Короткі теоретичні відомості

Діяльність — одна із основних категорій психологічної науки. Діяльність визначається як специфічна форма активного ставлення людини до навколишнього світу, змістом якого є доцільна зміна і перетворення світу на основі освоєння і розвитку культури.

У діяльності людина створює предмети матеріальної та духовної культури, перевтілює свої здібності, зберігає та вдосконалює природу, будує суспільство, створює те, що без її активності не існувало б в природі.

Проблема діяльності органічно пов’язана з проблемою особистості та свідомості. Особистість і формується і проявляється в її діяльності. Діяльність — це процес взаємодії людини зі світом, але процес не пасивний, а активний, свідомо регульований, завдяки чому вона досягає свідомо поставленої мети, яка виникає внаслідок прояву певної потреби.

Людська діяльність — це не «сума» дій, а складне динаміч-
не утворення, має складну організаційну психологічну структуру
(за В. А. Козаковим):

¾ організаційна група включає такі елементи: суб’єкт, процес, предмет, умови і продукт діяльності;

¾ соціально-психологічна група включає елементи: ціль, мотив, спосіб, результат.

Компоненти структури індивідуальної діяльності мають певні взаємозв’язки та взаємовідношення. Діяльність характеризується певною циклічністю і неперервністю взаємопов’язаних елементів. Це характерні особливості взаємозв’язків та відношень, наприклад:

· співвідношення «ціль — мотив» — від певного розуміння цілі, не підкріпленого бажання її досягти, або і розуміння, і бажання її досягти;

· інваріантність щодо суб’єктів діяльності, де «продукти діяльності» одних суб’єктів будуть «предметом» діяльності інших, але всіх суб’єктів об’єднують їхні засоби (досвід): знання, навички, вміння та такі елементи, як ціль, мотив, процес, предмет, результат;

· виділення в структурі діяльності такого компонента, як «психічний результат» дає можливість говорити про «приріст» cуб’єкта діяльності, що в свою чергу визначає рівень творчої діяльності; де «приріст» досвіду великий, там і відповідний рівень «кваліфікації» творчої діяльності, а де — мінімальний, там діяльність стає тягарем, нудною, рутинною, бо досвід суб’єкта не збагатився ані знаннями, ані навичками, ані вміннями.

Діяльність не можлива без людської активності та доцільності. Людська активність має усвідомлений характер (свідома організація і саморегуляція діяльності та поведінки, що спрямовується на подолання перешкод у досягненні мети). Це приводить до суттєвої ознаки діяльності — її усвідомленого і цілеспрямованого характеру.

Діяльність людини є різноманітною, тому потрібно розрізняти:

I. Види діяльності, які забезпечують існування та формування людини як особистості; до основних видів діяльності належать:

1. Гра — це діяльність в умовних ситуаціях, що спрямовується на відтворення в доступній формі праці і навчання, є процесом соціолізації дитини, підготовкою її до майбутнього дорослого життя. Дослідження показують, що у дитини гра є формою реалізації її активності, формою її життєдіяльності. Ігрові дії дітей розвиваються на базі людських форм практичної поведінки, що засвоюються у спілкуванні з дорослими і під керівництвом дорослих.

Паралельно з предметами-знаряддями дитина стикається у своїй практиці з іграшками. Дорослі вчать дітей, як користуватися іграшками. Але само ставлення до іграшки як до зображення «справжньої речі» з’являється у дитини завдяки введенню в ігрову діяльність слова. До середини третього року життя у дитини виникає протиставлення своїх дій чужим, вирізняється «Я».

Виникають рольові ігри. У рольовій грі дитина відтворює спостережені нею суспільні функції дорослих, поведінку дорослих як особистостей. Здебільшого це сюжети на побутові теми («мама», «вихователька», «водій», «пілот»). Потім виникають сюжети на громадсько-політичні теми («війна», «парламент»).

На наступному етапі — ігор за правилами — риси поведінки дітей отримують свій подальший розвиток. Дії дітей регулюються правилами, вимогами, заборонами і т. ін. На цьому етапі гра за психологічною структурою наближається до праці (метою вже є результат) і до учіння (метою є освоєння правил гри).

Таким чином ігрова діяльність для дітей є процесом соціолізації індивіда, підготовки його до майбутнього дорослого життя, входження у соціальні ролі, оволодіння соціальним досвідом людства.

У житті дорослих ігри виступають знаряддями спілкування, зняття напруження, розрядки. Деякі форми ігрової діяльності набувають характеру ритуалів, навчально-тренувальних занять, спортивних змагань. Наприклад, у ділових іграх дорослі відшліфовують певні вміння і навички, скажімо, в технологічному чи організаційному управлінні.

2. Навчання — це діяльність, спрямована на засвоєння знань, вироблення навичок, вмінь, звичок.

Процес навчання розглядається як спеціальна форма передавання і засвоєння суспільно-історичного досвіду. Це діяльність, яка криє в собі два протилежні, але єдині та внутрішньо зв’язані моменти навчання — викладання та учіння.

Викладання та учіння являють два аспекти того самого процесу і нерозривно пов’язані між собою. Це означає, що процес навчання фактично роздвоюється, розпадається на дві діяльності, які є одночасно діючими актами, аспектами чи складовими частинами його.

Викладання — цілеспрямований вид діяльності, здійснюваний педагогом, організатором педагогічного процесу. Викладання є активним процесом, бо в його здійсненні намагаються не лише передати учневі (студентові) певні знання, а й розвивати у нього прагнення і вміння самостійно, без учителя, набувати нових знань, досвіду.

Учіння — цілеспрямоване засвоєння знань, умінь, навичок, соціального досвіду з метою наступного використання їх у практичному житті. Учіння є однією зі складових педагогічного процесу, що охоплює діяльність учня (студента) під керівництвом учителя (викладача). Конкретно учіння виступає у формі інтелектуальних дій учня (читання літератури, слухання і засвоєння того, що викладає вчитель, розв’язання різних навчальних завдань тощо), а також у формі фізичних дій (лабораторні роботи, уроки праці, робота в майстернях, на пришкільній ділянці, посильна праця під час проходження виробничої практики). Кінцевою метою учіння є міцне засвоєння знань, вироблення практичних умінь, доведення навичок до автоматизму їх виконання.

3. Праця — цілеспрямована діяльність людини на перетворення і освоєння природних і соціальних сил з метою задоволення потреб, внаслідок якої створюються матеріальні і духовні цінності, формується сама людина. Процес праці складається з трудової діяльності: предмета праці (над чим працюють) і знарядь праці (чим працюють). Під час праці люди вступають у відносини — виробничі і міжособистісні. У праці людина самостверджується, реалізує свій фізичний, духовний, соціальний потенціал.

Працю у психології розглядають як репродуктивну, продуктивну та творчу під кутом зору психологічних механізмів і досягнутих матеріальних чи ідеальних результатів.

За репродуктивної праці не створюється нічого нового, а відтворюється в кількісному вимірі вже відоме.

Продуктивна праця (праця за алгоритмом) як у психологічному плані, так і за результатами діяльності передбачає під час відтворення вже відомого внесення елементів новизни, тобто вищий ступінь мислення та якісніший результат.

Творча праця — це створення нового, яке суттєво відрізняється від уже відомого або є таким, якого ще не існувало взагалі. Прикладами творчої праці може бути праця винахідників, учених, художників, педагогів, письменників, архітекторів, раціоналізаторів.

4. Спілкування — це діяльність, яка полягає в обміні інформацією між людьми, в результаті якої створюється продукт (психічний). Наприклад, діяльність педагога, лектора, актора, екскурсовода та інших. Головна особливість діяльності спілкування — те, що вона наявна у будь-якому основному виді діяльності, бо ані гра, ані навчання, ані праця не можуть реалізовуватись без обміну інформацією.

Головними компонентами засобів суб’єкта діяльності є його вміння, навички, знання щодо сфери діяльності та звички.

ІІ. Типи діяльності: будуються за ознаками суспільних відносин, потреб, предметів (рис. 10).

Рис. 10. Предметно-процесуальні типи діяльності
(за В. А. Козаковим)

Значення діяльності для людини надзвичайно важливе: психіка проявляється в діяльності та формується протягом життя. Про спрямованість особистості (її нахили, потреби, інтереси, ідеали, переконання) дізнаються, аналізуючи її діяльність. Про суть особистості, її характер дізнаються з характеру діяльності цієї особистості. Людина може проявити в діяльності пасивність, активність, байдужість, або абсолютну бездіяльність, навіть асоціальну поведінку.

Якщо суспільство зацікавлене в формуванні соціально активної особистості, воно повинно подбати про організацію відповідної діяльності. Масове безробіття в умовах нинішнього соціально-економічного розвитку породжує асоціальні форми діяльності, в тому числі і злочинну діяльність.

Жодний тип діяльності не реалізується в чистому вигляді, бо в кожному є і пізнання, навчання, спілкування, гра. Але кожний вид діяльності має загальну організаційно-психологічну структуру.

У процесі розвитку особистості та ускладнення діяльності в онтогенезі структура її теж змінюється. Самостійна раніше діяльність може перетворюватися в дію та набувати характеру структурного елементу більш складної діяльності. І навпаки, окремі дії можуть перетворюватися у самостійну діяльність. Наприклад, обчислення при розв’язанні різних задач — в діяльність оператора обчислювальних машин.

Різні типи діяльності можуть здійснюватися різними способами. Способи виконання дій, які складають певний вид діяльності, називаються засобами дій. Кожна дія складається із системи рухів, або операцій, підпорядкованих певній задачі, яку потрібно виконати в конкретних умовах. Усі дії, які спрямовані на перетворення стану або властивості предметів зовнішнього світу, називаються предметними. Всі вони складаються із певних рухів.

Аналіз численних предметних дій показує, що всі вони здебільшого складаються із трьох відносно простих рухів: взяти (підняти), перемістити, опустити.

Крім того, в психології прийнято виокремлювати ще й інші види рухів: мовленнєві, соматичні, виразні, психомоторні. У всіх випадках необхідні координація рухів та погодженість їх одне з одним.

Різноманітні дії людини, які виконуються у внутрішньому плані свідомості, називаються розумовими діями. Кожна розумова дія обов’язково включає моторні рухові компоненти.

Розумова діяльність людини розподіляється на:

1) перцептивну, за допомогою якої формується цілісний образ сприйняття предметів чи явищ;

2) мнемічну, за допомогою якої здійснюється запам’ятовування, утримання та згадування якогось матеріалу;

3) інтелектуальну, за допомогою якої здійснюється вирішення інтелектуальних проблем;

4) імажитивну (від іmage — образ), за допомогою якої здійснюється творчий процес.

Кожна діяльність включає в себе як внутрішній, так і зовнішній компоненти. За своїм походженням внутрішня (психічна) діяльність похідна від зовнішньої (предметної). Спершу здійснюються предметні дії і лише потім, коли накопичується досвід, людина набуває здатність здійснювати ті ж дії в думці (інтеріоризація). Однак потім внутрішні дії (в думці) спрямовуються на перетворення предметної дійсності, підлягають зворотному перетворенню (екстеріоризація).

Окремі дії можуть виконуватися на різному рівні свідомості. Спочатку певні дії потребують детальної свідомої регуляції, а потім починають виконуватися за все меншої участі свідомості, що призводить до формування навичок.

Уміння — це здатність успішно виконувати дії, які відповідають цілям і умовам діяльності. Уміння завжди спираються на знання. Знання, уміння, навички, набуті людиною, впливають на формування нових навичок та умінь. Знання відображають зв’язок між пізнавальною і практичною діяльністю людини, виявляються у поняттях, судженнях, умовиводах. Звичка — це дія, виконання якої стало потребою для людини. Таким чином, головними компонентами засобів суб’єкта є вміння, навички, знання, звички.

Своїми реальними діями особистість виділяє себе із оточуючого світу. Об’єктивні зовнішні зміни взаємовідносин людини з оточенням через її реальні дії, відбиваючись в її свідомості, змінюють і внутрішній стан людини, перебудовують її свідомість, ставлення до інших людей і до самої себе, що відображається в досвіді людини, проявляючись у самовідчутті своїх психічних особливостей.

Література

1. Гамезо М. В., Домашенко И. А. Атлас по психологи: Информ.-метод. материалы к курсу «Общ. психология»: Учеб. пособие для студентов пед. ин-тов. — М.: Просвещение, 1986. — С. 83—96.

2. Климов Е. А. Основы психологии: Учеб. для вузов. — М.: Культура и спорт, ЮНИТИ, 1997. — С. 196—206.

3. Козаков В. А. Психологія діяльності та навчальний мене-
джмент: Підруч.: У 2-х ч. — Ч. 1. Психологія суб’єкта діяльності. — К.: КНЕУ, 1999. — С. 13—26, 80—83.

4. Лозниця В. С. Психологія і педагогіка: Основні положення: Навч. посіб. для самост. вивч. дисципліни. — К.: Екс Об, 2000. —
С. 24—33.

5. Немов Р. С. Психология: Учеб. для студентов высш. пед. учеб. заведений: В 3 кн. — Кн. 1. Общие основы психологии. — 3-е изд. — М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1997. — С. 145—162.

Самостійна робота
з теоретичним матеріалом (СРТМ. 7)

1. Поясніть, яку роль відіграє гра в діяльності людини і чи потрібні дорослим ігри.

2. Назвіть критерії результативної діяльності.

3. Поясніть, який вид чи тип діяльності найбільшою мірою впливає на пізнання людиною світу, її самореалізацію та вдосконалення.

4. Вкажіть, у чому полягає досвід особистості і як він впливає на результативність діяльності?

5. Обґрунтуйте, як співвідносяться зовнішня та внутрішня (психічна) діяльність? У чому полягає суть інтеріоризації та екстеріоризації, наведіть приклади.

6. Проаналізуйте, що таке репродуктивна, творча праця, праця за алгоритмом.

Самостійна робота
з практичних завдань (СРПЗ. 7)

1. Обґрунтуйте, як впливають індивідуально-психологічні властивості особистості на процес та результат діяльності (на прикладі професії економіста чи тієї професії, якою Ви займаєтесь):

а) заповніть таблицю: