Ігрова концепція культури
Найяскравішого звучання "ідея гри" отримала у голландського філософа Й. Хейзінги. Саме йому належить класична концепція ігрової ґенези культури, яка викладена в роботі "Homo ludens" ("Людина граюча"). В основу цієї концепції покладено ідею про сутність та значення гри як джерела культури. Й. Хей-зінга спробував проаналізувати поняття культури, виходячи із наявності в ній ігрового елементу. На його думку, саме гра, а не праця була формоутворюючим фактором людської культури. Ігровий елемент присутній на всіх етапах розвитку людської культури, починаючи з архаїчних часів. Будь-який вид людської діяльності прагне виразити себе через гру. Слід зауважити, що гра сама по собі від самого початку знаходиться поза моральними вимірами. Вона не має моральних ознак. Моральність чи аморальність формується залежно від того, дотримуються чи не дотримуються правил гри. Саме моральність є свідченням того, що в грі дотримуються правил.
Ігрова концепція культури оптимістична, оскільки гра не має кінця. Справжня гра виключає будь-яку пропаганду, адже інтерес гри у ній самій. Люди, що ламають правила гри, являють для культури найбільшу небезпеку, оскільки абсолютизують або своє Я, або своє Ми. Вони прагнуть нав'язати культурі свої правила гри, що веде до насильства. Яскравим прикладом такого ставлення до культури є німецький фашизм.
Говорячи про культуру XX століття, Й. Хейзінга підкреслює, що в ній відбувається майже повна втрата ігрового елементу. Наслідком цього є ознаки занепаду культури. Відсутність справжніх форм гри деформує культуру, втрачається рівновага між духовними та матеріальними цінностями. Основою для успішного розвитку культури має бути збереження в ній ігрового виміру.
Концепція ігрової ґенези культури Й. Хейзінги, незважаючи на високий рівень теоретичного обґрунтування, носить гіпотетичний характер. Ігровий підхід заснований на аналогії і спрямований на уточнення характерних рис культури, але не на розкриття самого феномену культури і закономірностей її розвитку. Прихильники ігрового підходу прямо говорять про відсутність закономірностей у розвитку культури.
Структура культури
Складність і багатоманітність людської життєдіяльності та творчості зумовлюють складність внутрішньої структури культури як цілісного феномена. Наприклад, залежно від існуючих сфер і видів життя та діяльності людей можна виділити передусім культуру матеріальну і культуру духовну. Матеріальна культура виникає на ґрунті матеріальної діяльності та характеризує цю діяльність з погляду її виливу на розвиток людини. Сюди входять: культура праці та матеріального виробництва; культура побуту; культура тогіосу, тобто місця проживання (помешкання, будинки, села, міста); культура ставлення до власного тіла та ін.
Поняття духовної культури охоплює всю систему так званих духовних (тобто нематеріальних) цінностей: релігійних, наукових, моральних, естетичних, політичних, правничих тощо.
Зазначимо, що поділ на матеріальну і духовну культуру надто умовний. У реальному житті матеріальне та духовне взаємозв'язані, не можуть існувати одне без одного. Скажімо, розвиток техніки передбачає наявність відповідних наукових знань, а досконала організація матеріального виробництва неможлива поза моральними L правничими нормами.
Культура існує в предметних та особистих формах. Предметні форми культури — це наслідки діяльності людей, певна система матеріальних і духовних цінностей: засоби і знаряддя праці, предмети побуту, наукові знання, релігійні та філософські вчення, традиції, обряди, моральні принципи та норми, юридичні закони, твори мистецтва тощо. Особисті (персональні) форми культури — це люди як суб'єкти діяльності, носії, творці певних культурних цінностей.
Культура і цивілізація
Проблема співвідношення культури та цивілізації набула останнім часом надзвичайної гостроти. Одні дослідники розцінюють зустріч культури з сучасною цивілізацією як кризу культури, навіть як її катастрофу, інші вбачають у цьому народження нової культури XXI ст. Наприклад, у сучасній "технічній цивілізації" вбачали загрозу для духовної культури такі знані у світі мислителі, як О.Шпенглер і М.Бердяєв.
При всій правильності в оцінках існуючих бездуховних та антикультурних тенденцій у сучасному суспільстві така позиція нас не може задовольнити, тому що, заперечуючи будь-який культурний зміст у сучасній цивілізації, ми зводимо цивілізацію і культуру до непримиренного конфлікту, пророчимо загибель культури. Так, ми не зможемо вже буквально "відродити" у наші дні, скажімо, давньослов'янську й античну культуру, адже в історії усе буває лише раз, однак зберігати і використовувати культурні надбання попередніх епох і поколінь ми можемо й повинні. Тому актуальним завданням зараз є не відлучення сучасної цивілізації від культури, не спроба повернути "колесо історії" назад, а виявлення культурного змісту "нашої цивілізації, його реалізація. Мабуть, варто сприймати цивілізацію і культуру не як ворогів, а як союзників. І якщо ми хочемо мати майбутнє, то повинні прагнути до розумного компромісу між теперішністю та минулим. Будь-яка спроба відірвати культуру від цивілізації перетворює в утопію ідею культурного відродження народу, адже культура потребує цивілізації, мов душа — тіла. Цивілізація — це тіло культури, її матеріальний носій, який має не природне, а соціальне походження. Бездуховна цивілізація — жахлива річ, а культура, позбавлена матеріальної оболонки, — річ неможлива. Як засвідчує досвід, у найгіршому стані перебуває культура в країнах, які позбавлені благ сучасної цивілізації. Всім відомо, як в індустріально розвинутих країнах Заходу і Сходу (наприклад, в Японії) вміють шанувати давнину, зберігати пам'ятки історії та культури, підтримувати народні традиції, звичаї. Культурний вандалізм, манкуртизм притаманні країнам, які не засвоїли навичок Цивілізованого життя, не здатні існувати за нормами цивілізованого суспільства.
Культура Давнього Єгипту
Зародження культури Стародавнього Єгипту відносять до 6 тис. до н.е. Згідно з традиційним підходом, історію державності та культури давньоєгипетської цивілізації прийнято поділяти на кілька періодів, найчастіше на 4: Раннє царство, Середнє царство, Нове царство. Культура Стародавнього Єгипту характерна передусім дивовижною сталістю. Впродовж періодів Стародавнього Єгипту, сформувались характерні для давніх єгиптян релігійні вірування: культ природи та предметів, астральний та загробний культи, фетишизм, тотемізм. В культовому будівництві почав швидко використовуватись камінь. В культурному розвитку - це епоха будівництва велетенських гробниць фараонів. Блискучі художні досягнення Стародавнього Єгипту становлять матеріальне втілення особливого світогляду й образу думок його жителів, для мислення котрих був характерний дуалізм у розумінні світу як цілого, створеного з єдності й боротьби двох започаткувань. В єгипетській міфології образи нижчих за Pa богів у багатьох виявах (боротьба за владу зі смертю) нагадували те, до чого прагнули в земному суспільстві. У Стародавньому Єгипті, де лише фараон стояв над суспільством, усі інші вільні громадяни вважалися рівними перед творцем і законом, жінки були рівноправними з чоловіками. Характерними для їх суспільного життя явищем був гедонізм. Водночас у духовному житті Стародавнього Єгипту визрівало прагнення до раціонального пізнання, позбавленого містичної оболонки. Бурхливий розвиток мистецтва у давньоєгипетському суспільстві привів до появи перших у світі письмово зафіксованих естетичних міркувань. Саме тут вперше в історії світової культури зародилася така її риса, як гуманізм.
Культура Давнього Китаю.
Китайська цивілізація існує з четвертого тисячоліття до н. е. і належить до найдавніших у світі.
Особливе географічне положення країни, централізація державної влади, особливе ставлення до сформованих канонів у різних сферах культури зумовили головну рису китайської культури — її замкнутість, в якій основну роль відігравали корінні національні традиції. Тривалий час Китай був практично закритий для інших культур. Втіленням ідеї автономності світу китайської культури стало будівництво Великої китайської стіни з метою відгородити не місто, а цілу країну. Будівництво стіни розпочинається в період утворення централізованої єдиної імперії, спочатку династії Цінь, а потім Хань. За декілька століть будівництва її довжина досягла біля 3000км, висота — 10м, ширина — 8 м).
Сутність традиційної китайської культури формувала не стільки релігія, скільки ритуалізована мораль. Визначаючим фактором у культурі Стародавнього Китаю стала не індивідуалізована особистість, а колектив, община, держава, усвідомлені як «єдине ціле», як велика сім'я.
Культура Стародавнього Китаю різноманітна і багата у своїх проявах. Це і винахід компаса, двигуна, плуга, пороху, знаменитих китайських лаків, паперу. Майже до XVIII ст. китайці були єдиними у світі, які володіли секретами виготовлення фарфору, а древня культура виготовлення шовку й донині є дійсно унікальною. Усьому світі відомі досягнення китайської медицини, астрономії, математики. Але найсамобутнішими і оригінальними є успіхи стародавньої китайської філософії, що включає в себе чотири основних напрямки: конфуціанство, даосизм, моїзм, легізм. Кожен із цих напрямків філософської думки — це школа суспільної, державної думки. Архітектура Стародавнього Китаю поєднує монументальні та скромні форми. В період Хань для захисту імперії починається будівництво Великої Китайської стіни, що стала найвеличнішою спорудою Стародавнього Китаю. Її довжина -5000 кілометрів, ширина - понад 5 метрів, а висота 7-8 метрів. На будівництво стіни примусово заганяли людей найжорстокішими методами. Про це збереглось багато легенд і пісень.
В образотворчому мистецтві найсвоєріднішим було бронзове лиття. Поширеними мотивами орнаменту стають звірі. Однак поступово бронзові посудини почали втрачати свій магічний смисл і їх форми спростились, стали більш обтічними. Скульптурний орнамент змінюється тонкою інкрустацією коштовним камінням та металами. В той час живопис виокремився у самостійний вид, використовується туш та шовкова тканина. На картині, знайденій в похованні поблизу міста Чанша зображена жінка з драконом та феніксом. Ці чарівні істоти символізували вічне життя людини. Під музикою стародавні китайці розуміли ритуальний танок під акомпанемент музичних Інструментів. Китайська гама будується на п'яти нотах. Поряд із класичною музикою існувала і розважальна музика. Чиновники збирали народні пісні, переробляли у тогочасні модні пісні. Доволі різноманітними були музичні інструменти китайців - гуслі, лютні, шкіряні барабани, металеві дзвони, цимбали.
Культура Давньої Месопотамії.
Месопотамія - це область між великими ріками Азії Тигром та Євфратом. Месопотамія славилася будівлею славетних зіккуратів. У тодішній Месопотамії існували так звані закони Хаммурапі, які були великим кроком вперед порівняно з законами Аккаду. Саме в Месопотамії з'явився клинопис. У шумерів були світські та жрецькі писарські школи для хлопчиків; деяких дівчат, особливо майбутніх жриць, також навчали письма, Ці школи називалися будинками табличок, тому що учні, які відвідували їх, писали на глиняних табличках очеретяною паличкою. При школах-академіях створювалися і бібліотеки з певних галузей знань.
Жерців вважали хранителями мудрості. Чимало відкриттів вони зробили в сфері астрономії. Вони задовго до єгиптян обчислили періодичність обертання Сонця, Місяця, повторюваність їхніх затемнень, вміли розрізняти планети та зірки. Саме у Вавилоні задовго до Піфагора була відкрита теорема, нині відома як Піфагорова. Рік поділено на 12 місяців також за вавилонською традицією. Шумери вже в давнину вміли вимірювати час. Значних досягнень месопотамці домоглися і в медицині. Воно вміли робити операції, складати поламані кістки, хоча медицина тоді була тісно пов'язана з магією.
Найвизначнішим у епоху шумерської культури було спорудження зиккурату бога Місяця Наннив Урі.
