонами позичальнику надається кредит. Спеціаліст банку з кредитів дає розпорядження розрахунковому відділу про відкриття позикового рахунка, після цього відбувається технічна видача кредиту. Позиковий рахунок «починає працювати», коли власні кошти на розрахунковому рахунку клієнта вичерпані й виникає необхідність оплати зобов’язання, що залишилися. Обсяг не оплачених до кінця дня платіжних документів відбивається як видача кредиту (заборгованість за окремо відкритим позиковим рахунком). Позичальник може мати інші позикові рахунки за цільовими кредитами.

Ліміт кредиту за контокорентним рахунком залежить від величини кредиту, можливості підприємства погашати його, щоденного обсягу реалізації продукції, міри довіри банку до свого клієнта.

Якщо у підприємства спостерігається перевитрата за контокорентним рахунком, то банк може:

· за наявності об’єктивних причин переглянути ліміт кредиту;

· оштрафувати підприємство;

· відмовити в контокорентному кредиті.

Для підприємства використання контокорентного кредиту пов’язано з великими витратами, оскільки у банківській практиці відсотки за користування таким кредитом є найвищими.

Кошти контокорентного кредиту можуть використовуватися:

· на придбання засобів виробництва, готової продукції, виробничих запасів;

· подолання тимчасових фінансових труднощів.

Характерні риси контокорентного кредиту для позичальника виражаються в наявності:

· ліміту кредитування;

· можливості скасування кредитної угоди.

 

 

Також, контокорентний кредит має певні переваги і для підприємства-позичальника:

· відсотки за кредит нараховуються лише за фактичні дні користування;

· кредитними коштами підприємство може скористатися без укладання додаткової кредитної угоди.

У певний момент часу грошові зобов’язання підприємства можуть перевищувати його фінансові можливості. Тоді і виникає потреба в одержанні контокорентного кредиту. При використанні підприємством без згоди банку контокорентного кредиту чи перевищенні встановлених його меж, виникає частина кредиту, тобто овердрафт як надання коштів банком у випадку відсутності у клієнта вільних коштів. Це відбувається, коли на розрахунковому рахунку клієнта утворюється негативний баланс, кошти витрачені, але є додаткові платіжні зобов’язання, які потребують погашення (сукупність платежів за дебетом рахунку перевищує суму коштів за кредитом рахунку й виникає дебетове сальдо).

Кредитування за овердрафтовом відрізняється від інших форм кредитування тим, що взаємовідносини банку й позичальника при кредитуванні нестачі коштів на розрахунковому рахунку регулюються договором банківського рахунку (договором на розрахунково-касове обслуговування) або додатковою угодою до нього. Кредитний договір у цьому випадку виступає як доповнення за договором банківського рахунка. За договором банківського рахунка банк покриває розрив у платіжному обороті, сальдо неоплачених розрахункових документів за зобов’язаннями клієнта з деякими обмеженнями.

В українській, як і в російській, практиці основними споживачами кредитування недоліку коштів на розрахунковому рахунку є великі підприємства, головним чином сфери торгівлі й сервісного обслуговування, рідше – промислові підприємства. Позичальниками виступають надійні клієнти.

Найважливіша особливість розглянутого різновиду банківських кредитів – їх лімітування.

Кредит погашається за допомогою зарахування надходження коштів клієнта в кредит позикового рахунка за умови дотримання черговості платежів, установленої чинним законодавством і угодою про кредитування розрахункового рахунка.

Строк повернення кредиту законодавчо не визначений. За міжнародними нормами строк безперервної заборгованості за овердрафтом – від 3 до 14 днів, в українській й російській практиці – у межах 30 днів.

Поряд із платою за кредит позичальник сплачує банку комісію за ведення розрахункового рахунка в режимі овердрафтного кредитування – близько 2% річних від розміру встановленого ліміту. Деякі банки комісію не встановлюють, а збільшують ставки за розрахунково-касове обслуговування й ставки за іншими банківськими кредитами тощо.

Кредит під облік векселів (обліковий кредит) має такі переваги:

· гарантія того, що кредити, які надає підприємство своїм контрагентам, можуть бути рефінансовані в банку за вигідною відсотковою ставкою;

· у зв’язку з наявністю солідарної відповідальності за векселем, банки не вимагають додаткових гарантій від підприємств;

· такий кредит поліпшує умови ліквідності суб’єкта господарювання.

Банк надає обліковий кредит векселедержателеві шляхом купівлі (обліку) векселя до настання строку платежу. Власник векселя одержує від банку суму, зазначену у векселі, за відніманням облікової ставки, комісійних платежів та інших витрат. Сторони можуть продовжити строк оплати, тобто зробити пролонгацію векселя. Пролонгація буває пряма, проста й непряма. За прямої пролонгації векселя робиться відповідний запис на векселі, засвідчений підписами сторін. У разі простої пролонгації такий запис не робиться. За непрямої пролонгації складається новий вексель, а старий вилучається з обігу.

Закриття облікового кредиту проводиться на підставі повідомлень банку про оплату векселя.

Дисконтна ставка за векселем являє собою відсоткову ставку, застосовувану для розрахунків величини облікового відсотка. Обліковий відсоток – це плата, що стягується за авансування грошей при дисконті векселя (або інших цінних паперів, купонів, облігацій, боргових зобов’язань) банком. Дисконт векселя – це покупка векселя до настання строку оплати за ним. Обліковий відсоток являє собою різницю між номіналом векселя й сумою, сплаченою банком при його покупці.

До основних банківських кредитно-гарантійних послуг, що надаються підприємствам, належать:

· акцептний кредит;

· авальний кредит;

· факторинг;

· форфейтинг;

· вексельно-кредитні операції;

· онкольний кредит;

· кредит під заставу нерухомості.

Акцептний кредит – це позика, що передбачає акцептування банком інкасованої підприємством-позичальником тратти за умови, що підприємство надає в розпорядження банку вексель до настання терміну його оплати.

Особливість акцептного кредиту полягає в тому, що банк дає підприємству не гроші, а гарантію оплатити вексель у зазначений термін. При цьому банк стає першим боржником і з економічної точки зору виконує умовне зобов’язання, тобто оплачує вексель лише у випадку, коли підприємство не виконує своїх зобов’язань. Акцептний кредит має короткостроковий характер і використовується для фінансування обігових коштів підприємства (переважно у сфері зовнішньої торгівлі). Цей кредит дешевше від дисконтного, оскільки банку сплачуються за акцепт векселя лише комісійні платежі.

На відміну від дисконтування векселів, акцептний кредит надається векселедавцю (платнику за векселем), звідси і його інша назва – вексельний, і виступає в ролі гарантійної послуги. У світовій банківській практиці ця операція виконується за класичною схемою: кредитна угода оформлюється з використанням переказного векселя, де одержувач коштів указує платника, який має акцептувати вексель, тобто дати згоду здійснити платіж. Підприємство виставляє вексель перед банком, отже банк стає трасатом. Банк акцептує вексель з умовою, що до настання терміну платежу за векселем підприємство внесе в банк суму, необхідну для його погашення. Позичальник (векселедавець) може використовувати акцептований банком вексель як платіжний засіб для своїх потреб.

Дисконтування векселів може бути здійснене в банку, який його акцептував. У цьому разі банк стає і гарантом, і безпосередньо кредитором підприємства. Оскільки акцептований кредит припускає грошове покриття суми векселя позичальником до настання терміну погашення векселя, банк висувають високі вимоги до надійності підприємств.

Якщо підприємство не виконало своїх зобов’язань перед банком-гарантом, то він, керуючись вексельним правом, висуває вимогу до векселедавця з наступним примусовим стягненням боргу з підприємства-позичальника. Банк за надання акцептного кредиту стягує акцептну комісію.

У зв’язку з ненадійним фінансовим станом більшості підприємств в Україні акцептний кредит не набув широкого застосування.

Авальний кредит – це позика, відповідно до якої банк бере на себе відповідальність за зобов’язаннями підприємства у виді поручительства чи гарантії. Підприємство-одержувач платежу, як і за акцептного кредиту, одержує від банку-гаранта (аваліста) умовне платіжне зобов’язання. Якщо власник векселя подає протест у зв’язку з несплатою векселя, банк-аваліст погашає всю суму векселя за платника.

Платіж за переказним векселем може бути забезпечений повністю або в частині вексельної суми за допомогою аваля (вексельне поручительство). Це забезпечення дається третьою особою або навіть однією з осіб, яка підписала вексель.

Аваль дається на переказному векселі або на додатковому аркуші; він може бути даний і на окремому аркуші, із вказівкою місця його видачі. Він виражається словами «вважати за аваль», підписується тим, хто дає аваль. Аваліст відповідає так само, як і той, за кого він дав аваль. Його зобов’язання дійсне навіть у тому випадку, якщо те зобов’язання, яке він гарантував, виявиться недійсним.

Оплачуючи переказний вексель, аваліст набуває прав, що виходять із переказного векселя, проти того, за кого він дав гарантію, і проти тих, які в силу переказного векселя зобов’язані перед останнім.

За авальний кредит банк одержує комісійні, розмір яких залежить від виду вимог, що випливають з гарантії, а також терміну дії гарантії. Крім того, за наданий кредит стягується відсоток згідно з чинними ставками.

Принципова різниця між авальним і акцептним кредитами визначається характером відповідальності банку. За надання авального кредиту банк несе тільки субсидіарну (додаткову) відповідальність, тобто вимога може бути висунена до нього тільки у випадку невиконання своїх зобов’язань підприємством. При акцептному кредиті банк несе солідарну відповідальність і вимогу, на вибір кредитора, що може бути висунена як до підприємства, так і до банку.

Для підприємств, які інтенсивно використовують векселі, еластичнішою формою вексельного кредиту є позики, надавані під заставу векселів. Банки відкривають підприємствам спеціальні позикові рахунки і відбивають на них суму наданої позики, забезпечену векселями. Позики оформлюються без вказівки терміну чи вказується термін настання погашення векселів, узятих в заставу.

Векселі приймають (депонують) із забезпеченням на 60-90% їхнього номіналу. Величина відсотка залежить від кредитоспроможності підприємства, що закладає векселі, та надійності векселів. Погашення позики під векселі здійснює користувач кредитних коштів, після цього банк повертає векселі на суму погашеного боргу. Якщо від самого підприємства гроші не надходять, то на погашення позики використовують суми, які надходять у сплату за векселями.

Банківське кредитування пов’язане з виникненням банківського ризику неповернення суми кредиту і відсоткових платежів.

Основні технічні способи зниження банківського ризику поділяють на дві групи:

перша – пов’язана з забезпеченням реальних гарантій повернення кредиту за рахунок одержання від клієнтів і передбачає:

· надання надійних гарантійних зобов’язань;

· заставу майна або іншої власності;

друга - пов’язана з визначенням надійної для банку форми розрахунково-платіжних операцій, до неї належать:

· оплата рахунків постачальників зі спеціального позикового рахунка;

· виставляння за рахунок банківської позики цільового акредитива з жорстокими умовами розкриття;

· одержання авансів покупців товару на їх цільові депозитні рахунки в банку-кредиторі.

Гарантійний лист – один з найпоширеніших видів забезпечення зобов’язань. Вони можуть видаватися за узгодженням сторін на всю суму або на їх частину. Гарантом може виступати тільки юридична особа, яка має достатні для реальності гарантії власні кошти. Іноземне підприємство може також передавати як заставу у формі депозиту іноземну валюту на рахунок кредитора або на кореспондентський рахунок банку-кредитора за кордоном з оформленням заставного договору.

За допомогою гарантійного листа:

· визначають термін гарантії (оговорюють, до якого строку діють гарантії);

· встановлюють заставу – спосіб забезпечення зобов’язань.

Відомі такі види застави:

· описують майно заставника;

 

· застава-іпотека (іпотекою визнається застава підприємства, будівлі, будинки і т. ін. безпосередньо пов’язані з землею, разом з відповідною земельною ділянкою або правом користування нею);

· застава товарів в обороті й переробці (має особливості – припускається зміна складу і натуральної форми закладеного, за умови, що їх загальна вартість не буде менше зазначеної в договорі застави; заставник зберігає право володіти, користуватися і розпоряджатися предметом застави);

· із передачею закладеного майна заставотримачу у володіння (застава).

Обов’язки заставотримача:

· застрахувати предмет застави на його повну вартість за рахунок і в інтересах заставника;

· вживати заходи для збереження застави;

· регулярно звітувати перед заставником про користування предметом застави, якщо користування припускається;

· повернути предмет застави після виконання заставником забезпеченого заставою зобов’язання.

Права заставотримача:

· користуватися предметом застави, у випадках передбачених договором про заставу;

· при виникненні реальної загрози втрати, нестачі або ушкодження не з вини заставотримача, наполягати на заміні предмета застави.

Можлива також застава прав. Форма договору про заставу і його обов’язкові реквізити визначаються законодавством України.

Факторинг – це фінансова комісійна операція з придбання банком або факторинговою компанією (фактором) у клієнта-постачальника права вимоги у грошовій формі на дебіторську заборгованість покупців (боржників) за відвантажені їм товари (виконані роботи, послуги) з прийняттям на себе виконання ризику такої вимоги.

Факторинг – це інкасування дебіторських рахунків своїх клієнтів і одержання належних на їхню користь платежів. При факторингових операціях здійснюється продаж рахунків-фактур і платіжних вимог.

Відкритий факторинг – при ньому платник сповіщений про те, що постачальник перепоступає рахунки-фактури банку (факторові).

Закритий (конфіденційний) факторинг – платник не сповіщений.

За згодою сторін може передбачатися право регресу, тобто право повернення факторові не оплачених рахунків з вимогою відшкодування кредиту факторові. Але у світовій практиці це застосовується рідко, факторингові компанії несуть увесь ризик неплатежу.

Порівняно з послугами короткострокового кредитування, що можуть надаватися банками чи іншими фінансово-кредитними установами, факторинг має конкурентні переваги (табл. 7.1).

 

Таблиця 7.1