Об’єкти і суб’єкти права інтелектуальної власності

 

14 липня 1967 року на Дипломатичній конференції в Стокгольмі була підписана Конвенція (вступила в дію в 1970 році), що засновує Всесвітню організацію інтелектуальної власності (ВОІВ). ВОІВ запобігає протиправним діям у сфері інтелектуальної власності шляхом адміністрування міжнародних договорів з питань інтелектуальної власності. На сьогодні її членами є 179 держав, зокрема й Україна.

Відповідно до грн. 2 зазначеної Конвенції поняття „інтелектуальна власність” визначено як права, що відносяться до:

- літературних, художніх і наукових творів;

- виконавчої діяльності артистів, звукозапису, радіотелевізійних передач;

- винаходів у всіх сферах діяльності людини;

- наукових відкриттів;

- промислових зразків;

- торговельних марок, фірмових найменувань і комерційних позначень;

- захисту від недобросовісної конкуренції, а також усі інші права, що відносяться до інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній та художній сферах.

Результатом науково-технічної діяльності є промислова власність. Першим міжнародно-правовим документом стала Паризька конвенція про охорону промислової власності, яка була прийнята на Дипломатичній конференції в Парижі 20 березня 1883 року. Україна являється учасницею Паризької конвенції з грудня 1991 року. Конвенція направлена на максимальне спрощення процедури надання міжнародної правової охорони об’єктам промислової власності по заявкам, які подані в країнах-учасницях. Основні положення Паризької конвенції реалізуються в практичній діяльності Державного патентного відомства України.

Об’єктами охорони Паризька конвенція проголосила об’єкти промислової власності в самому широкому визначенні – це:

- винаходи;

- корисні моделі;

- торгівельні марки;

- промислові зразки;

- комерційні найменування;

- географічні зазначення;

- найменування місць походження товарів.

Розрізняють два види творчості – технічну і художню. У відповідності до цього всі об’єкти інтелектуальної власності умовно поділяють на дві групи:

- об’єкти промислової власності;

- об’єкти авторського права та суміжних прав.

Крім того, для зручності, виділяють в окрему групу, так звані нетрадиційні об’єкти інтелектуальної власності, що не зовсім чітко вписуються в ці дві основні групи.

Перша група використовується переважно у сфері виробництва та надання послуг і сприяє підвищенню технічного рівня суспільного виробництва, його ефективності, забезпечує конкурентоздатність вироблених товарів і послуг. Назву цієї групи – об’єкти промислової власності – дехто сприймає буквально як промислові споруди і устаткування. Але це зовсім не так. Під цією назвою розуміються об’єкти інтелектуальної власності, що знаходять місце у промисловості.

Друга група – об’єкти авторського права і суміжних прав – використовується в гуманітарній сфері для збагачення внутрішнього світу людини, формування його світогляду. Ця група об’єктів інтелектуальної

власності, в свою чергу, поділяється на дві частини – власне об’єкти авторського права та твори науки, літератури і мистецтва, і об’єкти суміжних з авторськими прав, до яких відносяться права виконавців творів, виробників фонограм і аудіограм, організацій мовлення.

 

 

Рисунок 1 – Класифікація об’єктів інтелектуальної власності

 

До третьої групи відносяться нетрадиційні об’єкти інтелектуальної власності. Це сорти рослин, топографії мікросхем, раціоналізаторські пропозиції, тощо.

Суб’єктами права інтелектуальної власності є: творець (творці) об’єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до діючого законодавства чи договору. Відповідно до Закону України „Про власність” суб’єктами права інтелектуальної власності визнаються:

- громадяни (фізичні особи);

- юридичні особи;

- держава [10].