Давні істини "Вчитись можна все життя", або "Учитель живе, поки вчиться", "Вік живи, вік учись" відносяться до всіх людей, але найбільше до тих, хто вчить інших. Тому в Україні існує система неперервного навчання й освіти сучасного педагога-спеціаліста, яка органічно поєднує в собі навчання та самоосвіту. Значну роль у забезпеченні потреб суспільства й держави у висококваліфікованих конкурентоспроможних фахівцях відіграє післядипломна освіта, підвищення кваліфікації педагогічних кадрів, їх педагогічної майстерності та методичного рівня. її частиною є методична робота з учителями на різних рівнях (державному, місцевому, шкільному).
Необхідність творчого розвитку педагогічних працівників випливає зі стратегічних завдань реформування післядипломної освіти, які сформульовані у національній доктрині, а саме:
о створення умов для постійного підвищення освітнього й кваліфікаційних рівнів, оновлення професійних та загальноосвітніх знань громадян, збагачення духовного та інтелектуального потенціалу суспільства;
о оптимізація мережі навчальних закладів, підвищення кваліфікації й перепідготовки кадрів;
о створення національної системи підготовки та атестації наукових і науково-педагогічних працівників вищої кваліфікації, надання вищій школі провідної ролі у післядипломній освіті спеціалістів.
Реалізація цих завдань можлива при змістовній організації неперервного навчання як керівників органів освіти та шкіл, так і вчителів.
Класики вітчизняної педагогіки цю проблему завжди вважали однією з найважливіших у навчанні майбутніх учителів та вчителів-практиків.
А.С.Макаренко вважав, що педагогічна майстерність не є вродженою, а набутою, і кожен учитель повинен зробити все, щоб стати майстром.
В.О.Сухомлинський зазначав, що суттєвою умовою майстерності педагога є глибина знань, широкий інтелектуальний кругозір, а причиною її втрати окремими вчителями є їх "духовне окостеніння", яке виникає тоді, коли вони не поповнюють своїх знань. В.О. Сухомлинський вважав, що вчитель мусить постійно працювати над собою, і спинятися на досягнутому він не має жодного права. Навички і вміння вчителя, якими б досконалими вони не були, не можуть залишатися на тому самому рівні, інакше перетворяться в ремісництво.
Нині суспільству потрібен не сліпий виконавець адміністративних вказівок, а висококомпетентний професіонал-педагог, який володіє глибокими педагогічними знаннями, надбанням національної та світової культури, здатний до творчих нестандартних рішень, готовий до роботи в умовах ринкових відносин.
Вирішення цієї проблеми залежить від двох головних факторів: діяльності самого вчителя, керівника з самоосвіти та дієвості національної системи безперервного підвищення професійної кваліфікації, або, як можна сказати простіше, — від методичної роботи вчителя та методичної роботи з учителем.
Безперервне підвищення кваліфікації педагогічних кадрів — цілеспрямований процес, спеціально організований з метою систематичного оновлення професійної компетентності працівників освіти, зумовлений динамікою розвитку суспільства, науки, освіти, а також потребами, що випливають з особистого досвіду і специфіки діяльності кожного педагога. У цій системі існують колективні та індивідуальні форми оволодіння знаннями. Крім курсової перепідготовки, велике значення має також самоосвіта вчителя, активні форми методичної роботи, вивчення і впровадження у шкільну практику передового педагогічного досвіду та досягнень педагогічної науки. Для вдосконалення теоретичної і методичної підготовки вчителя вирішальне значення має самостійна робота над науковою літературою з педагогіки, психології та методики викладання. Самоосвіта виступає внутрішнім стержнем, активною творчою, пізнавальною діяльністю в рамках неперервної освіти.
Зараз в Україні функціонує 1549 закладів післядипломної освіти.
Однією з ланок системи безперервного підвищення кваліфікації вчителя є методична робота на різних рівнях: державному, регіональному, шкільному.
Методична робота — це цілісна система взаємопов'язаних дій і заходів, яка грунтується на досягненнях науки, передовому досвіді й конкретному аналізі труднощів, що виникають у вчителів, і спрямована на всебічне підвищення професійної майстерності кожного вчителя, вихователя, керівника закладу освіти, на збагачення й розвиток творчого потенціалу педагогічного колективу, а в результаті — на досягнення оптимальних наслідків освіти, виховання й розвитку майбутніх громадян України.
У внутрішкільній методичній роботі найголовнішим є надання керівниками школи дієвої допомоги вчителям, класним керівникам, вихователям у розвитку їхньої майстерності. Методичні об'єднання вчителів — одна з форм колективної роботи з підвищення кваліфікації.
В останні роки стоїть завдання підвищити ефективність методичної роботи на основі ідей оптимізації, науково і методично розроблених ученими Ю.К. Бабанським, М.М. Поташником та іншими вченими.
У найзагальнішій формі основними напрямами підвищення якості методичної роботи є такі:
1. Удосконалення змісту методичних занять з точки зору науковості, доступності, світоглядницької та практичної спрямованості.
2. Інтенсифікація методичної роботи, упровадження активних форм і методів навчання педагогів.
3. Оптимізація методичної роботи —вибір, підбір найкращих варіантів методичних занять для отримання в певних умовах найкращих результатів без перевантаження вчителів.
4. Розвиток організаторської і методичної майстерності керівників методичних органів, закладів освіти, стимулювання, ініціативи і творчості вчителів, подолання формалізму і рецептурності в методичній роботі. Завдання методичної роботи: підвищення наукового рівня вчителя, підготовка вчителя до засвоєння змісту нових програм, технологій і їх реалізації; постійне ознайомлення з досягненнями психолого-педагогічних дисциплін і методик викладання; вивчення і втілення в навчальний процес передового педагогічного досвіду; творче використання перевірених рекомендацій; збагачення новими прогресивними і досконалими методами і засобами навчання; постійне вдосконалення навичок самостійної роботи вчителя, надання йому кваліфікаційної допомоги у підвищені результативності його педагогічної діяльності.
Зміст методичної роботи:
о поглиблення філософсько-педагогічних знань, спрямованих на відродження і розвиток національної освіти в Україні, вивчення педагогічної теорії і методики навчання і виховання, психології, етики, естетики, поглиблення науково-теоретичної підготовки з предмета і методики його викладання з урахуванням вимог Закону "Про мови" в Україні; •
о вивчення діалектики і принципів розвитку національної освіти, школи, профтехосвіти. Збагачення педагогічних кадрів надбаннями української педагогіки, науки, культури. Глибоке вивчення і практична реалізація оновлених програм і підручників, розуміння їх особливостей і необхідності виконання з позиції формування національної школи;
о освоєння методики викладання предметів, демонстрування відкритих уроків, застосування наочних посібників, ТЗН, дидактичних матеріалів;
о освоєння і практичне застосування методів активізації навчальної діяльності учнів і формування в них наукового світогляду;
о систематичне інформування про нові методичні рекомендації, публікації про зміст і методи навчально-виховної роботи, глибоке вивчення державних нормативних документів;
о впровадження досягнень психології, педагогіки, окремих методик та передового педагогічного досвіду.
Функції методичної роботи можна розбити за М.М.Поташником натри групи: 1) відносно вчителя; 2) педагогічного колективу; 3) досягнень педагогічної науки та досвіду вчителів інших шкіл.
Перша група функцій, спрямованих на вчителя: досягнення компетентності, збагачення знань педагогів (предметних, методичних, дидактичних, психологічних); розвиток світогляду, ціннісних орієнтацій (установка на демократизацію, гуманізацію, гуманітаризацію, оптимальні наслідки діяльності); розвиток мотивів творчої діяльності (любов до дітей, відповідальність, обов'язок, потреба самореалізації); розвиток стійких моральних якостей особистості (доброта, чуйність, порядність, принциповість, витримка, терплячість тощо); розвиток сучасного стилю педагогічного мислення; розвиток педагогічної техніки, виконавського мистецтва, артистизму; розвиток емоційно-вольової саморегуляції.
Друга група функцій, спрямованих на педагогічний колектив: консолідація педагогічного колективу як колективу однодумців у головному; вироблення єдиної педагогічної позиції, спільних цінностей, традицій; організації діагностики і самодіагностики реальних навчальних можливостей учнів, класних колективів, професійних можливостей, потреб і запитів учителів; експертна оцінка авторських варіантів програм, навчальних планів, підручників, посібників, засобів навчання і виховання, створених у даному колективі; контроль і аналіз конкретного навчально-виховного процесу і його результатів - якості знань, умінь, навичок учнів, вихованості і розвитку школярів; виявлення, узагальнення, пропаганда та впровадження внутрішкільного педагогічного досвіду, обмін цінними методичними знахідками; стимулювання групової творчості та ініціативи членів педколективу; залучення колективу до науково-дослідницької експериментальної роботи, до цілеспрямованого створення нового досвіду своєї школи.
Третя група функції стосується і кожного вчителя, і колективу: творче осмислення соціального замовлення, нових нормативних актів і документів, доведення їх до свідомості кожного педагога, упровадження, досягнень передового педагогічного досвіду, новаторства, профілактика типових для всіх шкіл труднощів і недоліків у педагогічній діяльності; впровадження й використання досягнень психолого-педагогічної науки, інших дисциплін; поширення за рамки школи передового досвіду, досягнутого цим колективом (через педчитання, методичні об'єднання, школи передового педагогічного досвіду).