Стаття 18. Призначення на посаду та звільнення з посади

Голови Національного банку

Голова Національного банку призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України строком на сім років.

Одна й та сама особа не може бути Головою Національного банку більше ніж два строки підряд.

Головою Національного банку може бути громадянин України, який постійно проживає в Україні, має повну вищу освіту у галузі економіки чи фінансів або науковий ступінь у галузі економіки чи фінансів і при цьому має не менше 10 років досвіду роботи в органі законодавчої влади або на керівних посадах в інших органах державної влади та державних органах, які забезпечують проведення та реалізацію державної фінансової, економічної чи правової політики, або на керівних посадах у міжнародних фінансових організаціях, або на керівних посадах у банку, або наукової роботи за фінансовою, економічною чи правовою тематикою та має бездоганну ділову репутацію, зокрема, не має судимості, не погашеної і не знятої в установленому законом порядку.

Особа не може бути Головою Національного банку, якщо вона має представницький мандат або обіймає чи обіймала посаду керівника органу державної влади та іншого державного органу (якщо не минув один рік з дня її звільнення з такої посади), або є керівником політичної партії чи членом керівних органів політичної партії, або є керівником чи входить до складу керівного органу юридичної особи (за винятком Національного банку), або є прямим чи опосередкованим власником будь-якої кількості акцій (часток, паїв) юридичної особи. На час перебування на посаді Голова Національного банку зупиняє членство в політичній партії.

Для призначення Головою Національного банку кандидат на цю посаду подає відомості, що підтверджують відповідність його кандидатури вимогам, установленим частинами третьою та четвертою цієї статті.

У разі незатвердження Верховною Радою України кандидатури, запропонованої Президентом України, порядок внесення нової кандидатури регулюється Законом України "Про тимчасове виконання обов'язків посадових осіб, яких призначає на посаду за згодою Верховної Ради України Президент України або Верховна Рада України за поданням Президента України".

Одна кандидатура може вноситись не більше двох разів.

Голова Національного банку звільняється з посади Верховною Радою України за поданням Президента України у таких випадках:

1) закінчення строку повноважень;

2) у зв'язку із заявою про відставку, поданою у письмовому вигляді та прийнятою Президентом України;

3) набрання законної сили обвинувальним вироком суду;

4) на підставі рішення суду про визнання особи недієздатною;

5) припинення громадянства або виїзду за межі України на постійне місце проживання;

6) втрати бездоганної ділової репутації;

7) встановлення факту надання недостовірної інформації при призначенні на посаду Голови Національного банку;

8) смерті або на підставі рішення суду про оголошення особи померлою;

9) невиконання посадових обов'язків, у тому числі за станом здоров'я, протягом більш як чотири місяці підряд;

10) виникнення обставин, що виключають можливість особи бути Головою Національного банку (відповідно до частин третьої і четвертої цієї статті).

Голова Національного банку перебуває на посаді до вступу на посаду новопризначеного Голови, крім випадків, передбачених пунктами 2-10 частини восьмої цієї статті.

У разі звільнення Голови Національного банку з посади у випадках, передбачених пунктами 2-10 частини восьмої цієї статті, тимчасове виконання обов'язків Голови Національного банку здійснюється відповідно до Закону України "Про тимчасове виконання обов'язків посадових осіб, яких призначає на посаду за згодою Верховної Ради України Президент України або Верховна Рада України за поданням Президента України" (709/97-ВР).

 

26. Поняття і роль комерційних банків.

Комерційні банки належать до другого рівня банківської системи і становлять важливу ланку кредитної системи України. Комерційні банки - багатофункціональні установи, що здійснюють основні кредитні і фінансові операції, пов'язані з обслуговуванням господарської діяльності клієнтів.

У ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" зазначено, що банк - це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії НБУ здійснювати в сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах і на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Традиційно банк можна визначити як підприємство, що здійснює специфічні послуги, а саме три основні функції:

а) залучення чужих грошей;

б) надання кредиту;

в) сприяння платіжному обігу1.

Комерційні банки - це автономні, незалежні комерційні підприємства. З одного боку, вони утворюються для задоволення інтересів власників банку (акціонерів) і суспільних інтересів клієнтури - юридичних і фізичних осіб, що обслуговуються банком. А з іншого боку, комерційні банки - це підприємства особливого типу, які організовують та здійснюють рух позикового капіталу для отримання прибутку власниками банку. Як важлива ланка банківської системи держави комерційні банки концентрують основну частину кредитних ресурсів і здійснюють широкий діапазон банківських операцій та фінансових послуг для юридичних і фізичних осіб. Комерційні банки є юридичними особами. Як будь-яка юридична особа, банки мають свої ознаки:

1. Володіння майном на правах власності або на правах повного господарського відання, наявність статутного капіталу, який відображається на самостійному балансі банку. Статутний капітал комерційного банку формується за рахунок власних коштів акціонерів або пайових внесків учасників банку у грошовій формі. Статутний капітал банку не повинен формуватися з непідтверджених джерел. Заборонено використовувати для формування капіталу бюджетні кошти, якщо ці кошти мають інше цільове призначення, а також кошти, одержані в кредит та під заставу. Розмір статутного капіталу банку визначається засновниками, але не може бути меншим за розмір, встановлений НБУ. Мінімальний розмір капіталу банку на момент його реєстрації не може бути менше 120 млн грн.

2. Наявність усіх прав юридичної особи: організаційна єдність, участь у господарських відносинах, самостійна відповідальність, фірмове найменування і обов'язкове зазначення в статуті банку, що банк є юридичною особою.

3. Наділення спеціальною правоздатністю, яка означає, що банк діє на підставі власного статуту і здійснює банківську діяльність на підставі ліцензій, які надаються НБУ.

4. Діяльність комерційних банків базується на економічній незалежності. Відповідно до ст. 5 Закону України "Про банки і банківську діяльність" комерційні банки мають право самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися майном, що перебуває у їхній власності. Держава не несе відповідальності за зобов'язаннями банків, а банки не відповідають за зобов'язаннями держави, якщо інше не передбачено законом або договором. НБУ не відповідає за зобов'язаннями банків, а банки не відповідають за зобов'язаннями НБУ, якщо інше не передбачено законом або договором. Органам державної влади і органам місцевого самоврядування заборонено будь-яким чином впливати на керівництво чи працівників банків у ході виконання ними службових обов'язків або втручатись у діяльність банку, за винятком випадків, передбачених Законом. Одночасно банки відповідають за своїми зобов'язаннями всім власним майном згідно із законодавством.

5. Комерційні банки здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку: пропонують на договірних умовах кредитно-розрахункове, касове та інше банківське обслуговування підприємств, установ, організацій і громадян через здійснення банківських операцій і наданням різних банківських послуг. За надання послуг клієнти сплачують винагороду, з якої утворюється прибуток банку.

6. Комерційні банки виступають суб'єктами ринкової економіки, діють одночасно на механізмах саморегуляції і самоуправління, використовують ринкові категорії - прибутковість, ризик, ліквідність. Як важливий сектор економіки комерційні банки постачають у народне господарство додаткові грошові ресурси. Діяльність банків не обмежується акумуляцією і розміщенням коштів підприємств, організацій та населення. Вони сприяють накопиченню капіталу, не лише активно втручаючись в усі сфери господарського життя, а й безпосередньо беруть участь у функціонуванні капіталу або здійснюють контроль над ним. Завдяки банкам діє механізм розподілу і перерозподілу капіталу за сферами й галузями виробництва, який значною мірою забезпечує розвиток народного господарства залежно від об'єктивних потреб виробництва. Фінансуючи додаткові потреби підприємств промисловості, транспорту, сільського господарства, банки уможливлюють утворення прогресивної відтвореної структури народного господарства.

Характеризуючи правове становище комерційних банків у Законі України "Про банки і банківську діяльність" закріплено поняття системоутворювального банку, зобов'язання якого становлять не менше ніж 10% загальних зобов'язань банківської системи. Це такі банки, як "Аваль", "Приватбанк", "Промінвестбанк", "Ощадбанк" та ін., які мають найбільшу кількість філій в Україні.

Сучасні комерційні банки, будучи юридичними особами і здійснюючи господарську діяльність, як правило, не наділені повноваженнями владного характеру. Згідно з правилами НБУ, на комерційні банки контрольні функції покладаються в деяких випадках, а саме функції агента валютного контролю за валютними операціями резидентів і нерезидентів, в ході здійснення операцій з кредитування та організації розрахунків.

Комерційним банкам заборонена діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі (за винятком реалізації пам'ятних, ювілейних і інвестиційних монет) та страхування, крім виконання функцій страхового посередника, випускати акції на пред'явника, інвестувати кошти в підприємства, статутом яких передбачена повна відповідальність його власників та ін.

Щодо особливого становища банку, то слід відзначити специфічний нагляд держави за його діяльністю, встановлення спеціальних вимог до створення та функціонування банків та особливості оподаткування окремих банківських операцій.

 

27. Правові основи діяльності комерційних банків.

Розглянемо правову основу діяльності комерційних банків.

Головними джерелами регламентації роботи банків є Закон України "Про банки і банківську діяльність"

"Про Національний банк України"

"Про заставу"

"Про лізинг"

"Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" та інші.

Банки є однією з найважливіших структур ринкової економіки, банківська діяльність істотно підвищує ефективність суспільного виробництва, сприяє зростанню продуктивності праці Україна, як і інші незалежні держави колишнього СРСР, переходить до нової економічної системи, заснованої не на командна- розподільних, а на ринкових відносинах. Ринковій економіці необхідна відповідна банківська система, яка поступово починає складатися. Її структура в Україні представлена двома рівнями: Національним банком і комерційними банками різних форм власності, спеціалізації та територіального рівня Банк — це установа, призначена для акумуляції тимчасово вільних коштів і їх розміщення від власного імені на умовах повернення, строковості і платності. Сучасні банки виконують багато функцій, які, дещо узагальнивши, можна звести до такого: - акумуляція тимчасово вільних коштів населення, господарюючих установ, державних органів; - надання позики тим, хто має в ній потребу; - організація розрахунків між господарюючими суб’єктами; - створення кредитних засобів обігу. Утворення комерційних банків в Україні почалося ще наприкінці 1980-х pp., коли наша країна входила до складу Радянського Союзу. Уже тоді, з початком перетворення планової економіки на ринкову виникла необхідність створення мережі комерційних банків. Першим кроком на цьому шляху стало перетворення спеціалізованих державних банків, що існували в умовах централізовано-планової економіки, на комерційні. Суттєвим імпульсом прискорення цього процесу було прагнення підприємств за допомогою комерційних банків задовольнити свої індивідуальні або групові інтереси. Цей чинник створення банківської системи був посилений глибокою кризою виробництва і всієї банківської системи, яка не була пристосована до нових ринкових відносин, що вже зароджувались у суспільстві. Формування ж власної системи комерційних банків України як незалежної і суверенної держави почалося з 1990-х pp. Правову основу утворення і функціонування всієї банківської системи нашої держави було закладено в Законі України»Про банки та банківську діяльність» (1991 p.). Відповідно до цього закону комерційний банк створювався у формі акціонерного товариства (відкритого або закритого типу) або у вигляді товариства, заснованого на пайовій участі. Акціонерний банк створює власний капітал способом розміщення своїх акцій. Оскільки акціонери не мають права вимагати від банку повернення своїх коштів, то це посилює позиції банку, підвищує його надійність. Цим акціонерні банки відрізняються від банків, заснованих у вигляді пайових товариств, у яких внесок учасника повертається йому при виході з нього. Особливу перевагу над товариствами з пайовою участю мають банки, створені у формі відкритого акціонерного товариства. Ця перевага полягає в тому, що за необхідності збільшення свого статутного фонду (а мінімальний рівень капіталу центральний банк постійно змінює в напрямі підвищення) такий банк може без особливих труднощів випустити нові акції і залучити кошти інших інвесторів. У той же час закрите акціонерне товариство, як і товариство з пайовою участю, обмежене потенційними ресурсами засновників цих товариств. Створення комерційного банку — це досить складний процес, який завершується внесенням його у відповідний реєстр Національного банку України. При цьому однією з найважливіших умов реєстрації комерційного банку є виконання вимоги НБУ щодо розміру мінімального статутного фонду. Цей розмір Національний банк України періодично підвищує з метою зміцнення і розвитку банківської системи. Якщо на початок 1992 р. розмір мінімального статутного фонду дорівнював 5 млн крб., то на 1999 р. він піднявся вже до 1 млн екю. З 2002 р. НБУ вводить категорію регулятивного капіталу, який складається з основного й додаткового і встановлює мінімальний розмір регулятивного капіталу. Для діючих банків, які, до речі, поділені на місцеві кооперативні, регіональні та міжрегіональні, мінімальний розмір регулятивного капіталу повинен дорівнювати у 2003 р. відповідно 1,3 і 5 млн євро. На 2005 р. — уже 1,3; 4,0 і 6 млн євро, а на початок 2007 р. місцеві банки повинні мати регулятивний капітал 1,5 млн євро, регіональні — 5 млн євро, а міжрегіональні — 8 млн євро. Слід зазначити, що поряд з вітчизняними банками в Україні можуть існувати і банки з участю іноземного капіталу, а також банки, капітал яких цілком належить іноземному власнику. їх реєстрація і порядок видачі ліцензій на окремі види діяльності мають ряд особливостей порівняно з вітчизняними банками. Ці особливості стосуються насамперед розміру мінімального статутного фонду. Так, для відкриття банку з іноземною участю (у випадку, якщо частина іноземного капіталу в статутному фонді становить менше 50 %) розмір статутного капіталу повинен бути не менше суми, еквівалентної 5 млн екю. У тих же випадках, коли частка іноземного капіталу вище 50 %, необхідна для утворення такого банку сума повинна бути не менше 10 млн екю на день підписання установчого договору. Розрахунок суми статутного фонду в гривнях здійснюється за офіційним курсом Національного банку України. Банки, що не виконують даного нормативу, позбавляються можливості виконувати окремі банківські операції, на які видаються ліцензії Національним банком України. Реєстрація комерційного банку дає йому можливість приступити до реалізації своєї функціональної ролі і досягнення цілей. Головним призначенням банку є забезпечення ролі посередника в організації руху тимчасово вільних коштів. Комерційний банк акумулює ці кошти і на умовах терміновості, платності і повернення дає їх тим, у кого виникає тимчасова потреба в коштах. Крім того, банки надають своїм клієнтам різноманітні послуги, їхній спектр постійно розширюється й удосконалюється. Метою роботи комерційного банку є одержання прибутку. Цей стимул виступає вирішальним як для організації його діяльності, так і для забезпечення її ефективності. Банківська система України складається з Національного банку Банки в Україні можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими). Порядок створення і діяльності комерційних банків регламентується законами України "Про банки і банківську діяльність", "Про господарські товариства", "Про цінні папери і фондову біржу", "Про підприємництво", "Про аудит", "Про іноземні інвестиції", "Про заставу" і іншими, а також Тимчасовим положенням про порядок створення, реєстрації комерційних банків і здійснення наглядом над їхньою діяльністю, затвердженим Правлінням Національного банку України 17 липня 1992 року.

 

28. Класифікація комерційних банків.

Класифікаційні ознаки	Види комерційних банків
Порядок створення	Перепрофільовані, новостворені
Характер спеціалізації	Універсальні, спеціалізовані
Територія діяльності	Регіональні, республіканські, міжнародні
Розмір	Великі, середні, малі
Форма власності	Загальнодержавні, муніципальні, колективні (відкриті та закриті акціонерні товариства, холдинги, товариства з обмеженою відповідальністю, кооперативні), приватні, зі стопроцентною іноземною власністю, змішані
Функції і характер виконуваних операцій	Інвестиційні зберігання, депозитні, інноваційні, поштово-пенсійні, промислові, агропромислові, біржові, експортно-імпортні, лізингові, торговельні
Характер відносин	Банки-гаранти, банки-кореспонденти, уповноважені
Ступінь впливу	Монополісти, аутсайдери
Структура	Багатопрофільні, безфіліальні
Ступінь контролю	Контролюючі, контрольовані
Конкурентоспроможність	Конкурентоспроможні, неконкурентоспроможні
Фінансовий стан	Стійкі (стабільні), проблемні, кризові, банкрути