Розкажіть про історичну долю півдня України у першому тисячолітті до нової ери. Поясніть основні причини та наслідки грецької колонізації Північного Причорномор'я

ЕТАЛОНИ

ВІДПОВІДЕЙ

на завдання ККР

з дисципліни

«Історія україни»

для студентів спеціальності

5.12010102 «Сестринська справа»

Варіанти 10, 20, 30.

ТЕСТИ:

1.	Б
2.	Б
3.	В
4.	А
5.	Г
6.	Г
7.	Б
8.	Г
9.	А
10.	Г
11.	Г
12.	В
13.	Б
14.	Г
15.	А
16.	В
17.	Г
18.	В
19.	В
20.	В

ПИТАННЯ:

Розкажіть про історичну долю півдня України у першому тисячолітті до нової ери. Поясніть основні причини та наслідки грецької колонізації Північного Причорномор'я.

Розвиток людського суспільства в первісні часи проходив на українських землях ті самі стадії, що й в інших регіонах Землі. В основі визначення часових меж періодів прадавньої історії людства лежить переважаюча роль того чи іншого матеріалу у виготовленні знарядь праці

Первісна організація життя людей існувала на українських землях до початку нової ери, а на півдні України — до І тис. до н. е.- часів ранньої залізної доби.

Для українських земель тисячолітній період ранньозалізної доби насичений багатьма історично важливими подіями. У степовій зоні відбувся перехід до кочового скотарства. Південна Україна стала центром життя кочових народів, які хвилями змінювали один одного. Стосунки між кочовиками причорноморських степів і землеробами лісостепової зони загострилися. Осілі племена праслов'ян через постійну загрозу нападу степовиків мусили об'єднуватися, краще організовувати військову справу, укріплювати поселення. Поява союзів племен створювала передумови виникнення державних об'єднань.

Перші державні об'єднання на степовому півдні України за часів ранньої залізної доби були утворені кіммерійцями, таврами, скіфами, сарматами, а також греками-переселенцями.

Кіммерійці. Для території України початок залізної доби пов'язаний з культурою кочовиків кіммерійців. У поемі Гомера «Одіссея» північне узбережжя Чорного моря назване землею «людей кіммерійських». Це, напевне, і є найдавніша писемна згадка про землі України. Походження кіммерійців остаточно не з'ясоване.

Кіммерійці жили в степах від Дону до Дунаю. Найдокладніше і найдостовірніше про них написав давньогрецький історик Геродот. Раннім кіммерійцям були відомі постійні оселі та землеробство, але від X ст. до н. е. вони стали кочовим народом. Розводили переважно коней. Кіммерійський народ складався з племен, об'єднаних у союзи на чолі з царями-вождями. Усі згадки про кіммерійців у давніх писемних джерелах пов'язані з їхніми військовими походами. Вплив кіммерійської культури простежується в предметах озброєння і кінській упряжі.

Археологічні пам'ятки, залишені кіммерійцями на території України, — це здебільшого під-курганні поховання воїнів зі зброєю і кінським спорядженням та кам'яні надмогильні стели-обеліски, що зображують постать воїна, оперезаного бойовим поясом з підвішеною зброєю. Постійних поселень кіммерійці не мали, жили в тимчасових таборах і зимівниках. Власної металургійної бази кіммерійці також не мали і для виготовлення зброї користувалися залізом, добутим лісостеповими або кавказькими племенами.

На початку VII ст. до н. е. в українських степах з'явилися племена скіфів, які переважали кіммерійців кількістю і рівнем військово-політичної організації.

Греки-переселенці, які з'явилися в українському Причорномор'ї в VI ст. до н. е., зберегли пам'ять про кіммерійців у географічних назвах (Боспор Кіммерійський (сучасна Керченська протока), місто і гора Кіммерік).

Скіфи. Війна для скіфів була головним заняттям, джерелом збагачення. Усе їхнє життя було пронизане військовими традиціями і звичаями. Успіхи скіфів у воєнних діях значною мірою зумовлювалися наявністю у них найдосконалішої на той час зброї. Ударну силу складала кіннота. Головним засобом захисту воїна-скіфа був панцир, хоча використовувалися і звичайні шкіряні куртки. Воїн мав бойовий пояс і щит, голову захищав шолом. Захищеним був також бойовий кінь. Використовувалися списи, дротики, сокири, кинджали, короткі мечі. Скіфи застосовували тактику раптових, блискавичних нападів і не любили довгих облог і оборон. Відзначалися вірністю до бойових побратимів ї жорстокістю до ворогів. Вони пили кров першого вбитого ними воїна, робили чаші з ворожих черепів та сагайдаки зі шкіри правих рук убитих, прикрашали кінську збрую людськими скальпами.

Наприкінці VII ст. до н. е., зайнявши причорноморські степи, скіфи завершили там політичне формування власної держави. У VI ст. до н. е. Скіфія розділилася на три царства, одне з яких було головним, але кожне царство мало свого царя. Великий вплив на розвиток культури і суспільного ладу Скіфії справила грецька колонізація Причорномор'я, яка сприяла поширенню досягнень античної цивілізації.

У 512 р. до н. е. скіфи, об'єднавшись із сусідніми народами, перемогли перське військо на чолі із царем Дарієм І. Поразка Дарія принесла скіфам славу непереможних воїнів. Розквіт Великої Скіфії припадає на часи, коли там правив цар Атей, який загинув у віці 90 років у битві проти Македонії 339 р. до н. е. Військо македонців тоді очолював батько Александра Македонського Філіпп II. Міць Скіфії похитнулася, і на межі IV—III ст. до н. е. почався поступовий занепад скіфської держави.

Скіфська держава об'єднувала багато різних племен. Власне скіфами, азійським народом були племена царських скіфів і скіфів-кочовиків, які жили в причорноморських та приазовських степах. Вони панували над іншими племенами. Дніпровське лісостепове Лівобережжя заселяли скіфи-землероби, а на захід від Дніпра жили скіфи-орачі, або сколоти. Це були не етнічні скіфи, а осілі хліборобські племена праслов'ян, підвладні скіфам. Вождь царських скіфів мав величезну владу. Він очолював раду царів і військо, був верховним суддею. Вищим органом влади були народні збори, які могли усувати царів від влади й обирати нових із представників царської родини. Більшість скіфів були вільними воїнами.

Скіфи вірили в існування багатьох богів. Скіфи шанували та оберігали могили предків. Віра в потойбічне життя створила складний і пишний поховальний обряд. Воїнів ховали разом зі зброєю, одягом, посудом, їжею, часто в жертву приносили дружин і рабів. Особливим ритуалом відзначалися похорони скіфських вельмож і царів. Дослідження в Україні таких грандіозних скіфських курганів, як Чортомлик, Солоха, Огуз, Куль-Оба, Гайманова могила, Товста могила, відкрили світові чудові зразки мистецтва, для якого був характерним так званий звіриний стиль.

Наприкінці III ст. до н. е. Велика Скіфія припинила своє існування через всезростаючий наступ сарматів — кочового іранського народу, який походив зі степів Нижнього Поволжя. Певний час ще існували дві Малі Скіфії: у степах Кримського півострова зі столицею в Неаполісі (сучасний Сімферополь) і на Нижньому Дунаї.

Вирішального значення в етнічному та культурному розвитку праслов'ян скіфи не мали, хоча скіфський стиль в озброєнні, прикрасах, кінському спорядженні, а також частина скіфських звичаїв та релігійних уявлень поширилися на тодішні праслов'янські племена.

Сармати. У III ст. до н. е. на землі Північного Причорномор'я з поволзько-приуральських степів прийшли сармати. Уже в II—І ст. до н. е. вони повністю займали степи між Доном і Дніпром, а деякі їхні поселення сягали навіть Південного Бугу і Дунаю. Назва «сармати» походить від іранського слова «саоро-мант», що означає «оперезаний мечем». За легендою сармати походили від шлюбів скіфів з амазонками — безстрашними жінками-воїнами. Сарматські жінки вміли їздити верхи, не гірше за чоловіків володіли зброєю і разом з ними ходили в походи. У військовій справі сармати відрізнялися від скіфів ще більшою жорстокістю і непохитністю. Основним заняттям сарматів було кочове скотарство. Вони розводили велику рогату худобу, овець, коней. Окрім того, полювали на степових звірів і птахів, ловили рибу, займалися ремеслами.

Античні міста Північного Причорномор'я. Грецькі міста й селища виникли в Причорномор'ї під час Великої грецької колонізації у VIII—VI ст. до н. е. Причини виникнення колоній полягали в перенаселенні Греції, нестачі земель, придатних для хліборобства, пошуках джерел сировини (металу, лісу, солі) та ринків збуту, військовій агресії лідійців та персів, у внутрішній соціально-політичній боротьбі.

Північне Причорномор'я приваблювало своїми природними багатствами і сприятливими для життя умовами. До того ж греки не зустрічали тут особливих перешкод.

Колоністи намагалися відразу стати політично та економічно незалежними від метрополії (міста-засновника колонії).

Першими грецькими поселеннями на півдні України стали засновані в VII ст. до н. е. у пониззі Південного Бугу на острові Березань місто Борисфен та в Буго-Дністровському лимані місто Ольвія. Пізніше в пониззі Дністра виникли Тіра, Нікопій, Офіусса, у Західному Криму — Херсонес Таврійський, Керкінітіда, Калос Лімен, на сході Криму 480 р. до н. е. постало Боспорське царство з містами Пантікапей, Фанагорія, Гермонаста, Тірітака, Кіммерік.

Грецька колонія складалася із центру — поліса та сільськогосподарських округів (хори), розташованих навколо міста селищ, хуторів, окремих садиб. Місто мало чітко сплановану забудову. У центрі міста знаходилася головна площа — агора. Навколо неї розташовувались адміністративні споруди, гімнасії, крамниці. До агори прилягала священна ділянка — теменос, на якій були сконцентровані храми, вівтарі, росли священні гаї. Поряд із містом знаходився цвинтар — некрополь. Міста оточувались міцними оборонними стінами з баштами. Грецькі міста були впорядкованими, мали спеціальні гідросистеми, у яких вода подавалася керамічним водогоном.

За формою правління міста-держави були республіками: демократичними (де вирішальну роль у політичному житті відігравав народ — демос) або аристократичними (де влада фактично належала рабовласницькій аристократії). Типовими демократичними полісами були Ольвія та Херсонес.

Наймогутнішим серед держав Північного Причорномор'я було Боспорське царство, яке виникло в V ст. до н. е. в результаті об'єднання більше як 20 міст. Столицею царства стало місто Пантікапей. Спочатку держава являла собою союз грецьких міст, кожне з яких мало елементи самоврядування. Але поступово вона трансформувалася в монархію. До Боспорського царства входили Керченський та Таманський півострови, Кубань.

Держави вели жваву торгівлю у двох напрямках — з Грецією і з північними сусідами (скіфами та сарматами). Основним предметом грецького експорту з України була пшениця, її вивозили до Греції у величезній кількості. Сусідам продавали вино, зброю, тканини, вироби мистецтва.

Важливе місце в господарському житті міст-держав посідали ремесла. Займалися також землеробством: вирощували пшеницю, ячмінь, просо, виноград, яблука, груші та інше. Розвивалося стаціонарне та відгінне тваринництво (переважало розведення дрібної рогатої худоби). Головними промислами виступали рибальський, мисливський і солевидобувний.

Починаючи з III ст. до н. е. справи колоній поступово погіршуються. Грецію і сусідні країни охоплює загальна криза. Погіршуються стосунки зі скіфами, які намагаються підкорити грецькі міста. Змінюється зовнішньополітична ситуація: Причорномор'я потрапляє під владу Римської імперії. До того ж, на південних землях України з'являються нові войовничі племена — сармати, готи, які, здійснюючи постійні напади, руйнують і знесилюють колись квітучі міста греків-колоністів. До V ст. н. е. античні міста-держави припинили існування.

Культура античних колоній значною мірою вплинула на розвиток сусідніх народів, у тому числі слов'ян, прискоривши темп їх історичного розвитку.