Освіта ( це процес передачі накопичених поколіннями знань і культурних цінностей

Велика місія освіти в розвитку у молодого покоління відповідального відношення до культури рідної мови і мов міжнародного спілкування. Цьому сприяють діалогічні форми навчання. Діалог — це форма субъект-суб'єктного пізнання навколишнього світу. Він має особливе значення на стадії розпізнавання сутнісного, евристичного і креативного в пропонованій учбовій інформації. Освітнє середовище, сформоване в школі або вузі, впливає на вибір правил спілкування і способів поведінки людини в соціальній групі. Даний вибір визначає манеру спілкування і стиль поведінка, яка надалі виявиться в міжособових і ділових контактах дорослої людини.

Одночасна освіта є процесом трансляції культурно-оформлених зразків поведінки і діяльності, а також сталих форм суспільного життя. У зв'язку з цим все виразніше видно залежність розвинених окремих країн від рівня і якості освіти, культури і кваліфікації громадян.

Духовне в людині самопроявляется завдяки її «вростанню» в культуру. Носієм культури виступає сім'я, і перша освоюється в процесі навчання і самоосвіти, виховання і самовиховання, професійної діяльності і спілкування з навколишніми людьми. Проте саме в процесі навчання і виховання людина знаходить соціокультурні норми, які мають історичне значення для розвитку цивілізації, суспільства і людини. Тому при визначенні цілей і завдань освітніх систем уточнюють соціальне замовлення. У свою чергу зміст освіти може бути обмежененим стандартами регіону, країни, всього світу, які враховують характер взаємодії людини з культурними цінностями, міру їх привласнення і творення.

2. Освіта як практика соціалізації людини і спадкоємності поколінь. Освіта проявляє себе як практика соціалізації людини і спадкоємності поколінь людей. У різних соціально-політичних умовах, (і в період реформ) освіта виступає стабілізуючим чинником між новими соціальними уявленнями і ідеалами попередніх поколінь, які втілилися в історичній традиції. Тому освіта дозволяє утримувати процес відтворення і передачі історичного і соціального досвіду і одночасно закріплювати в свідомості молодого покоління нові політичні і економічні реалії, нові орієнтири суспільного і культурного розвитку. Не випадково одним з головних завдань освіти є підготовка молодого покоління до самостійного життя і формування образу майбутнього. Перспектива майбутнього відкривається в ході освоєння різних форм життєдіяльності людини (навчання, праці, спілкування, професійної діяльності, дозвілля).

В умовах радикальної зміни ідеологічних переконань, соціальних уявлень, ідеалів і буття людей в цілому саме освіта виконує стабілізуючу функцію і сприяє адаптації людини до нових життєвих умов.

У критичні моменти історії необхідно забезпечити спадкоємність культурно-освітньої традиції, зберігаючи самобутність народу і систему цінностей, що склалася. Збереження вищезазначених складових сприяє їх інтеграції в системі світових цінностей як елементів макро-соціуму. При цьому традиція виконує визначальну функцію в процесах освіти і виховання нового покоління.

Життя людини — це ланка в ланцюзі поколінь. Тобто людина живе в про­сторі соціально-культурної традиції, яка істотно вли­ває на формування її характеру, стилю поведінки, устремлінь, цінностей і інтересів. У зв'язку з цим стосунки між традицією і новаціями у сфері освіти і виховання людини втілюють взаємозв'язок між освітою і культурою народів в цілому.

Система освіти втілює в собі стан, тенденції і перспективи розвитку суспільства, або відтворюючи і укріплюючи ті, що склалися в ній стереоти­пи, або удосконалюючи його.

Соціальна функція освіти, з одного боку, характеризується як підготовка покоління до самостійного життя, а з іншого боку, закладає основи майбутнього суспільства і формує образ людини в перспективі.

Сутність підготовки до самостійного життя полягає:

• у формуванні способу життя, прийнятого в суспільстві;

• у освоєнні різних форм життєдіяльності (освітньої, трудової, суспільно-політичної, професійної, культурно-досугової, родинно-побутової);

• у розвитку духовного потенціалу людини для творення і творчості.

Тому для кожної соціально-економічної формації і культурно-істо­ричного етапу розвитку суспільства і держави характерною є своя система освіти, а для народу, нації — система виховання. Проте в міжнародних педагогічних системах існують спільні межі. Саме вони закладають ос­нови для процесу інтеграції в світовий освітній простір.