Залежно від забезпеченості кредити поділяють на

- незабезпечені (бланкові)

- забезпечені (персональні).

Більшість кредитів, що надаються банками, мають відповідне забезпечення: наявність застави, відповідна гарантія або порука, страхування кредитного ризику. Надання незабезпечених кредитів означає вияв особливої довіри банку до свого клієнта, свідчить про його платоспроможність і враховується банком при аналізі економічного становища клієнтів.

Кредити, які надаються банками, також поділяють за строками користування на коротко -, середньо - й довгострокові. Строк користування короткостроковими кредитами не перевищує 12 місяців, середньостроковими - до 3 років, довгостроковими - понад 3 роки.

За ступенем ризику кредити поділяють на:

а) стандартні кредити;

б) кредити з підвищеним ризиком.

За методами надання:

а) у разовому порядку;

б) відповідно до відкритої кредитної лінії;

в) гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою, із стягненням комісії за зобов'язання).

За строками погашення:

а) одночасно;

б) у розстрочку;

в) достроково (на вимогу кредитора або за заявою позичальника);

г) з регресією платежів;

д) після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу). На практиці застосовуються кредити на поточні та капітальні витрати і в зв'язку з цим розрізняють кредити в оборотні фонди і фонди обігу, а також кредити в основні фонди.

Ще однією формою кредиту є комерційний, який надається одним суб'єктом господарської діяльності іншому у вигляді продажу товарів з відстрочкою платежу. Комерційний кредит оформляється векселем і призначений для прискорення реалізації товарів та одержання підприємствами прибутку.

Комерційний кредит може бути погашений після переоформлення його на банківський кредит, який здійснюється сторонами на умовах, передбачених договором.

 

53. Кредитна система України.

Для реалізації кредитної політики, яка забезпечує функціонування суспільного виробництва, важливу роль в державі відведено кредитній системі - сукупності кредитно-фінансових установ, які акумулюють вільні грошові капітали, доходи і надають їх у позику - юридичним і фізичним особам, уряду, і тим самим реалізують кредитні відносини в державі.

Кредитну систему України очолює НБУ, який здійснює систему заходів у кредитній сфері з мстою регулювання грошового обігу. До кредитної системи України належать також комерційні банки та небанківські кредитно-фінансові установи, які повинні мати ліцензію НБУ для здійснення кредитування.

 

До небанківських кредитно-фінансових установ належать лізингові, факторингові, фінансові, страхові, інвестиційні компанії, біржі, недержавні пенсійні фонди, ломбарди, каси взаємної допомоги та кредитні спілки, довірчі товариства тощо (див. таблицю на с. 209).

Відповідно до Закону України від 12 липня 2001 р. "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" в Україні діє Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг, яка здійснює реєстрацію та ліцензування фінансових установ та поточний контроль за їх діяльністю.

Згідно з п. З ч. 1 ст. 47 Закону України "Про банки і банківську систему" до поширених традиційних банківських кредитних операцій належить розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Ця операція є одним із основних видів активних банківських операцій і є об'єктом спеціального нормативного регулювання.

Статтею 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено, що для проведення спільного фінансування банки можуть укладати угоди про консорціумне кредитування. Консорціумне кредитування здійснюється шляхом об'єднання банків у консорціум, який надалі виступатиме кредитодавцем для одного або кількох позичальників. Банківські консорціуми не є юридичними особами і створюються на підставі консорціумного договору між його учасниками, як тимчасові об'єднання банків для координації дій при проведенні різного виду банківських операцій. У рамках такої угоди банки-учасники встановлюють умови надання кредиту та призначають банк, відповідальний за виконання угоди. Банки-учасники несуть ризик за ним кредитом пропорційно до внесених у консорціум коштів. Банки зобов'язані мати підрозділ, функціями якого є надання кредитів та управління операціями, пов'язаними з кредитуванням.

Законодавством установлено певні обмеження при проведенні кредитування.

Банкам заборонено прямо чи опосередковано надавати кредити для придбання власних цінних паперів. Використання цінних паперів власної емісії для забезпечення кредитів можливе з дозволу НБУ.

Банки зобов'язані додержуватися основних принципів кредитування, зокрема, перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватися встановлених

Таблиця. КРЕДИТНА СИСТЕМА УКРАЇНИ

Установи	Форма власності
І. Національний банк України	Державна
II. Банківська система: - системоутворюючі універсальні банки на акціонерній основі ("Промінвестбанк", "Укрсоцбанк"); - спеціалізовані комерційні банки на державній основі (Ексімбанк України, Ощадний банк); - інші комерційні банки	Акціонерна, кооперативна
III. Небанківські фінансово-кредитні установи: Спеціалізовані інститути; - інвестиційні компанії та фонди; - фінансові, трастові компанії; - лізингові, факторингові компанії; - клірингові центри; - фондова та валютні біржі; - кредитні спілки, кредитні установи; - ломбарди; - каси взаємодопомоги; - довірчі товариства	Колективна
IV. Страхові установи та інші фонди: - страхові компанії; -недержавні пенсійні фонди	Колективна

 

НБУ вимог щодо грації ризиків. Банки не можуть надавати кредити під процент, ставка якого є нижчою від процентної ставки за кредитами, які бере сам банк, і від процентної ставки, то виплачується ним за депозитами. Виняток може бути зроблено лише у разі, якщо у здійсненні такої операції банк не матиме збитків. Забороняється надання кредитів на покриття збитків господарської діяльності, а також існують певні обмеження щодо надання кредитів пов'язаним особам та інсайдерам.

Банки мають право видавати бланкові кредити за умов додержання економічних нормативів. Надання безпроцентних кредитів заборонено, за винятком передбачених законом випадків.

У разі несвоєчасного погашення кредиту або відсотків за його користування банки мають право видавати наказ про примусову оплату боргового зобов'язання, я кию це передбачено угодою.

Чинне законодавство також передбачає, що до функцій НБУ належить і те, що він виступає кредитором останньої інстанції для банків та організовує систему рефінансування. НБУ надає кредити комерційним банкам для підтримки ліквідності за ставкою не нижче від ставки рефінансування НБУ та в порядку, визначеному НБУ (п. 1 ст. 42 Закону України "Про Національний банк України").

Комерційні банки здійснюють кредитні операції в межах кредитних ресурсів, які вони утворюють у процесі своєї діяльності. При потребі, банки можуть на договірних засадах позичати ресурси один в одного, або брати кредит в НБУ, залучати і розміщувати кошти у формі депозитів та вкладів. Кредитні ресурси НБУ становлять кошти статутного та інших фондів, інші кошти, що використовуються як кредитні ресурси відповідно до закону.

 

У проведенні кредитної політики, визначеної НБУ, комерційні банки виходять з необхідності забезпечення поєднання інтересів банку, його акціонерів і вкладників та суб'єктів господарської діяльності із врахуванням загальнодержавних інтересів. У разі надання позичальнику кредиту в розмірі, що перевищує 10% власного капіталу ("великі кредити"), комерційний банк повідомляє про кожний такий випадок НБУ. Жоден з виданих великих кредитів не може перевищувати 25% власних коштів банків. Загальний обсяг наданих кредитів не може бути більшим за восьмикратний розмір власних коштів комерційного банку, а загальний розмір отримання комерційними банками міжбанківських кредитів обмежується двократним розміром власних коштів банку. Недотримання обмежень, установлених законодавством, тягне за собою застосування до порушників заходів впливу.

Слід також зазначити, що отримання резидентами України кредитів в іноземній валюті регламентується спеціальними нормативними актами.

 

54. Поняття і зміст кредитних правовідносин.

Підприємства, організації в процесі господарської діяльності часто відчувають необхідність у власних обігових коштах. Потреба суб'єктів господарської діяльності в коштах може бути задоволена за допомогою кредиту банку. Банківським кредитом покриваються як тимчасові, так і постійні потреби в додаткових обігових коштах. Відносини, що виникають між банками і клієнтами з метою одержання ними банківського кредиту, регулюються нормами права і називаються кредитними правовідносинами.

Банківські кредитні правовідносини - це правовідносини, на підставі яких позичальник зобов'язується повернути у встановлений строк кредитодавцю - кредитній установі одержану суму грошей з відсотками.

Отже, кредитні правовідносини - це врегульовані нормами права суспільні відносини самостійного характеру, що виникають між учасниками майнового обігу з приводу надання коштів або товарно-матеріальних цінностей на певний строк або з відстрочкою платежу.

Правова природа банківських кредитних правовідносин неоднорідна і регламентується нормами різних галузей права (цивільного, господарського, банківського). До кредитних правовідносин застосовуються положення ч. 2 ст. 1054 ЦК України, а також більшість норм, що регулюють договір позики (статті 1046-1052 ЦК України). При цьому кредит можна розглядати як самостійне правовідношення (кредитний договір або договір позики) або як важливий елемент, що входить до складу іншого правовідношення (комерційне кредитування).

Кредитні правовідносини, як і решта правових відносин, складаються з таких елементів: суб'єктів, об'єкта і змісту.

Суб'єктами кредитних правовідносин можуть виступати з боку кредитодавця - лише кредитні установи, а з боку позичальника - підприємства, організації, громадяни.

Кредитодавець - це суб'єкт кредитних відносин, який надає кредит позичальнику на певний строк. Джерелом коштів для надання кредиту можуть бути власні кошти (для всіх суб'єктів кредитних відносин) і позичкові кошти (для банків та інших кредитних установ).

Позичальник - це суб'єкт кредитних відносин, який отримує кредит у тимчасове користування. Позичальниками є юридичні та фізичні особи, яким не вистачає власних коштів. Позичальник повинен бути кредитоспроможним, тобто мати економічну можливість повернути кредит. Об'єктом кредитних правовідносин є гроші в безготівковій формі або готівка.

Правове оформлення відносин щодо забезпечення кредитного зобов'язання може мати місце або безпосередньо в кредитному договорі, або шляхом укладення одночасно спеціального договору, наприклад, договору поруки або гарантії. Крім грошей, об'єктом комерційного кредиту можуть бути реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги, щодо яких надано відстрочку. Отже, незалежно від форми кредиту (грошова або товарна) він має грошову природу і визначається вартісним характером. Зміст кредитних правовідносин - це права й обов'язки їх суб'єктів.

 

55. Принципи банківського кредитування.

Зміст банківських кредитних правовідносин в основному виявляється в принципах кредитування, до яких належать: добровільність, забезпеченість, строковість, платність, повернення кредиту та цільовий характер.

Принцип забезпеченості кредиту має на меті захистити інтереси банку і не призвести до збитків від неповернення через неплатоспроможність позичальника. Кредити надаються під конкретні товарно-матеріальні цінності та витрати виробництва і забезпечуються заставою цих цінностей, або продукцією, яка надходить у заставу у міру її випуску. Крім матеріального забезпечення, гарантією повернення кредиту можуть бути також цінні папери: акції, облігації, страхові поліси, векселі; гарантії та поруки платоспроможності юридичних і фізичних осіб тощо. Важливе значення для забезпеченості кредиту має і неустойка (штраф, пеня), страхування відповідальності позичальника за непогашення кредиту. Спосіб забезпеченості кредиту передбачається в кредитному договорі.

Принцип строковості означає, що кредит має бути повернено у визначений у договорі строк. Строк повернення кредиту залежить від цілей кредитування, розміру кредиту, платоспроможності позичальника. Установи банків можуть надавати відстрочку повернення кредиту, стягуючи за це підвищений процент. Від дотримання принципу строковості кредиту залежить нормальне забезпечення підприємств коштами і можливість надання нових кредитів, оскільки одним із ресурсів кредитування є повернені позички. При порушенні строків повернення і наявності прострочених позичок нові кредити підприємствам не надаються.

Платність кредиту означає, що банк вимагає не тільки повернення одержаної позички, а й сплати певного відсотка за користування нею. Розмір відсоткових ставок, що встановлюється комерційними банками, залежить від різних факторів: терміну й виду кредиту, ступеня його ризику для банку, темпів інфляції, попиту на кредити з боку підприємств, структури кредитних ресурсів конкретного банку, облікової ставки тощо. Платність кредиту справляє стимуляційний вплив на комерційний розрахунок, його впровадження і зміцнення.

Принцип повернення кредиту є основним принципом кредитних правовідносин і означає, що кредит має бути обов'язково повернений позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок банку, який надав кредит.

Принцип цільового характеру використання кредиту означає вкладення позичкових коштів у конкретні господарські процеси, на чітко визначені цілі.

Згідно з ч. З ст. 1056 ЦК України у разі порушення позичальником установленого кредитним договором обов'язку цільового використання кредиту кредитодавець має право також відмовитися від подальшого кредитування позичальника за договором.

Отже, принципи банківського кредитування визначають основні положення кредитного механізму і спрямовані на ефективне управління кредитом.

 

56. Правова природа кредитного договору.

Комерційні банки здійснюють кредитування підприємств та організацій на договірних умовах. Надання банківського кредиту оформлюється укладенням кредитного договору. За цим договором одна сторона - банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит у встановлений строк та сплатити відсотки (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).

Кредитний договір є договором консенсуальним, платним, двосторонньо зобов'язальним. Однак від договору позики кредитний договір відрізняється такими ознаками:

1) надання кредиту забезпечується заставою, гарантією тощо;

2) однією із сторін в цьому договорі завжди буде виступати установа банку або фінансова установа, що має відповідну ліцензію НБУ;

3) предметом цього договору є гроші, а кредит надається банками завжди за плату;

4) існує різниця в правовому режимі майна, яке є предметом кредитного договору і договору позики.

Вимоги до форми і порядку укладення кредитного договору передбачено у ст. 1055 ЦК України, ст. 6 Закону України від 12 липня 2001 р. "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг". Кредитний договір укладається між позичальником і кредитодавцем в письмовій формі і визначає взаємні зобов'язання стосовно суми кредиту, терміну його повернення, розміру та порядку сплати відсотків і не може змінюватися в односторонньому порядку.

Кредитні договори, укладені з недодержанням письмової форми, є нікчемними.

Кредитний договір є юридичним документом, який визначає взаємні зобов'язання і відповідальність між комерційним банком і клієнтом з метою одержання останнім кредиту. До умов кредитного договору належать: об'єкти кредитування; розмір кредиту; умови його надання та погашення; процентні ставки за користування кредитом та порядок сплати процентів; умови здійснення банківського контролю за використанням коштів; способи забезпечення виконання зобов'язань клієнтом; перелік розрахунків та відомостей, необхідних для кредитування, строк їх надання клієнту; майнова відповідальність за порушення умов договору тощо.

Конкретний зміст зазначеного договору і перелік усіх його умов визначаються за згодою сторін.

Принципове значення в кредитному договорі має розмір процентної ставки за користування кредитом, яка встановлюється банком і позичальником самостійно. її розмір залежить від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту на кредит, строку кредитування, облікової ставки та інших факторів. У кредитному договорі реальна процентна ставка визначається на підставі ставки рефінансування НБУ, яку називають обліковою ставкою. Банківська практика свідчить, що ставка рефінансування має формуватися, виходячи із існуючих міжнародних ставок,- сьогодні ставка варіює від 0,1 до 5%.

Важливим є право позичальника на отримання попередньої достовірної інформації про умови кредитування, у тому числі про усі платежі, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням та погашенням кредиту.

Відповідно до вимог правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року, кредитний договір обов'язково має містити такі дані:

- детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки та вартості всіх супутніх послуг;

- графік платежів згідно зі строковістю, зазначеною в кредитному договорі,- щомісяця, щокварталу тощо у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг;

- сукупну вартість кредиту, зазначену як у процентному виразі, так і в абсолютному значенні у випадку подорожчання кредиту (у грошовому виразі).

Крім цього, зазначеними правилами (п. З, 5) встановлено, що банки не мають прав змінювати процентну ставку за кредитом у зв'язку з волевиявленням однієї зі сторін. Ця норма також передбачена у ст. 1056 ЦК України, відповідно до якої встановлений кредитним договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку, а умови кредитного договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною, тобто недійсною.

Для отримання кредиту позичальник звертається до банку з клопотанням (заявою), а також надає установчі документи, картку із зразками підписів, довідки банків про залишки коштів на рахунках і наявність заборгованості за позичками, техніко-економічне обґрунтування необхідності кредиту та джерел його погашення. Рішення про надання кредиту, незалежно від його розрахунку, приймається колегіально (правлінням банку, кредитним комітетом) і оформлюється протоколом.

Укладенню договору передує глибоке вивчення банком господарсько-фінансової діяльності позичальника, а саме: його акуратність у розрахунках, поточне фінансове положення і перспектива, спроможність за потреби мобілізувати грошові кошти з різних джерел, вивчення показників ліквідності балансу або окремих видів активів.

Банк приймає рішення про надання кредиту на підставі аналізу діяльності потенційного позичальника, його кредитоспроможності, прогнозованого ризику неповернення кредиту.

Видана за кредитним договором сума грошей зараховується банком на рахунок, який відкривається в установах банку для обліку виданого кредиту.

У банківській практиці перспективними формами організації кредитних відносин банку з позичальниками є кредитні лінії і овердрафт. Кредитна лінія - це договір між банком і позичальником, згідно з яким банк зобов'язується здійснювати надання кредиту протягом певного часу в межах установленого ліміту. Надання кредиту у виді кредитної лінії свідчить про високий рівень довіри банку до позичальника і сприяє вдосконаленню ефективності кредитування, забезпеченню надійного партнерства між банком і клієнтами. Кредит у вигляді овердрафта означає, що банк може сплачувати розрахункові документи клієнта на суми, що перевищують кредитовий залишок на його рахунку. Між банком і клієнтом укладається договір про те, що клієнт має право в порядку і на умовах, встановлених у договорі, виписувати чеки на загальну суму, яка перевищує позитивний залишок на його рахунку. В разі відсутності коштів на чековому рахунку чек має бути сплачено за рахунок кредиту банку. Овердрафт (контокорент) застосовується з позичальниками, які характеризуються високим рівнем платоспроможності, і є найбільш ефективним і вигідним методом кредитування.

За кредитним договором юридичні права й обов'язки сторін - банків та клієнтури - неоднакові. У банку-кредитора фактично знаходяться всі права, а важливими обов'язками є надання кредитів різних видів та інформування клієнтів про умови кредитування. На клієнті лежать в основному обов'язки, хоча позичальник може і відмовитися від укладення договору. Обов'язки клієнта: повернути в строк одержаний кредит, сплатити банку проценти за користування кредитом, не ухилятися від банківського контролю, надати і гарантувати наявність забезпечення за договором на весь строк кредитування.

За порушення зобов'язань за кредитним договором сторони несуть відповідальність у вигляді стягнення неустойки і повинні відшкодовувати збитки. У кредитуванні підприємств, організацій важливе значення має зміцнення кредитної дисципліни, яка означає своєчасне погашення кредиту і точне дотримання позичальниками всіх умов договору. У разі порушення кредитної дисципліни до клієнта можуть застосовуватися такі санкції: сплата банку підвищених процентів з простроченого кредиту; припинення кредитування з правом дострокового одностороннього розірвання договору; дострокове стягнення раніше наданого кредиту зі сплатою штрафу; переведення на акредитивну форму розрахунків або надання додаткових гарантій, звернення стягнення на предмет застави.

У свою чергу, банк несе відповідальність за несвоєчасну видачу кредиту, якщо це передбачено умовами кредитного договору, та за відшкодування збитків, завданих клієнту.

У кредитних договорах також передбачається відповідальність позичальника за несвоєчасне повернення кредиту та відсотків за його користування і банку за несвоєчасне перерахування валют кредиту у вигляді стягнення пені, що встановлюється за згодою сторін (ч. 1 ст. 1050 ЦК України).

Якщо кредитним договором спеціально не передбачена відповідальність банку за несвоєчасну видачу кредиту, то банк повинен відшкодовувати збитки, завдані клієнту.

Отже, відносини, що виникають при укладенні кредитного договору, є специфічною формою взаємовідносин комерційного банку та клієнта, і хоч виникають за волевиявлення позичальників, мають грошовий характер і характеризуються нерівністю суб'єктів (банку й клієнта).

 

57. Види забезпечення за кредитним договором.

За порушення банками та іншими фінансово-кредитними установами банківського законодавства, нормативно-правових актів НБУ або здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, НБУ застосовує заходи впливу, зокрема, накладення на банки штрафів у розмірі одного відсотка зареєстрованого статутного фонду банка-порушника за кожний випадок порушення'.

Комерційні банки зобов'язані у кожному випадку неповернення кредиту та нарахованих відсотків за користування кредитом вирішувати питання про стягнення заборгованості в установленому чинним законодавством порядку, а в разі неможливості стягнення - порушувати у суді справу про банкрутство.

Серед правових засобів, які забезпечують виконання зобов'язань за кредитним договором, слід назвати:

а) неустойку (штраф, пеня), заставу, банківську гарантію і поруку;

б) договори страхування, коли кредит надається під спеціальні страхові гарантії, а кредитний ризик ґрунтується на договорі страхування ризику нс-погашення кредиту;

в) право кредитора на безакцептне списання коштів із рахунків боржника, уступка права вимоги або перевід боргу, а також

г) припинення зобов'язань (цесія) у зв'язку відступним та новації.

Способи забезпечення виконання кредитних зобов'язань - це спеціальні заходи, які призначаються за домовленістю сторін або за вказівкою закону. При виконанні кредитних зобов'язань можливе одночасне застосування всіх або кількох способів забезпечення виконання кредиту, а вибір одного із них або їх поєднання є прерогативою сторін кредитних правовідносин.

 

58. Відповідальність за порушення умов кредитного договору.

За порушення зобов'язань за кредитним договором сторони несуть відповідальність у вигляді стягнення неустойки і повинні відшкодовувати збитки. У кредитуванні підприємств, організацій важливе значення має зміцнення кредитної дисципліни, яка означає своєчасне погашення кредиту і точне дотримання позичальниками всіх умов договору. У разі порушення кредитної дисципліни до клієнта можуть застосовуватися такі санкції: сплата банку підвищених процентів з простроченого кредиту; припинення кредитування з правом дострокового одностороннього розірвання договору; дострокове стягнення раніше наданого кредиту зі сплатою штрафу; переведення на акредитивну форму розрахунків або надання додаткових гарантій, звернення стягнення на предмет застави.

У свою чергу, банк несе відповідальність за несвоєчасну видачу кредиту, якщо це передбачено умовами кредитного договору, та за відшкодування збитків, завданих клієнту.

У кредитних договорах також передбачається відповідальність позичальника за несвоєчасне повернення кредиту та відсотків за його користування і банку за несвоєчасне перерахування валют кредиту у вигляді стягнення пені, що встановлюється за згодою сторін (ч. 1 ст. 1050 ЦК України).

Якщо кредитним договором спеціально не передбачена відповідальність банку за несвоєчасну видачу кредиту, то банк повинен відшкодовувати збитки, завдані клієнту.

 

За порушення банками та іншими фінансово-кредитними установами банківського законодавства, нормативно-правових актів НБУ або здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, НБУ застосовує заходи впливу, зокрема, накладення на банки штрафів у розмірі одного відсотка зареєстрованого статутного фонду банка-порушника за кожний випадок порушення'.

Комерційні банки зобов'язані у кожному випадку неповернення кредиту та нарахованих відсотків за користування кредитом вирішувати питання про стягнення заборгованості в установленому чинним законодавством порядку, а в разі неможливості стягнення - порушувати у суді справу про банкрутство.

Серед правових засобів, які забезпечують виконання зобов'язань за кредитним договором, слід назвати: а) неустойку (штраф, пеня), заставу, банківську гарантію і поруку; б) договори страхування, коли кредит надається під спеціальні страхові гарантії, а кредитний ризик ґрунтується на договорі страхування ризику нс-погашення кредиту; в) право кредитора на безакцептне списання коштів із рахунків боржника, уступка права вимоги або перевід боргу, а також г) припинення зобов'язань (цесія) у зв'язку відступним та новації.

Способи забезпечення виконання кредитних зобов'язань - це спеціальні заходи, які призначаються за домовленістю сторін або за вказівкою закону. При виконанні кредитних зобов'язань можливе одночасне застосування всіх або кількох способів забезпечення виконання кредиту, а вибір одного із них або їх поєднання є прерогативою сторін кредитних правовідносин.

 

59. Правові методи впливу на зміцнення кредитної дисципліни.

 

60. Джерела формування банківського кредиту.

Кредитні ресурси — кошти, що є у розпорядженні банків і використовуються ними для кредитних операцій. Банки не в змозі стабільно розвивати кредитні операції в умовах обмеженості ресурсної бази.

Кредитні ресурси банку поділяються на власні та залучені. Власні ресурси — це кошти статутного, резервного, страхового та інших фондів банку, що утворюються за рахунок прибутку, а також нерозподілений протягом року прибуток. Головне ж місце в складі кредитних ресурсів комерційного банку посідають залучені кошти. Це кошти клієнтів на поточних рахунках; депозити юридичних і фізичних осіб; залишки на кореспондентських рахунках; кошти, що їх залучають з міжбанківського ринку (міжбанківський кредит); кошти, отримувані від продажу цінних паперів тощо. Одним з найбільш надійних джерел ресурсів для комерційного банку, підтримання його ліквідності є депозитні вклади.

Власні та залучені кошти є основними джерелами фінансування кредитних ресурсів комерційних банків. У перелік пасивних операцій, на право здійснення яких комерційні банки в Україні повинні отримати ліцензію НБУ, включені: залучення депозитів юридичних осіб; залучення депозитів фізичних осіб; отримання кредитів від банків; випуск цінних паперів (облігацій, ощадних сертифікатів тощо).

Важливим чинником зміцнення ресурсної бази кредитування є оптимізація джерел формування кредитних ресурсів. Банк повинен сформувати найефективнішу комбінацію джерел коштів для створення своєї ресурсної бази. Переважна більшість кредитних ресурсів комерційних банків утворюється шляхом залучення коштів. Така структура джерел утворення кредитних ресурсів відповідає умовам ринкових відносин. Найдешевшим джерелом залучення коштів до комерційних банків є залишки коштів на розрахункових і поточних рахунках клієнтів.

Зрозуміло, що не всі власні та залучені кошти можуть бути використані банком для здійснення кредитних операцій. Комерційний банк повинен завжди мати в наявності необхідні грошові кошти для виконання взятих на себе зобов'язань щодо забезпечення своєчасного повернення (надання) коштів своїм клієнтам. Вкладники мають бути впевнені в надійності банку. Тому в банку створюється обов'язковий резерв ліквідності, що має гарантувати повернення коштів вкладникам.

Комерційні банки в усіх країнах забезпечують вкладникам резервний запас на випадок можливих втрат; передбачаються також різноманітні форми прямого і непрямого страхування. Втрата вкладниками впевненості щодо фінансової стійкості банків може призвести до масового вилучення вкладів, що вкрай негативно вплине на загальну економічну ситуацію в країні.

Для комерційних банків гострим є питання оптимізації структури кредитних ресурсів і вкладень за сумами і за термінами. НБУ рекомендує при аналізі балансового звіту комерційного банку використовувати коефіцієнт співвідношення позик і депозитів. Цей коефіцієнт характеризує здатність банку залучати депозити для підтримки своїх кредитних операцій та його можливість давати в кредит ці депозити.

Більш високий рівень цього співвідношення відображає більший елемент ризику: можуть мати місце менша ліквідність, негативні економічні умови внаслідок відпливу депозитів.

Навпаки низький рівень цього коефіцієнта відображає недостатні можливості кредитування або небажання банку брати на себе ризик при наданні позик.

Значна частина кредитних ресурсів комерційних банків залучається на основі депозитних операцій. Депозитом (вкладом) вважаються тимчасово залучені грошові кошти фізичних та юридичних осіб або цінні папери, надані банкові на чітко визначений строк і за відповідну плату (під відсоток).

Депозит — це кошти, що надаються фізичними чи юридичними особами в управління банку (фінансовій організації). Депозит оформляється відповідною угодою. У широкому розумінні депозит можна розглядати як кредит, який надає власник депозиту іншим клієнтам банку через посередництво цього банку.

У розвинутій ринковій економіці депозитні операції є одним з найважливіших секторів грошового (фінансового) ринку. Масштаби депозитних операцій визначаються наявністю в народному господарстві вільних грошових коштів.

Важливим джерелом кредитних ресурсів є кредити, отримані від інших банків на міжбанківському кредитному ринку. Міжбанківське кредитування здійснюється в межах кореспондентських відносин банків і має, в основному, короткостроковий характер (див. розділ 3).

Операції з розміщення банком коштів на депозит в інших банках вважаються активними депозитними операціями. Пасивні депозитні операції — це операції із залучення банком коштів на депозит.

До залучених банківських коштів відносять також гроші, депоновані з метою забезпечення гарантії платежів при розрахунках акредитивами і чеками.

Різниця між відсотком, отриманим банком від надання позики, і відсотком, виплаченим вкладникам, становить сукупний доход комерційного банку. З цього доходу відраховуються виробничі витрати; виплати заробітної плати банківському персоналу, витрати на відповідне обладнання і матеріали, витрати на утримання будов і споруд тощо. Те, що залишається після сплати податків, становить прибуток банку.

Комерційні банки спрямовують свою діяльність на розширення спектра послуг щодо залучення коштів клієнтів на банківські рахунки. Банками гарантується таємниця вкладів, їх збереження і видача на першу вимогу вкладника.

 

61. Поняття валютного законодавства і валютного регулювання.