Крива виробничих можливостей. Закон зростання альтернативних витрат

 

Крива виробничих можливостей. Виробничі можливості – можливості виробництва строювати економічні блага за умови повного і ефективного використання наявних ресурсів. Крива́ виробни́чих можли́востей — залежність, що графічно ілюструє можливості одночасного виробництва двох продуктів з урахуванням обмеженості ресурсів, що витрачаються на виробництво цих продуктів. Крива будується в системі координат, кожна з яких відображає обсяг виробництва одного з продуктів. Вона обмежує область виробничих можливостей, так що будь-яка крапка на кривій показує гранично можливе по ресурсних обмеженнях поєднання обсягів виробництва двох продуктів.

 

 

14.Продуктивні сили та виробничі відносини.

 

Продуктивні сили за їхнім складом поділяють на первинні і вторинні. Первинні продуктивні сили - засоби виробництва і люди з їхнім навичками і досвідом. Склад первинних продуктивних сил визначається змістом процесу праці. Вторинні продуктивні сили набувають розвитку на основі первинних і характеризуються формами організації процесу виробництва, розвитком його усуспільнення, залученням у виробництво науки, освіти, культури тощо. Сучасні продуктивні сили є складною системою, яка охоплює матеріальні і духовні, об'єктивні і суб'єктивні, суспільні і природні елементи.

Система економічних відносин складна і багатоманітна, проте в ній можна виокремити два головні типи відносин:а) організаційно-економічні відносини;б) соціально-економічні відносини.

Організаційно-економічні відносини є відносинами, які виникають у процесі організації виробництва. Вони зумовлені суспільним поділом праці, рівнем розвитку продуктивних сил, технологією виробництва. Організаційно-економічні відносини - це форми розвитку продуктивних сил, що виявляються в таких конкретних організаційних формах виробництва, як спеціалізація, кооперування, комбінування рівня кооперації останнього та ін. Соціально-економічні відносини є тією складовою виробничих відносин, яка виражає зумовлені певним типом, видом та формою власності. Це відносини з приводу привласнення людьми засобів і результатів виробництва.

15.Закон вартості: зміст і функції.

Закон вартості -є законом функціонування і розвитку товарного виробництва. Він регулює зв'язок між товарами і виробами, а також розділяє і стимулює суспільну працю в умовах товарного виробництва. Отже закон вартості – це закон який передбачає що виробництво і обмін товарів має здійснюватись на основі їхньої вартості, тобто як обмін еквівалентів. Функції закону вартості: - регулює пропорції суспільного виробництва оскільки на його основі стійкий розподіл капіталів і робочої сили між окремими галузями виробництва;- стимулює розвиток продуктивних сил стимулює в-ка вводити нову техніку і вдосконалювати методи організації виробництва;- обумовлює дифрегментацію товаровиробників – збагачення одних і банкрутство інших.

 

16.Економічні потреби: суть і класифікація.

 

Економічні потреби – це потреби в економічних благах.

Задоволення економічних потреб виступає внутрішнім спонукальним мотивом виробництва,розподілу, обміну та споживання у рамках певної системи соціально-економічних відносин. Класифікація. За характером виникнення: - первинні(їжа, одяг, безпека тощо); - вторинні(модний одяг,комфортне житло). За засобами задоволення: матеріальні,нематеріальні. За нагальністю задоволення:першочергові та другорядні. За можливостями задоволення: насичені, вгамовні та ненасичені,невгамовні. За участю у відтворювальному процесі:виробничі,невиробничі. За суб’єктами вияву:особисті,колективні,суспільні. За кількістю визначеністю та мірою реалізації:абсолютні,дійсні,платоспроможні,фактичні.

 

 

17.Виробничі ресурси та їх обмеженість.

Отже ресурси бувають вичерпні та невичерпні. Невичерпні ресурси – це енергія вітру,сонця.. Вичерпні – це такі ресурси швидкість яких можна порівняти із швидкістю їхнього відтворення: грунтові води, ліс. Також ресурси можуть бути трудові та капітальні. Через обмеженість ресурсів (трудові та капітальні) перед суспільством завжди постає питання як їх розподілити,щоб досягти найкращого результату, тобто як створити таку кількість споживчих благ щоб мати змогу якнайповніше задовольнити потреби. Суспільство намагається використати свої рідкісні ресурси ефективно,тобто бажає отримати малу кількість кращих товарів і послуг виготовлених із його обмежених ресурсів. Отже обмеженість ресурсів призводить до проблеми вибору, при якому буде відмова від чогось одного,заради іншого.

 

18.Економічні інтереси, їх сутність і види.

Економічні інтереси є сутнісною характеристикою рушійних сил формування та розвитку економічних суб’єктів. Отже економічні інтереси – усвідомлене прагнення економічних суб’єктів задовольнити певні потреби, що є об’єктивним спонукальним мотивом їхньої господарської діяльності. Економічні інтереси є формою вияву економічних потреб,відображають певний рівень та динаміку задоволення економічних потреб,спонукають економічних суб’єктів до діяльності для задоволення потреб. Економічні інтереси бувають: - за суб’єктами: особисті,колективні,суспільні. – за нагальністю: головні,другорядні;- за часовою ознакою: поточні,перспективні; - за об’єктами: майнові,фінансові,інтелектуальні; - за ступенем усвідомлення: дійсні,уявні.

 

19.Виробництво та його основні фактори.

Виробництво – це цілеспрямована діяльність людей,що має на меті задовольнити їхні потреби. Фактори виробництва – це всі необхідні елементи які використовуються для виробництва матеріалів і духовних благ. Основні фактори виробництва: 1. Земля; 2.праця; 3.капітал; 4. Підприємницькі здібності. Д опоміжн і:наука, інформація, екологія.

 

 

20.Продуктивні сили: структура та характеристика.

Продуктивні сили — це фактори, які забезпечують перетворення речовин природи відповідно до потреб людей, створюють матеріальні й духовні блага і визначають зростання продуктивності суспільної праці. До загальної для всіх суспільно-економічних формацій структури продуктивних сил належать засоби виробництва і люди, які мають виробничий досвід і приводять у рух ці засоби.

Головною продуктивною силою є людина. Це зумовлено тим, що людина є творцем усіх інших елементів продуктивних сил; без праці людини вони не перетворюються на фактори виробництва,потреби та інтереси людини діють як основна рушійна сила соціально-економічного прогресу суспільства. До структури продуктивних сил в усіх формаціях належать також використовувані людьми сили природи: вітер, сонце тощо. Натепер до продуктивних сил відносять також науку (як специфічну продуктивну силу), форми і методи організації виробництва. Окремим елементом продуктивних сил стає інформація.

 

21. Ефективність виробництва. Продуктивність праці.

Ефекти́вність виробни́цтва — найважливіша якісна характеристика господарювання на всіх рівнях.

Під економічною ефективністю виробництва розуміється ступінь використання виробничого потенціалу, що виявляється співвідношенням результатів і витрат суспільного виробництва. Чим вище результат при тих самих витратах, тим швидше він зростає в розрахунку на одиницю витрат суспільно необхідної праці, та чим менше витрат на одиницю корисного ефекту, тим вище ефективність виробництва. Узагальнюючим критерієм економічної ефективності суспільного виробництва виступає рівень продуктивності суспільної праці.

ПРОДУКТИВНІСТЬ ПРАЦІ – продуктивність виробничої діяльності людини, кількість продукції, яка виробляється за одиницю часу. У гірничій промисловості є чотири методи вимірювання продуктивності праці: натуральний, трудовий, вартісний та умовних одиниць.

22. Додаткова вартість і прибуток. Норма і маса прибутку.

Прибуток — частина вартості додаткового продукту, виражена в грошах; частина чистого доходу; грошовий вираз вартості реалізованого чистого доходу, основна форма грошових накопичень господарського суб'єкта.

Додатко́ва ва́ртість — це вартість, створена працівниками понад вартість робочої сили і безкоштовно привласнена власником засобів виробництва. 2 види додаткової вартості — абсолютну та відносну:

• абсолютна пов'язана з подовженням робочого дня;
• відносна пов'язана зі зростанням інтенсивності праці.

 

23.Структура економічних відносин.

Економічнівідносини — відносини і зв’язкиміж людьми, щовиникають у процесісуспільноговиробництва, розподілу, обміну і споживаннявироблених благ.

Економічнівідносиниподіляються:

• на організаційно-економічні;• соціально-економічні;• техніко-економічні.

Організаційно-економічнівідносини — цевідносини у сфері кредиту, фінансів, маркетингу, менеджменту, грошовогообігу, біржтощо. До них належать форми і методигосподарювання, ринкова система, підприємництво, товарно-грошовівідносини.

Соціально-економічнівідносиниохоплюютьпитаннязабезпеченняінтересів людей, окремоїлюдини. Всіекономічніпроцеси, щовідбуваються у суспільстві, повиннізабезпечитиполіпшенняжиттєвогорівня народу.

Техніко-економічнівідносинистосуютьсянасампередвиробничо-господарськоїдіяльностіматеріальноїсфери, підприємств, їхпідрозділів та об'єднань, їхвпливу на виробничо-господарську практику розвиткутехніки, технології й організаціївиробництва. Техніко-економічнівідносиниохоплюютьтакожпитаннявикористаннявиробничихпотужностейгалузей та їхскладових — заводів, шахт, буд-майданчиків, залізничних, тролейбусних і трамвайних депо, сільгосппідприємствтощо, використаннясировини, матеріалів, палива, електроенергії.

 

24. Власність та її роль в економічній системі. Категорії власності.

Власність — це система виробничих відносин між людьми та іншими суб'єктами з приводу привласнення різних об'єктів. Власність, з економічної точки зору, — це економічна категорія, яка відображає належність майна певній фізичній або юридичній особі, умови володіння ним, розпоряджання і користування та відносини між економічними суб'єктами стосовно привласнення засобів виробництва і його результатів.

25. Історичні типи, види, форми власності.

Форма власності - це стійка система економічних відносин і господарських зв'язків, що зумовлює відп Відповідно до першого визначаються історичні форми власності, котрі виникали та розвивались у процесі тривалої еволюції суспільства та його складової - економічних відносин. Кожна суспільно-економічна формація базувалась на відповідній формі власності, яка потім змінювалась іншою, але на більш високому рівні розвитку продуктивних сил суспільства. Форми власності, котрі виникали на тій або іншій стадії розвитку людського суспільства, відображали особливості привласнення засобів і результатів виробництва, основного суб'єкта, який зосереджує в своїх руках права власності.овідний спосіб та механізм поєднання працівника і засобів виробництва.

 

26. Типи економічних систем

Економічна (господарська) система — це особливим чином упорядкована, скоординована система зв'язку між суб'єктами національної економіки.
Виділяють такі основні типи економічних систем:
традиційна (ґрунтувалась на традиціях, звичаєвому праві, обрядах, які віками визначали виробничу та інші види діяльності людей.);
ринкова (заснована на приватній власності на умови виробництва, функціонування і розвиток якої регулюється конкуренцією господарюючих суб'єктів та іншими законами ринку);
адміністративно-командна (АКС)(заснована на державній власності та централізованих методах управління.);
змішана (заснована на різних формах власності, розвиток якої регулюється ринком, традиціями та державними централізованими рішеннями.);
перехідна (особливий стан економічної системи на етапі її становлення і реформування).

27. Товарне виробництво: просте і капіталістичне.

Між простим і капіталістичним товаром виробництвом є істотні відмінності. По-перше, простому товарному виробництву властиве поєднання виробника із засобами виробництва, між тим як капіталістичне виробництво породжує відокремлення виробників від них, перетворюючи їх у найманих робітників. По-друге, просте товарне виробництво засновано на особистій праці, а капіталістичне на найманій. По-третє, метою простого товарного виробництва є забезпечення джерела існування товаровиробника та його сім’ї, метою ж капіталістичного виробництва є нажива. Але, не зважаючи на ці відмінності, просте товарне виробництво і капіталістичне однотипні, так як вони мають одну і ту ж економічну основу - приватну власність на засоби виробництва. Тому просте товарне виробництво, розвиваючись в умовах приватної власності, неминуче веде до виникнення капіталістичного виробництва, воно є його вихідним пунктом.

28. Товар і його властивості.

Товар - це продукт праці, який має дві властивості: по-перше, задовольняє певну потребу людини; по-друге, здатний обмінюва-тись на інші блага в певних пропорціях. Отже, йому властиві спо-живна вартість і вартість. Товаром може бути як матеріальне, так і нематеріальне благо, в тому числі й послуга. Споживна вартість товару - це його здатність задовольняти потреби людини. Вартість виражає відносини між товаровиробниками з приводу порівняння витрат їх праці на виробництво благ і послуг, якими вони обмінюються.

29. Гроші, їх виникнення, суть і функції.

Гро́ші — особливий товар, що є загальною еквівалентною формою вартості інших товарів.

Выникнення: гроші виникли в процесі розвитку обміну внаслідок виділення з нього окремого товару, який виконував роль загального еквівалента. Вони виконують роль посередника у зв'язках між товаровиробниками і спрощують мінові операції.

Гроші їх суть та функції:

1. Засобу обігу товарів.

2. Міри цінності (вартості) товару.

3. Засобу збереження цінності або нагромадження.

4. Засобу платежу.

5. Світових грошей.

Білет №30

30.Ринок: суть, функції та умови формування.

Ринок – це сукупність відносин купівлі-продажу товарів і послуг, також спосіб взаємодії виробників і споживачів. Він є механізмом розподілу товарів і послуг між членами суспільства. Товаром в свою чергу називають продукти, що вироблені на продаж. В економіці товарну форму мають не лише тоуври а й послуги, це означає, що всі економічні блага виконують роль товару. Ринок відповіда на 3 основні питання економіки – що? як? для кого? виробляти. Ринкова економіка – це сфера прояву і відтворення відносин товарного вироб-ництва. Це вища форма його організації. Рнок має такі функції як: відтворювальна, герулювальна, стимулююча, інтегрувальна, розподільна та інформаційна функції. Відтворювальна функція забезпечує постійність та стабільність економічних зв’язків між виробництвом і споживанням, також вона забезпечує формування цілісної національної економічної системи та її зв’язку з іншими національними економіками в масштабі світового ринку. Герулювальна функція, тут ринок активно впливає на рівень витрат та виробництво будь-якого товару, на розвиток НТП,приводить у відповідність платоспроможний попит і пропозицію, нагромадження й споживання та інші пропорції. Стимулююча функція: ринок (30)сприяє заохоченню тих, хто найраціональніше використовує фактор виробництва, також спонукає товаровиробників знижувати індивідуальні витрати порівняно із суспільно-необхідними витратами, підвищувати суспільну корисність товарів і послуг, їхню якість та споживчі властивості. Інтегрувальна функція: ринок «зшиває» економіку в одне ціле, розвиваючи систему економічних зв’язків як по горизонталі так і по вертикалі між усіма рівнями управління і сферами економіки. Розподільна функція: за допомогою ринкових цін він диференціює доходи товаровиробників, виявляє переможців і переможених. Інформаційна функція: ринок за допомогою своїх економічних сигналів (цін, відсотків за кредитами, об-сягів попиту та пропозиції на товари і послуги тощо) поширює знання важливих відомостей і оперативно вносить зміни в плани діяльності всіх суб’єктів господа-рювання.

 

31.Основні моделі ринків. Критерії класифікації ринків.

Основні моделі ринку: модель чистої конкуренції (у цій моделі жоден покупець або продавецуь не може впливати на ціну товару, адже частка ринку, що знаходиться у кожного покупця або продавця нікчемно мала. При спробі встановити ціну вищу за ринкову покупець купить цей товар у іншого продавця); монополія (для того щоб фірма вважалася монополістом вона має бути єдиною у даній галузі, будь який монополіст може диктувати свої умови на ринку або за ціною, або за кількістю твару, що продається); монополістична конкуренція: для фірм, що працюють в умовах монополістичної конкуренції властиві цінові війни, тому розумні монополісти виграють за рахунок кращої реклами, маркетингових засобів, тощо. Класифікацію ринків доцільно робити з урахуванням вимог сис- темно-структурного підходу, зокрема принципу субординації, тобто виділення найважливішої підсистеми відносин економічної власності та об’єкта ринку, що визначає розвиток усіх наступних ринків. Такої класифікації, в якій органічно поєднуються кількісно-якісні критерії та дотримується принцип субординації, в економічній літературі нема. Водночас згідно з принципом матеріалізму таку класифікацію ринків слід розпочинати з об’єктів ринку. Найважливішим об’єктом ринку в політекономічному аспекті за умов капіталізму є робоча сила. Це зумовлене, по-перше, тим, що даний товар, його споживча вартість є єдиним джерелом вартості, а отже, додаткової (31)вартості. Наступним за значенням в економічній системі капіталізму з погляду відносин безпосереднього виробництва (принцип примату виробництва) є ринок засобів виробництва або ринок капіталу — за класифікацією західних економістів. Водночас, з погляду ємкості ринку важливу роль щодо ринку засобів виробництва відіграє ринок товарів і послуг (без урахування ринку робочої сили, яка теж є специфічним товаром). Наступним за значенням є ринок цінних паперів. Об’єктами цього ринку є акції, облігації, купони до облігацій, векселі, чеки, депозитні сертифікати, коносаменти, варанти (складські свідоцтва) та інші.

 

32.Типи економічних систем.

Економічні системи бувають: традиційна, командна, ринкова, змішана.

-Традиційна економічна система діє за традиціями, котрі передаються з покоління в покоління. Тут переважає застаріла технологія виробництва, зазвичай ручна праця та у більшості випадків консерватизм.

-Командна економікадіє за принципами, де усі важливі рішення приймає держава, держава також визначає що і в якій кількості виробляти.

-Ринкова економічна система керується принципом, де споживач сам підказує своїми грошима що і як треба вробляти, а ринок в свою чергу підказує через свої доходи які товари і послуги та за якою ціню краще виробляти.

-Змішана економічна система, тут процуес виробництва контролюється і державою і ринком, ця економічна система компенсує недоліки ринкової, держава приймає особисту участь у наданні соціальних благ.

 

33. Сутність перехідної економіки.

За своєю сутністю вона являє собою такий стан розвитку економіки, коли у цей конкретний історичний момент суспільство (країна) переходить від однієї цілісної системи до іншої. Головна мета такого розвитку — не просто формування ринку. Ринкова економіка виступає лише як засіб досягнення ефективнішої економічної системи. Досвід провідних країн світу стверджує, що такою системою, яка забезпечує високу ефективність господарювання, динамічний розвиток і високу якість життя, є соціально орієнтована ринкова економіка, тобто змішана. Остання, як відомо, характеризується активною участю держави в підтримці балансу між ринковою ефективністю і соціальною справедливістю та стабільністю. Тому завершення формування основ соціальної ринкової економіки — кінцева мета ринкової трансформації у постсоціалістичних країнах., перехідний стан будь-якого процесу, явища, в тому числі й економіки, характеризується постійними змінами, рухом, оновленням і розвитком. Разом з тим це такий момент (етап), коли старе ще не відійшло, не зникло, а нове ще не утвердилося повністю. Таким чином, перехідна економіка характеризує проміжний стан суспільства, переламну епоху економічних, соціально-політичних перетворень. Звідси — особливий характер перехідної економіки, що відрізняє її від так званої звичайної, тобто усталеної, цілісної, ринкової, адміністративно-командної чи змішаної економіки.

34.Домогосподарство як економічний суб'єкт

Становище домогосподарств, їх роль в системі економічних відносин постійно змінюється, адже їх розвиток залежить від рівня розвитку продуктивних сил. Розвиваючись разом з останніми, вони активно впливають на розвиток економічної системи через свої потреби та інтереси. Водночас у певній історичній системі економічних відносин домогосподарства займають різне становище, що зумовлює характер їхньої діяльності, їхні інтереси. В умовах командної (соціалістичної) економічної (34)системи відбувалося витіснення домогосподарств підприємствами, заснованими на державній формі власності, що паралізувало їхнє економічне життя, не давало змоги реалізувати їхні потреби та інтереси повною мірою. Це стримувало розвиток національного виробництва. В умовах ринкових відносин роль домашніх господарств у економічному розвитку суспільства значно зростає.

35. Фірма як економічний суб’єкт.

Фірма як основний суб'єкт ринкової економіки має само­стійний баланс, розрахунковий рахунок у банку, печатку з назвою фірми, товарний знак.Як самостійна економічна одиниця підприємство, виходячи із своїх інтересів (одержання прибутків) і виробничих можливостей, визначає, як і для кого виробляти. У зв'язку з цим підприємство ви­конує такі функції:• організаційну;• відтворювальну;• соціальну.Організаційна функція підприємства зводиться до забезпечен-[ня виробництва товарів і послуг, реалізації їх.Відтворювальна функція підприємства — це інвестування (спрямування) капіталу на розвиток, оновлення, розширення всіх його підрозділів.Соціальна функція підприємства полягає у задоволенні потреб споживачів у певних сферах.

 

 

36.Економічний кругообіг.

Економічний кругообіг - це поняття макроекономіки, яке репрезентує рух суспільного продукту, виробничих ресурсів, сукупних витрат і доходів по стадіях суспільного відтворення (виробництво, розподіл,обмін і споживання) в економічній системі. Економічний кругообіг здійснюється через ринки ресурсів і продукту між суб'єктами економічної системи. Рух ресурсів і товарів обслуговується грошовими потоками витрат і доходів. Ці потоки в ринковій економіці "протікають" між її суб'єктами - домашніми господарствами і фірмами. Вони спрямовуються ринками ресурсів і продуктів і проходять від сфери виробництва, у якій функціонують фірми, через сферу реалізації (розподілу і обміну), репрезентовану ринком, до сфери споживання, у якій знаходяться домашні господарства.

37.Класифікація підприємств

Достатньо повна класифікація підприємства має бути забезпечена за умови використання таких ознак: 1) мета і характер діяльності; 2) форма власності майна; 3) належність капіталу; 4) правовий статус і форма господарювання; 5) галузево-функціональний вид діяльності; 6) технологічна і територіальна цілісність; 7) розмір за чисельністю працівників (таб.1.1).

- Для переважної більшості підприємств властивим є комерційний характер діяльності з одержанням прибутку. До некомерційних відносяться: освітянські, медичні, наукові.

 

38.Суть підприємництва та умови його існування. Види і функції підприємництва.

Головна суспільна функція підприємця зводиться до вивчення потреб суспільства та їх задоволення. У ринковій економіці саме підприємець першим повинен розгадати, які товари й послуги завтра знадобляться покупцям. Його діяльність дає суспільству такі переваги:

по-перше, підприємець, як правило, завжди має можливість досягти кращих результатів, тому що він є висококваліфікованим спеціалістом, який добре знає свою справу. Саме вміння примножувати багатство, розвивати свої здібності та здатність інших людей до творчості, раціонального використання наявних ресурсів вигідно вирізняє його в суспільстві; по-друге, підприємець може краще працювати "на споживача". Прогнозуючи його запити, він намагається виходити не лише з поточних, а й з майбутніх потреб і спрямувати суспільне виробництво на їх задоволення; по-третє, лише підприємець здатний організувати виробництво таким чином, щоб затрачені ресурси дали найбільшу віддачу. Отже, задоволення суспільних потреб тут досягається найефективнішим способом. Тому інколи не без підстав підприємця порівнюють з полководцем, який здатний з меншими силами виграти бій у кількісно переважаючого його ворога. Виходячи із зазначених характеристик підприємця, підприємництво можна визначити як уміння починати й вести справу, генерувати і використовувати ініціативу, зважуватися на ризик, долати протидію середовища тощо. Воно виступає головним чином як прояв економічної та організаційної творчості й новаторств.

39.Підприємництво у сфері обігу. Торговельний капітал і торговельний прибуток.

Торговельний капітал - це капітал, який обслуговує процес перетворення товарної вартості в грошову в сфері обігу. Сутність торговельного капіталу полягає в тому, що він, по-перше, виступає як відокремлена частина промислового капіталу і, по-друге він займається не просто реалізацією товарів, а перетворенням, товарного капіталу в грошовийторговельний капітал виконує функцію промислового капіталу у сфері обігу. Торговельний капітал авансується особливою категорією підприємців - торгівцями й постійно перебуває у сфері обігу. Він виступає лише в двох формах - грошовій і товарній, а формулою його руху є купівля товарів і їх наступна реалізація.

Торговий прибуток — це дохід, який одержують підприємства оптової і роздрібної торгівлі. Його можна розглядати двояко:

1) як різницю між загальним виторгом від продажу товарів і бухгалтерськими витратами обігу. У цьому разі торгове підприємство одержує бухгалтерський прибуток;

2) як різницю між загальним виторгом і економічними витратами обігу. При цьому торговельне підприємство може одержати економічний (чистий) прибуток і такі складові доходу підприємства, як нормальний підприємницький прибуток, умовний процент на власний капітал, умовну ренту від власної земельної ділянки та умовну заробітну плату торгового підприємця.

З розвитком торгового капіталу торгівля стає відокремленою на основі суспільного поділу праці галуззю економіки, що здійснює посередницьку діяльність з купівлі-продажу товарів і надання послуг.

Залежно від сфери функціонування торгового капіталу весь ринок ділиться на внутрішній і зовнішній; відповідно до цього існує внутрішня і зовнішня торгівля. Внутрішня торгівля обслуговує економічні зв’язки на національному (внутрішньому) ринку.

 

40. Капітал підприємства. Кругообіг капіталу підприємства та його стадії.

Капітал підприємства — це засоби виробництва, інше майно та цінності, які обслуговують процес виробництва, а також просте і розширене відтворення підприємства. У процесі кругообігу капітал проходить три стадії. Перша стадія: купівля на ринку засобів виробництва і робочої сили (стадія обігу). Друга стадія: стадія виробництва, на якій створюються нові товари. Третя стадія кругообігу: Стадія реалізації виробленої продукції, тобто товарного капіталу на конкретному ринку. Кругообіг капіталу – це безперервний рух капіталу, у процесі якого він послідовно проходить стадії, набуває на кожній з них певної функціональної форми і повертається до своєї вихідної форми – грошової.

 

41. Прибуток, норма прибутку і рентабельність.

Під нормальним прибутком (або альтернативною вартістю капіталу) розуміють мінімальну плату (дохід), якою мають винагороджувати за підприємницькі здібності, щоб стимулювати їх використання у практичній діяльності. Норма прибутку і рентабельність: У процесі діяльності підприємства здійснюються капіталовкладення (інвестиції) — це витрати на нове будівництво, реконструкцію, розширення і технічне переоснащення підприємства, витрати на житлове, комунальне і культурне будівництво. функціонування підприємства в умовах ринкової економіки залежить не від одноразового, навіть значного, зростання величини прибутку, а від його сталої постійної дохідності. Ступінь дохідності авансованого у виробництво капіталу виражається через показники рентабельності та норми прибутку. Вони є відносними щодо абсолютної величини прибутку, це свідчить про їх певні переваги. У загальному вигляді рентабельність визначається як співвідношення між прибутком та одноразовими або поточними витратами на виробництво, внаслідок яких і отримано цей прибуток. У такому вигляді показник рентабельності співпадає з показником норми прибутку.

42. Суспільне виробництво і суспільний продукт. Форми суспільного продукту.

Результатом виробництва є його продукт або економічне благо. Людина за допомогою засобів праці впливає на предмети і сили природи і пристосовує їх до задоволення тих або інших власних потреб. Суспільний продукт може бути представлений у формах. Перелічимо лише деякі з них. Розраховують сукупний суспільний продукт по-різному. Залежно від того, які елементи включають до його складу, слід розрізняти: валовий суспільний продукт, кінцевий суспільний продукт, валовий внутрішній продукт і валовий національний продукт.

43. Валовий внутрішній продукт (ВВП) і валовий національний продукт (ВНП).Номінальний і реальний ВВП.

Валовий національний продукт (ВНП) — це сукупна вартість кінцевих продуктів, створених національним капіталом як на території країни, так і за кордоном упродовж року. Це найзагальніший показник, який охоплює кінцеві результати економічної діяльності всіх господарських одиниць у виробничій сфері та у сфері нематеріальних послуг.Валовий внутрішній продукт (ВВП) — це сукупна вартість усіх кінцевих товарів і послуг, створених упродовж року на території даної країни. Обидва показники відбивають результати діяльності у двох сферах народного господарства: матеріального виробництва та послуг.Номінальний ВВП (ВНП) — річний обсяг кінцевих товарів і послуг, виражений у поточних цінах.Реальний ВВП (ВНП) — річний обсяг кінцевих товарів і послуг, виражений у постійних (незмінних) цінах, тобто в цінах базового року.

 

44. Національний дохід і національне багатство.

 

Національний дохід як політекономічна категорія позначає відносини економічної власності між найманими працівниками і капіталістами, між людьми, класами з приводу привласнення необхідного і додаткового продуктів у всіх сферах суспільного відтворення. Національне багатство -Цей показник найбільш узагальнюючий, оскільки охоплює працю багатьох поколінь, залучені у виробництво природні ресурси, рівень освіти, обдарованість населення та інші елементи. Національне багатство — сукупність створених і нагромаджених у країні працею всього суспільства матеріальних благ, рівня освіти, виробничого досвіду, майстерності, творчого обдарування населення, призначених для розширеного відтворення і досягнення основної мети суспільства.

45. Суть і види економічного відтворення: просте і розширене.

 

Економічне відтворення відбувається як у рамках окремих підприємств і домогосподарств галузей і регіонів, так і в масштабі всього суспільства. Основою суспільного відтворення є відтворення на окремих підприємствах і домогосподарствах, або одиничне (індивідуальне відтворення). Відтворення на окремому підприємстві, є вихідною і необхідною ланкою всього суспільного відтворення.Водночас суспільне економічне відтворення не є простою сумою одиничних процесів відтворення окремих підприємств. Доведено, що в суспільному відтворенні з’являються нові якісні елементи, які відсутні на рівні первинних підприємств. Просте відтворення — це відновлення процесу суспільного виробництва з року в рік у незмінних масштабах. Розширене відтворення економіки — це відтворення суспільного виробництва в зростаючих розмірах.

46. Типи економічного зростання.

Розрізняють два типи економічного зростання — «екстенсивне» й «інтенсивне». Екстенсивний тип розвитку — спосіб збільшення обсягів виробництва внаслідок кількісного приросту всіх елементів продуктивних сил, насамперед факторів виробництва за незмінного рівня технНної основи виробництва. інтенсивний тип розвитку (інтенсифікація виробництва) — процес суспільного виробництва, що грунтується на застосуванні передусім ефективніших елементів продуктивних сил та досконаліших форм розвитку (техніко-економічної, організаційно-економічної і суспільної). Інтенсифікація виробництва, на відміну від екстенсивного розвитку, має анти-витратне спрямування, оскільки супроводжується зменшенням витрат живої та уречевленої праці на одиницю продукції.

47. Економічне зростання і економічні цикли. Види циклів.

Економічне зростання час від часу чергується з процесами застою та спаду обсягів виробництва, тобто зниженням усієї економічної (ділової) активності. Такі періодичні коливання свідчать про циклічний характер економічного розвитку. Економічний цикл -постійно повторювані коливання економічної активності.

Економічні цикли поділяються:

на функціональні цикли (у процесі яких економіка змінює свої параметри, не виходячи на іншу траєкторію розвитку);

цикли розвитку (у процесі руху яких відбувається глибока якісна зміна структури і функціонування економіки, перехід на нову траєкторію розвитку).

48. Державне антикризове регулювання економіки

 

Державне антикризове регулювання - макроекономічна категорія, що відображає відносини, які виникли при організаційно-економічних і правових діях держави для захисту підприємств від кризових ситуацій. Воно виходить із аналізу ситуації та максимально конкретної мети розробки інструментів, здатних подолати кризові ситуації.

Суб'єктами ДРКЯ є органи управління, або управлінський персонал (антикризис-групи), що здійснюють санаційні заходи чи заходи виходу із кризових ситуацій.

49. Кругообіг ресурсів, продуктів і доходів у процесі відтворення.

Суспільне виробництво є виробництвом для задоволення людських потреб і знаходиться в постійному русі, проходячи такі стадії: власне виробництво, розподіл, обмін та споживання. Усі ці стадії взаємопов”язані в єдиному процесі та перебувають у постійному економічному кругообігу. Для процесу відтворення необхідне постійне відновлення всіх факторів виробництва: робочої сили, засобів виробництва та природних ресурсів,середовища існування. вСі визначені фактори необхідні для нормального ходу відтворення. Для постійного відтворення необхідне постійне відновлення доходів та природних ресурсів: поновлення родючості земель, лісних масивів, підтримання чистоти водних та повітряних просторів тощо.

50. Економічне зростання і економічний розвиток.

Економічне зростання є однією з найважливіших суспільних проблем до якої постійно звернута увага економістів, політиків та міжнародних організацій. Саме сутність і темпи економічного зростання визначають динаміку економічного розвитку кожної країни, забезпечують поступальний розвиток суспільства, перехід від нижчого до вищого ступеня розвитку. Воно виявляється у збільшенні ВВП, НД, національного багатства, національного капіталу, зміцнення економічної могутності держави. Саме зростаюча економіка є головною умовою підвищення життєвого рівня народу, розв’язання соціально-економічних та екологічних проблем. За економічного зростання відкриваються нові робочі місця; зменшується безробіття; розвиток науки, освіти, охорони здоров'я і спорту можливі тільки в умовах збільшення національного продукту які використовуються на ці потреби.Динамічний економічний розвиток прискорює економічний прогрес, створює можливості для підвищення продуктивності праці, скорочення робочого часу і збільшення часу дозвілля, самоосвіти. Разом з тим у значній мірі розв’язує проблему обмеженості ресурсів за рахунок того, що вони:1. Раціонально використовують;2. Постійно збільшуються;3. Якісно і постійно вдосконалюються.

 

51. Сутність, функції та механізм розподілу доходів.

Розподіл - це економічний процес формування індивідуальних доходів населення.

Сутність розподілу визначається відносинами власності: у різних економічних укладах діють різні механізми і форми розподілу.

В всіх економічних системах розподіл виконує загальні функції:

- визначає частку кожної людини в суспільному продукті, що залежить від укладу господарювання і способу розподілу;

- впливає на виробництво: стимулює ріст ефективності чи виробництва, навпаки, гальмує його в залежності від ступеня прогресивності форми розподілу;

- формує структуру попиту населення і визначає черговість задоволення потреб.

 

Важливе значення має установлення пропорції розподілу при-бутку між державою і підприємством. Якщо вилучається надмірна частка прибутку, то підприємство втрачає стимули для розвитку виробницитва, не має можливості для поліпшення соціальних умов життя людей. По суті, підривається основна ланка народного гос-подарства, від якої залежить доля розвитку всього суспільства.

 

52. Споживання і заощадження.

Однією з найважливіших складових як сукупного попиту, так і валового внутрішнього продукту є споживання. Люди не можуть існувати, не споживаючи різні блага. Обсяг споживання визначається багатьма факторами, найважливішим серед яких є дохід домогосподарства. Саме залежно від величини доходу. Структура споживання неоднакова у різних груп домогосподарств. Вона залежить від багатьох факторів, серед яких одним із визначальних є рівень доходу.

Споживання — це загальна кількість товарів і послуг, що придбані й спожиті протягом певного періоду.

Функція споживання – це залежність між обсягом споживання і доходом, який використовується.

Гранична схильність до споживання — це величина додаткового споживання, що його спричиняє одна додаткова гривня доходу.

 

Заощадження — це частина доходу, що не споживається.

Функція заощадження показує зв’язок між розміром заощадження та доходом. Заощадження являє собою процес, пов’язаний із забезпеченням у майбутньому виробничих і споживчих потреб.Отже, заощадження – це економічний процес, пов’язаний із інвестуванням; частина доходу, що залишається невикористаною при витратах на поточні виробничі та споживчі потреби, накопичується.Заощадження здійснюються як фірмами, так і домашніми господарствами. Фірми заощаджують для інвестування – на розширення виробництва та збільшення прибутку. Домашні господарства заощаджують з ряду причин, як то: мотиви забезпечення старості та передачі спадку дітям, накопичення коштів для купівлі землі, нерухомості та дорогих предметів тривалого користування.

 

Споживання і заощадження безпосередньо впливають на рівень національного виробництва, ціни та зайнятість. Для того щоб зрозуміти цей вплив, необхідно ввести поняття функції споживання і функції заощадження.

 

53. Функції держави, основні методи і напрямки державного регулювання.

Функції держави - головні напрямки і види діяльності держави, обумовлені її завданнями і цілями і такі, що характеризують її сутність і соціальне призначення у суспільстві.

За сферами політичної спрямованості (внутрішня і зовнішня політика) функції держави поділяють на:

Внутрішні функції - здійснюються в межах даної держави і в яких виявляється її внутрішня політика стосовно економічних, ідеологічних, екологічних, культурних та інших аспектів життя суспільства. Внутрішні функції дають уявлення про напрями діяльності дер­жави всередині країни.(1) політична 2) економічна 3) оподаткування і фінансового 4) соціальна 5) екологічна 6) культурна (духовна) 7) інформаційна 8) охоронна).

Зовнішні функції - основні напрями діяльності держави за її межами у взаємовідносинах з іншими державами, світовими громадськими організаціями і світовим співтовариством у цілому. Зовнішні функції дають уявлення про діяльність держави по­за її межами, характеризують її напрями діяльності на міжна­родній арені.1) військова 2) економічна 3) функція інтеграції в європейську та світову економіку 4) інформаційна 5) дипломатична функція 6) Функція співробітництва сучасних держав.

НАПРЯМИ:

1. Державне програмування економіки. 2. Фіскальна політика — це політика доходів і витрат держави. 3. Грошово-кредитна політика — один із головних інструментів державного регулювання економіки. 4. Інвестиції у виробничу і соціальну інфраструктуру, державні замовлення (закупівлі). 5. Регулювання грошової маси. 6. Проблема регулювання цін. 7. Державне регулювання інтеграційних процесів.

54. Державний бюджет. Доходи і видатки державного бюджету.

Державний бюджет – це фінансовий план утворення і використання грошових фондів держави протягом року, інакше кажучи – це баланс доходів і витрат держави, який складає міністерство фінансів. Державний бюджет завжди складається з двох частин: доходної і витратної. Доходна частина показує обсяги і джерела доходів бюджету, а витратна – бюджетні видатки та їх обсяги.

Доходи і видатки бюджету — це об’єктивні категорії, кожна з яких має специфічне суспільне призначення: доходи служать фінансовою базою діяльності держави, видатки — задовольняють загальнодержавні потреби. Доходи бюджету виражають економічні відносини, які виникають у держави з юридичними і фізичними особами в процесі формування бюджетного фонду країни.

Державні видатки — це частина фінансових відносин, обумовлена використанням централізованих і децентралізованих доходів держави. Складаються державні видатки з прямих витрат держави, які здійснюються через систему бюджетних і позабюджетних фондів, і витрат державних підприємств, організацій, установ. Отже, видатки державного бюджету — це лише частина державних видатків.

Доходи Державного бюджету - це частина грошових ресурсів, що централізується державою до загальнодержавного фонду для виконання та реалізації своїх функцій. Формування доходів здійснюється за рахунок: 1) внутрішніх джерел - виробленого в країні національного доходу; 2) зовнішніх джерел - надходжень від міжнародного перерозподілу фінансових ресурсів. Якщо цих доходів для покриття своїх витрат державі не вистачає, вона використовує національне багатство, а саме: 1)доходи від приватизації державної власності; 2)від продажу золотовалютного резерву та інших цінностей, які знаходяться в розпорядженні суспільства на певний період часу. Доходи бюджету класифікують за різними ознаками. Залежно від методів мобілізації доходи бюджету поділяють на податкові та неподаткові.

 

55. Дефіцит бюджету і державний борг.

Бюджетний дефіцит являє собою перевищення видатків бюджету над його доходами.

Види державного дефіциту:

1. Касовий дефіцит – нестача коштів у бюджеті в результаті незбігу терміну надходження грошей та здійснення видатків.

2. Активний бюджетний дефіцит характеризується інвемтуванням коштів на розвиток економіки.

3. Пасивний бюджетний дефіцит характеризується спрямуванням коштів на покриття поточних витрат.

Чотири основних напрямки подолання дефіциту бюджету:

— збільшення дохідної частини бюджету;

— скорочення видаткової частини бюджету;

— здійснення внутрішніх і зовнішніх позик;

— проведення грошової і кредитної емісії.

Державний борг(DG) – це загальний розмір накопиченої заборгованості уряду власникам державних цінних паперів, який дорівнює сумі минулих бюджетних дифіцитів за вилученням бюджетних надлишків. Державний борг складається із внутрішнього та зовнішнього боргу держави.

Основними причинами створення і збільшення державного боргу є: 1)збільшення державних видатків без відповідного зростання державних доходів;2)циклічні спади й автоматичні стабілізатори економіки; 3)скорочення податків з метою стимулювання економіки без відповідного корегування (зменшення) державних витрат.

56. Елементи податкової системи.

Податки є формою фінансових відносин між державою і членами суспільства з метою створення загальнодержавного централізованого фонду грошових ресурсів, необхідних для здійснення державою її функцій. Податки і збори - це обов’язкові платежі до бюджету і державних цільових фондів, що здійснюються платниками у порядку і на умовах, визначених законодавчими актами України.Загальні принципи побудови податкових систем зна-ходять конкретне відображення в загальних елементах податків. Кожен податок містить такі елементи: суб’єкт (платник), об’єкт оподатковування, джерело сплати, одиницю оподатковування, податкову ставку та квоту, пільги та податковий оклад. Суб'єкти податку виступають або у вигляді платника подат-ків (юридична і фізична особа) 06 'єкт оподатковування — предмет, який підлягає обкладан-ню: доходи (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб та ін. Джерело сплати податків та зборів — дохід суб'єкта (заро-бітна плата, прибуток, відсоток, рента), з якого виплачуються обов'язкові платежі чи право користування, володіння землею без одержання доходу. Одиниця оподатковування — грошова чи фізична одиниця вимірювання об'єкта оподатковування. Податкова ставка — це законодавчо встановлений розмір податку на одиницю оподатковування. Податковий оклад — сума податку, що сплачується платни-ком податків з об'єкта обкладання. Податкова квота — частина доходу платника, виражена у відсотках. Податкові пільги — повне чи часткове звільнення від податків суб'єктів відповідно до чинного законодавства (знижки, відрахування й ін.).

57. Механізм грошово-кредитного регулювання.

Грошово-кредитні (монетарні) важелі є одними з основних інструментів економічної політики держави. Сутність державного регулювання економіки за допомогою грошово-кредитних інструментів полягає у впливі на грошову пропозицію та ціну кредиту. Грошовокредитна політика — це комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, спрямованих на регулювання економічного зростання, стримування інфляції та забезпечення стабільності грошової одиниці, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу. Здійснення державою продуманої грошово-кредитної політики передбачає розмежування її стратегічних і тактичних цілей. Вибір напрямків грошово-кредитної політики, її цілей і механізмів має враховувати і зовнішньоекономічні фактори функціонування економіки, ступінь інтегрованості країни у світовий економічний простір. Останнє передбачає необхідність узгодженості грошово-кредитної та валютної політики. Банки — це установи, функцією яких є кредитування суб’єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучених коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів, касове та розрахункове обслуговування економіки, виконання валютних та інших банківських операцій, передбачених законодавством. Комерційні банки створюються на акціонерних або пайових засадах юридичними та фізичними особами.

58. Міжнародні економічні відносини.(МЕВ).

МЕВ мають яскраво виражений системний характер. МЕВ - це система ек. зв’язків з приводу вир-ва, розподілу, обміну і спож-ня, що вийшли за межі нац. кордонів.

Сучасні МЕВ є системою ек. звязків, які характеризуються: 1.виходом за межі національних господарств;2.взаємодією фіз. і юр. осіб, держав і міжнар. орг-цій;3.визначеністю форм;4.різними рівнями глибини існ-ня, функц-ня, здійснення.

Рівні МЕВ можна традиційно розбити на макро-, мета- й мікрорівні, макрорівень-це рівень державних і міждержавних міжнар. процесів, метарівень-це міжнар. звязки галузевого й регіон. значення, мікрорівень-це, відповідно, рівень звязків між фірмами різних країн.

Рівні МЕВ також розглядають і за ступенем розвитку стосунків між субєктами МЕВ, за ступенем тривалості дії угод і переплетеності економік., виділяють такі 4 рівні:1) Міжнар. ек. контакти.2) Міжнар. ек. взаємодія. 3) Міжнар. ек. співробітництво.4) Міжн. ек. Інтеграція.

 

59. Світове господарство: сутність і формування.

Світове́ господа́рство — глобальна система господарств держав та недержавних утворень, що пов'язані міжнародним поділом праці і взаємодіють між собою у різних формах. СУТНІСТЬ:Міжнародна економіка поєднує два поняття: по-перше, поняття світового господарства та, по-друге, поняття міжнародних економіч-них відносин. Через це сутність і функціонування міжнародної економіки вимагають розкриття і аналізу зазначених понять. До основних загальнолюдських соціально-економічних цінностей, що є здобутком цивілізаційного розвитку в усьому світі, належать: сім'я та її домашнє господарство; держава та її економічна політика як чинник зростання суспільного багатства; товарно-грошові відносини, що поєднують в єдину суперечливу господарську систему сім'ї, держави, угрупування їх; власність, що визначає стан як окремої людини, так і держави у світі. На грунті цих цінностей відбулося становлення та подальший розвиток світового господарства. ФОРМУВАННЯ: Формування світового господарства розпочинається в період великих географічних відкриттів XV—XVI ст.

 

 

60. Міжнародна торгівля, її види і структура.

Міжнаро́дна торгі́вля — торгівля між резидентами різних держав. При міжнародній торгівлі товарами відбувається переміщення товарів через митні кордони різних держав. Результатом міжнародної торгівлі є виникнення світового ринку та міжнародний поділ праці. Вона опосередковує майже всі види міжнародного співробітництва, включаючи спільну виробничу діяльність різнонаціональних суб'єктів. Основні види міжнародної торгівлі:• торгівлю товарами і послугами;• біржову торгівлю;• торгові ярмарки;• аукціони;• зустрічну торгівлю;• торгівлю на компенсаційних угодах тощо. СТРУКТУРА: Важливою характеристикою міжнародної торгівлі є її географічна й товарна структура, тобто структура з точки зору географічного розподілу і товарного наповнення.- Географічна структура міжнародної торгівлі - це розподіл торговельних потоків між окремими країнами та їх групами, створеними за територіальною або організаційною ознакою.- Територіальна географічна структура узагальнює дані про масштаби міжнародної торгівлі країн, що належать до однієї частини світу або укрупненої групи країн (розвинуті країни, країни, що розвиваються, країни з перехідною економікою).- Організаційна географічна структура узагальнює дані про міжнародну торгівлю або між країнами, що належать до інтернаціональних торговельно-політичних об'єднань, або торгівлю між країнами, що виділені в певну групу за вибраним критерієм (країни — експортери нафти, країни - цілковиті боржники тощо).

 

61. Глобалізація.

Глобалізація – це складний багатогранний процес який охоплює всі аспекти суспільного розвитку та втілюється у зростаючій взаємодії країн світу в результаті формування єдиного господарського механізму. Тобто економічні відносини між країнами.

Причини виникнення: Науково-технічний прогрес; розвиток міжнародної інфраструктури нових поколінь транспорту і зв’язку; поділ продуктивності праці.,інтернаціолізація виробництва,послаблення ролі традицій,соц..звязків і звичаїв

Наслідки:1) Позитивні - економія на масштабах виробництва; більш ефективний розподіл світових засобів (природні, трудові ресурси),розширення життєвих перспектив населення 2) Негативні – нерівномірний розподіл переваг6 серед країн основну частину переваг отримають багаті країни або індивіди, що породжує загрозу конфліктів та регіональному, національному рівні.,в галузі-ряд галузей програють від глобальних процесів втрачаючи свої конкурентні переваги через зростання відкритості ринку,деіндустріалізація економіки(збільшення зайнятості в сфері послуг),збільшення розриву в рівні оплати праці кваліфікованих працівників та зростання безробіття серед них.