Особливості театру Греції та Риму

На думку Аристотеля, мета життя людини– це самоздійснення її духовних та фізичних здібностей. Позиція античного філософа «...людина – за своєю суттю істота суспільна» [5, 63] - підкреслює значимість зовнішніх благ для досягнення мети, бо «... неможливо або важко здійснити прекрасні вчинки, не маючи ніяких засобів. Адже більшість вчинків здійснюються з допомогою друзів, багатства і впливу в державі...» [5, 68]. Слід відзначити і те, що Аристотель, наголошуючи на творчому початку будь-якої справи, стверджує, що «сама думка нікого не спонукає до дії, [це робить лише думка], яка передбачає якусь ціль, тобто вчинок, оскільки в основі цієї [думки] знаходиться творча думка.... Кожен, хто творить, творить заради чогось, і творчість – це не безвідносна мета, але чиясь [мета] і відносна» [5, 174]. Особистісну самореалізацію філософ пов’язує з творчим аспектом людської суті, реалізація якої можлива в суспільстві. В цьому аспекті вагомого значення в Античність набуває власне театр. Саме він стає місцем, де обговорювалися важливі проблеми суспільного життя, де утверджувались демократичні принципи Афінської держави - центру життя всієї Греції. Відомо, що драма народилася в Греції VІ ст. до н.е., коли остаточно встановився рабовласницький лад. Розпад родового ладу привів до створення майже у всій Елладі міст-держав (полісів). І на відміну від аристократичних Спарт, де влада належала родовій аристократії, у демократичних Афінах усі державні питання, питання суспільно-політичного життя обговорювались афінськими громадянами не тільки в народному зібранні, але і в театрі[30]. А тому античний театр, який вважається найдревнішим на території Європи, досягши свого розквіту у V ст. до н.е. стає своєрідною школою для афінян, вихователем громадських ідеалів. Доказом цього є творчість трьох великих трагіків Vст. до н.е: Есхіла, якого називають батьком трагедії та вважають винахідником котурн — взуття, що значно збільшувало ріст актора; співака Афінської демократії Софокла, що заставив спустити трагедію з неба на землю і знавця «жіночої психології» Евріпіда). Значна роль в цьому аспекті відведена і комедіографу, діяльність якого стосується і початку 4 ст.до н.е. – Аристофану. Власне йому притаманна роль мудрого наставника. В творах Аристофана відчувається увага до людини, зв'язок із суспільно-політичним життям, служіння інтересам народу. Все це робить Античний театр театром великих ідей, зокрема, протесту проти насилля, любов до батьківщини, відстоювання громадянських переконань.

Розвиток мистецтва в Афінах дослідники античного світу повязують з правлінням Пісістрата, при якому були запроваджені так звані Великі, або Міські, Діонісії на честь Діоніса (сина Зевса), покровителя виноробства(звідси і його символ - виноградна лоза). Крім цього, Діоніса(Вакху) прийнято вважати покровителем творчих сил природи, поезії театру. Зображали його у вигляді бика чи козла. Слід відзначити, що для давніх греків і поезія і театр повязувалися з феноменом античної трагедії. Запровадження Діонісій (так званих карнавалів на святах) мало велике значення для розвитку драми, так як згодом на цьому святі (в березні-квітні за нашим календарем), як і на Малих або Сіліських(в грудні-січні), Ленеях (січень-лютий) згодом будуть влаштовуватись змагання трагічних та комедійних поетів. Крім того, з обрядних пісень на честь Діоніса виникають наступні жанри: трагедія, комедія та сатирівська драма.

На свята, які відбувались у вигляді змагань поетів, античний театр збирав усе населення міста і навколишніх сіл. Глядачу автори творів, які презентувались (трагедії (трилогії), що завершувались сатирною драмою), пропонували своє етичне, філософське, релігійне бачення суспільно-політичного життя. Відповідно сучасним дослідженням грецької драми, виділяємо основну ідею трагедії, що полягала в конфлікті людини з вищими світовими силами. «Її Герой змушений підкорятися Фатуму, Долі, що правила світом богів і людей» [].

Театр дозволялося відвідувати не лише чоловікам, а і жінкам та дітям. Слугам і домашнім рабам теж дозволялось бути присутніми на театральних видовищах, під час яких навіть боржники звільнялися від необхідних сплат боргів та випускали заключених. Під час свят, які починалось на світанку і тривали до вечора (доводилось навіть харчуватись в театрі), всі одягалися святково, з вінками на голові. Звук труби символізував початок змагань драматургів, почерговість яких визначало жеребкування. Першим йшов флейтист, за яким слідували учасники хору – хоревти (керівник хору– корифей), які відображали подібних герою. Хор трагедії налічував 12-15 чоловік, а комедії – 24. Досить важливим у театрі був голос глядача. Якщо дійство подобалось глядачі аплодували, в іншому ж випадку – свистіли та кидали камінням.

Першим афінським поетом трагедії,як вже зазначалось, вважають Феспіда (VІ ст. до н.е.), у деяких виданнях - Теспіс. Саме він виводить з хору першого актора (протагоніста), що вступає з провідником хору у діалог (Еcхіл ввів другого актора – девтарагоніста, Софокл – третього – тритагогіста). День першої постановки і став Днем народження світового театру. Вона була запропонована у 534 до н.е. на святах Великих Діонісій.

Дослідник античного світу Джон Гай припускає, що саме давні греки ввели традицію відвідувати театри, і відтоді вона залишається популярною формою розваги. Відповідно його праці «Античний світ» [14] одним із найулюбленіших занять давніх греків було відвідування різних видовищ і свят у міських амфітеатрах, де просто неба ставилися п'єси з життя богів і легендарних героїв.Слід відзначити, що внутрішнє улаштування театрів ще й досі ґрунтується на грецькій моделі: напівкругла аудиторія та яруси з рядами глядацьких місць. Крім того, автор наголошує на важливості відвідування театру на той час, як складової курсу лікування хворих. Відповідно його дослідженням, у грецькому місті Епідаврі існував великий храм Асклепія (бога лікування), неподалік якого розташовувалися будівлі лікарень та величезний амфітеатр. Власне у ньому під керівництвом жерців розігрувалися театральні п’єси, що входили до курсу лікування хворих. Слід відзначити, що в Античному театрі усі ролі виконували чоловіки (жіночі ролі грали хлопчики). Вистави були або безкоштовними, або недорогими, так як гроші на їх проведення виділяли заможні особи, які прагнули завоювати любов народу. Таким чином, участь у святах була доступною всім верствам населення.

Театральні споруди Греції не були самостійними будівлями, а як правило входили в який небудь архітектурний ансамбль. Під керівництвом відомого на той час скульптора Фідія на найвищому пагорбі Афін було зведено ансамбль із кількох споруд-афінський Акрополь (храм Парфенон - архітектори Іктін та Каллікрат). На фризі цього ансамблю вперше у грецькому мистецтві зображувались не лише боги або герої, але і звичайні городяни. Згодом у IV ст. до н. е. біля його підніжжя на місці колишнього дерев'яного, на схилі було споруджено перший кам'яний театр Діоніса, який вміщав до 17 тис. людей. Цей театр став зразком побудови театрів у інших місцях Греції. Слід відмітити, що театр в Епідаврі (сер. IV ст.до н.е.) входив у ансамбль святилища бога-врачування Асклепія та вміщав до 10 тис. людей.

Щодо архітектури вцілому, то основними архітектурними стилями Греції були: простий (відомий як доричний), ажурний (іонійський) і з великою кількістю листя та інших малюнків (коринфський). Основною рисою грецьких будівель були ряди колон, що підтримують балки даху. Слід відмітити верхню частину колон, яка була досить пишно прикрашеною[59].

Римляни багато чого запозичили з грецької архітектури, так як поряд з країнами Близького Сходу,Єгиптом, вона увійшла до складу Римської імперії (5 до 1 ст.до н.е.). Однак, зчасом римляни розвинули і власний стиль. Зокрема, ними були створені напівкруглі арки, що дозволяло зводити величезні міцні споруди, прикрашаючи їх усередині полірованим мармуром, мозаїкою та розписом. Так, конструкція храму Пантеону спиралась не лише на балки та колони, але й на склепінчасті арки. Слід відмітити, що арка у римській архітектурі могла бути і пам’ятником. Так, тріумфальна арка імператора Тита, збудована на честь його перемоги над повсталою Палестиною. Крім арок, Рим славився і колонами-памятниками. Наприклад, колона Траяна, зведена у 113р. на честь перемоги римлян над даками.

У більшості римських міст були збудовані великі амфітеатри для постановок п'єс, спортивних змагань та гладіаторських боїв, з овальною ареною, посипаною піском та величезним зверху приміщення. Найбільшою з таких споруд був Колізей (почав будувати Веспасіан, а завершив Тіт у 80 р.н.е), який будувався для проведення масових видовищ, зокрема гладіаторських боїв та театралізовані морських боїв (непроникнена підлога дозволяла заповнювати арену водою). Слід відмітити, що Колізей розташовувався на рівному майданчику, тоді як більшість амфітеатрів будувалися на схилах пагорбів. Його було названо Колізеєм у середні віки – від латинського слова «колосеус»-колосальний. В його архітектурі своєрідно застосовано грецьку ордерну систему (кожен ярус прикрашали колони різного стилю), доповнену суто римськими елементами (аркою та склепінням)).

Римський театр був самостійним примішенням міського типу. Перший постійний театр, побудований із каменю, був створений в 55р.до н.е. Гнєєм Помпєєм Великим і вміщував до 40тис.людей. Римський театр як і Грецький складався з трьох частин. Однак, орхестра (від дієслова «танцюю»; в Греції- місце для виступу акторів і хору, що будувалась у підніжжі гори, діаметром від 11 до 30 метрів) призначалася в римському театрі для привілейованих глядачів, так як в римській драмі хору не було. Місця для глядачів(в Греції розташовані півколом) поділялися сходами на кілька секторів. Над останніми лавами підносилася стіна такої ж висоти, як і сцена, що була більшою у порівнянні з грецьким театром. Місце дії акторів в Римі називали пульпітум. У Греції сценічну будівлю для переодівання акторів називали скеною. Пізніше з двох сторін скени будувались параскенії для зберігання декорацій та іншого театрального майна і оформлення постановок. Між скеною і місцями для глядачів знаходились пароди - проходи, по яким виходили на оркестру актори і хор. Терміни орхестра, театрон (місця для глядачів, що походить від дієслова «дивлюсь»), скена в латинізованій формі увійшли в більшість європейських мов як театр, сцена, оркестр. Так, дослідник давньогрецької трагедії А.Содомора зазначає: «те, що сьогодні ми називаємо «театром», первісне означало не що інше, як місце для глядачів, що півколом розміщались на природному схилі гори. Тут у святкові дні збиралось майже все доросле населення Афін (театр вміщав близько сімнадцяти тисяч чоловік). Над глядачами простиралася голубінь афінського неба. До речі, з прозорістю повітря, чистотою неба афіняни пов'язували світлість свого розуму, притаманну їм кмітливість, успіхи в науках та мистецтвах» [21].

В театрі древнього Риму вперше з’явилася завіса. Прийнято вважати, що завіса відгороджує придуманий світ від реального. В середньовіччі театр «виходить» на вулицю і «відмовляється» від куліс. Лише в XVI-XVII ст. завіса знову повернулася на сцену і стала обов’язковим атрибутом. На початку вистави вона піднімалась, а в кінці– опускалась (у XVIIІ ст. – опускалась після кожної дії).

Відповідно дослідженням М.Вороного, в давнім Римі зявляються і перші афіші, де вони були одночасно і квитками. «Той, хто впоряджав виставу (ігрище), робив квитки і частину їх роздавав публіці, а інші начіплював на стіни; а щоб краще привабити публіку, на тих квитках була уміщена і ніби програма ігрищ, себто які саме забави мали відбутися, хто мав брати в них участь і в який день. Часом на цих квитках були і малюнки боротьби гладіаторів, кінських перегонів тощо… Звичайно такі розмальовані афіші вивішувались в храмах, а опріч того герольди ходили по вулицях Рима, зупиняючись на площах і більш людних місцях, запрошували людей на ігрище» [12, 257]. Далі дослідник дає наступну характеристику давніх афіш. «Це були афіші різного змісту і вигляду: були афіші розмальовані на зразок великих плакатів, вставлені в рами, що вивішувались коло дверей театру. Часом на ній був малюнок однієї дійової особи, з якої можна було пізнати, що будуть виставляти – трагедію чи комедію, сатиричну чи мімічну п’єсу, часом же було намальовано і кількам дійових осіб однієї п’єси. Часом на афіші було намальовано і цілу сцену, найбільш визначну чи головну в п’єсі, як і тепер це робиться на великих ілюстрованих афішах театрів легкого жанру, напр., в електроміографах, кінематографах і інш. Бували афіші і намальовані фарбами на стінах великих будинків, як у нас тепер в цирках і простонародних музеях» [12, 258]. Слід зауважити, що римські афіші тільки ознайомлювали глядача із змістом або характером п’єси, а детальніше відомості про п’єсу публіка отримувала вже в самому театрі. Перед початком вистави на сцену виходив артист і проголошував «Пролог», в якому зазначався заголовок п’єси,короткий сюжетом, кількість артистів, що бере в ній участь та яку роль виконує.