Знімання ситуації та рельєфу

Ситуацію та рельєф знімають після створення знімального обґрун­тування або одночасно з прокладанням тахеометричних ходів

Знімання місцевих предметів, контурів і рельєфу місцевості про­водять, як правило, полярним способом, а в деяких випадках - куто­вими засічками.

Перевищення між тахеометричною станцією та точками місцевості визначають тригонометричним нівелюванням. На рівнинній місцевості перевищення можна визначати методом геометричного нівелювання, для чого візирну вісь труби теодоліта встановлюють у горизонтальне положення. Горизонтальні й вертикальні кути вимірюють при одному положенні вертикального круга - КЛ, відстані від приладу до рейкових точок визначають за допомогою ниткового віддалеміра.

Навколо кожної тахеометричної станції набирають рейкові (пікетні) точки. Кількість таких точок залежить від характеру рельєфу, складно­сті ситуації, масштабу знімання і прийнятої висоти перерізу рельє­фу. Чим крупніший масштаб і менша висота перерізу рельєфу та складніший характер місцевості, тим більше має бути рейкових то­чок.

Виконуючи тахеометричне знімання технічними теодолітами, ре­комендується дотримуватись наступної послідовності:

V теодоліт встановлюють над точкою у робоче положення, вимі­рюють висоту приладу й позначають її на рейці;

V за положення зорової труби КЛ суміщають нулі лімба та аліда­ди й обертанням лімба наводять трубу на попередню точку тахеомет­ричного ходу (на першій станції лімб орієнтують на наступну точку хо­ду) і лімб закріплюють;

V відкріпивши алідаду, послідовно наводять зорову трубу на рей­ки, які встановлюють на пікетних точках. При цьому середню нитку сіт­ки наводять на висоту приладу /'. Якщо з якихось причин цього зробити не можна, перехрестя сітки ниток наводять на якусь іншу висоту, на­приклад, на верх рейки. Навівши трубу, беруть відліки по нитковому віддалеміру, горизонтальному та вертикальному кругах і записують їх у відповідні графи польового журналу (табл. 8.5).

У графі "Примітка" журналу тахеометричного знімання вказують місце розташування рейкової точки, характер рельєфу в даній точці та інші відомості, необхідні при складанні плану. Якщо рейкова точка ха­рактеризує тільки контур предмета ситуації, то при її зніманні відлік по вертикальному кругу не беруть.

Для кожної рейкової точки за допомогою мікрокалькулятора або тахеометричних таблиць визначають горизонтальне прокладання і пе­ревищення. При роботі з тахеометром-автоматом ці показники визна­чають безпосередньо по рейці за номограмами.

У процесі знімання на кожній станції одночасно з польовим жур­налом ведуть абрис - схематичне креслення місцевості. На абрис за горизонтальними кутами й відстанями наносять усі рейкові точки й кон­тури місцевості, між сусідніми рейковими точками стрілками показують напрями схилів (стоку води), пунктирами - лінії вододілів та водозли­вів, горизонталями відображають окремі чітко виражені форми рельє­фу. Ситуацію на абрисах показують умовними знаками з пояснюваль­ними написами, приблизно дотримуючись масштабу знімання. Для кож­ної станції абрис виконують на окремому аркуші паперу.

Таблиця 8.5