Relationships between ukraine and chinnese peoples republic

В новому тисячолітті все більше потребує уваги питання про напрями зовнішньої політики України. На кожному кроці ми чуємо про зв’язки нашої держави з НАТО, про наміри входження до Європейського Союзу. Де хто вважає, що українська зовнішня політика має бути направлена на сторону Російської Федерації та країн СНД. Отже, Україна черговий раз постала перед важливим вибором, від вирішення якого багато в чому залежить її майбутнє. Саме тому питання вибору стратегічних партнерів залишається для нашої держави найактуальнішим.

Отже, метою цієї роботи є визначення головних напрямків розвитку відносин України та Китаю.

Завданням виступає: порівняти українсько-китайські відносини на сучасному етапі розвику; співставити взаємозалежність між цими країнами; визначити основні партнерські напрямки України та Китаю.

Актуальність даної теми полягає в тому, що Україна та Китай мають спільні інтереси в покращенні економічного становища на даному етапі розвитку.

До розв’язання подібного питання треба підходити передовсім з позиції забезпечення національних інтересів і за цього враховувати реальні можливості та перспективи нашої країни. На мою думку, одним із найвигідніших стратегічних партнерів для України виступає КНР. Привабливість цього напрямку зовнішньої політики нашої держави визначається багатьма чинниками, серед яких не останнє місце посідає постійно зростаюча політична та економічна вага КНР у світі і насамперед в АТР. Впливовим чинником є й певна сумісність економік та технічних стандартів наших країн у багатьох галузях народного господарства.[1; 24]

Китай та Україна, як відомо мають чимало спільного. Це стосується і геополітичного чинника, котрий значною мірою визначає роль і місце України та КНР не тільки в Євразійському регіоні, а у більш широкому, глобальному геополітичному контексті на основі взаємних економічних інтересів і спільності або близькості позицій обох країн щодо ключових проблем сучасного політичного розвитку.[3; 46] Не можна не сказати й про те, що Україна та КНР володіють величезним науково-технічним та культурним потенціалом. Разом з тим перед обома державами стоять близькі або схожі соціально-економічні проблеми. Обидві держави є державами євразійського регіону, сусідами Росії, знаходяться в колі інтересів єдиної на сьогодні супердержави – США. В обох країнах відбувається перехід до ринкової економіки, відчувається прагнення до політики відкритості. Між нашими державами не було і на наше переконання не буде суперечностей.

Дипломатія обох країн ґрунтується на реалістичному врахуванні їх національних інтересів. Україна з повагою ставиться до зростаючої ролі КНР у сучасних міжнародних відносинах. Обидві країни займають схожі або такі, що співпадають позиції щодо таких питань, як багатополярність сучасного світу, встановлення нового міжнародного економічного та політичного порядку, недопустимість релігійного екстремізму, національного сепаратизму, втручання у внутрішні справи. Україна і КНР плідно й послідовно працюють і координують свою політику в ООН, інших міжнародних організаціях.[4; 35]

Україна для КНР є зоною значних політичних та економічних інтересів. Китай враховує зростаючу роль України у сучасному світовому розвитку. Він виходить з того, що Україна має чималий економічний потенціал, світові досягнення в деяких галузях науки й техніки, і вважає, що розвиток відносин з молодою українською державою відповідає національним інтересам держави і має неабияку перспективу.[5;135] Взаємне розуміння цих реалій і стало головним з передумов становлення та розвитку українсько-китайських відносин.

На сьогоднішній день між Україною й КНР укладено більш ніж 70 договорів, що є суттєвим чинником, який впливає на поступове зростання українсько-китайського співробітництва як в економічній, так і в політичній сферах.[2; 5] Таким чином, динаміка взаємовідносин між Україною та КНР свідчить про значні потенційні можливості розвитку двосторонніх відносин, фундаментальною основою чого є ґрунтовна юридична база і взаємна зацікавленість у розвитку економічного співробітництва.

Отже, наразі можна стверджувати, що "китайський вектор" української зовнішньої політики і міжнародного економічного співробітництва залишається одним з найперспективнішим і найсуперечливішим. Багатостороннє співробітництво між Україною і Китаєм нині набирає дедалі більше обертів і зростаючого значення для обох країн. Це співробітництво спирається на ґрунтовий політико-правовий та економічний фундамент, що визначає основну сучасну тенденцію до якісно нового рівня відносин між країнами. Однак,і Україні, і Китаю належить докласти чимало зусиль, щоб ця тенденція стала рушієм взаємин цих країн.