Формалізована структура змісту теми. Пізнавальна функція уяви:

Пізнавальна функція уяви:

створення образів нових об'єктів;

випереджальне відображення реальності.

Психологічний механізм уяви:

дисоціація життєвих вражень та об'єднання виокремлених елементів у нові комбінації.

УЯВА

Різновиди:

репродуктивна (мимовільна, довільна)

творча (довільна)

мрія (довільна)

Прийоми створення образів:

аглютинація

схематизація

гіперболізація

наголошування

типізація

Запитання для самостійної роботи

1. У чому полягає специфічність відображення дійсності у процесах уяви?

Чим зумовлена діяльність людської уяви?

Від чого залежить багатство створюваних людиною образів уяви?

У чому полягає принципова відмінність між образами репродуктивної
та продуктивної уяви?

У чому полягають особливості мрії як різновиду творчої уяви?

У чому виявляється зв'язок процесів чуттєвого пізнання і мислення з
уявою?

Охарактеризуйте механізм впливу образів уяви на фізіологічні процеси
людини.

Як уява пов'язана з емоційно-вольовою сферою особистості?

Альтернативно-тестові завдання для самоконтролю

1. Чи згодні ви з твердженням, що без уяви неможлива будь-яка практична

ДІЯЛЬНІСТЬ ЛЮДИНИ?

Чи завжди уява міститься у процесі розумової діяльності?

Чи є уява у тварини?

Чи є принципова відмінність між образами творчої уяви та галюци­
націями?

Чи може яскравість уяви негативно позначитися на психічному житті
людини?

Чи погодитеся ви з думкою, що мрія — це створення образів уяви, у
здійсненні яких вона впевнена?

Чи може бути уява дитини багатшою, ніж уява дорослої людини?

Завдання та проблемні ситуації

Поясніть, у чому полягають основні відмінності уяви від уявлень пам'яті.
За якими ознаками це можна встановити?

Визначіть, які прийоми створення образів уяви використано: винахідни­
ком — при конструюванні ним дирижабля, гідролітака; письменни­
ком — при створенні літературного персонажу; художником-карикату-
ристом — при створенні дружнього шаржу.

Поясніть, чому деякі люди, неосвічені в медицині, прочитавши описан­
ня того чи іншого захворювання, схильні уявляти, що й вони захворіли
саме на цю хворобу, що й у них виявляються симптоми цієї хвороби.

Список використаної та рекомендованої літератури ^^^^=

Заика Е. В. Комплекс игр для развития воображения // Вопр. психоло-
гии. — 1993. — №2.

Карандашев Ю. Н. Развитие представлений у детей: Учеб. пособие. —
Минск, 1987.

Коршунова Л. С. Воображение й его роль в познании. — М., 1979.

Натадзе Р. Г. Воображение как фактор поведения. — Тбилиси: Мецни-
ереба, 1972.

Немов Р. С. Психология. — М.: Просвещение, 1995.

Общая психология / Под ред. А. В. Петровского. — М.: Просвещение,
1977.

Паустовский К. Собр. соч. — М., 1983. — Т. 8.

Пономарев Я. А. Психология творчества. — М.: Наука, 1976.

Психологія І За ред. Г. С. Костюка. — К.: Рад. шк., 1968.

 

Розет Й. М. Психология фантазии. — Минск, 1977.

Сапогова Е. Е. Операции моделирования как условия развития воображе­
ния у дошкольников // Вопр. психологии. — 1993. — № 3.

Розділ 14

ПАМ'ЯТЬ

Поняття про пам'ять

Враження, що їх одержує людина, відображуючи об'єктивну дійсність через свої органи чуття чи у процесі розумової діяльності, не зникають безслідно, а фіксуються в мозку і зберігаються в ньому у вигляді образів, уявлень про об'єкти та явища, що сприймалися раніше. У разі потреби набутий досвід може бути відтворений і використа­ний у діяльності.

Закріплення, зберігання та наступне відтворення людиною її по­переднього досвіду називається пам'яттю.

Пам'ять є підґрунтям психічного життя людини. Завдяки пам'яті людина може здобувати необхідні для діяльності знання, вміння та навички. Пам'ять — неодмінна умова психічного розвитку людини. Нові зрушення в її психіці завжди грунтуються на попередніх досягнен­нях, на здобутках, зафіксованих у пам'яті. Завдяки пам'яті зберігається цілісність "Я" особистості, усвідомлюється єдність її минулого та су­часного. Без запасу уявлень пам'яті неможливими були б розумова діяльність, створення образів уяви, орієнтування в навколишньому середовищі взагалі. Позбавлена пам'яті людина, зауважував І. Сєченов, постійно перебувала б у стані новонародженого, була б істотою, не здатною нічого навчитися, ніщо опанувати.

У пам'яті розрізняють такі основні процеси: запам'ятовування, зберігання, відтворення та забування.

Залежно від матеріалу, який запам'ятовується, виокремлюють пам'ять образну, словесно-логічну, емоційну та рухову.

За тривалістю утримання матеріалу, що запам'ятовується, пам'ять поділяють на короткочасну, довготривалу та оперативну.

Теорії пам'яті

Перші спроби науково пояснити феномен пам'яті на психологічно­му рівні були зроблені асоціативним напрямом психології. Централь­ним в асоціативній психології є поняття асоціації, що означає зв'язок, 184 з'єднування. Асоціація — обов'язковий принцип усіх психічних утворень. Механізм асоціації полягає в установленні зв'язку між вра­женнями, що одночасно виникають у свідомості. Залежно від умов, не­обхідних для їх утворення, асоціації поділяють на три типи: за су­міжністю, схожістю та контрастом.

Асоціація за суміжністю — це відображення в мозку людини зв'язків між предметами та явищами, які йдуть один за одним у часі (суміжність у часі) або перебувають поряд один з одним у просторі (суміжність у просторі). Асоціації за суміжністю виникають при зга­дуванні подій, свідком яких була людина, при заучуванні навчаль­ного матеріалу тощо.

Асоціація за схожістю спостерігається тоді, коли в мозку відобра­жуються зв'язки між предметами, схожими у певному відношенні (по­милкове сприймання незнайомої людини як знайомої).

Асоціація за контрастом утворюється при відображенні в мозку людини предметів та явищ об'єктивної дійсності, що пов'язані між собою протилежними ознаками (високий — низький, швидкий — повільний, веселий — сумний тощо).

Особливим різновидом асоціацій є породжені потребами пізна­вальної діяльності та життя людини причинно-наслідкові асоціації, які відбивають не лише збіг подразників у часі та просторі, їх схожість і відмінність, а й причинні залежності між ними.

Причинно-наслідкові асоціації є засадовими стосовно міркувань і логічних побудов.

Пояснюючи механізм різних типів асоціацій, асоціанізм як напрям не пояснював, чим саме детермінований цей процес, що зумовлює його вибірковість.

Рішучої критики асоціативна теорія зазнала від гештальт-психо-логії. Центральним поняттям нової теорії був "гештальт" — образ як цілісна організація структури, яка не зводиться до суми її окре­мих частин. Тому утворення зв'язків грунтується на організації ма­теріалу, що визначає й аналогічну структуру слідів у мозку за принци­пом подібності за формою.

Фізіологічна теорія пам'яті тісно пов'язана з важливими положен­нями вчення І. Павлова про вищу нервову діяльність.

Згідно з вченням І. Павлова, матеріальним підґрунтям пам'яті є плас­тичність кори великих півкуль головного мозку, її здатність утворюва­ти нові тимчасові нервові зв'язки, умовні рефлекси. Утворення, зміцнен­ня та згасання тимчасових нервових зв'язків є фізіологічним підґрунтям пам'яті. Запам'ятоване зберігається не як образ, а як "слід", як тимчасові нервові зв'язки, що утворились у відповідь на дію подразника.

 

Фізіологічне підґрунтя пам'яті тісно пов'язане із закономірностя­ми вищої нервової діяльності. Вчення про утворення тимчасових нер­вових зв'язків — це теорія запам'ятовування на фізіологічному рівні. Умовний рефлекс — це акт утворення зв'язку між новим і раніше закріпленим змістом, що становить підґрунтя акту запам'ятовуван­ня. Для розуміння причинної зумовленості пам'яті важливого зна­чення набуває поняття підкріплення. Підкріплення — це досягнен­ня безпосередньої мети дії індивіда, або стимул, що мотивує дію, це збіг знову утвореного зв'язку з досягненням мети дії, а якщо тільки зв'язок збігся з досягненням мети, він залишився й закріпився (І. Павлов).

Фізіологічне розуміння підкріплення співвіднесене з психологіч­ними поняттями мети дії. Це пункт об'єднання фізіологічного та пси­хологічного аналізу механізмів пам'яті. Запам'ятовування того, "що було", не мало б сенсу, якби його не можна було використовувати для того, "що буде".

У поясненні механізмів пам'яті є ще так звані фізична, біохімічна та хімічна теорії пам'яті.

Згідно з фізичною теорією пам'яті проходження будь-якого збуд­ження через певну групу клітин (нейронів) залишає після себе фізич­ний слід, що призводить до механічних та електронних змін у синап-сах (місце стикання нервових клітин). При зоровому сприйманні предмета відбувається немовби його обстеження оком по контуру, що супроводжується рухом імпульсу по відповідній групі нервових клітин, які немовби моделюють сприйнятий об'єкт у вигляді просто­рово-часової нервової структури. Цю теорію називають ще теорією нейронних моделей. Процес утворення та активізації нейронних мо­делей і є засадовим стосовно процесів запам'ятовування, відтворен­ня та збереження.

Встановлено, що аксони, які відходять від клітин, стикаються з дендритами іншої клітини або повертаються до тіла своєї клітини. У результаті такої структури виникає можливість циркуляції ревербе-руючих кіл збудження різної складності. Так виникає самозаряджен-ня клітини, збудження не виходить за межі певної системи. Це так званий нейрофізіологічний рівень вивчення механізмів пам'яті.

Біохімічна теорія пам'яті виражається гіпотезою про двоступене­вий характер процесу запам'ятовування. Суть його полягає в тому, що на першій стадії, одразу ж після впливу подразника, у мозку відбу­вається короткочасна електрохімічна реакція, яка викликає зворотні

 

фізіологічні процеси у клітині. Друга стадія виникає на грунті пер­шої — це власне біохімічна реакція, пов'язана з утворенням протеїнів. Перша стадія триває секунди (або хвилини) і є механізмом коротко­часної пам'яті. Друга стадія, яка характеризується необоротністю хімічних змін у клітинах, вважається механізмом довготривалої пам'яті.

Прихильники хімічної теорії пам'яті вважають, що специфічні зміни, які відбуваються в нервових клітинах під впливом зовнішніх подразників, і є механізмами процесів закріплення, збереження та відтворення слідів одержаних вражень.

Різновиди пам'яті

За змістом залежно від того, що запам'ятовується і відтворюється, розрізняють чотири види пам'яті: образну, словесно-логічну, рухову та емоційну.

Образна пам'ять виявляється в запам'ятовуванні образів, уявлень конкретних предметів, явищ, їх властивостей, наочно даних зв'язків і відносин між ними.

Залежно від того, якими аналізаторами сприймаються об'єкти при їх запам'ятовуванні, образна пам'ять буває зоровою, слуховою, доти­ковою, нюховою тощо.

Фізіологічним підґрунтям образної пам'яті є тимчасові нервові зв'язки першосигнального характеру. Проте в ній бере участь і друга сигнальна система. Мова постає як засіб усвідомлення людиною її чуттєвого досвіду.

Зміст словесно-логічної пам'яті — це думки, поняття, судження, умовиводи, які відображають предмети та явища в їх істотних зв'яз­ках і відносинах, у загальних властивостях. Думки не існують без мо­ви, тому пам'ять на них і називається словесно-логічною. Цей вид пам'яті грунтується на спільній діяльності першої та другої сигналь­них систем.

Словесно-логічна пам'ять є специфічно людською на відміну від об­разної, рухової та емоційної, що властиві також тваринам.

Рухова пам'ять полягає у запам'ятовуванні та відтворенні людиною рухів. Виявляється вона в різних видах ігрової, трудової, виробничої діяльності, у діях художника, балерини, друкарки. Вона є підґрунтям утворення різних умінь і навичок, засвоєння усної та письмової мови.

 

моційна пам'ять полягає у запам'ятовуванні та відтворенні люди­ною емоцій та почуттів. Запам'ятовуються не самі емоції, а й пред­мети та явища, що їх викликають. Наприклад, переживання почуття ностальгії при спогадах про країну, в якій людина виросла, але з яки­хось причин залишила її.

Залежно від характеру перебігу процесів пам'яті останню поділяють на мимовільну та довільну. Про мимовільну пам'ять говорять тоді, коли людина щось запам'ятовує та відтворює, не ставлячи перед собою спеціальної мети щось запам'ятати або відтворити. Коли людина ста­вить на меті щось запам'ятати або пригадати, йдеться про довільну пам'ять.

Мимовільна і довільна пам'ять — щаблі розвитку пам'яті люди­ни в онтогенезі. Пам'ять поділяють також на короткочасну, довготри­валу та оперативну.

Короткочасною називають пам'ять, яка характеризується швид­ким запам'ятовуванням матеріалу, його відтворенням і нетривалим зберіганням. Вона, як правило, обслуговує актуальні потреби діяль­ності й обмежена за обсягом.

Довготривала пам'ять виявляється у процесі набування й закріплен­ня знань, умінь і навичок, розрахованих на їх тривале збереження та наступне використання в діяльності людини.

Оперативною називають пам'ять, яка забезпечує запам'ятовуван­ня та відтворення оперативної інформації, потрібної для використан­ня в поточній діяльності (наприклад, утримання в пам'яті проміжних числових результатів при виконанні складних обчислювальних дій). Виконавши свою функцію, така інформація може забуватися.