Схема мотиваційного управління в системі самоосвіти

Мотивація трудової діяльності педагога на всіх ступенях освіти складається з чотирьох блоків, які сьогодні реалізуються недостатньо: матеріальна зацікавленість, суть праці, стосунки в колективі, самореалізація у творчості.

Ця мотиваційна модель має характер класичної і підходить для нормальних умов функціонування суспільства або для періоду виходу суспільства з кризи. Вона діє і в період кризи, але ефективність її буде неповною.

Мотив як внутрішній збудник активності індивідів і соціальних спільнот слід відрізняти від зовнішніх збудників — стимулів. Стимулювання здійснюється через накази, розпорядження, заохочення, погрози, санкції.

Матеріальна зацікавленість буде тоді, коли оплата праці буде відповідати трудовому внеску. Зрівняльний принцип нарахування заробітної плати за кількістю відпрацьованих годин без урахування якості праці, її кінцевих результатів — головна причина того, що матеріальна зацікавленість ще ніколи в нашій країні не була задіяна як важіль впливу на активність вихователів, учителів, викладачів.

Суть педагогічної праці набуває зараз конкретних обрисів. Співпраця з учнями, досягнення реальних і видимих результатів робить працю вчителя набагато привабливішою, ніж це було досі.

Стосунки в колективі: посилюються стосунки колективізму у зв'язку із спільними інтересами щодо підвищення кінцевих результатів; оцінка результатів праці кожного педагога сприяє задоволенню потреби в повазі з боку інших; виникають стосунки змагальності між членами педагогічного колективу у зв'язку з розвитком соціального порівняння досягнень кожного.

Самореалізація у творчості і вільний час. Реалізація мотиваційних можливостей трьох попередніх блоків не може не збудити у педагога прагнення шукати і знаходити нові способи роботи з учнями з метою динаміки досягнення цілей. Наслідком такої зацікавленості може стати скорочення термінів засвоєння учнями програмних дисциплін порівняно з нормативними термінами, індивідуалізація навчання, загальне скорочення періоду знаходження учня на даному ступені освіти та інші. Поряд з ефектом самореалізації у творчості спрацьовує стимулююча сила вивільненого в педагога часу, який він використає на власний розсуд. На базі вимірювання результатів праці вчителів через оцінку рівня знань (умінь, навичок), рівня творчого, морального і фізичного розвитку учнів виникає нова сфера мотиваційного впливу, використання якої постійно активізує діяльність учителів, вихователів, викладачів.

Вимоги до організації самоосвіти: зв'язок самоосвіти з практичною діяльністю педагога, систематичність і послідовність самоосвіти, постійне вдосконалення її змісту і форм, багатоплановий підхід до вивчення проблеми, гласність і наочність результатів самоосвіти, створення в школі відповідних умов для самоосвіти (вільний від уроків день, наявність педагогічного або методичного кабінету, своєчасна інформація з бібліотеки про новинки педлітератури тощо), доступ до матеріалів про передовий педагогічний досвід, завершеність самоосвітньої роботи на кожному її етапі (доповіді, виступи, участь у педраді, конференції і тощо).

Відкриті уроки мають на меті підвищити майстерність усіх учителів. Основні завдання: втілення в практику роботи всіх учителів передового педагогічного досвіду і досягнень педагогічної науки, спрямованих на вирішення поставлених перед національною школою завдань. Потрібно досягти, щоб відкриті уроки були корисними. Для цього керівники шкіл,

ПТУ, методисти, досвідчені вчителі повинні готувати відкриті уроки, надавати вчителям консультації та методичну допомогу. Як приклад, можна навести Ростовську Всесоюзну конференцію (Росія, м. Ростов-на-Дону) з розвиваючого навчання. Вона проводилася в 1980 р., а готувалася 1,5 року. Почалася конференція з того, що близько 1000 педагогів-учасників конференції відвідали уроки проблемно-розвиваючого характеру, яких усього було проведено 75, і проходили вони в школах і ПТУ м. Ростов-на-Дону (Росія) та в райцентрах. Тільки після того, як учасники конференції побачили своїми очима ефективність проблемно-розвиваючого виду навчання та вивчили матеріали багаточисленних стендів, після обговорення відвіданих уроків, на яких були присутні міністри освіти, їхні заступники, академіки, учені-педагоги (вони 1,5 року готували ці уроки), відбулося пленарне засідання конференції, потім секційна робота (з предметів), а потім були прийняті рекомендації із впровадження проблемно-розвиваючого навчання.

Вимоги до аналізу й обговорення відкритих уроків: цілеспрямованість обговорення, науковість аналізу, принциповість, поєднана з доброзичливістю під час висловлення критичних зауважень, поєднання аналізу уроку з висновками і рекомендаціями, підбиття підсумків відкритого уроку кваліфікованими спеціалістами.

Проведення відкритих уроків, а ще краще — їх системи — найефективніша форма методичного вдосконалення вчителів (навіть тоді, коли урок готує і проводить і не дуже досвідчений учитель).

Нетрадиційні форми методичної роботи у 90-х роках так розповсюдилися і набрали такої масовості, що їх можна класифікувати:

1. За методикою колективної творчості — це ярмарки педагогічної творчості, фестивалі педагогічних ідей і знахідок, панорами методичних ідей, педагогічні розсипи, клуби творчих педагогів, методичні турніри і вернісажі, творчі портрети і лабораторії, школи педмайстерності.

2. Форми, які ненав'язливо спрямовують педагогів на активну діяльність, — це ділові ігри / педагогічні консиліуми, посиденьки, методичні ринги, методичні аукціони /, мозкова атака, конкурс "Кращий учитель року " тощо.

3. Форми, які посилюють наукову спрямованість роботи, — це проблемні семінари, творчі групи, творчі наукові дискусії, навчальні семінари з методикою педдосліджень, консультації з науковцями, авторські школи майстерності, педагогічні колективні справи, педагогічний турнір з актуальної наукової теми, громадський науково-дослідний інститут, творчі лабораторії.

4. Форми, що посилюють практичну спрямованість роботи, — це консультації-практикуми, навчальні семінари, школи педагога-початківця, педагогічне представництво тощо.

5. Форми, які поєднують традиційну роботу з дозвіллям, — це мала академія народної педагогіки, педагогічні посиденьки, вечорниці, урок-панорама, презентації педагогічної новинки, педагогічний портрет творчого колективу тощо. Найбільшого поширення набули такі нетрадиційні форми методичної роботи з учителями, як: методичні фестивалі; панорамні та нестандартні уроки; семінари-супутники; методичні діалоги, ринги, мости, мозкові атаки; методичні аукціони; педагогічні консиліуми і тренінги; методичні посиденьки; педагогічні КВК; проблемні столи; психолого-педагогічні дискусії; педагогічні турніри тощо (див. таблицю 6).