Вікова динаміка розвитку людини в процесі освіти

Віковий розвиток людини — це безперервний процес самозмін, кожен етап якого пов'язаний з провідним видом діяльності, проходить в певній соціальної ситуації розвитку і характеризується появою нових психічних новоутворень і зміною особистості.

Динаміка переходу від одного вікового періоду до іншого може бути різкою, критичною, і повільною, поступовою.

Розвиток особистості — це стрибкоподібна по характеру послідовність стадій, які якісно відрізняються одна від одної.

Е. Еріксон виділив 8 стадій, визначаючи цілісний життєвий шлях розвитку людини: дитячий вік (з моменту народження до 1 року), ранній вік (1-3 року), дошкільний вік (3-6, 7 років), підлітковий вік (7-12 років), юність (13-18 років), рання зрілість (третє десятиліття), середній вік (чет­вертое і п'яте десятиліття життя), пізня зрілість (після шостого десятка років життя).

Кожен вік або період розвитку людини характеризується наступними показниками (Л.С. Виготський, Д. Б. Ельконін):

• певною соціальною ситуацією розвитку або тією конкретною формою стосунків, в які вступає людина з іншими людьми в даний період;

• основним або провідним видом діяльності;

• основними психічними новоутвореннями (від окремих психічних процесів до властивостей особистості).

Тих, хто в усьому світі навчаються називають відповідно до характеру тієї освітньої системи, в якій вони навчаються і виховуються, — це, раніше все­го, школярі і студенти. Детальніші позначення проводять усередині цих найменувань відповідно до віку і рівня навчання.

Шкільний вік включає періоди молодшого шкільного віку, підліткового і юнацького.

Молодший школяр. Даний вік характеризується готовністю до шкіль­ного навчання. Це перш за все готовність до нових обов'язків і відповідальності перед вчителем і класом. Вона (готовність) — не що інше, як підсумок навчання і виховання дитини в сім'ї і, можливо, в дитячому саду. У цьому віці йде інтенсив­ний процес формування учбової діяльності як ведучої, тому її організація несе в собі великі можливості для розвитку школяра. Осо­бливо велике значення мають широкі соціальні мотиви в процесі навчання — боргу, відповідальності перед старшими (батьками, членами сім'ї, учи­телем). Така соціальна установка дуже важлива для успішного початкунавчання. Пізнавальний інтерес у більшості дітей цього віку навіть до кінця навчання в початкових класах залишається на низькому або середньонизькому рівні, хоча саме інтерес як емоційне переживання пізнавальної потреби служить основою внутрішньої мотивації учбової діяльності на початку навчання. Значне місце в мотивації займають вузькоособистісні мотиви — мотивація благополу­ччя, престижу, успіху. Часто переважає мотивація уникнення покарання, яка проявляється приблизно в 20 % тих, хто навчається початкових класівукраїнських шкіл. Це додає негативне забарвлення учбової діяльності. Розумовий розвиток в цей пері­од проходить через наступні стадії:

• засвоєння дій за зразком, еталону;

• формування системи дій в рамках заданої моделі;

• перехід до розумових дій з властивостями речей і їх стосунками.

У цей період розвивається мова, мислення і здібності сприйняття. В учбовій діяльності молодшого школяра формуються такі приватні види діяльності, як письмо, читання, робота на комп'ютері, образотворча діяльність, початки конструкторсько-композиційної діяльності. Найбільш продуктивна діяльність в парах (діадах) і в режимі співпраці партнерів. Міжособові стосунки в цьому віці будуються в основному на емоційній основі. Навики міжособистісного спілкування, як правило, розвинені слабо. Дівчатка в цьому віці проявляють вищий рівень рефлексії і соціальної відповідальності, більшу, ніж хлопчики, гнучкість, здатність словесно демонструвати соціально схвалювані форми поведінки, хоча «егоїстичних» дівчаток більш ніж хлопчиків, які менш адекватно оцінюють свою реальну поведінку.

Основні новоутворення даного віку — довільність пам'яті і уваги, внутрішній план дій, рефлексія свого навчання, усвідомлення себе як суб'єкта навчання, появу нової життєвої позиції — позиції школяра.

Підліток. Підлітковий вік — перехід від дитинства до дорослості, який супроводиться появою нового психічного новоутворення — відчуття дорослості, рефлексії власної поведінки, спрямованості в майбутнє і недооцінки сьогодення. Цей процес супроводиться рядом негативних проявів, наприклад протестуючий характер поведінки по відношенню до дорослих. Але одночасно в наявності і зростання самостійності, всілякіші і змістовніші стосунки з дітьми і дорослими, значно розширюється сфера діяльності підлітка, він прагне до різноманіття спілкування з однолітками. У нього формуються комунікативні уміння, свідоме відношення до себе як до члена суспільства.

Для цього віку важливий відхід від прямого копіювання (наслідування) оцінок і думок дорослих до самооцінки — у підлітка з'являється бажання до самопізнання через порівняння себе з іншими людьми (дорослими і однолітками). Особливого знання набуває спілкування, через яке він активно освоює норми і стилі поведінки, критерії оцінки себе і інших людей. Важливим для підлітка є і інтимноособистісне спілкування з однолітками, а особливо з представниками протилежної статі. Головною цінністю стає система стосунків з однолітками, наслідування усвідомлюваного або несвідомо належному «ідеалу». Для підлітка характерною є суспільна активність і прагнення знайти себе в собі і інших, знайти вірного друга, уникнути ізоляції в класі, визначити своє місце в класному колективі, переоцінка своїх можливостей, зневага заборонами дорослих, тенденція вдаватися до мріянь, вимогливість до відповідності слова і діла, відсутність адаптації до невдач. Проблема авторитету дорослого у підлітка знижується. Спостерігається бажання зайняти в класі вище положення або через підвищення своєї успішності, або за рахунок прояву інших якостей — фізичної сили і швидшого зростання в порівнянні з іншими, зарозумілістю і ін. Підлітки-акселерати, на відміну від пізно дозріваючих підлітків, упевненіше відчувають себе з однолітками і володіють сприятливішим чином «Я». Ранній фізичний розвиток, даючи їм переваги в зростанні і статевому розвитку, сприяє підвищенню престижу у сверсников і рівня домагань.

«Підлітковий комплекс» — різко виражені психологічні осоливості підліткового віку. Він включає перепади настрою від нестримної веселості до смутку і назад без достатніх причин і ін. Для підлітка харак­терним є категоричність висловів і думок, суджень, сентиментальність деколи чере­дуется з вражаючою черствістю і навіть жорстокістю, хвороблива соромливість — з розбещеністю, бажання бути визнаним і оціненим іншими — з по­казною незалежністю і бравадою цим, боротьба з авторитетами — з обожнюванням кумирів, почуттєве фантазування — з сухим мудруванням і ін. Як правило, підлітки егоїстичні і в той же час як ні в який інший послідуючий період свого життя здатні на відданість і самопожертвування. Інколи їх поведінка по відношенню до інших людей є грубою і безцеремонною, хоча самі вони можуть бути неймовірно ранимі. Їх настрій коливається між сяючим опти­мізмом і найпохмурішим песимізмом.

Реакція емансипації — специфічна підліткова поведінкова реак­ция. Вона виявляється в прагненні вивільнятися з-під опіки, контролю, поблажливість старших, і пов'язана з боротьбою за самостійність, за самствердження особистостей. Велика частина підлітків у всіх країнах Європи і США (70 %) мають проблеми і конфлікти з батьками. Чітко виявляється несприйняття оцінок дорослих незалежно від їх правоти. В результаті в наявності яскраво выра­жений потяг до інтимно-особистісного і стихійно-групового спілкування з однолітками, поява неформальних груп і компаній. Тут можуть виявлятися аг­ресивність, жорстокість, підвищена тривожність, замкнутість і ін.

У підлітка виникає підвищений інтерес до своєї зовнішності, бажання відповідати нормам, прийнятим в його референтному середовищі. Йому також хочеться зрозуміти себе, знатися на своїх відчуттях, настроях, думках, стосунках. Починає встановлюватися круг інтересів, з'являється допитливість до питань моралі, релігії, світогляду, естетики.

Підлітковий вік — самий уразливий для виникнення всіляких порушень і в той же час найсприятливіший для опанування норм дружби.

Шкільний юнацький вік. У цей період відбуваються істотні зміни, що характеризують перехід самосвідомості на якісно новий рівень. Головне психологічне придбання юності — відкриття свого внутрішнього світу. У нього формується повна структура самосвідомості. Це виявляється в прагненні бути самим собою, в усвідомленні життєвих планів і перспектив, учвідомлення рівня домагань, в розвитку особистісної рефлексії, в професійній орієнтації. Мрії про майбутнє займають центральне місце в його пережива­ниях. Юнацька самооцінка відрізняється підвищено оптимістичним поглядом на себе і на свої можливості. Виникає прагнення до довірчості у спілкуванні з дорослими і однолітками референтної групи і при цьому можливе навіть саморозкриття. Для ранньої юності типовою є ідеалізація дружби і прояву душевної близькості з однолітками іншої статі. При цьому вони прагнуть відгородитиь свій інтимний світ відчуттів і стосунків від безцеремонного вторгнення. Для цього віку характерним є перша закоханість.

Розширення соціального середовища взаємодії, характерним є для цього віку, виявляється в прагненні хлопців і дівчат визначити своє місце в світі: вибір способу життя, вибір професійної діяльності, референтних груп людей в соціумі. Проте провідною діяльністю в цьому віці стає учбово-професійна. Формується готовність до професійного особистісного самовизначення. У зв'язку з цим зростає авторитет батьків і авторитетних дорослих.

Студент. Студентство — це вік юності. Студентство — це особлива соціальна категорія молоді, організаційно об'єднана інститутом вищої освіти. Студентство відрізняється найбільш високим освітнім рівнем, соціальною активністю, досить гармонійним поєднанням інтелектуальної і соціальної зрілості. Для студента характерним є професійна спрямованість на підготовку вибраної майбутньої професії і пора складної структуризації інтелекту людини, яка дуже індивідуальна і варіативна. Для студента провідними видами діяльності стають професійно-учбова і науково-дослідницька при різкому зростанні самостійності учбовою, економічною і ін. Як правило, знання, які набувають, уміння і навики виступають для студента вже як засоби майбутньої професійної діяльності.

Час навчання у вузі збігається з першим періодом зрілості і характеризується становленням особистісних властивостей. Помітно зміцнюються такі якості, як цілеспрямованість, рішучість, наполегливість, самостійність, ініціаитива, уміння володіти собою, спостерігається посилення соціально-етичних мотивів поведінки, підвищується інтерес до моральних проблем — образу і сенсу життя, боргу і відповідальності, любові і вірності і ін.

Факт навчання у вузі укріплює віру молодої людини в свої власні сили і здібності, породжує надію на повноцінне в професійно-творчому плані і цікаве життя і діяльність. Студенти гуманітарних спеціальностей характеризуються широтою пізнавальних інтересів, ерудованістю по багатьом проблемам культури, історії, мистецтва, мови, мають багатий словниковий запас і високий рівень розвитку мови, живуть в світі «слів і образів». Майбутні фахівці природно-математичного профілю і практико-орієнторованих спеціальностей частіше звертаються до абстракцій і оперують наочним світом речей.

Всю сукупність сучасних студентів за ознакою відношення до освіти у вузі і здобуття спеціальності розділяють на три групи:

Першу групу складають студенти, орієнтовані і на освіту як цінність, і на професію в процесі навчання у вузі.

Другу групу складають студенти, орієнтовані на бізнес. Вони не виявляють цікавість до наукових досліджень як основи здобуття професії і бачать в освіті інструмент і засіб для створення в майбутньому власної справи.

Третю групу складають студенти, у яких, з одного боку, є проблеми особистісного, побутового плану, які не визначилися або заклопотані, для яких проблема професійного самовизначення ще не вирішена.

По характеру стосунків при навчання у вузі виділяють наступні групи студентів:

До першої групи відносять студентів, які прагнуть опанувати систему знань, методи самостійної роботи, придбати професійні знання і уміння. Учбова діяльність для них — шлях до опанування вибраної професії.

До другої групи відносять студентів, які прагнуть придбати хороші знання по всіх учбових дисциплінах. Для них характерним є захоплення багатьма видами діяльності, що може приводити до задоволення поверхневими знаннями.

До тре­тьей групи відносять студентів, які мають яскраво виражений професійний інтерес. Тому такі студенти цілеспрямовано і старанно набувають знань, необхідних для майбутньої професійної діяльності. Вони читають додаткову літературу, глибоко вивчають лише ті предмети, які безпосередньо пов'язані з професійною діяльністю.

До четвертої групи відносять студентів, які непогано вчаться, але до учбової програми відносяться вибірково і відвідують лекції, семінари лише цікавих з їх точки зору учбових дисциплін. Професійні інтереси у таких студентів ще не зміцніли.

До п'ятої групи відносять ледарів. До навчання такі студенти байдужі, вчаться у вузі або за наполяганням батьків, або для того, щоб не йти працювати або не попасти в армію.

Якість освіти визначається:

• мірою відповідності цілей і результатів освіти на рівні конкрет­ной системи освіти і на рівні окремого освітнього закладу;

• відповідністю між різними параметрами в оцінці результату навчання конкретної людини (якістю знань, мірою сформованості відповідних умінь і навиків, розвиненістю відповідних твор­чих і індивідуальних здібностей, якостей особистості і ціннісних орієнтацій);

• мірою відповідності теоретичних знань і умінь їх практичному використанню в житті і професійній діяльності при розвитку по­треби людини в постійному оновленні своїх знань і умінь і безперервному їх вдосконаленні.

Якість освіти залежить від багатьох чинників, перш за все від якості педагогічної діяльності тієї освітньої установи, в якій людина здобуває освіту, а також від її учбово-матеріальній бази і науково-методичного, організаційно-управлінського, фінансово-економічного, технічного і кадрового забезпечення. Якість вищої освіти визначається, поряд з перерахованими, ще одним важливим чинником — науковою школою, через яку пройшов студент в роки навчання у вузі.

Оскільки змістовно цілі конкретизовані в освітньому стандарті, то на практиці в рамках конкретної системи освіти (України, Росії, Німеччини або інших країн) або освітньої системи (дитячий садок, школа, вуз) якість освіти визначається мірою освоєння освітнього стандарту; у шко­лі — шкільного освітнього стандарту, у вузі — освітнього стан­дарту відповідно до профілю вузу і вибраної спеціальності.

Тип освіти. Історично виявилася спільність типів освіти в країнах Європи і Сходу, Азії і Америки.

Першим типом в древніх суспільствах була міфологічна освіта, освоєння світу у формі казок, билин, міфів, пісень і ін.

Історично наступним (другим) типом була схоластична освіта, для якої характерним є культура тексту і словесної природи знання про землю і піднебіння, тренування пам'яті і волі, опанування грамотою і риторикою, навчанням про сутність і сенс людського існування.

Третій історичний тип освіти — просвітницький — виник в період виникнення класифікатора наук, в період народження світської регулярної освіти. А з початку XX століття в світі спостерігається процес різноманітності освітніх парадигм, типів і видів освіти.

Вид або тип сучасної освіти визначається перш за все типом освітньо-виховній системи, в умовах якої людина отримує освіту і змістовно залежить від якості освоєння того набору видів людської діяльності, можливо і професії, які розкривають специфіку освітньої системи, а також від якості освоєння культурних цінностей досягнень науки і техніки. Це пояснюється тим, що всі освітні і виховні установи концентрують основи розвинених наукових знань і вищі зразки соціокультурної діяльності людини своєї епохи. У зв'язку з таким розумінням виділяють перш за все домашню, дошкільну, шкільну, спеціальну і вищу освіту.