Міжклітинна речовина сполучної тканини (волокна, основна речевина), будова, значення

Міжклітинна речовина, або позаклітинний матрикс (substantia intercellularis), сполучної тканини складається з колагенових і еластичних волокон, а також з основної (аморфної) речовини. Міжклітинна речовина як у зародків, так і у дорослих утворюється, з одного боку, шляхом секреції сполучнотканинними клітинами, а з іншого – з плазми крові, що надходить в міжклітинні простори.
У ембріогенезі людини утворення міжклітинної речовини відбувається починаючи з 1-2-го місяця внутрішньоутробного розвитку. Протягом життя міжклітинна речовина постійно оновлюється – резорбується і відновлюється.
Міжклітинна речовина сполучної тканини складається з волокон і аморфної речовини.
Волокна позаклітинного матриксу
Волокна бувають трьох типів:
а) Колагенові волокна
б) Еластичні волокна

в) Ретикулярні волокна

 

6. Пухка волокниста сполучна тканина. Морфофункціональна характеристика. Клітини фібробластичрого ряду(записати диферон).

Фібробласти - це клітини-продуценти міжклітинної речовини. Саме вони синтезують як волокнисті структури, так і основні компоненти аморфної речовини. У певному розумінні фібробласти будують сполучну тканину. За їхньою властивістю утворювати основні опорні структури організму фібробласти часто називають механоцитами. Про здатність створювати волокна свідчить їхня назва ("фібра" - волокно та "бластос" - зачаток). Діяльністю цих клітин зумовлене загоювання ран, розвиток рубця, утворення капсули навколо стороннього тіла тощо. До фібробластів належить численна група клітин, різних за ступенем диференціації, які утворюють так званий фібробластичний ряд (або диферон): стовбурові клітини - напівстовбурові клітини-попередники - малоспеціалізовані фібробласти - зрілі фібробласти - фіброцити. Крім того, до цього ж ряду належать міофібробласти.

Малоспеціалізовані, або юні, фібробласти округлої або веретеноподібної форми з базофільною цитоплазмою містять велику кількість вільних рибосом. Інші органели (ендоплазматична сітка, мітохондрії, комплекс Гольджі) розвинені слабо.
Зрілі фібробласти - великі клітини з відростками. Ядро цих клітин велике, овальне, світле, містить дрібнорозпилений рівномірно розподілений хроматин, на тлі якого добре видно 1-2 великих ядерця.
Цитоплазма фібробласта містить усі загальні органели.

Фіброцити - це дефінітивні (кінцеві) форми розвитку фібробластів. Форма їх веретеноподібна, вони можуть мати крилоподібні відростки. Містять невелику кількість органел. Синтетичні процеси в них різко знижені.
Міофібробласти - це вид клітин, у які можуть перетворюватися фібробласти. Вони функціонально подібні до гладких м'язових клітин, але, на відміну від останніх, мають добре розвинену ендоплазматичну сітку. Такі клітини можна спостерігати у матці під час вагітності, а також у грануляційній тканині (під час загоювання ран).

7. Утворення волокон міжклітинної речовини (схематично на прикладі синтезу колагену). Синтез відбувається в фібробластах. Механізм цього процесу такий: на рибосомах фібробластів синтезуються поліпептидні ланцюги, що володіють унікальною первинною структурою. Потім ці поліпептидні ланцюги збираються у потрійну суперспіраль. Далі молекулу колагену клітина секретує в позаклітинний простір. У ньому і відбувається специфічний процес - самосборка молекул колагену. Вона супроводжується утворенням складної надмолекулярної структури. Ця структура складається з волокон, а також пучків волокон: вони переплітаються в самих різних напрямках, утворюючи, таким чином, сполучну тканину - це і є шкірний покрив.

8. Назвати та схематично замалювати клітину пухкої спулучної тканини, продуцента міжклітинної речовини.

 

Сполучна

9. Макрофагоцити -розміри клітинного тіла (10-15 мкм), яке добре відмежоване від основної речовини. Форма різна: кругла, витягнута або неправильна. Ядро також має менші розміри, не таку?? Правильну форму, як в фібробласта, містить більше гетерохроматину, виглядає щільним, фарбується досить інтенсивно. Цитоплазма макрофагів базофільні, неоднорідна, плямиста, містить багато лізосом, фагосом, піноцитозних бульбашок. Інші органели (мітохондрії, гранулярна ендоплазматична мережа, комплекс Гольджі) розвинені помірно. Плазмолемме макрофагів утворює глибокі складки і довгі мікроворсинки, за допомогою яких ці клітини захоплюють сторонні частинки. На поверхні плазмолеми макрофага містяться рецептори для пухлинних клітин, еритроцитів, Т-і В-лімфоцитів, антигенів, імуноглобулінів. Наявність рецепторів до імуноглобулінів забезпечує їхню участь в імунних реакціях. Макрофаги відіграють важливу роль як у природному, так і в придбаному імунітет організму. Участь макрофагів у природному імунітеті виявляється в їх здатності до фагоцитозу і в синтезі ряду активних речовин - фагоцітіну, лізоциму, інтерферону, пірогени, компонентів системи комплементу т.д., які є основними факторами природного імунітету; їх роль в придбаному імунітет полягає в передачі антигену імунокомпетентних клітин (лімфоцитів) після його перетворення з корпускулярної форми в молекулярну (участь в кооперативній тріклітінній системі імунної відповіді разом з T-і В-лімфоцитами). Крім того, макрофаги продукують медіатори-монокіни, що сприяють специфічної реакції на антигени та цитолитические фактори, вибірково руйнують пухлинні клітини. Відбуваються макрофаги з промоноцітов червоного кісткового мозку, тобто зі стовбурових гемопоетичних клітин, і завершують собою моноцитарний Гістогенетичний ряд. Разом з іншими клітинами того ж походження вони утворюють так звану макрофагічну систему організму. До макрофагічноі системи належить сукупність усіх клітин, які здатні захоплювати з тканинної рідини організму сторонні частинки, загиблі клітини і неклітинні структури, бактеріітощо. Фагоцитованих матеріал всередині клітини піддається ферментативному розщепленню в лізосомної апараті. Таким чином ліквідуються шкідливі для організму агенти, які виникають місцево чи потрапляють ззовні.

10. Форма тканинних базофілів різноманітна, так само як і розміри. Вони бувають круглі, овальні, з широкими відростками. Розміри коливаються від 10-20 до 35 і навіть до 100 мкм. Ядра порівняно невеликі, круглі, звичайної будови. В цитоплазмі міститься велика кількість мітохондрій, небагато елементів гранулярної, а також агранулярного ендоплазматичної мережі, комплекс Гольджі розвинений добре. Головна особливість цих клітин - наявність великої кількості характерних гранул розмірами 0,2-0,8 мкм, кожна з яких оточена мембраною. За електронно будовою гранули тканинних базофілів людини кристалоїдні або пластинчасті (спостерігаються видові відмінності структури гранул). Гранули містять кілька речовин, які мають велике фізіологічне значення. Першою з таких речовин є гепарин, який складає 30% вмісту гранул і, головним чином, зумовлює їх базофілія і метахромазію. Друга речовина - гістамін, який складає 10% їхнього вмісту. Матрикс гранули складається з білка (хімаз тканинних базофілів) та гепарину, які формують стабільну сітку; до неї іонними зв'язками приєднаний гістамін. Гранули також містять хондроітінсульфат, гіалуронову кислоту, у деяких тварин (але не в людини) виявлено і серотонін. Тканинні базофіли часто локалізуються уздовж кровоносних судин мікроциркуляторного русла, утворюючи периваскулярні піхви. Велика кількість цих клітин зустрічається у стінці органів травного каналу, в матці, молочній залозі, тимусі, мигдаликах.

11. Плазматичні клітини (плазмоцити) мають розміри 7-10 мкм, хоча можуть бути дещо більше. Форма їх округла або багатокутна, якщо вони стикаються. Ядро невелике, кругле, розташоване ексцентрично, містить переважно конденсований хроматин, грудочки якого утворюють характерний для плазмоцити малюнок - колеса зі спицями або цифри на циферблаті годинника. Цитоплазма інтенсивно базофільні, на тлі якої у ядра добре видно "світле двір", або перинуклеарний зону зі слабким фарбуванням. Ультраструктура цих клітин характеризується наявністю в цитоплазмі добре розвиненої гранулярної ендоплазматичної мережі, розташованої концентрично і займає більшу частину клітини. Велика кількість рибосом (РНК) призводить базофілія цитоплазми. В області «світлого двір" локалізовані центріолі, оточені цистернами комплексу Гольджі. У цистернах гранулярної ендоплазматичної мережі плазмоцитів відбувається синтез імуноглобулінів (антитіл). Частина вуглеводного компонента імуноглобулінів синтезується в комплексі Гольджі. Це органели, яка досить добре розвинена в плазмоцитах, відповідає також за секрецію синтезованих імуноглобулінів за межі клітини, далі вони потрапляють через лімфу в кров.

Таким чином, плазмоцити забезпечують гуморальний імунітет, тобто вироблення специфічних білків-імуноглобулінів (антитіл), реагуючи на проникнення в організм антигену, який буде знешкоджуватися антитілами. Відбуваються плазматичні клітини зі стовбурної кровотворної клітини (через стадію В-лімфоцитів).

12. Для сполучних тканин цієї групи характерно переважний розвиток того чи іншого виду клітинних елементів, а також деякі особливості міжклітинної речовини. Ретикулярна тканина (textusreticularis) утворює соединительнотканную строму кровотворних органів, формуючи мікрооточення для клітин крові, які дозрівають. Основу ретикулярної тканини складають ретикулярні клітини і ретикулярні волокна. Ретикулярні клітини мають відростки, якими вони контактують один з одним, утворюючи сітку. Сітка доповнюється ретикулярними волокнами, які тісно пов'язані з клітинами. Серед ретикулярних клітин розрізняють фібробластоподібних клітини, фагоцити моноцитарного генезис і малодиференційовані клітини.

13. Для сполучних тканин цієї групи характерно переважний розвиток того чи іншого виду клітинних елементів, а також деякі особливості міжклітинної речовини. Характерною особливістю жирової тканини є переважання жирових клітин - адипоцитів. Розрізняють два види жирової тканини - білу і буру. Біла жирова тканина побудована з описаних на початку цієї глави однопухірчастіх адипоцитів, які в цитоплазмі містять одну велику краплю жиру. Жирові клітини утворюють часточки різних розмірів і форми. Між ними розміщені вузькі прошарки пухкої сполучної тканини, в якій виявляються фібробласти, тканинні базофіли, лімфоцити, тонкі колагенові волокна. Тут також локалізовані кровоносні і лімфатичні капіляри, які охоплюють своїми петлями жирові часточки. Біла жирова тканина відіграє роль депо високоенергетичного поживного матеріалу, яким для організму є нейтральні жири. Вона також бере участь в обміні води, виконує амортизаційні функції, захищаючи життєво важливі органи від механічних пошкоджень. Білий жир у людини знаходиться переважно в ділянці передньої черевної стінки, на стегнах, на ділянках сідниць, в очеревині, підшкірній жировій клітковині. Під час голодування підшкірна, приниркова жирова тканина, а також сальник швидко втрачають запаси жиру. На відміну від цього, жирова тканина долонь і підошов, очної ямки навіть при тривалій голодування майже не втрачає ліпідів, оскільки в таких ділянках його основною функцією є механічна, а не метаболічна.

14. Для сполучних тканин цієї групи характерно переважний розвиток того чи іншого виду клітинних елементів, а також деякі особливості міжклітинної речовини. Бура жирова тканина складається з адипоцитів, що містять в цитоплазмі велику кількість дрібних жирових включень у формі пухирців. Ядро в цих клітинах займає центральне положення, в цитоплазмі міститься значна кількість мітохондрій, цитохроми яких зумовлюють бурий колір тканини. Багатопухірчасті адипоцити мають високу окислювальну здатність, в результаті їхнього метаболізму вивільняється тепло, яке зігріває кров у численних капілярах між клітинами. Таким чином, основна функція цієї тканини терморегуляторна. Вважають, що бурий жиру людини є тільки в дитячому віці; частіше він локалізований в межлопаточной області, на шиї, під пахвами, в околопочечной клітковині. Запаси його у немовлят становлять близько ЗО р. Проте існують дані, що в паранефральній жирових депо, які є основним місцем локалізації цієї тканини у людини, знайдені бурий жир в осіб віком до 50 років.

15. Щільна волокниста сполучна тканина (textus connectivus fibrosus compactus) Для цього виду сполучної тканини характерно переважання волокнистих структур і насамперед колагенових волокон. Ця особливість забезпечує високі амортизаційні-механічні властивості. Залежно від способу орієнтації колагенових волокон у просторі розрізняють оформлені і неоформлені щільну волокнисту сполучну тканину. Оформлена щільна волокниста сполучна тканина локалізується у складі фіброзних мембран, зв'язок, сухожиль. Останні, з'єднуючи м'язи з кістками, присутні вектора сили переважно в одному напрямку. Зазначений чинник обумовлює паралельну орієнтацію пучків колагенових волокон в просторі. Між окремими пучками волокон розміщені високодиференційовані клітини фібробластичного ряду (фіброціти), які своєю синтетичною активністю забезпечують фізіологічну регенерацію сухожильних пучків. Пучок колагенових волокон, оточений шаром фиброцитов, називається сухожильним пучком першого порядку. Фіброціти розмежовують сусідні сухожильні пучки першого порядку і на поздовжньому розрізі сухожилля мають вигляд рисочок. Характерним є чергування пучків колагенових волокон і рядів фиброцитов.

На поперечному розрізі сухожилля можна побачити характерні пластинчасті відростки фиброцитов, що виникають внаслідок стиснення клітинного тіла прилеглими колагеновими волокнами. Кілька сухожильних пучків першого порядку утворюють сухожильні пучки другого порядку, останні розділені прошарками пухкої сполучної тканини, які називаються ендотендінію. У складі великих сухожиль пучки другого порядку, об'єднуючись, утворюють сухожильні пучки третього і навіть четвертого порядків. Зовні сухожилля оточений перитендиний, утвореним пухкої сполучною тканиною.

16.Прикладом неоформленої щільної волокнистої сполучної тканини може служити сітчастий шар дерми. У його складі товсті пучки колагенових волокон орієнтовані в різних напрямках, що забезпечує міцність шкіри при найрізноманітніших напрямків дії механічних факторів. Між пучками колагенових волокон лежать фібробласти і макрофаги, судинно-нервові пучки і основна міжклітинна речовина.

Скелетна

1. Характерна особливість хрящової тканини - високий (до 75%) вміст води, яка, зв'язуючись із гігантськими молекулами протеогліканів, забезпечує пружно-еластичні властивості хряща. Близько 15% хрящової тканини складають органічні речовини, 8% - неорганічні солі. Це єдиний вид сполучної тканини, в якому відсутні судини. Живильні речовини всередину хряща потрапляють шляхом дифузії з перихондрит - охрястя. Клітинними елементами є хондробласти і хондроцити. У міжклітинній речовині розміщені хондрінові волокна, побудовані з колагену II типу або еластину. В залежності від будови міжклітинної речовини розрізняють 3 види хрящової тканини - гіалінових, еластичну і волокнисту. Основні функції всіх видів хряща - опорна, формотвірна.

2 Джерелом утворення хрящової тканини в онтогенезі є мезенхима - зачатковий сполучна тканина. В процесі хондрогістогенезу частина клітин мезенхіми втрачає свої відростки, округлюється та утворює хрящовий зачаток - хондрогенній острівець. Мезенхімних клітин в його складі диференціюються в хондробласти. На наступній стадії утворення первинної хрящової тканини, з перетворенням хондробласти в хондроцити першого типу, посилюється синтез колагену, виникають колагенові волокна, в результаті чого міжклітинна речовина набуває ознак оксифилен. Дозрівання хондроцитів, їх перетворення з клітин першого типу в клітини другого типу призводить до посилення синтезу протеогліканів і, відповідно, до зростання базофілія міжклітинної речовини. Існує два способи зростання хряща - внутрішній (інтерстиціальний) і шляхом накладення (аппозіціонний). Внутрішній зростання хряща відбувається в результаті розмноження молодих хондроцитів і новоутворення ізогенних груп клітин. Аппозіціонний зростання відбувається за рахунок перихондрит - проліферації хондробласти глибокого шару, перетворення хондробласти в хондроцити і продукції ними міжклітинної речовини.

3. Существует два способа роста хряща - внутренний (интерстициальный) и путем наложения (аппозиционный). Внутренний рост хряща происходит в результате размножения молодых хондроцитов и новообразования изогенных групп клеток. Аппозиционный рост происходит за счет перихондрию - пролиферацию хондробласты глубокого слоя, превращения хондробласты в хондроциты и продукции ими межклеточном вещества. Физиологическая регенерация хрящевой ткани происходит благодаря деятельности хондроцитов и хондробласты - выработке ими хондромукоиду, коллагена и эластина, способствуют новообразования хондринових волокон. С возрастом в хрящевой ткани уменьшается содержание клеточных элементов и увеличивается количество межклеточных матрикса. При этом по мере превращения хондроцитов первого и второго типов на хондроциты третьего типа в межклеточном веществе хряща снижается количество протеогликанов, хондромукоид замещается альбумоидом, увеличивается содержание коллагеновых волокон. Последние обладают способностью накапливать соли кальция и звапновуватися. Все Эти изменения приводят к уменьшению степени гидратации, потери упругости и увеличения ломкости хрящевой ткани. Наблюдаются также врастание в звапнований хрящ кровеносных сосудов и замена хрящевой ткани костной.

4. Охрястя- оболонка внесуставной поверхні хряща, що полягає із щільної волокнистої сполучної тканини.

5.Гіаліновий хрящ.будова,ф-ії,локалізація.
у складі розрізняють,1-перихондрій,2-власне хрящ.

Перихондрій скл з поверхневого волокнистого шару і глибого клітинного шару.
ф-ії:трофіка хряща,фізіологічна регенерація та апозиційний ріст.

Влсне хрящ скл з ізогенних груп хондроцитів і молодих поодиноких хондроцитів оточених хондромукоїдом і хондровими волокнами.
хондрові пластинки побудовані з колагену.

Локал:у стінках трахеї,у місцях з’єднання ребер з грудиною,в метаепіфізаних пластинках росту кісток.
6.Еластичний хрящ.будова,ф-ії,локалізація.
характер.особливість-жовтий колір,здатність розтягуватись.

локал:вушній раковині,слуховій трубі,зовн.слуховому ході,хрящах гортані.

Хондромі пластинки побудов. З еластину.

Не підлягає звапнуванню.

7.Кісткові тканини.загальний план будови.

Клітинні елементи кісткової тканини:
-остеобласти,остеоцити,остеобласти,міжклітинна речовина,остеїнові волокна,остеомукоїд.

8.Окістя.Загальний план будови та функції.

Окістя скл:поверхневого волокнистого шару(утв. Колагеновими волокнами),глибокого остеогенного шару(остеобласти і остеоцити)
ф-ії:за рахунок здійснюється живлення кісткової тканини,кісткові елементи глибокого шару забезпечують ріст кістки у товщу,її фізіологічну та реперативну регенерацію.

9.К-ція кісткової тка-ни,ретикулофіброзна кіст. тка-на.к-на яка продукує міжклітину реч-ну.

Розрізняють 2 види в залежності від розташування колагенових волокон:

1-пластинчасту(паралельне розташ.,компактну і губчасту);2-грубоволокнисту(невпорядковане розміщення пучків)

Остеїнові волокна та остеомукоїд.

10.Остеобласти.Будова та ф-ії.

Малодеференційовані одноядерні к-ни.В них здійснюється синтез глікопротеїнів і протеогліканів осеомукоїду.

11.Остеокласти.

Великі багатоядерні клінити не правильної форми.у цитоплазмі налічується від 3 до … ядер.)
осн.ф-ія-резорбція(розсмоктування)кісткової тканини.

12.Розвиток кістки на місці мезенхіми..
характерний для перших тижнів ембріонального роз-ку.

1 етап-формування остеогенного острівця,2 етап-виділення остеогенними клітнами у міжклітинний простір колагену і високомолекулярних біополімерів осеомукоїду.3 етап-утв. грубоволокнистої кістки-полягає у звапнуванні міжклітинної речовини.4 етап-резорбтивна діяльність остеобластів і заміщення грубих рівнонаправленних пучків остеїнових волокон на кісткові пластинки.

13.Розвиток кістки на місці хряща.
хар для пізніших етапів ембріонального роз-ку та постнатального онтогенезу.

1етап-формування хрящової моделі майбутньої кістки,2етап-перихондральне окостеніння,3етап-енхондральне окостеніння-утв діафізарного центру окостеніння,4етап-вростання в епіфізарну частину хрящової моделі кровоносних судин та утв. епіфізарного центру окостеніння.

14.Пластинчаста кісткова тканина. Поняття про остеон.

Їй характерне паралельне розташування пучків колагенових волокон з формуванням кісткових пластинок.-розрізняють *компактну*(у ній відсутні порожнини(діалізи трубчастих кісток)),*губчасту*(утв розміщенні під кутом одна до одної трабекули з формуванням харак трубчастої структури(плоскі кістки,епіфізи т.к.))

Остео́н-структурна одиниця компактної речовини кістки, що забезпечує її міцність. Між сусідніми остеонами є вставні, або проміжні, кісткові пластинки. Зазвичай остеон складається з 5-20 кісткових пластинок. Діаметр остеону 0,3 - 0,4 мм.

15.Кістка як орган.

Належить до скелетних тканин організму.Основна роль-опорно-механічна:завдяки значній міцності кістки забезпечують захист життєво важливих органів від мех.ушкоджень,опору,переміщення тіла в просторі.Кісткова тканина є депо кальцію і фосфору в організмі.

Кістки побудовані з кісткової тканини, які є різновидом сполучної тканинии складаються із клітин (остеоцити) та міжклітинної речовини, яка містить багато колагену,глікопртеїнів тощо, і мінеральних компонентів (в основному кристали гідрооксиапатиту). Завдяки цьому кістка має і гнучкість, і міцність.

16.Ріст трубчастих кісток.джерела росту в ширину і довжину.

ріст здійснюється шляхом апозиції-накладання новоутворення кісткової тканини на вже наявну.
ріст в товщу-за рахунок окістя у результаті проліферації і синтетичної активності остеобластів.
ріст у довжину-забезпечує розмноження клітин стовпчастої зони метаепіфізарної пластинки.