Змістовний модуль 1. Теоретичні основи безпеки життєдіяльності. Забезпечення природної, техногенної та соціальної безпек

 

1.1. Таксономія, ідентифікація та квантифікація небезпек.

1.2. Класифікація надзвичайних ситуацій.

1.3. Загальна характеристика особливо небезпечних хвороб.

1.4. Основні інфекційні захворювання тварин і рослин.

1.5. Внутрішні фактори, що впливають на безпечність діяльності об’єкта господарювання (ОГ).

1.6. Комплекс робіт на об’єкті з попередження НС, локалізації та ліквідації їх наслідків.

1.7. Основи забезпечення пожежної безпеки підприємств, установ, організацій.

1.8. Відповідальність за порушення (невиконання) вимог пожежної безпеки.

1.9. Поніття та різновиди натовпу. Поводження людини у натовпі.

1.10. Небезпеки загальної інформатизації суспільства.

 

1.1. Таксономія, ідентифікація та квантифікація небезпек.

 

Визначення небезпек та розробка заходів щодо попередження їх прояву і зниження розміру негативних наслідків проводять за допомогою таксономії, квантифікації та ідентифікації небезпек.

Таксономія небезпек – це класифікація та систематизування явищ, процесів, об'єктів, які здатні завдати шкоди людині. Небезпеки класифікують таким чином:

– за природним походженням (природні, техногенні, еко­логічні тощо);

– за часом проявлення (імпульсні, кумулятивні);

– за локалізацією (космос, атмосфера, літосфера, гідросфера);

– за наслідками (захворювання, травми, загибель, пожежі);

– за шкодою (соціальна, технічна, екологічна);

– за сферою проявлення (побутова, спортивна, дорожно-транс­портна, виробнича);

– за структурою (прості, складні, похідні);

– за характером дії на людину (активні та пасивні).

Квантифікація небезпек – це введення кількісних характеристик для оцінки ступеня небезпеки. Найпоширенішою кількісною оцінкою небезпеки є ступінь ризику.

Ідентифікація небезпек – це знаходження типу небезпеки та встановлення її характеристик. Вона необхідна для розробки заходів запобігання небезпекам або ліквідації їх наслідків.

При ідентифікації небезпек необхідно виходити з принципу «все впливає на все», тобто джерелом небезпеки може бути все живе й неживе і підлягати небезпеці також може все живе й неживе.

Найбільш вдалою класифікацією небезпек є класифікація за джерелами походження, згідно з якою всі небезпеки поділяються на 4 групи: природні, техногенні, соціальні, політичні та комбіновані.

Природні джерела небезпеки – це природні об’єкти, явища природи та стихійні лиха, які можуть спричинити шкоду людині або ж становлять загрозу для життя чи здоров’я людини (землетруси, зсуви, селі, вулкани, повені, снігові лавини, шторми, буревії, зливи, град, тумани, ожеледі, блискавки, астероїди, сонячне та космічне випромінювання, небезпечні тварини, рослини, риби, комахи, гриби, бактерії, віруси, заразні хвороби).

Техногенні джерела небезпеки – це небезпеки, пов’язані з використанням транспортних засобів, з експлуатацією підіймально-транспортного обладнання, з використанням горючих легкозаймистих і вибухонебезпечних речовин та матеріалів, процесів, що відбуваються при підвищених температурі й тиску, електричної енергії, хімічних речовин, різних видів випромінювання (іонізуючого, електромагнітного, віброакустичного). Джерелами техногенних небезпек є відповідні об’єкти, що породжують їх.

Соціальні джерела небезпеки (бродяжництво, пияцтво, алкоголізм, злочинність тощо) – це небезпеки, викликані низьким духовним та культурним рівнем. Першоджерелами цих небезпек є незадовільний матеріальний стан, погані умови проживання, конфліктні ситуації на міжнаціональному, етнічному, расовому чи релігійному ґрунті (вивчають у ВНЗ відповідного профілю).

Джерелами політичних небезпек є конфлікти на міжнаціональному та міждержавному рівні, духовне гноблення, політичний тероризм, ідеологічні, міжпартійні та збройні конфлікти, війни (вивчають у ВНЗ відповідного профілю).

Комбіновані небезпеки є найпоширенішими (природно-техногенні, природно-соціальні та соціально-техногенні).

 

1.2. Класифікація надзвичайних ситуацій

 

Основні параметри класифікації надзвичайних ситуацій (НС) затверджено наказом МНС України № 1400 від 12.12.2012р. «Про затвердження класифікаційних ознак надзвичайних ситуацій».

Послідовність аналізу при класифікації надзвичайної ситуації, що представлений на рис. 1.2.1 складається з трьох етапів:

1) віднесення події за пороговим значенням до надзвичайної ситуаці;

2) класифікація її за походженням;

3) класифікація за рівнем.

 

 

Рис. 1.2.1. Послідовність аналізу при класифікації надзвичайних ситуацій

 

На першому етапі враховується характер походження надзвичайної ситуації, ступінь поширення її небезпечних чинників та розмір людських втрат і матеріальних збитків.

На другому етапі надзвичайні ситуації класифікують за походженням подій, що можуть зумовити їх виникнення. Розрізняють такі НС:

техногенного характеру – промислові, транспортні аварії (катастрофи) з вибухом, пожежі, аварії з викидом небезпечних хімічних, радіоактивних, біологічних речовин, раптове руйнування споруд і будівель, аварії на інженерних мережах, гідродинамічні аварії на греблях, дамбах тощо;

природного характеру – небезпечні геологічні, метеорологічні, гідрологічні явища (землетруси, повені, буревії, снігові замети та ін.), природні пожежі, інфекційні захворювання людей, сільськогосподарських тварин, рослин (епідемії, епізоотії, епіфітотії) тощо;

соціального характеру, що пов’язані з протиправними діями терористичного та антиконституційного спрямування: терористичні акти (збройний напад, захоплення важливих об’єктів, напад на екіпаж повітряного або морського судна), викрадення чи знищення суден, захоплення заручників, встановлення вибухових пристроїв у громадських місцях тощо.

На третьому етапі надзвичайні ситуації класифікуються за територіальним поширенням: загальнодержавного, регіонального, місцевого або об'єктового рівнів.

До загальнодержавного рівня належать НС, які розвиваються на території двох та більше областей або загрожують транскордонним перенесенням.

До регіонального рівня належать НС, які розгортаються на території двох та більше адміністративних районів (міст обласного значення) або загрожують перенесенням на територію суміжної області України.

До місцевого рівня належать НС, які виходять за межі потенційно небезпечного об’єкта, загрожують поширенням самої ситуації або її вторинних наслідків на довкілля, сусідні населені пункти, інженерні споруди.

До об’єктового рівня належать НС, які розгортаються на території об’єкта або на самому об’єкті і наслідки яких не виходять за межі об’єкта або його санітарно-захисної смуги.

Критеріями визначення рівня надзвичайної ситуації відповідно до Постанови КМ України № 175 від 15 лютого 2002 р. «Про затвердження Методики оцінки збитків від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру» є територіальне поширення, обсяги технічних і матеріальних ресурсів, які необхідні для ліквідації її наслідків, кількості постраждалих людей або порушення їх умов життєдіяльності та розмір заподіяних (очікуваних) збитків (табл. 1.2.1). Слід зауважити, що надзвичайна ситуація відноситься до певного рівня за умови відповідності її хоча б одному із наведених критеріїв.

Остаточне рішення щодо рівня надзвичайної ситуації приймає спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади - Державна служба з надзвичайних ситуацій, до компетенції якого належить вирішення питань захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. Це рішення, у разі потреби, може погоджуватись із центральними органами виконавчої влади та враховувати експертний висновок регіональної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій.

Таблиця 1.2.1.

Критерії визначення рівня надзвичайної ситуації

Критерії	Оди ниці вимі-ру	Допустиме значення рівня НС
загаль- нодер- жавного	регіо-наль- ного	місце- вого	об’єкто-вого
Кількість людей, що загинуло (крім випадків аварій на автошляхах)	осіб	> 5	3 - 5	1 - 2
Кількість постраждалих (постійно або тимчасово непрацездатних)	осіб	> 100	50 – 100	20 – 50	< 20
Порушено умови життєдіяль- ності населення на термін, що перевищує три доби	осіб	> 10 тис.	1 тис – 10 тис	100 – 1 тис.	< 100
Розмір компенсаційних відшкодувань зведеного річного бюджету	грн.	> 1 % (областей)	< 1 % (областей)	< 1 % (місцевого)	-

 

 

3. Загальна характеристика особливо небезпечних хвороб.

В Україні зафіксовано 9 мільйонів випадків інфекційних захворювань на рік. Особливо небезпечні хвороби у людини викликають патогенні мікроорганізми: бактерії, віруси, рикетсії, спірохети, прості.

Бактерії - типові представники мікроорганізмів. Бактерії, що мають форму правильних кульок, називаються коками. Кожна бактерія -це клітина, що володіє своїм обміном речовин. Вони здатні рости і розмножуватися на штучних живильних середовищах. Групи коків називаються стафілококами або стрептококами. Бактерії розповсюджені на Землі і витривалі. Їх знаходили у воді гейзерів з температурою біля 100 °С та у вічній мерзлоті, де вони знаходилися більше 2 млн. років, у відкритому космосі та в зонах смертельної для людини дози радіації. Деякі бактерії харчуються аміаком, метаном, нафтою. Їх намагаються використовувати для зменшення концентрації метану в шахтах та очищення грунту від нафтових плям. Розмножуються бактерії простим діленням надвоє через кожні 20 хвилин за сприятливих умов.

До захворювань, які викликають бактерії у людини, відносяться чума, туберкульоз, холера, правець, проказа, дизентерія, менінгіт тощо. Деякі з них ми охарактеризуємо.

Чума – збудники хвороби людині передаються повітряно-крапельним шляхом від хворих гризунів. Інкубаційний період (період до видимого прояву хвороби) приблизно три доби. При зараженні людини відбувається втрата працездатності на 7-14 діб. Від чуми в середні віки загинули десятки мільйонів чоловік. Ця хвороба наводила на людей панічний жах. Вважається, що в XX столітті небезпека чуми зникла. Туберкульозні бактерії відкрив Р.Кох в 1882 році, але остаточно ця хвороба не переможена. Холера до Європи занесена в 1816 році. Випадки холери трапляються і у наш час. Правець вражає нервову систему. Хвороба переможена за допомогою профілактичних щеплень. Випадки захворювання проказою стали рідкісними. Хворих, як і раніше, поміщають в лепрозорії.

Віруси – це найдрібніші неклітинні частинки, що складаються з нуклеїнової кислоти (ДНК або РНК) і білкової оболонки і дрібніші за бактерій в 50 разів. Їх не видно в світловому мікроскопі та їх не затримують найтонші фарфорові фільтри. Розмір - від 20 до 300 нм і більше. Віруси є внутрішньоклітинними паразитами і розмножуються тільки в живих клітинах. Вони використовують їх ферментативний апарат і перемикають клітку на синтез зрілих вірусних частинок. Як і бактерії, віруси поширені всюди. Вони заражають клітину і примушують її допомагати своєму розмноженню, що, як правило, закінчується загибеллю клітини. Тому віруси вивчаються на рівні організму піддослідної тварини або культури клітини. Вони викликають хвороби рослин, тварин і людини. Вивченням вірусів займається наука вірусологія.

Віруси спричиняють захворювання: віспа, СНІД, хвороба Боткіна (вірусний гепатит), грип, енцефаліт, сказ, кір, свинка, краснуха тощо.

Віспа – передається повітряно-крапельним шляхом. Інкубаційний період 12 діб. При зараженні відбувається втрата працездатності на 12-24 доби. У 1976 році Едвард Дженнер запропонував робити щеплення (вакцинацію) проти віспи. Але тільки в 1980 році ВООЗ оголосила про те, що віспа переможена. Тепер дітям, які народилися після 1980 року, не роблять щеплення проти віспи.

СНІД. Це смертельне захворювання людини, що викликається ВІЛ (вірусом імунодефіциту людини). Віруси Сніду були одночасно відкриті в 1983 році біологами у Франції і США. Встановлено, що вірус СНІДу передається при переливанні крові, нестерильними шприцами, статевим шляхом, а також при вигодовуванні дитини грудним молоком. Перші півроку - рік, а іноді і протягом декількох років після зараження у людини не помітно ніяких ознак хвороби, але вона є джерелом вірусу і може заразити оточуючих. Хвороба не передається: через рукостискання, через поцілунок, через їжу, через предмети домашнього вжитку, при купанні в басейні, душі, через спортивні предмети; через укуси комах, при догляді за хворими в разі дотримання правил особистої гігієни. До цього часу ліки проти СНІДу не знайдені. Його називають «чумою XX століття».

Хвороба Боткіна, або вірусний гепатит, є досить поширеним вірусним захворюванням печінки. Відомо декілька збудників захворювання — А, В, С, D, E, G і ТТV тощо, різних за симптоматикою та серйозністю наслідків. Найрозповсюдженіший і найменш небезпечний — гепатит А. Його з повним правом можна віднести до так званих хвороб «брудних рук», пов'язаних із нехтуванням правил гігієни. Збудник гепатиту А потрапляє в організм людини також із забрудненою водою та їжею. Як правило, гепатит А не дає важких і хронічних форм. Хворі виліковуються вже через два тижні. Дуже небезпечний і, на жаль, досить розповсюджений гепатит В. Їм вражено 350 млн. мешканців планети. Вірус гепатиту В характеризується тривалим інкубаційним періодом, персистенцією в організмі й важкими наслідками (цироз і рак печінки в 9 з 10 випадків). Передається вірус через більшість рідин організму (кров, слину, статеві секрети). Вірус С, який спеціалісти називають «ласкавим вбивцею», — найпідступніший. Досить тривалий час захворювання проходить безсимптомно, але в більшості випадків закінчується важким ураженням печінки. Тільки носіями гепатиту С є 150 млн. людей на планеті.

Грип. Епідемія грипу описана Гіппократом ще в 412 році до нашої ери. В Україні на грип та гострі респіраторні інфекції хворіє від 10 до 16 млн. осіб на рік, що приблизно складає 95% серед всіх інфекційних захворювань. У XX столітті було зафіксовано 3 пандемії грипу. Перша в історії епідемія грипу була відмічена 1889 р., інша — охопила практично всю Європу в 1918—1920 роках, при цьому загинуло 20 млн. осіб. У 1957 році близько 1 млрд. людей захворіли «азіатським грипом», серед яких загинуло більше 1 млн. осіб. У 1968 - 1969 рр. лютував «гонконгський грип». Число епідемій грипу, як не дивно, з кожним сторіччям зростає. У XV були 4 епідемії, в XVII - 7, в XIX - вже 45. Вірус грипу дуже мінливий, має типи А, В, С, О, а також багато інших підтипів. Він дуже швидко мутує, тому до тепер проти нього немає надійних щеплень.

Рикетсії - дрібні хвороботворні бактерії, що розмножуються як і віруси. Вони спричиняють: висипний тиф, ку-лихоманку тощо. Рикетсіоз (ку-лихоманка) - гостра інфекційна хвороба людини і тварин. Ознаки захворювання: головний біль, слабкість, безсоння, біль у м'язах. Передається людині від тварин.

Спірохети - мікроорганізми, клітки яких мають форму тонких витких ниток. Мешкають в ґрунті, стоячих і стічних водах. Патогенні спірохети - збудники сифілісу, поворотного тифу, лептоспірозу та ряду інших хвороб.

Актиноміцети - мікроорганізми з рисами організації бактерій і простих грибів. Поширені в ґрунті, водоймищах, повітрі. Деякі види з них патогенні, що викликають такі хвороби, як актиномікоз, туберкульоз, дифтерію тощо. Деякі актиноміцети утворюють антибіотики, вітаміни, пігменти. Їх використовуються в мікробіологічній промисловості.

Хвороботворні мікроорганізми можуть виробляти особливі отруйні речовини – токсини, що надзвичайно небезпечні. Один грам ботулінового токсину містить 8 млн. смертельних доз, тобто, він у 1000 разів отруйніший за ціанистий калій.

На території України з усіх інфекційних хвороб людини найбільше розповсюдженими є дифтерія, коклюш, правець, поліомієліт, кір, епідемічний паротит, гострі кишкові інфекційні хвороби.

Боротьба з поширенням інфекційних хвороб ведеться шляхом ізоляції хворих при дотриманні ними правил особистої гігієни та безпеки.

Одним з найефективніших методів боротьби з інфекційними захворюваннями є їх специфічна профілактика. Вона заснована на створюванні штучного імунітету шляхом попереджувальних щеплень. У наш час широкого вжитку набули щеплення проти чуми, туляремії, бруцельозу, туберкульозу, сибірки, правця, дифтерії, черевного тифу, висипного тифу, натуральної віспи тощо. Проти віспи, дифтерії, туберкульозу попереджувальні щеплення проводяться за планом. Проти інших інфекцій щеплення проводять лише в тих випадках, коли виникає загроза їх поширення.