З історії передового педагогічного досвіду та моди на нього

У 60—80-і роки горіння і творчі пошуки вчителів вилилися в нові засоби і прийоми педагогічної діяльності, які стали "модними" і поширилися на всю освіту або залишилися не прийнятими, чекають свого часу, умов для втілення в життя. З модою зустрічаються всі, але ставлення до неї найрізноманітніше. Слово "мода" походить від латинського modus, що означає певну міру або розмір. Споріднені слова — модуль, модель — означають різновидність, подібність, взірець. В основі моди як усвідомленого явища лежить тенденція тяжіння й одночасно тенденція взаємного відштовхування. У широкому розумінні мода — це панування певних смаків (коли щось подобається більшості). В окремі періоди кожен помічає її прояви, дружить із нею або глузує з неї, але не залишається байдужим. Рано чи пізно вона підкоряє собі всіх. Про це Гегель сказав так: "Наслідувати моду безглуздо, а відставати від неї — смішно". Існує багато визначень моди, наприклад, досить цікавим є таке: "Модним є все, що тобі дуже підходить".

Згадаємо, які моди на передовий педагогічний досвід пережила наша школа, та проаналізуємо, наскільки актуальним є попередження К.Д.Ушинського: "... передається не сам досвід, а ідея, думка, виведена з досвіду".

Ростовський досвід. Кінець 50-х — початок 60-х років. Четверта частина школярів залишалася на другий рік. Ростовські вчителі вивчили причини неуспішності учнів і розробили такі методи навчання, які дозволяли не лише подолати неуспішність, але й попередити ЇЇ прояв. Ця ідея була новаторською, потім вона ввійшла в підручники і посібники, стала частиною мислення сучасного педагога.

Липецький досвід. У середині 60-х років липецькі вчителі першими в країні висунули ідею: структура уроку не повинна бути завжди заданою, однаковою, потрібна гнучкість, різні варіанти процесу навчання залежно від завдань, особливостей теми, дітей, умов і особистості самого вчителя. Намагаючись активізувати інтерес учнів, липецькі вчителі запропонували замінити в певних випадках опитування двох—трьох учнів опитуванням багатьох із виставленням так званого поурочного бала. Ця та інші новації ввійшли в досвід учителів країни і зараз є природними в педагогічній практиці.

Казанський досвід. 70-і роки. За рекомендаціями вчених поряд із пояснювально-ілюстративними, репродуктивними методами навчання, розрахованими на запам'ятовування готових знань, стали застосовувати проблемно-пошукові, які активізували і розвивали мислення дитини. І зараз навіть молоді вчителі володіють евристичними, дослідницькими методами. Але так було не завжди.

У різні періоди часу на перший план виступали ті чи інші актуальні завдання, і передові вчителі вирішували їх у першу чергу. Пізніше цей досвід став масовим. Перші хороші книги та науковий аналіз педагогічного досвіду з'явилися лише через 10—15 років, але адміністративно-командна система, яка на той час досягла апогею, насильно впроваджувала досвід у школах, не розкриваючи цілей, суті впроваджуваного і, найголовніше, не забезпечивши його методично. Липецький досвід трактувався приблизно так: якщо вчитель виставляє кожному учневі поурочний бал, відмовившись від глибокого опитування взагалі, якщо учень відповідає сидячи, значить, учитель працює по-липецьки. Не ставити зовсім бала — це ростовський досвід. А у зв'язку з казанським досвідом встановили обов'язкову вимогу." створювати на кожному уроці не менше 3—4 проблемних ситуацій, незалежно від особливостей теми, підготовки учнів, завдань уроку. Тому більшість учителів, не розібравшись у суті передового досвіду, відкинули його, зберігши в пам'яті лише неприємні для них насильницькі способи впровадження.

Мода на оптимізацію. У 70-і роки і на початку 80-х академік Ю.К.Бабанський розробив теорію і методику оптимальної організації процесу навчання, методично забезпечивши свою концепцію. Ця ідея стала модною. Райвно, міськвно, школи, педколективи, окремі вчителі вибирали методичну тему, пов'язану з оптимізацією, писали окремі плани уроків з комплексами завдань, користувалися великою кількістю аудо-візуальних засобів навчання, необгрунтовано застосовували якомога більше методів і прийомів навчання. Слова "вдосконалення", "підвищення ефективності" замінили на "оптимізацію", не усвідомивши, що категорія міри — одна з основ теорії оптимізації, а темп у кожного вчителя свій. У той же час Ю.К.Бабанський не переставав говорити і писати, що "розумне потрібно сіяти розумно". Термін "оптимізація" став з'являтися в партійних документах і в лексиконі вищих політичних керівників країни, це сприймалося як директива, і мода негайно впроваджувалася.

Для багатьох учителів, методистів, учених теорія і методика оптимізації, розроблені Ю.К.Бабанським, були і залишаються прогресивними, оскільки це важливий етап у розвитку школи, який сприяв тисячам учителів у піднятті до наукової організації своєї праці, її осмислення і творчого розвитку. Концепція оптимізації пропонувала: конструювати урок і процес навчання, попередньо вивчивши причини утруднень учня, його реальні можливості; взаємопов'язано продумувати освітні, виховні і розвиваючі цілі уроку, вибирати з них домінуючі; вибирати оптимальний зміст, методи, форми, структуру уроку; диференціювати не лише зміст і об'єм матеріалу, а й ступінь допомоги, яка надається учням; вибір найкращого для себе варіанта роботи з декількох запропонованих учителями у кожній школі.

Мода на новаторів. Середина 80-х — початок 90-х років. Потрібен був грамотний, всебічний, об'єктивний аналіз досвіду новаторів, а його не було. Усе було навпаки: новаторів висміювали, травили, викорінювали будь-яку творчість. Засоби масової інформації оголосили новаторів спасителями* школи, обіцяли чудо після впровадження їхнього досвіду, а наука, на жаль, підмічала лише помилки і недоліки в досвіді. Мода на новаторів набрала сили, до них їхали вчителі з усіх кінців країни, осліплені бажанням копіювати досвід. Пройшло 2—3 роки, дива не відбулося. Проблеми школи залишилися, від навчання дітей "за новаторами" краще не стало. Такий кінець бездумного наслідування моди, така розплата за відсутність власної думки, небажання творити. Негативним наслідком моди на новаторів стала мода на районні, обласні, крайові, республіканські зльоти місцевих новаторів. Але новатори "збунтували" стару педагогіку, оригінальним досвідом утвердили право вчителя на індивідуальну методику, самостійно винайдену технологію навчання. Найбільшою помилкою була приречена на провал спроба вчителів скопіювати досвід новаторів, про що писали К.Д.Ушинський та сучасні методологи — професори Б.С.Гершунський, В.В.Краєвський, І.Я.Лернер: "Життєздатними є лише думки, виведені з досвіду, ідеї, виражені в категоріях науки".

Мода на творчість. 90-і роки. Для творчості потрібні задатки, які можуть бути розвинені в здібності. Розвинути в людині можна лише те, що в ній закладено. Особливість моди в тому, що вона завжди прискорює, — вік у неї короткий. Деякі вчителі, які починають творити, намагаються за модою гнатися, забувши про свої можливості, свій індивідуальний темп роботи, свій стиль, і тоді народжується "недоношена ідея". Наприклад, учителі самі почали творити навчальні програми, створювати свої підручники. Ця робота під силу лише одиницям учителів-практиків. Розробляти програми, підручники, посібники, апробувати їх, проводити експертизу можуть лише великі колективи, які об'єднують учених, методистів, учителів.

Мода на авторські школи. Проаналізувавши досвід таких видатних педагогів, як В.Н.Сорока-Росинський, А.С.Макаренко, В.О.Сухомлинський, Е.Г.Костяшкін, С.Є.Хозе, О.А.Заха-ренко, Є.О.Ямбург та В.О.Караковський, можна виділити й сформулювати цілий комплекс взаємопов'язаних задач, ідей, принципів, гіпотез, моделей, педагогічних засобів, які забезпечили оптимальне функціонування і розвиток керованих. ними колективів. Сама назва "Школа Караковського", "Школа Гузика","Школа Захаренка ", "Школа Курганова") "Школа Шоюбова", "Школа Нургалієва" свідчить про вже існуючий досвід, який дав добрі результати. А для моди важливі сучасні назви, форма, а не результат. Тому з легкої руки органів народної освіти з'явилися свої "автори", "авторські школи", складаються перспективні плани зростання їхньої кількості по кварталах, збиралися зльоти директорів "авторських шкіл".

Мода на експеримент. Сама по собі ідея експериментування винятково актуальна і прогресивна для розвитку школи, але професійно організувати і провести експеримент уміють лише деякі. Не так просто назвати мету експерименту, запропонувати гіпотезу, де була б сформульована модель або хоч ідеї нових методик, етапів, критеріїв ефективності; рідко хто з експериментаторів уміє проводити діагностику початкового стану справ, назвати функції всіх учасників експерименту. Візьмемо, для прикладу, експеримент "Робота школи в режимі п'ятиденного навчального тижня". Дослідження свідчить, що половина директорів не можуть назвати завдання експерименту, очікуваних результатів, негативних наслідків. У той же час старші класи, які проходять трудову підготовку в НВК, в окремі дні тижня мають по 8 уроків, тобто програми шестиденного тижня механічно затиснуті в рамки п'ятиденки. Але на п'ятиденку виникла мода, і всі мовчать, хоча час вивчення предметів зменшився на 15—20 уроків на рік.

Зараз існує мода на експериментальні майданчики. Це особлива форма пошукової діяльності, коли принципово нова практика освіти дозріває в ході самої діяльності, а керівництво здійснює науковець.

Мода на організаційно-діяльнісні ігри (ОДІ, КТС). Цей метод може бути використаний, коли всі інші випробувані й не дали нових результатів. Ігрова методика ефективна лише за наявності компетентних методологів, ігротехніків, спеціалістів із деструкції (руйнування) стереотипів і з інтеграції нових знань. Для ОДІ п'ять днів проведення — мінімальний термін для виявлення колективних зв'язків у малих проблемних групах, для самовизначення учасників, для виникнення інноваційних механізмів. Проведення "бліц-ОДІ", "експрес-ОДІ", "міні-ОДІ" — фікція, яка не може дати нових ідей. Але мода на ОДІ існує, вони проводяться на курсах, семінарах, у педінститутах і призводять до профанації самої ідеї (та й проводять їх часто непрофесіонали-шарлатани, за великі суми, доводячи простодушних учасників гри — педагогів — до психічних захворювань).

А скільки мод на технічні засоби, на нетрадиційні та відкриті уроки, на вибори керівників; на відмовлення від усіх здобутків у педагогіці! Органи народної освіти повинні не насаджувати моду в педагогіці, а цілеспрямовано направляти її, іноді розумно стримувати, ні в якому разі не придушувати все: передовий досвід, науку, творчість. Вони повинні самі піднімати педагогічний "прапор", висувати ідеї, вимагаючи кращих результатів, пропонуючи, як, за рахунок чого це можна зробити.

Педагогічна мода завжди несе в собі позитивний заряд, дає можливість цікавим ідеям швидко розповсюджуватися, набрати нових якостей, упізнати однодумців і опонентів. Критика моди в педагогіці заставляє відточити методики, посилює інтерес до технологій. Мода породжує активність людей, заставляє їх шукати, винаходити. З модою неможливо боротися, її можна направляти в благородну течію, надавати їй інтелектуальної елегантності та хорошого смаку. Мода народжується з. позитивного прагнення вчителя до. досконалості, оптимального співвідношення зусиль і результатів, і це буде вічно. З часом багато чого в моді відмирає, а цінна суть залишається, перетворюючи моду в досвід, в узагальнення, у науку.

Хорошим учителем стає той, хто свідомо або інтуїтивно ввібрав у себе все краще, цінне, що було колись у ростовському, липецькому, казанському досвіді, у досвід), оптимізації навчання чи в досвіді новаторів. Девіз "Усе нове — хороше!" приводить до безперервних змін, гонитви за новим, модним. Героїзм учителя полягає в тому, Щоб залишатися вірним науковій методиці, коли мода на неї вже пройшла. Прогресивним є те, Що ефективне, незалежно від того, коли воно з'явилося. Прогресивне — це краще з того, що маємо, а не обов'язково те, що модне, нове. Діалектика полягає в тому, що на стороні моди завжди більшість, але меншість розвиває антимодне, а значить, нове, оригінальне, яке знайде своїх однодумців, потім прихильників, і спалахне нова мода, яка, наситивши маси, народить нову меншість, що не Сприймає її.

За авторитарного управління освітою модних ідей завжди більше, бо вони нав'язуються, впроваджуються насильно. За демократичного управління увага до модних ідей менша, але модою не будуть підганяти, лякати, поголовно захоплювати, не будуть бачити в ній панацею, як і прийнято в цивілізованому суспільстві.

Умови для творчих пошуків і формування передового педагогічного досвіду: наявність добре підготовлених, творчо працюючих керівників шкіл і наукового консультанта; вибір суспільно значимої для школи і посильної для педагогічного колективу проблемної теми; чіткість і ясність мети та завдань творчого пошуку для всього колективу і кожного-педагога; обгрунтований розподіл і кооперація праці; відповідна наукова і практична підготовка вчителів, озброєння їх теорією і методами творчого пошуку; створення в педагогічному колективі творчого настрою, здорового морально-психологічного клімату, сприятливих матеріально-технічних, санітарно-гігієнічних і естетичних умов праці, стимулювання ініціативи і творчості.