Загальні поняття про теодолітне знімання місцевості

Теодолітним зніманням називають сукупність польових вимірю­вань, які виконуються теодолітом та іншими інструментами для одер­жання контурного плану місцевості. Воно є основним видом горизонталь­ного знімання, в результаті якого отримують планові положення точок (прямокутні координати). Його застосовують на рівнинній місцевості з метою складання і коригування планів землекористувань сільськогос­подарських і несільськогосподарських підприємств та організацій, а та­кож фермерських господарств.

Для виконання роботи спочатку створюють опорну геодезичну ме­режу, а потім знімають подробиці місцевості (внутрішню ситуацію). Знімальною геодезичною мережею може слугувати сітка трикутників чи теодолітних полігонів, які складають групу суміжних многокутників, або мережа теодолітних ходів (рис. 8.1), які повинні опиратись на геодезич­ні пункти з відомими координатами. Для порівняно невеликих ділянок знімальна мережа може бути представлена одним полігоном або од­ним ходом.

 

Рис. 8.1. Теодолітні ходи:

а) зімкнений (полігон); б) розімкнений; в) висячий; г) вільний; д) система ходів з вузловими точками; е) діагональний; ж) прив'язувальний. А, В, С, О - вихідні геодезичні пункти; 1, 2, 3...- точки ходів

 

Польові роботи під час теодолітного знімання

 

Як було сказано вище, на території, де проводиться теодолітне знімання, створюють мережу теодолітних ходів і полігонів, а потім зні­мають ситуацію вздовж ходів та всередині полігонів. Розімкнуті теодо­літні ходи використовують для знімань з метою будівництва лінійних споруд - доріг, трубопроводів, зрошувальних систем тощо. Такі ходи періодично прив'язують до пунктів державної геодезичної мережі. На землях сільськогосподарського призначення границями землекористу- вань, як правило, прокладають зімкнуті теодолітні ходи (полігони), а всередині їх, за потреби, діагональні ходи. Вершини кутів повороту теодолітних ходів на місцевості закріплюють.

Розвиток знімальних геодезичних мереж може виконуватись шля­хом прокладання теодолітних ходів з використанням теодолітів, мірних стрічок та рулеток або теодолітів та світловіддалемірів. Граничні похибки положення вершин теодолітних ходів Δ_гр, відносно пунктів держав­ної геодезичної мережі не повинні перевищувати 0,2 мм в масштабі плану на відкритій місцевості та на забудованій території і 0,3 мм - на місцевості, закритій деревною і чагарниковою рослинністю. Теодолітні ходи з використанням теодолітів та мірних стрічок прокладають з гра­ничними відносними похибками 1:3000, 1:2000, 1:1000. Щоб забезпе­чити таку точність, довжина ходів між вихідними геодезичними пункта­ми не повинна перевищувати певної величини (табл. 8.3):

Таблиця 8.3.

 

 

Вимірювання ліній мірною стрічкою проводять двічі - в прямому та зворотному напрямах. Відносна похибка вимірювань не повинна пере­вищувати 1:2000.

Довжини сторін у теодолітних ходах при вимірюванні їх мірними стрічками на забудованих територіях мають бути в межах 20-350 м, незабудованих - 40-350 м, а при вимірюванні світловіддалемірами і електронними тахеометрами, відповідно, 20-1000 м та 40-1500 м.

Прокладаючи теодолітні ходи, горизонтальні кути вимірюють тео­долітом повним прийомом, а кути нахилу ліній або окремих їх частин - одним напівприйомом. Результати вимірювання кутів і ліній заносять у польовий журнал і на абрис. Кутові нев'язки в теодолітних ходах, про­кладених оптичними теодолітами, не повинні перевищувати величину

 

де п - кількість кутів.

Одночасно з вимірюванням кутів і ліній проводять знімання вну­трішньої ситуації. За наявності всередині землекористування крупних масивів орних земель, лісу чи інших угідь по їхніх границях прокладають діагональні ходи, вимірюючи кути одним напівприйомом - КП або КЛ.